28. И 29 Консерватори і ліберали

Просвітництво ХУШ ст. у Західній Європі стимулювало процес революційного зламу старого суспільного ладу. Прогресивні мислителі прагнули в тій або іншій формі осмислити результати буржуазних революцій і оцінити суспільний лад, що йшов на зміну феодалізму. Проблеми революційної демократії, індустріалізації виступають ключовими. Тоді один з напрямів соціально-політичної думки об' єднував тих, хто позитивно сприймав суспільну реальність, що створювалась у процесі революційних перетворень. Це позиція представників ліберальної соціальної політичної думки, зокрема позитивістів, які виступили з аналізом подій. І напрям соціально-політичної думки, що вибрав концепції, які в тій або інший формі відстоювали колишні порядки, прагнули критикувати з позицій минулого, ідеалізували феодалізм та ін. Такий напрям соціально-політичної думки названо консерватизмом. Формально представників консерватизму об' єднувало негативне ставлення до революції, як насилля до розриву з традиціями і основами народного життя. Найвпливові-ші з ідеологів консерватизму Едмунд Бьорк, Леон де Бональд, Жозеф де Месир та ін. вихідці зі знатних аристократичних сімей, які зазнавали переслідування якобінського терору, відстоювали принципи монархії, станової ієрархії, католицької віри.

У процесі розвитку консерватизм оформився як політична течія, що орієнтується на збереження, спадкування, урахування національних традицій в процесі суспільного розвитку. Так, Едмунд Бьорк вважав, що в ім'я стабільності суспільства варто критикувати і навіть висміювати революційні ідеї, протистояти революційним перетворенням. Це означало заперечення ідей просвітництва, тобто ідей свободи особи і демократичних форм організації влади. Такі ж думки висловлювали й інші консерватори, відстоювали абсолютну монархію.

Дещо іншу позицію у ставленні до устрою суспільства, що прийшло на зміну феодалізму, займає лібералізм. Патріархом лібералізму вважався англійський економіст Адам Сміт. Програмні основи лібералізму з урахуванням досвіду Французької революції сформулювали Ієремія Бентам, Джон Мілль, Бенджамін Конс-тан. Ідеї лібералізму обґрунтовував з позицій політико-правових знань Герберт Спенсер, який підкреслював, що держава за суттю є акціонерна співдіяльність для захисту інтересів громадян, що людське суспільство - унікальна форма порядку (організація), вища в порівнянні з органічною в біології. Аналогія з організмом, яка вказує на подібність і відмінність між суспільством і біологічними істотами, використана Гербертом Спенсером як метод для з' ясування в більш зрозумілих поняттях нематеріальної природи людських відносин. Будучи частиною природи, людське суспільство втягнене в суперництво за існування з іншими суспільствами і не людського навколишнього середовища.

30. Світова і вітчизняна державно-правова думка XX - початку XXI ст.

У світовій державно-правовій думці XX ст. знайшли відображення всі суперечності й досягнення людської цивілізації, держави, суспільства, особистості. З одного боку, масштабні кризові явища, революційні потрясіння, з іншого - розширення виборчого права, тісний зв'язок представницьких інститутів з політичними партіями, формування соціально-правової держави, розвиток громадянського суспільства та ін. Вітчизняна державно-правова думка характеризувалася обґрунтуванням ідей національно-державного розвитку. На початку 20-х років у середовищі української еміграції почали формуватися державотворчі ідеї, об'єднані метою відновлення втраченої української державності. У міжвоєнний період ці ідеї були політизованими й відзначалися широким спектром та полярністю суджень. Після Другої світової війни українська еміграція усвідомила необхідність єднання всіх українських сил на шляху не лише до відновлення української державності, а й відтворення на новому рівні національної свідомості українського суспільства. Кінець XX - початок XXI ст. разом з глобальними трансформаціями людської цивілізації породив динамічні і водночас суперечливі процеси, які впливають як на загальну картину розвитку людської цивілізації, так і на політико-правові погляди сучасних дослідників.

Основні течії європейської державно-правової думки

Радикалізація суспільно-політичного розвитку в європейських країнах у першій половині XX ст., революційні потрясіння, світові війни спричинили ідеологізацію державно-правової думки і різновекторність підходів у працях представників численних напрямів і шкіл. Політико-правове обґрунтування отримали теорії еліт, панування, політичних партій, позитивізм, різноманітні підходи до розуміння ролі держави в суспільно-політичному розвитку. Основною метою державно-правових досліджень цього періоду стало пояснення мотивів і чинників, що впливають на політико-правову поведінку окремих людей і соціальних груп. Необхідність систематизації і кардинального переосмислення політико-правового досвіду в другій половині XX ст. зумовила виникнення порівняльного правознавства, новітні тлумачення теорії і практики конституціоналізму, аналіз основ соціально-правової держави, дослідження по літи ко-правових цінностей, з'ясування специфіки розвитку конституційної юстиції.