2. Методи оперативно-виробничого планування
Умови досягнення рівномірної роботи підприємства закладаються на стадії розробки виробничої програми, яка повинна формуватися виходячи з потреб споживачів, відповідати профілю підприємства, складу його оновлення і кадрів.
Система оперативного планування (СОП) – комплекс норм, нормативів і методів, що забезпечують науково-обґрунтовану організацію оперативного планування і регулювання виробництва. СОП повинна відповідати принциповим вимогам, що пред'являються до її створення:
відповідати організаційному типу виробництва;
забезпечувати ритмічну роботу і найбільш ефективне використання всіх виробничих ресурсів.
Система оперативного управління виробництвом є головним джерелом інформації для всіх основних служб підприємства. В системі оперативного управління традиційно виділяють такі основні елементи: планування, облік, контроль та аналіз, три останніх елементи об’єднують у функцію диспетчирування.
Міжцехове оперативне планування здійснюється зазвичай в центральному планово-виробничому відділі заводу. Внутрішньоцехове оперативне планування здійснюється в планово-диспетчерському бюро цеху.
Структура органів оперативного планування і регулювання виробництва середнього за величиною підприємства представлена на рис. 12.1:
_______________ - адміністративне підпорядкування
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ - оперативні зв'язки.
Производственно-диспетчерский отдел
предприятия
Виробничо-диспетчерський відділ
виробництва
Рис.12.1 Структура органів оперативного планування і регулювання виробництва.
На невеликих машинобудівних заводах з метою більшої оперативності міжцехове і внутрішньоцехове оперативне планування часто об'єднують у один центральний орган заводу. Це відноситься, в першу чергу, до заводів з безцеховою системою управління.
Залежно від організаційного типу виробництва на підприємствах діють різні системи оперативного планування.
В умовах одиничного виробництва використовується позаказная система оперативного планування, яка охоплює весь процес виконання роботи над замовленням, включаючи етап технічної підготовки виробництва. Об'єктом оперативного планування є замовлення. На першій стадії планування здійснюється його оформлення, яке внаслідок разового характеру замовлення, може будуватися на укрупнених нормативах, заснованих на систематизованому і критично узагальненому досвіді підприємства та ін. споріднених підприємств. На 2-му етапі - підготовка замовлення; на 3-му - планування і виготовлення замовлення.
Календарно-планові розрахунки ведуться в порядку зворотному ходу технологічного процесу, оскільки терміни закінчення замовлення визначають необхідні терміни запуску його у виробництво. В процесі розрахунку визначають:
- тривалість виробничого циклу;
- позамовно-цикловий графік;
- календарне випередження в роботі цехів;
- об'ємно-календарні розрахунки завантаження виробничих площ і устаткування;
- зведений календарний графік щодо виконання замовлень.
Планово-обліковою одиницею по підприємству служить замовлення, а по цехах та їх підрозділах - комплект деталей на замовлення.
Умовам одиничного виробництва відповідає також комплектно-вузлова система оперативного планування. Вибір позамовної або комплектно-вузлової системи визначається тривалістю виробничого циклу збірки виробу. Якщо він невеликий, в межах місяця, то застосовується позамовна система, за якою все необхідне для збірки комплектується до початку складальних робіт. Якщо тривалість виробничого циклу перевищує місяць, то використовується комплектно-вузлова система, при якій все необхідне для збірки комплектується відповідно до послідовності виконання складальних робіт. Планово-обліковою одиницею при комплектно-вузловій системі оперативного планування є по підприємству вузол, а по цехах і його підрозділах - комплект деталей на нього.
Застосування комплектно-вузлової системи дозволяє значно скоротити тривалість виробничого циклу і тим самим економити оборотні кошти, що вкладаються в запас деталей і вузлів перед збіркою.
На підприємствах з дрібносерійним типом виробництва, окрім вказаних вище систем, використовується також комплектно-групова система оперативного планування. Умовою її застосування є відносно тривалий цикл складання виробу, що обумовлює необхідність подачі деталей і вузлів на складання у встановлені терміни. Це дозволяє скорочувати пролежування деталей і, отже, величину НЗВ.
Для забезпечення подачі деталей і вузлів на збірку в необхідній послідовності вони об'єднуються в комплекти за ознакою однакового терміну подачі. Кожен такий комплект називається груповим або цикловим. У нього входять деталі, що мають однакову періодичність випуску, однакову тривалість виробничого циклу і єдиний міжцеховий маршрут обробки.
В умовах середньосерійного виробництва із стійким випуском постійно закріпленою за підприємством номенклатурою виробів застосовується машинокомплектна система оперативного планування виробництва, яка ґрунтується на тому, що у всіх цехах підприємства завдання встановлюється в комплектах деталей на виріб. Таким чином, у виробничій програмі складального цеху вказується порядковий номер виробу, який повинен бути випущений у даному плановому періоді; у заготовчому і оброблювальному цехах завдання встановлюється з урахуванням календарного випередження в днях помноженого на середньодобовий випуск готових виробів за планом.
Недоліком даної системи є те, що виробництво всіх деталей даного виробу в кожному цеху планується з однаковим випередженням, що зумовлює велику величину НЗВ.
В умовах крупносерійного виробництва, коли випуск здійснюється у великих обсягах при відносно невеликій номенклатурі виробів застосовується подетальна система оперативного планування за нормами заділів. За нею подача деталей споживачам (на обробку, складання, склад ГП) здійснюється за встановленими термінами подачі.
В умовах масового виробництва застосовується подетальна система оперативного планування за тактом потоку, який частково використовує положення подетальної системи за нормами заділів. Суть даної системи полягає в тому, що загальна потреба в деталях кожного найменування по кожному цеху розраховується як сумарна потреба в даній деталі цеху - споживача з урахуванням постачань на сторону і кількості деталей, необхідної для доведення заділів у подальших цехах до нормативного рівня. В основному потреба переважної частини цехів визначається програмою випуску готової продукції, тобто потребою збірки, яка в умовах масового виробництва підпорядкована такту. Кожен цех отримує 3 програми:
1) отримання деталей від цехів – постачальників;
2) виготовлення деталей;
3) здача деталей споживачам.