12.Синтаксичні норми сучасної української літературної мови

Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичних

конструкцій, які вивчає синтаксис.

Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна

одиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні

(сполучникові та безсполучникові).

Використання синтаксичних конструкцій у діловому мовленні

характеризується певними особливостями. Для документів властивий

розповідний характер висловлювання. У них використовується прямий

порядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть перед

присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене

після означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить,

обставина в різних місцях речення залежно від значення, способу

вираження. Тексти офіційно-ділового стилю містять прості речення, часто складні з

підрядними з’ясувальними, означальними, мети, умови. Прості й складні

речення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами,

вставними словами й виразами та ін. У діловому стилі допускається розташування присудка перед

підметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після

неї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова.

Словосполучення – це поєднання двох або більше повнозначних слів

синтаксичним зв’язком. Для ділового мовлення важливим є правильне вживання

прийменника по, особливо тоді, коли мова йде про переклад російських

словосполучень українською мовою.

13.Морфологічні норми сучасної української літературної мови

Морфологічні норми – це загальноприйняті правила вживання граматичних

форм слів, що вивчає розділ мовознавства – морфологія.

За кожною граматичною категорією закріплена певна система відмінкових

закінчень. Так, категорія роду представлена закінченнями

-а(я), -о, нульовим в чол.р., -а(я), нульовим в жін.р., -о, -е, -а(я) в

сер.р., категорія числа – закінченнями слів певного роду в однині і

закінченнями -и, -і, -а(я) у множині.

Морфологічні норми регулюють вибір варіантів граматичної форми

висловлювання. Від вибору найдоцільнішої морфологічної форми, особливо

коли в мові налічується кілька способів висловлення, залежить смислова

точність, логічна послідовність, чіткість, багатство і різноманітність

викладу думки. При цьому причиною появи помилок, особливо в

офіційно-діловому стилі, є невластиве для нього використання певних

морфологічних форм іменників, прикметників, числівників та інших частин

мови.

Граматичними значеннями іменника є рід (чоловічий, жіночий, середній і

спільний), число (однина і множина), відмінок (сім відмінкових форм.

Прикметники поділяються на якісні, відносні і присвійні, що змінюються

за родами, числами і відмінками.

14.Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови

Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови.

Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія.

Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і

приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння,

подовження, спрощення, збігу звуків.

Дотримання орфоепічних норм удосконалює мову як засіб спілкування,

сприяє витонченості, стрункості мови, полегшує обмін думками, допомагає

уникати непорозумінь у мовленні, усувати їх. Знання орфоепічних норм

забезпечує чітке логічне оформлення думки і мовне її вираження.

(голосні звуки вимовляються повнозвучно в будь-якій позиції

(наголошеній чи ненаголошеній) (конвенція, інвестор); приголосні дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед

глухими, тільки [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в

похідних від них перед глухими вимовляється як [х]; -шся вимовляються як [ц?:а], [с?:а] (інвестується, фінансуєшся), -жся,

-чся у дієсловах наказового способу передаються як [з?с?а], [ц?с?а]

(уріжся, морочся), [з] перед шиплячими уподібнюється до них і

вимовляється як [ш:], [ж:], [жш] (зшити, безжурність, безшумний))

Орфографічні норми, В українській мові функціонує багато префіксів і суфіксів, які можуть викликати труднощі в написанні.

При вживанні префіксів слід керуватися такими правилами: 1) перед буквами, що позначають голосні, дзвінкі й сонорні приголосні звуки, пишеться префікс з-, напр.: зекономити, збагатіти, зв'язати; 2) перед літерами к, п, т, ф, хпишеться префікс с-, напр.: сказати, спитати; 3) префікси роз-, без-, воз-, через- завжди пишуться з буквою з, напр.: безсистемний, возвеличити; 4) префікс прі- мають слова прізвище, прізвисько, прірва, пріфікс; 5) у префіксах від-, під-, над-, об-, між- кінцеві приголосні завжди дзвінкі, напр.: обстеження, підходити. Апостроф вживається: 1) після літер б, п, в, м, ф (якщо перед ними у корені немає приголосного, крім р) перед я, ю, є, ї, н-д: п'ятниця, ім'я; М'який знак пишеться: 1) після букв д, т, з, с, ц, л, н у кінці та в середині слів перед літерами, що позначають тверді приголосні звуки, напр.: відстань, спільний; З великої літери пишуться: 1) прізвища, імена, по батькові, прізвиська, псевдоніми, 2) географічні й топографічні власні назви, 3) назви держав, автономних адміністративно-територіальних одиниць, сторін світу, під якими розуміються краї, народи.