
- •1. Предмет і методологія історії вчень про державу і право
- •2. Витоки державно-правової думки та джерела її формування у країнах Давнього Сходу
- •3. Специфычны риси п-п вчень
- •4. Політико-правові вчення та ідеї будувалися на древніх міфах, основа яких була релігійною.
- •6. Етап еволюції еллінської суспільної думки.
- •7. Політичні і правові теорії Стародавнього Риму
- •8. Розвиток державно-правових учень у середні віки
- •Особливості державно-правової думки середньовічного суспільства:
- •9. Державно-правова думка Арабського Сходу
- •10. Українська державно-правова думка часів Київської Русі
- •"Слово про Закон і Благодать"
- •11. Українська релігійна і світська державно-правова думка XIV - початку XVII ст.
- •12. Політико-правова думка росії періоду становлення централізованої держави
- •13. Політико-правова думка росії періоду становлення представницької монархії
- •14. Державно-правові вчення епохи Відродження
- •15. Державно-правові вчення часів Реформації
- •16. Державно-правові вчення в Нідерландах
- •17. Державно-правові вчення в Англії 17в
- •18. Державно-правові вчення у Франції
- •20. Державно-правові вчення в Італії
- •21. И 22. Державно-правові вчення в Росії
- •23. Розвиток державно-правової думки в Росії
- •26. Природно-правова концепція сша
- •27. Офіційна ідеологія 18в Россія
- •28. И 29 Консерватори і ліберали
- •30. Світова і вітчизняна державно-правова думка XX - початку XXI ст.
1. Предмет і методологія історії вчень про державу і право
У системі юридичної освіти історії вчень про державу і право належить особливе місце. Водночас універсальний характер систематизованих у цьому навчальному курсі знань дає змогу використовувати його потенціал при вивченні споріднених із правознавством соціально-гуманітарних дисциплін, таких як філософія, політологія, культурологія, релігієзнавство, соціологія. Масштабність охоплення правових знань і специфіка цього предмета допоможуть синтезувати течії і напрями розвитку державно-правової думки різних країн і епох від початку формування людської цивілізації до сьогодення. Однак інтерпретація вчень про державу і право в кожній конкретно взятій країні завжди потребує тлумачення усіх думок, ідей крізь призму особливостей національного розвитку. У цьому сенсі Україна не є винятком. Світова державно-правова думка завжди слугувала для українських мислителів орієнтиром у формуванні власних концепцій, а також надавала їм широкі можливості вписатися в контекст надбання людства, щоб утвердити здатність національного ідейно-теоретичного потенціалу справляти вирішальний вплив на суспільний розвиток, практику державотворення.
2. Витоки державно-правової думки та джерела її формування у країнах Давнього Сходу
Становлення світової державно-правової думки відбулося завдяки найдавнішим цивілізаціям Давнього Сходу. Ранні уявлення про соціальне впорядкування людського життя, які передували її формуванню, були складовою міфологічного світогляду давньої людини. Міфологічне світобачення розглядало земні порядки (суспільний і державний устрої, взаємини людей, їх права і обов'язки) як такі, що мають божественне походження.
Прадавні уявлення про державу і право засвідчують поступовий перехід людства від первісних уявлень про безпосереднє правління богів та цілковиту залежність від нього земного життя до міфологізованого світобачення, згідно з яким боги навчили людей мистецтву управління суспільством, а відтак передали владу земним правителям.
Із усіх давньосхідних суспільств державно-правова думка досягла найвищого розквіту й рівня своєї раціоналізації у Давніх Індії та Китаї. Однак і в інших розвинутих країнах цього регіону ранні уявлення про державно-правовий порядок засвідчують високий рівень осягнення давніми людьми основних проблем і потреб суспільно-державного розвитку та його правового забезпечення. Як правило, ці уявлення були пов'язані з деспотичним характером здійснення влади, що був притаманний тогочасним давньосхідним суспільствам.
3. Специфычны риси п-п вчень
Із середини І тисячоліття до н. е. політико-правова свідомість почала поетапно набувати самостійного характеру. З'являються перші політико-правові концепції, які вже складали єдине знання.
У давніх народів Сходу (Китай, Індія, Шумер, Вавилон, Іудейська держава, Персія, Єгипет та ін.) та Заходу (Греція, Рим) політико-правові вчення будувалися на міфологічному уявленні про роль та місце людини у світі. Це був міфологічний політико-правовий світогляд. Усі думки і погляди спрямовувалися у Космос - це порядок. Важка праця, голод, стихії і т. ін. - це проблеми Землі.
Таким чином, земні порядки, згідно з давніми міфологічними політико-правовими поглядами, перебувають у нерозривному зв'язку із загальносвітовими, космічними порядками, які мають божественне походження. Ці міфологічні версії цікаві для нас тим, що дають можливість зрозуміти процес регулювання суспільного та державного устрою, права, обов'язки людей, роль керівника у цьому процесові та як усе це контролювалось божественними силами.
Давні єгиптяни вважали, що ключ до проблем функціонування державної влади, справедливості, правочинства знаходиться в руках богині істини - Маат і використовується жрецями богині. Маат - божественний порядок і справедливість.
Творцем світу і усього живого на Землі, верховним царем і батьком інших богів єгиптяни вважали бога Сонця, бога-фараона Ра. Він мав владу над усіма богами і людьми впродовж багатьох тисячоліть. Згодом Ра передав владу своїм спадкоємцям - богам Осірісу, Ісіді, Сету, Гору та ін. Від них пішло більш як 340 фараонів-людей.
Таким методом пропагувалось божественне походження державної влади; виправдувалась східна деспотія; утверджувалася система підпорядкування нижчих шарів вищим.
Суспільство уявлялось у давньому Єгипті як піраміда. Верх піраміди - боги і фараони. Низ - народ. Середина - жреці, знать, чиновники.
Політико-правові вчення раннього Шумера, як і в Єгипті, джерелом влади визначали верховне божество, яке разом із підлеглими йому богами вирішувало земні питання та долі людей. Це збереглося на глиняних таблицях, які свідчать про реформи Уруінімгіни - XXIV ст. до н. е., у законах Біланами - XX ст. до н. е., Царських списках - ХХ-ХІХ ст. до н. е. У цих документах захисником слабких, покровителем справедливості виступає Бог Шамаш. На того, хто наважився порушити "стезю Шамаша" - шлях правди, справедливості і права, - чекала неминуча і сурова кара. Хто порушував "стезю Шамаша", порушував право.
Шумерські і вавилонські керівники, законодавці наполегливо підкреслювали божественний характер своєї влади і своїх законів. В одному з перших політико-правових документів "Закон Хаммурапі" (1792-1750 pp. до н. е.) вони закріпили цю основну ідею. З 282 статей цього кодексу збереглося 247. Законодавство зображалося як здійснення волі богів і передусім Шамаша. Відміняти закони ніхто не мав права. Закон утверджував справедливість, яка поділяла людей на рабів, вільних; визначала нерівність самих вільних, різні соціальні стани.
У давній Палестині XIII-X ст. до н. е. виникло Ізраїльсько-іудейське царство. Зусиллями іудейських пророків Мойсея, Ісуса Навина, Ісаї, Єремії, Єзекііля, Осії, Йоіла, Амоса, Овдія був створений Старий Завіт - більша частина Біблії, найцінніша книга в історії людства.
Старозавітні пророки заклали ідею походження держави, як волі Бога. А сформульовані у Біблії Закони, тобто Десять Заповідей та вчення, передані Богом через пророка Мойсея людям, суворо регламентували весь побут і поведінку людей.
На території давніх персів існувала велика і сильна імперія Мідія. Вона стала батьківщиною великого мислителя і пророка, реформатора, автора знаменитої "Авести" - Заратустри (грецькою Зороастр, жив між X - першою половиною VI ст. до н. е.).
Коли Заратустрі виповнилося 20 років, він почав мандрувати країною, навчаючи простий народ своєї юстиції, але люди його не розуміли. Тільки через 10 років цар Виштаспа зацікавився цим законодавством. Вчення Заратустри набуває офіційного статусу. Але цар помер, і противники вчення під загрозою смерті стали вимагати, щоб Заратустра відмовився від своїх законів. Заратустра відповів, що коли навіть його розум відділиться від душі, від тіла, від законів Мазди він не відмовиться.
Світ - результат боротьби двох протилежних начал: добра і зла. Це основне положення зарастризму. Початок добра - царство світлого божества Ормузда. Початок зла - царство темного божества Арімана. Верховний і єдиний Бог - Мазда, який є втіленням правди, справедливості, права, розуму.
Перша людина в державі - цар. Він син неба, керується законами Бога Мазди і будує суспільство без ворожнечі, насилля, де панують мир і щастя. Одним із перших у світовій політико-правовій думці Заратустра висловив ідею рівності чоловіка і жінки. Однак суспільство в державі поділив на такі стани: 1. Жреці. 2. Воїни. 3. Хлібороби. 4. Ремісники. В одружених більше прав, у тих, хто має дітей - ще більше. Вони стоять над тими, хто не одружений і не має дітей. На чолі станів стоять найбільш шановані люди.
Заратустра робить висновок, що в боротьбі двох протилежних начал - добра і зла - з'являється держава. Він зробив спробу визначити суть і функції влади. Поступово політико-правове вчення Заратустри поширилося на країни Близького Сходу, Азії і навіть Індії.