4 Інноваційна політика підприємства
4.1 Суб’єкти інноваційної діяльності
На рисунку 4.1. наведені суб’єкти інноваційної діяльності.
Верховна Рада
Визначає єдину державну політику у сфері інноваційної діяльності:
затверджує приоритетні напрямки інноваційної діяльності;
в рамках Державного бюджету визначає обсяг асигнувань для фінансової підтримки інноваційної діяльності.
Кабінет Міністрів
здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики у сфері інноваційної діяльності;
Рисунок 4.1- Суб’єкти інноваційної діяльності
готує та подає Верховній Раді пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності;
створює спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні організації.
Центральні органи виконавчої влади
здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації інноваційної політики в конкретних галузях економіки;
зобов'язують інноваційні фінансово-кредитні організації проводити конкурентний відбір пріоритетних інноваційних проектів та здійснювати їх фінансову підтримку;
реєструє інноваційні проекти, веде реєстр інноваційних проектів
Державні органи місцевого самоврядування
затверджують місцеві інноваційні програми;
створюють інноваційні фінансово-кредитні організації для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм.
Інноваційне підприємство
Це підприємство будь-якої форми власності, у котрого 70% обсягу виробництва продукції є інноваційною. Основною метою інноваційних підприємств є зближення освітнього і наукового потенціалу з промисловістю, скорочення тривалості інноваційного циклу, активізація малого інноваційного бізнесу.
Технополіс – це науково-промисловий комплекс, утворений для розробки нових наукомістких технологій і виробництва нових прогресивних видів продукції.
До складу технополісів входять:
науково-дослідні інститути;
вищі навчальні заклади;
проектно-конструкторські організації та дослідні виробництва,
промислові підприємства;
фінансово-кредитні організації;
торгово-посередницькі центри;
комунальні та інформаційні мережі;
культурно-побутові об'єкти.
Технополіси утворюються у великих промислових центрах з високорозвиненою наукою і високим промисловим потенціалом. Утворення технополісів охоплює тривалий період часу і відбувається в чотири етапи:
1-й – підготовчий, займає близько 5 років;
2-й – утворення інфраструктури технополісу – 15 років;
3-й – розвиток технополісу – 20 років;
4-й – комерційний етап; розроблені наукомісткі технології починають давати комерційну віддачу.
Перший технополіс був створений в США в 50-х роках XX ст. на базі Стенфордського університету. Навколо університету сконцентрувалися дрібні дослідні, консультаційні, впроваджувальні і промислові фірми, більшість з яких було пов'язане з електронною промисловістю.
Університет став відігравати роль центру наукових ідей та підготовки кадрів для всього об'єднання. Цей технополіс отримав назву "Силіконова долина". В даний час це всесвітньо визнаний центр науково-технічного розвитку. Тут зосереджено 8 тис. інноваційних фірм, у 70% з них налічується менше 10 працівників. Всього в технополіс працює 250 тис. чол., з яких 6 тис. - висококваліфіковані фахівці та науковці. Створюваний у цьому технополісі валовий національний продукт (ВНП) перевищує цей показник у Великобританії і наближається до такого у Франції.
Вдалий досвід "Силіконової долини" дав поштовх для поширення цієї організаційної форми. На економічній карті США з'явилися технополіси "Золоте промислове коло", центром якого є Гарвардський університет, Массачусетський технологічний інститут, "Силіконовий багнет" (штат Луїзіана), "Електронний болт" (штат Флорида) і ін.
З 1980 р. в Японії почала розвиватися довгострокова урядова програма по створенню технополісів. Аналогічну програму здійснюють Тайвань, Сінгапур, Таїланд. У Російській Федерації прикладом технополісу може бути м. Зеленоград (Московська обл.).
Прообразом технополісів є НВО, наприклад НВО "ЮМЗ".
В даний час технополісів у нас не існує. Однак, за оцінками фахівців такі технополіси можуть бути утворені: в Києві – орієнтовані на базові галузі мікроелектроніки; у Дніпропетровську – виробництво сучасних інформаційних систем на базі супутникового зв'язку; у Львові – виробництво робототехніки; в Харкові – виробництво двигунів.
Технопарки – комплекс дослідницьких лабораторій, дослідних виробництв утворених на окремих територіях біля крупних вищих навчальних організацій. Він є як би складовою частиною технополісу.
Наприклад, на базі ДМетІ раніше була створена лабораторія нових металургійних процесів, яка об'єднувала власне лабораторію і дослідне виробництво; лабораторія підготовки металургійної сировини, що включає в себе наукову лабораторію й устаткування для виробництва дослідних партій нових видів металургійної сировини, випробування його якості і т.д.
Метою технопарків є:
координація співробітництва вищої школи, науки, виробництва;
підтримка малого наукоємного бізнесу;
концентрація і використання ризикового капіталу.
Основні функції технопарків наведені на рисунку 4.2.
Рисунок 4.2- Основні функції технопарків
Бізнес-інкубатори як правило утворені на базі вищих навчальних закладів з метою підтримки малого інноваційного підприємництва.
Основні етапи роботи бізнес-інкубатору:
відбір клієнта з числа претендентів (фірм, фізичних осіб);
надання юридичної, фінансової, технічної допомоги на пільгових умовах;
у міру становлення фірми та збільшення кількості її працівників скорочується допомога, умови діяльності наближаються до зовнішнього оточення;
вихід фірми з бізнес-інкубатора; бізнес-інкубатор надає допомогу в розміщенні підприємства на новому місці.
Бізнес-інкубатори організовані в Києві (КІБІН), Івано-Франківську, Львові, Харкові.