"Слово про Закон і Благодать"

Першою за хронологією пам'яткою давньоруської політико-правової думки, у якій проаналізовано взаємозв'язок закону, правди, істини і благодаті, їх значення в управлінні державою, юридичний статус органів верховної влади, її походження, завдання і мету владних повноважень, відповідальність великого князя за управління "землею Руською", є "Слово про Закон і Благодать". 

11. Українська релігійна і світська державно-правова думка XIV - початку XVII ст.

У період перебування більшої частини території України у складі Литви і Польщі (XIV-XVII ст.) "шляхетська демократія" орієнтувалася на "Руську правду", приписи якої діяли до середини XV ст. Князівські та королівські привілеї, що поширювалися на спольщену еліту, були закріплені в конституціях польського сейму, що діяв з 1446 р., у Судебнику Великого князя Казимира 1488 р., у Литовських статутах 1529, 1566, 1588 років, які разом із "Саксонським зерцалом" та іншими джерелами німецького права були нормативною основою політико-правової системи і Великого князівства Литовського (до Люблінської унії 1569 р.) і Речі Посполитої, а у Х"ШІ - на початку XIX ст. були кодифіковані.

Свідченням волевиявлення і демократичного політичного устрою стала поява у XVI ст. козацтва (вільних-людей), яке вважало себе рівним як у політичних, так і в економічних правах, вирішувало всі питання, втілюючи у своє буття політичну демократію та первісно-колективістські засади. Боротьба за православне віросповідання, прагнення до гуманізму, обстоювання традиційних демократичних цінностей сприяли народженню цілої когорти талановитих українських мислителів, які поклали початок процесові формування національної самобутності України.

12. Політико-правова думка росії періоду становлення централізованої держави

Формування феодальної держави на території теперішньої Росії має багатовічну історію, яка сягає часів Київської Русі. У XII ст. виникли Владимиро-Суздальське князівство та Новгородська феодальна республіка. У XIII ст. землі майбутньої Росії зазнали нападів шведів і німців (Невська битва 1240 р. та Льодове побоїще 1242 p.), а також монголо-татар. З XIV ст. почалися ліквідація феодальної роздробленості та об'єднання земель під егідою Московського князівства.

З другої половини XV ст. Москва — визнаний центр єдиної держави. Відтоді почали складатися державні погляди, головним аспектом яких були претензії на місце й роль Московської держави серед інших держав, а також піднесення, возвеличення Москви.

Характерним у цьому плані було вчення псковського ченця Філофея.

В період утворення централізованої російської держави панував теологічний світогляд. Проблему державної влади царя і її

божественного походження розробляв у ХVІ ст. Іван Пересвєтов.

Саме він запропонував Івану ІV Грозному свої проекти державних

реформ, спрямованих на встановлення і зміцнення самодержавної

влади, нейтралізацію опозиційного боярства, скасування намісництва,

врегулювання взаємовідносин з церквою.

І. Пересвєтов запропонував створити загальнодержавну казну,

здійснити військову реформу і зміцнити владу монарха. Найкращою

формою правління він вважав необмежену монархію і наполягав на

тому, що цар повинен боротися зі своїми опонентами усіма засобами.

Одночасно Пересвєтов відводив закону вагому роль у зміцненні

самодержавства. Його концепція правління ототожнювала закон із

волею самодержавця.

Політико-правова ідеологія в Росії формувалась і під впливом

Просвітництва Західної Європи, що виявилось у створенні теорії

“освіченого абсолютизму”. Засновниками цієї теорії були Симеон

Полоцький (1629-1680 рр.), Афанасій Ордін-Нащокін (1605-1680 рр.) і

Феофан Прокопович (1681-1736 рр.).