Філософська система г. Гегеля і його діалектичний метод.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) готувався до кар'єри пастора. Магістр філософії, кандидат теології під впливом французької революції приділив велику увагу соціальній філософії. Разом з Шеллінгом вивчав Платона і Канта. У 1818 р. Гегеля запрошують до Берлінського університету, де він працював професором, ректором до своєї смерті

Філософська система Гегеля

Одним з найважливіших спрямувань дослідницької діяльності Гегеля було створення "системи філософії", яка б охоплювала усю сукупність людських знань його епохи в систематизованому вигляді. Для нього дуже важливим було вирішення питання засад здійснюваної систематизації знань, а також питання розчленування створюваної системи. Так, першим варіантом було розчленування, що подано в "Феноменології Духа". А саме: Дух як система явищ людської свідомості, самоусвідомлення та пізнання; історія інтелектуального розвитку людства від примітивних форм чуттєвості до початку філософських знань; логіка — як система діалектичних категорій, фундамент, на якому виникає наукова філософія природи. Більш зрілий варіант розчленування Гегель подає в "Енциклопедії": 1. Логіка. 2. Філософія природи. 3. Філософія Духа. Характеристики окремих елементів системи і самої системи несли в собі діалектичний зміст розвитку (саморозвитку). Поняття "тотожність" пусте без протиставлення йому поняття "відмінність": розглядаючи якусь тотожність, ми одночасно фіксуємо і відмінність. Згідно з позицією Гегеля "істинною філософією є не філософія тотожності, а філософія, головним принципом якої є певна єдність протилежного, ця єдність завжди діяльна (рух, зіткнення), а тому під час вирізнення її протилежних моментів завжди тотожна сама із собою". Гегель вбачав можливість кількох варіантів розвитку системи філософського знання. А саме три члени філософського знання, якими Гегель вважає логіку, природу і дух, він з'єднує в таких порядках: 1. Логіка (як всезагальне) — природа (як одиничне) — дух (як особливе). 2. Природа (одиничне) — дух (особливе) — логіка (всезагальне). 3. Дух (особливе) — логічна ідея (всезагальне) — природа (одиничне). Абсолютна ідея Гегеля розглядається як всезагальне родове начало. Зі створених засад Гегель піддав критиці своїх попередників — Канта, Фіхте, Шеллінга. Позицію Канта він критикував за припущення "речі в собі", незалежної від мислення.

Діалектична логіка

До Гегеля логіка, як правило, розглядалась як наука про суб'єктивні форми мислення. Гегель поділяє свою логіку на об'єктивну, в яку включає вчення про буття і сутність, та на суб'єктивну логіку — вчення про поняття (зовні схожу на традиційну формальну логіку, хоч цей поділ і носить умовний характер). Вся логіка, за його думкою, має об'єктивне значення. Кожний предмет складається із двох головних властивостей: бути внутрішньо диференційованим, складовим з різних частин, властивостей і бути цілим, єдиним, неподільним під час взаємодії з іншим предметом. Усвідомлення факту, що предмети внутрішньо диференційовані, а разом з цим — єдині, дає змогу використовувати їх, враховуючи чуттєво надані властивості для чуттєво даних змін і, навпаки, істина полягає у тому, щоб розуміти предмет як ціле. Гегель розвиває діалектичну думку про те, що будь-яке начало є нерозвинений результат, а результат є розвиненим началом. Мислення починається з відчуття. Думки, поняття, категорії, що досліджуються Гегелем, утворюють щаблі мислення, що само себе визначає. Логіка Гегеля є системою, логічна конструкція і зміст її розвиваються шляхом руху від абстрактного (буття) до конкретного (ідея). Гегелівська ідея розвиває сама себе за правилами діалектичної тріади: теза — антитеза — синтез. Узагальненим виразом розумної діалектики стали три основні закони: переходу кількісних змін в якісні, єдності і боротьби протилежностей, заперечення заперечення. моральності як праві суб'єктивної волі.

Суттєвим здобутком гегелівської філософії був також висновок про розвиток людської культури, який розумівся досить широко як формування власне людського життя, що суттєво відрізняється від "природного стану", в якому перебували давні люди. Розвиток культури Гегель вважав спрямованим "метою Розуму", яка полягала в тому, щоб наполегливою працею була усунена природна простота. Розвиток культури, в розумінні Гегеля, нерозривно пов'язаний з трудовою діяльністю та її прогресом. Сучасна, для Гегеля, людина перетворюється на істоту з різноманітними інтересами, обов'язками, видами діяльності, що має свою основу в поглибленні структурної диференціації соціальної організації. Лише вченням про абсолютний дух люди здатні подолати обмеженість своєї свідомості, перетворитися на творців істинного, дійсного буття, а не виконувати роль засобу воління іншої людини, жити неістинно, бути за межами дійсності, бути духовно обмеженим лише знанням минулого. Для цього слід вивчати саме філософію як єдиний засіб подолання обмеженості, яку накладає суспільна диференціація праці.

Вплив філософії Гегеля на духовне життя Німеччини

Філософія Гегеля ще за часи його життя була сприйнята значною кількістю прибічників та послідовників, що сприяло формуванню філософської школи "гегельянства". Вплив ідей Гегеля особливо сильним був у 30-і — 40-і роки XIX ст., коли вони захопили духовне життя Німеччини в різних його сферах—від науки до преси. Авторитетність філософської системи Гегеля спричинила й необхідність її критики тими, хто негативно ставився до соціально-політичного устрою Німеччини. Зростання передумов буржуазно-демократичних перетворень сприяло увазі до тих моментів гегелівської філософії, які були оцінені як приховані революційні потенції. Так була закладена так звана молодо гегельянська течія (Г. Гейне). Оскільки для духовного життя Німеччини важливим було питання про відношення філософії до релігії, то серед послідовників виникло дві течії, залежно від того, як тлумачилася позиція в цьому питанні Гегеля. Ті, хто вважав, що його філософія цілком співвідноситься з християнською ортодоксією, — утворили праве крило, або течію старогегельянства. Протилежне тлумачення породило ліве крило, або молодогегельянство.

19.

20.