0. 4.2 Сутність інноваційної політики

Інноваційна політика – це наука і система практичного регулювання нововведеннями в суспільстві, галузі, на підприємстві і фірмі.

При цьому виділяють державну інноваційну політику та інноваційну політику підприємства.

Державна інноваційна політика висловлює ставлення держави до інноваційної діяльності в цілому, визначає мету, напрями, форми діяльності органів державної влади в галузі науки і техніки та контролює реалізацію досягнень НТП.

До основних принципів державної інноваційної політики на­лежать:

1. урядова підтримка фундаментальних досліджень;

2. пріоритет інновацій над традиційним виробництвом;

3. свобода наукової і науково-технічної творчості;

4. правова охорона та патентний захист інтелектуальної влас­ності;

5. інтеграція наукової, науково-технічної діяльності й освіти;

6. підтримка конкуренції у сфері науки і техніки, інноваційної діяльності;

7. концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах НДДКР;

8. створення загальногосподарського, інноваційного клімату; заохочення відновлення капіталу особливими пільгами при впро­вадженні нових, що раніше не використовувались у виробництві, видів устаткування, сировини, матеріалів, енергії;

9. заохочення розвитку відсталих районів і стримування зрос­тання існуючих агломерацій;

10. підготовка та перепідготовки кадрів для нових і новітніх галузей виробництва;

11. сприяння розвитку міжнародного наукового співробітництва;

12. ефективність (економічність) інноваційних процесів.

Пріоритетні напрями – це тематичні сфери науки і техніки, які мають першочергове значення для досягнення перспективних і поточних цілей соціально-економічного розвитку. Вони фор­муються під впливом національно-економічних, політичних, еко­логічних та інших чинників. Залежно від масштабу вирізняються глобальні (загальносвітові), міжнародні (система країн) і націо­нальні (окремі країни) пріоритети розвитку науки й техніки.

Пріоритетні напрями деталізуються в переліку критичних технологій, які мають міжгалузевий характер, при цьому урахо­вується їх вплив на конкурентоспроможність продукції, якість життя, поліпшення екологічної ситуації. На рисунку 4.3 показані пріоритетні напрями і критичні технології та їх взаємозв'язок.

Рисунок 4.3- Пріоритетні напрями та критичні технології

Змістом інноваційної політики підприємства є розробка та впровадження у виробництво нововведень, нової технології, організаційних форм виробництва.

Метою інноваційної політики підприємства є підвищення продуктивності праці за рахунок комплексної механізації та автоматизації, економія матеріальних та паливно-енергетичних ресурсів, підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності.

0. 4.3 Формування інноваційної політики підприємства

Послідовність формування інноваційної політики підприємства з урахуванням впливу чинників навколишнього середовища наведена на рисунку 4.4.

Інноваційна політика може здійснюватися в таких напрямках:

• поліпшення якості продукції;

• забезпечення конкурентоспроможності продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках;

• поліпшення умов праці;

• скорочення частки ручної праці;

• поліпшення екологічної обстановки.

Рисунок 4.4- Система формування інноваційної політики підприємства

Розробка інноваційної політики підприємства передбачає:

• розробку поточних та перспективних програм науково-технічного розвитку виробництва;

• розробку проектів оновлення продукції відповідно до вимог ринку;

• контроль та своєчасне коригування впроваджуваних програм і проектів;

• матеріальне та фінансове забезпечення інноваційних програм;

• своєчасну підготовку і перепідготовку персоналу.

Інноваційна політика тісно пов'язана з інвестиційною політикою.

Інвестиційна політика визначає обсяг, структуру та напрямки капітальних вкладень на відтворення основних фондів.

Існує ряд факторів, які сприяють або навпаки перешкоджають розвитку інноваційних процесів.

До негативних факторів належать:

• відсутність грошових коштів для фінансування інноваційно-інвестиційних проектів;

• недостатній розвиток матеріальної та науково-технічної бази підприємства;

• обмеження антимонопольного, податкового, патентно-ліцензійної характеру;

• невиправдана централізація, авторитарний стиль керівництва, орієнтація тільки на традиційні ринки;

• опір змінам у зв'язку зі зміною роду діяльності, боязню невдач при реалізації інноваційних програм.

Позитивні фактори:

• законодавче заохочення та активізація державної підтримки інноваційної діяльності;

• гнучкість організаційних структур, демократичний стиль керівництва, можливість самостійного коригування запланованих рішень;

• моральне і матеріальне заохочення, громадське визнання, створення умов для творчої праці.