33. Вибір глибини закладання фундаментів з точки зору кліматичних умов будівництва.

34. Вибір глибини закладання фундаментів з точки зору конструктивних особливостей.

35. Розрахунок осідань фундаментів методом пошарового підсумовування

35. Розрахунок осідання методом пошарового підсумовування

Осідання основи S, із використанням розрахункової схеми у вигляді лінійно-деформівного напівпростору, визначається методом пошарового підсумовування [6].

Розрахунок осідань цим методом виконується в такій послідовності:

1. Товща ґрунтового масиву, починаючи від підошви фундаменту, розбивається на шари завтовшки не більше 0,2b (b - ширина фундаменту). При цьому межа між шарами з різним модулем деформації повинна служити і межею між шарами методу пошарового підсумовування. Спочатку ґрунтова товща під фундаментом розбивається на шари на глибину  ~ 2b.

2. Визначається додатковий тиск під підошвою фундаменту:

р₀ = p – _zg,0,       (5.2)

де р - середній тиск під підошвою фундаменту, який визначається за формулою (3.3);

_zg,0 - вертикальна напруга від власної ваги ґрунту на рівні підошви фундаменту (при плануванні зрізанням приймають _zg,0 = _ІІ′ d, при відсутності планування чи плануванні підсипанням _zg,0 = _ІІ′ d_n, де _ІІ′ - осереднене значення питомої ваги ґрунту, розташованого вище підошви фундаменту).

3. Будується епюра додаткових вертикальних напруг за глибиною основи _z,pi (рис. 5.1). Ординати епюри визначаються на межах шарів ґрунту, на які розбита товща, що стискається, за формулою:

_z,pi = p₀,    (5.3)

де α – коефіцієнт затухання напруг з глибиною, який приймається за таблицею 1 додатку 2 [6] в залежності від коефіцієнтів ξ=2Z_i/b;  η=l/b, де  Z_i – глибина розташування точки, в якій визначається _z,pi від підошви фундаменту.

4. Будується епюра вертикальних напруг від власної ваги ґрунту по глибині основи _z,g,i (див. рис. 5.1). Вертикальна напруга від власної ваги ґрунту на межі шару, розташованого на глибині Z_i від підошви фундаменту:

      (5.4)

де _ІІ,j і h_j - питома вага і товщина шарів ґрунту, які лежать у межах глибини Z_i (у межах цієї глибини кількість шарів буде дорівнювати m).

Питома вага ґрунтів, які залягають нижче від рівня підземних вод, але вище від водонепрохідного шару, повинна прийматись з урахуванням зважувальної дії води (для супісків і пісків). Питома вага ґрунту з урахуванням зважувальної дії води:

     (5.5)

де _ - питома вага води, яка дорівнює 10 кН/м³.

36. Проектування фундаментів під колони.

37. Гідроізоляція підвальних приміщень при різному положенні рівн грунтових вод.

38. Проектування позацентрово-навантажених фундаментів мілкого закладання.

39. Визначення форми і розмірів підошви мілких фундаментів.

40. Класифікація паль і пальових фундаментів.

40, 45. Класифікація паль та пальових фундаментів

Паля - вертикальний або похилий стояк, розташований у ґрунті, з бетону, залізобетону, металу, дерева, який сприймає навантаження від споруди і передає його на більш щільні шари ґрунту вістрям та боковою поверхнею. Палі класифікуються за такими ознаками: способом  виготовлення, характером роботи в грунті, конструктивними особливостями.

За способом виготовлення палі поділяються на такі види:

а) готові, які виготовляються в заводських умовах і занурюються в ґрунт за допомогою пальобійних молотів, віброзанурювачів або іншим шляхом;

б) набивні, що улаштовуються в грунті в свердловинах і виготовляються безпосередньо на будівельному майданчику; в свою чергу вони підрозділяються на такі види:

• буронабивні, що виготовляються в попередньо пробурених свердловинах з розширенням або без нього з подальшою установкою інвентарної бетоноподавальної труби та подальшим витягуванням в міру укладання бетону:

• набивні у виштампуваних свердловинах, що улаштовуються методом попереднього забивання інвентарних труб із закритим нижнім кінцем, які залишаються в грунті або витягаються в міру заповнення свердловини бетоном.

За характером роботи в грунті палі розділяються на палі - стояки і висячі палі.

До паль - стояків належать палі, що прорізують слабкі ґрунти і спираються нижнім кінцем на скельні, або ґрунти, що практично не стискаються. Внаслідок того, що вертикальне переміщення палі вниз неможливе, тертя по боковій поверхні відсутнє.

Висячі палі (палі тертя) передають навантаження нижнім кінцем на грунт, що стискається, а також працюють боковою поверхнею.

За конструктивними особливостями палі поділяються за формами поперечного та поздовжнього перерізів.

За формою поперечного перерізу палі бувають квадратні, прямокутні, круглі, трикутні, та інші. Ці палі можуть бути як суцільними так і порожнистими.

За формою поздовжнього перерізу палі поділяються на призматичні або циліндричні, пірамідальні або конічні, трапецієподібні та гвинтові, що занурюються в грунт способом вгвинчування.

Найбільше застосування знаходять забивні призматичні палі квадратного поперечного перерізу, номенклатура яких наведена в табл. 4.1

Буронабивні палі доцільно застосовувати під важкі споруди, коли щільні ґрунти залягають глибше 12-20 м. За вартістю та трудомісткістю вони значно поступаються перед забивними палями. Номенклатура буронабивних паль наведена в табл. 4.2.

Суттєвий ефект досягається при застосуванні пірамідальних паль під розпірні конструкції (рами), оскільки при їх забиванні утворюється значна зона ущільненого ґрунту, що дає змогу витримувати значні горизонтальні навантаження у порівнянні з іншими видами паль.

Гвинтові палі застосовуються тільки при наявності висмикуючих навантажень.

Усі забивні палі маркуються буквеними та цифровими позначками із зазначенням типу та стану арматури. Наприклад, П8-30 - паля довжиною 8м з поперечником 30 см без попередньо напруженої арматури; ПН10-35-паля довжиною 10 м з поперечником 35 см з попередньо напруженою арматурою; ПН_др 12-30 - паля довжиною 12м з попередньо напруженою арматурою.