1. Розвиток психологічного профконсультування

Соціально-економічна ситуація на початку XX в. у розвинених країнах обумовила необхідність раціонального розподілу робочої сили. Це сприяло становленню профконсультаційної служби в рамках профвідбору.

Завдання працюючих у службі консультантів – допомагати працівникам компанії в рішенні їхніх професійних проблем. До цього часу вже існувало декілька психотехнічних лабораторій, що займалися проблемами профвідбору.

Американський учений Ф.Парсонс розробив модель профконсультації, що включала три етапи: 1) вивчення особистості й психічних особливостей претендента на професію (роботу або навчання); 2) вивчення вимог професії до людини; 3) зіставлення даних, отриманих на попередніх етапах, з метою видачі рекомендації про вибір професії. У цій моделі саме консультування як процес діалогу із клієнтом, що американці вважають "чисто американським продуктом", проводиться лише на третьому етапі, коли людина безпосередньо обирає професію.

Профконсультування в США опиралося на концепцію вродженої професійної придатності людини, і тому головна увага приділялася діагностиці. У 1920-і рр. широке поширення одержали психотехнічні тести професійного відбору Г.Мюнстерберга.

Вітчизняні вчені (А.П.Базік, Н.Д.Левітів, Н.А.Рибников) змістили акцент у професійному відборі. Вони вважали найважливішим завданням профконсультації знаходження оптимальної відповідності між можливостями людини й вимогами, пропонованими різними професіями.

Велика увага в профконсультуванні приділялася профдіагностиці. У профконсультаційній роботі використовувалися наступні методи: тестування, бланкові й апаратурні методики, експерименти на різних приладах, спостереження й аналіз індивідуальних особливостей з наступними рекомендаціями щодо придатності або непридатності людини до обраній їм професії. Переважав не підбор підходящої для людини професії з урахуванням її здібностей, а підбор людини до тієї або іншої професії.

Стан профконсультаційної діяльності в нашій країні до кінця 1950-х рр. можна охарактеризувати як застій. У середині 1960-х рр. велику увагу стали приділяти трудовому навчанню й профорієнтації. У рамках психології, що відроджується, знову почали досліджуватися проблеми профконсультування.

Професійна консультація в 1970-80-і рр. розвивається в рамках виховної концепції профорієнтації і є важливою умовою здійснення індивідуального підходу до особистості, яка обирає професію, з урахуванням формування її професійної спрямованості. Нажаль, реальна практика в цілому не забезпечувала професійного розвитку особистості. На початку 1980-х рр. усе гостріше відчувалося протиріччя між теоретичними підходами, що проголошували ідею пріоритету особистості, і практикою профконсультації, орієнтовану на обслуговування потреб народного господарства в кадрах.

Незважаючи на те що не зложилося єдиного визначення сутності професійної консультації, більшість авторів визнають важливість надання підтримки особистості в її професійному становленні. Основне завдання при цьому полягає у виявленні внутрішніх ресурсів особистості й розкритті шляхів усвідомлення себе в процесі професійного самовизначення.

Таким чином, профконсультацію варто розглядати як процес творчої взаємодії консультанта й клієнта, у результаті якого людина усвідомлено підходить до формуванню свого професійного плану й визначає шляхи її реалізації.