Зміст
Додатки
Вступ
Вивчення і профілактика негативних явищ поведінці людей будь-якому суспільстві проблема першорядної важливості. Особливу значимість цю проблему стоїть у державах, що у стані соціально-економічного кризи. На початку ХХІ сторіччя проблема поведінкових порушень залишається популярної як і зарубіжної, і у вітчизняної психології.
Фахівці багатьох наук про людину - нейрофізіологи, психологи, соціологи, юристи, психіатри, займаються вивченням порушень поведінки. Кожна дисципліна виділяє власний ракурс аналізу. Психологи належать до порушень поведінки такі прояви, як підвищена агресивність, аутизація, надмірна замкнутість, тривожність та інші.
Нині дедалі більша увага приваблюють проблеми вивчення психологічних причин порушень поведінки в дітей віком різних вікових груп, розробки програм психопрофилактики і корекції.
Особливо попереду стоїть проблема дитячої агресії. Проблема агресії в дітей віком та процесу формування агресивної поведінки, і навіть пошуку шляхів його корекції, починаючи з дошкільного дитинства, було розглянуто на роботах вітчизняних психологів О.М. Гаспаровой, А.Д. Кошелевой, Н.Д. Левитова, Т.Г. Румянцевой, І.А. Фурманова, іноземних авторів А. Адлера, А. Бандура, Х. Хеккаузена. Проблемою сором'язливості займалися й вітчизняні, й іноземні незалежні вчені: Д.М. Болдуін, Є.І. Гаспарова, А.А. Захаров, Ф. Зімбардо, Д. Изард, Ю.М. Орлов, Т.А. Смолева, Д.Б. Вотсон, У. Штерн. Тривога розглядали К.Є. Изард, Н.Ю. Синягина, А.І. Захаров, Прихожан А.М..
У зв'язку з прогресивними політичними, соціальними змінами суспільство потребує соціально зрілих, вільних особистостях, які мають правові знання, але у, водночас соціальні кризові процеси, які у сучасного російського суспільстві, негативно впливають на психологію людей, негативно впливають на фізичний і психічний розвиток дошкільника. Виникають протиріччя між вимогами нашого суспільства та можливостями дитини. Перед педагогами стають завдання: подолати виникаючі протиріччя, та навчити дитини контролювати свою поведінку, допомогти реалізувати свої потреби у самовираженні, самоствердження, виявити свої здібності, оцінити себе й можуть бути оціненими іншими.
Тема нашого дослідження: «Особливості порушень поведінки» (на прикладі старшого дошкільного віку).
Мета дослідження: визначити специфіку проявів порушень поведінки в дітей віком старшого дошкільного віку і її можливості їх коригування і психопрофилактики.
Об'єкт дослідження: поведінка дітей 5-7-летнего віку.
Предмет дослідження: особливості порушень поведінки в дітей віком дошкільного віку і її їх корекція (з прикладу агресивної поведінки).
Гіпотеза: враховуючи специфіку порушень поведінки дошкільнят і корекційні можливості груповий ігровий терапії, висувається припущення, робота зниження рівня агресивності у віці виступатиме ефективним засобом корекції, якщо вибрати такі напрями роботи:
·навчання агресивних дітей прийнятним способам висловлювання гніву;
·навчання дітей навичок розпізнавання і функцію контролю негативні емоції, вмінню володіти собою у ситуаціях, провокують спалахи гніву;
·формування здатність до емпатії, довірі, співчуття, співпереживання.
Завдання дослідження:
1. Провести теоретичний аналіз проблеми порушень поведінки.
2. Розкрити специфіку профілактики порушень поведінки у дитячому віці.
3. Дослідити основні види порушень поведінки у дітей цього віку.
4. Провести дослідно-експериментальне дослідження порушень поведінки.
5. Розробити коректувальні вправи.
Методи дослідження: аналіз наукової літератури, структуралізоване спостереження, анкетування, тестування, аналіз документів.
Розділ 1. Теоретико-методологічні підходи до проблеми порушення поведінки у дітей
1.1. Психолого-педагогічна характеристика порушень поведінки у дітей
Проблема порушення поведінки у дітей і підлітків – тема, на жаль, дуже актуальна і дуже сучасна, оскільки сьогодні порушення поведінки різного характеру в даній віковій категорії є однією з найпоширеніших причин звернення до дитячих і підліткових психіатрів у всьому світі в цілому і в нашій країні зокрема.
Поширеність порушень поведінки різної генези, як вже указувалося вище, у дітей дуже висока. Її показники коливаються в межах від 12% до 25% від загального дитячого населення. Така варіабельність кількісних показників в першу чергу обумовлена відмінностями в методах діагностики, що використовуються. У хлопчиків порушення поведінки виявляються частіше, ніж у дівчаток (85% і 15% відповідно).
Кажучи про порушення поведінки, необхідно знати, що під поведінкою, як такою, ми розуміємо психологічну і фізичну манеру поводитися з урахуванням стандартів, встановлених в соціальній групі, до якої належить людина [7, с.26].
Виходячи з попереднього визначення, порушення поведінки – це відхилення від прийнятих в даному суспільстві соціальних і етичних норм, стійкі дії або вчинки, що включають головним чином агресивність деструктивної (руйнівної) і асоціальної (направленої проти колективу) спрямованості з картиною, що повторюються дезадаптації (порушення пристосовності) поведінки, що глибоко розповсюдилася [7, с.30]. Вони виявляються або в зневазі прав інших людей, або в порушенні характерних для даного віку соціальних норм або правил.
В даний час разом з поняттям «порушення поведінки» використовується поняття поведінка, що «відхиляється» або «девіантна».
Які ж причини порушень поведінки в дитячому віці? За сучасними уявленнями порушення поведінки у дітей можуть бути розділені на дві основні групи:
порушення поведінки, причинами яких є психологічні і соціальні проблеми;
порушення поведінки, причинами яких є психічні і психофізіологічні розлади (захворювання).
До першої групи причин відносяться:
дефекти правової і етичної свідомості (виховання);
зміст потреб особистості;
особливості характеру;
особливості емоційно-вольової сфери дитини [2, с.60].
До другої групи можна віднести:
наявність у дитини серйозних психічних розладів (М. Раттер);
емоційні порушення, які маніфестують (виявляються вперше) страхами, тугою, або насильним способом поведінки (X. Ремшмідт);
причини, пов'язані з соціальними і психологічними проблемами (відношення суспільства до підлітка) [5, с.15].
Окремо слід сказати про поняття, відоме всім нам під назвою «перехідний вік». В даний час, у зв'язку з розширенням спектру використовуваних для обстеження головного мозку методик, з'ясовано, що в підлітковому віці в головному мозку відбуваються певні структурні перебудови, що характеризуються фізіологічним (що відбувається в нормі у будь-якої дитини) зниженням кількості кліток сірої речовини і зменшенням розмірів «амігдали» та «інсули», відділів мозку, що відповідають за емоційне сприйняття дійсності, здібність до співпереживання і розпізнавання чужих страждань. В нормі до 17-18 років відбувається повна компенсація даних змін. Ці перебудови і є причинами «перехідного віку». Важливо знати, що у дітей і підлітків, що мають значущі органічні зміни в головному мозку (родові травми, ЗПРР в ранньому віці, ЧМТ, епілепсія, і т.д.) в даний період часу часто відбувається збій, і описані вище зміни не компенсуються, що може привести до старту важких психічних захворювань саме в цьому віці [14, с.154].
Таким чином, враховуючи все відзначене вище, всі порушення поведінки можна розділити на:
Характерологічні (непатологічні): скороминущі (непостійні) ситуаційно обумовлені зміною поведінки, що виявляються переважно тільки в певному середовищі (мікросередовищі), (тільки удома, тільки в школі, тільки на вулиці), які мають чітку психологічну спрямованість, не ведуть до порушення соціальної адаптації (пристосованості в суспільстві) і що не супроводжуються розладами соматичних функцій [3, с.72].
Патохарактерологічні (патологічні): психогенні особові реакції, які мають генералізований характер (виявляються у всіх мікросередовищах життя дитини), що виявляються в різноманітних відхиленнях поведінки, ведучих до порушення соціально-психологічної адаптації і що супроводжуються невротичними і соматовегетативними розладами [3, с.75].
Таким чином, загальні принципи виникнення патологічних (хворобливих, вимагаючих втручання медицини) порушень поведінки можна представити наступною схемою (мал. 1):
Мал. 1. B позначає поведінку, P –особистість, E –оточення.
Чи можливий перехід від непатологічних до патологічних порушень поведінки? Так. Можливий. Переходу непатологічних порушень поведінки в патологічні можуть сприяти різні чинники зовнішнього середовища і емоційно-психологічні особливості дитини. Цей факт підтверджується роботами багатьох фізіологів і лікарів (роботи Д. Леонгарда, П.Б.Ганнушкіна, Г.Є. Сухарьової). Результатом трансформації непатологічного порушення поведінки в патологічне є виникнення у дитини або підлітка грубих особових порушень, визначуваних, як психіатричний діагноз.
Патологічне порушення поведінки може бути наступних видів:
що опозиційно-викликає (демонстративне);
Гіперактивне;
Розлади аутистичного спектру;
Змішані емоційні і поведінкові розлади [11, с.93].
Дані форми порушення поведінки часто є невід'ємною частиною таких психічних захворювань, як затримки психо-речового розвитку різного генеза, розумова відсталість, аутизм, органічна поразка ЦНС різного генеза, синдром дефіциту уваги з гіперактивністю і т.д., і вимагають додаткової медикаментозної і психотерапевтичної корекції.
До способів медичної корекції відносять:
медикаментозну терапію препаратами, що володіють нормотимічною дією (коректори поведінки);
психотерапію;
просвітницькі бесіди з батьками;
лекції для педагогів, вихователів, і батьків вчаться в освітніх установах.