13.5. Суспільний добробут та проблема справедливості

Ресурси у суспільстві можуть бути розподілені оптимально за Парето, навіть якщо одні голодують, а інші живуть у розкоші. Про те свідчить крива споживацьких можливостей (див. рис. 13.4): у точці А всі блага суспільства зосереджені у суб’єкта М, корисність якого досягає максимуму за даних наявних ресурсів, а суб’єкт N не має жодного блага, його корисність є нульовою. У точці В ситуація протилежна – суб’єкт N володіє всіма ресурсами споживання, а ресурси споживання і корисність суб’єкта М дорівнюють нулю. Обидві точки А і В є ефективними за Парето.

Таким чином, оптимальний за Парето розподіл ресурсів може не надавати соціального оптимуму, допускаючи крайню нерівномірність розподілу наявних благ у суспільстві. Неефективний розподіл ресурсів іноді може бути більш справедливим, ніж ефективний.

Справедливість – певна ідея про те, як мають розподілятися блага та добробут у суспільстві.

Справедливий розподіл – розподіл, який одночасно є рівноправним і Парето ефективним.

Рівноправний розподіл – це розподіл, за якого жоден з індивідів не буде віддавати перевагу набору товарів іншого індивіда.

Проблема справедливості та ефективності ( продуктивної праці, яка ефективно використовує обмежені ресурси) полягає в основі теорії добробуту.

Теорія суспільного добробуту – розробка критерію бажаності або небажаності певного стану економіки. Вона вивчає оптимальний розподіл товарів і послуг між людьми та економічних ресурсів між галузями економіки.

Добробут – забезпеченість населення необхідними матеріальними та духовними благами, яка виражається системою показників, які характеризують рівень життя.

Модель економіки з двома економічними суб’єктами, крива можливих корисностей демонструє безліч варіантів Парето – оптимального розподілу ресурсів, а кожна її точка відповідає одному з ефективних варіантів розподілу добробуту між членами суспільства. Водночас всі варіанти вибору різняться з точки зору справедливості розподілу добробуту. З множини варіантів суспільство може реально реалізувати лише один. Конкрентний вибір пов’язаний з конкрентним поглядом на проблему справедливості, який і визначає функцію суспільного добробуту.

Функція суспільного добробуту – це функція, що узагальнює індивідуальні функції корисності з врахуванням уподобань індивідів, вона має загальний вигляд :

W=W[U₁(X),…,U_n(X)] ,

Де W – рівень суспільного добробуту

U₁(X),…,U_n(X) – функції корисності окремих індивідів.

Існують численні різновиди функцій суспільного добробуту.

На початку 40-років XX ст. була запроваджена функція суспільного добробуту Бергсона-Семюелсона (індивідуалістична), яка відображає індивідуальні уподобання і відповідні рівні корисності окремих індивідів відносно деяких станів суспільного розподілу благ:

W=W[U₁(X₁),…,U_n(X_n)],

де X₁… X _n – набори благ конкурентних індивідів.

Індивідуалістична функція ґрунтується на ординалістської теорії, відображає індивідуальні уподобання і відповідні рівні корисності окремих індивідів відносно певних наборів споживачів благ.

Г ранична модель функції суспільного добробуту для випадку двох економічних суб’єктів представлена на рис. 13.6.

Рис. 13.6. Максимізація суспільного добробуту

Суміщення кривих рівного добробуту або суспільних кривих байдужості з кривою можливих корисностей дозволяє визначити точку рівноваги – точка Е. Будь-який інший стан на межі можливих корисностей неоптимальний щодо суспільного добробуту, хоча є Парето-оптимальним. У точці рівноваги забезпечується максимальний рівень добробуту економічних суб’єктів, проте такий розподіл – лише один з можливих варіантів справедливого розподілу. Якщо економіка досягає будь-якого іншого стану на межі можливих корисностей, то він не буде оптимальним щодо суспільного добробуту, хоча є Парето – оптимальним.

Для максимізації добробуту і зміщення економіки до Е потрібно втручання держави.

В цілому розрізняють чотири концептуальних підходи до проблеми справедливості: егалітарний, утилітарний, роулзівський і ліберальний.

Отже, конкурентна рівновага призводить до результату, ефективного за Парето, але він не буде справедливим. Тому сучасне суспільство покладає на державу перерозподіл доходів за допомогою, наприклад, прогресивних подоходних податків для одних і надання безкоштовних соціальних послуг для інших. Практично проблема розв’язується державою за рахунок компромісу між критеріями справедливості та ефективності.