5. Показники, що характеризують виробничу структуру
Виробнича структура характеризується системою показників (табл. 2.3).
Таблиця 2.3
Показники, які характеризують виробничу структуру підприємства
Показники |
Вимірники |
1. Розмір окремих ланок |
Визначається за:
|
2. Ступінь централізації окремих виробництв |
Співвідношення об'єму робіт, що виконуються в спеціалізованих підрозділах, до загального об'єму робіт даного виду |
3. Співвідношення між основними, допоміжними і обслуговуючими виробництвами |
За кількістю робочих, устаткування, займаних площ, вартості ОВФ. |
4. Пропорційність вхідних до складу підприємства ланок |
Співвідношення виробничих потужностей ділянок, зв'язаних між собою процесом виробництва:
|
5. Рівень спеціалізації |
де: До – деталеоперації; Ст – кількість верстатів. |
6. Просторове розташування підприємства |
Коефіцієнт забудови; Коефіцієнт використання території; Коефіцієнт використання площ виробничих приміщень |
6. Шляхи вдосконалення виробничої структури підприємства
Ефективність виробництва в значній мірі залежить від раціональності вживаних загальної і виробничої структур. Удосконалення виробничої структури створює умови для інтенсифікації виробництва, ефективного використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, підвищення якості продукції.
Технічний прогрес, розвиток спеціалізації і кооперації підприємств можуть зажадати створення нових цехів, перепланування площ, зміни виробничої потужності і так далі. Крім того, на ряді підприємств створилася необґрунтована кількість дрібних цехів, ділянок з низьким рівнем техніки з виробництва різних видів напівфабрикатів і послуг. У всіх цих випадках виробнича структура підприємств повинна бути переглянута з погляду сучасних вимог.
Питання вибору і поліпшення виробничої структури виникають при будівництві нових, реконструкції або розширенні підприємств, що діють, зміні профілю їх виробництва, переході на випуск нової продукції. У цих випадках удосконалення виробничої структури ведеться за наступними основними напрямами:
Оптимізація розмірів підприємства. Оптимальний розмір – це такий розмір підприємства, який при даному рівні розвитку техніки і конкретних умовах місцезнаходження і зовнішнього середовища, забезпечує виробництво і збут продукції з мінімальними витратами.
На розмір підприємства впливають як внутрішньовиробничі, так і зовнішні чинники.
Внутрішньовиробничі чинники визначають технічні та організаційні умови роботи підприємства і сприяють зміцненню підприємства і зростанню його ефективності. До них відносяться характер вживаної техніки (її продуктивність, потужність), прогресивність технологічного процесу, зв'язаність виробництва, методи організації виробничого процесу.
Внутрішньовиробничі чинники обумовлюють мінімальний і максимальний розмір підприємства, який забезпечує можливість якнайповнішого застосування сучасної техніки. Якщо розмір не дозволяє цього зробити, значить, він нижче мінімально допустимого і будівництво підприємства не доцільне.
Поглиблення спеціалізації основного виробництва. Ступінь досконалості виробничої структури значною мірою залежить від вибору форми спеціалізації виробничих підрозділів. Ці форми повинні відповідати типу і масштабу виробництва і бути єдиними для однакових виробничих умов.
На виробничу структуру підприємства позитивно впливає широкий розвиток агрегатної, подетальної і технологічної спеціалізації, які створюють передумови для переходу від технологічної структури до предметної. Типовим прикладом можуть служити предметні та подетально-спеціалізовані заводи з виробництва окремих деталей машин (ресорні, підшипникові).
Централізація допоміжних і обслуговуючих служб підприємства. Централізація допоміжного і обслуговуючого виробництва, заснована на концентрації однорідних робіт, дозволяє, з одного боку, підвищити рівень механізації цих робіт і тим самим значно збільшити продуктивність праці, з іншої – спростити виробничу структуру шляхом скорочення зайвих і паралельно діючих виробничих підрозділів.
Відособлення окремих видів технічного обслуговування виробництва і формування їх у самостійні підприємства. Значну питому вагу в структурі більшості промислових підприємств займають допоміжні цехи і обслуговуючі господарства. Наочне уявлення про це дає співвідношення між основними і допоміжними робочими. Так, на багатьох підприємствах металургійної промисловості кількість допоміжних робочих складає приблизно 55-60% від загальної чисельності робочих, на підприємствах машинобудування і металообробки – 50-55% і харчовий – 40-45% відповідно.
Відділення від підприємств непрофільних виробництв, не зачіпаючи основного технологічного процесу, є одним з напрямів розукрупнення підприємств і вдосконалення їх виробничої структури. В умовах переходу на ринкові відносини склалася тенденція створення малих підприємств на базі допоміжних господарств великих машинобудівних підприємств.
Спрощення виробничої структури за рахунок ліквідації зайвих ланок і переходу до безцехової структури.
Перехід від комплексної до спеціалізованої структури на основі розвитку галузевої і міжгалузевої спеціалізації і кооперації.