Тема 6: Соціальна реабілітація інвалідів з порушеннями зору

План

1. Роль органів зору в життєдіяльності людини

2. Здатність до орієнтації як найбільш значимий вид обмеження життєдіяльності інвалідів з порушенням зору.

3. Система орієнтирів, що забезпечує соціально - побутову і соціально -середовищну реабілітацію.

1. Роль органів зору в життєдіяльності людини

Зір є однієї із провідних функцій людини, воно забезпечує одержання більш 90% інформації про зовнішній світ. При частковій або повній втраті зору людина зазнає більших труднощів у самообслуговуванні, пересуванні, орієнтації, спілкуванні, навчанні, трудовій діяльності, тобто в здійсненні всієї повноти життєдіяльності.

Відповідно до Міжнародної номенклатури порушень, обмежень життєдіяльності й соціальної недостатності виділяються зорові порушення:

- глибоке порушення зору обох очей;

- глибоке порушення зору одного ока з низьким зором іншого;

- середнє порушення зору обох очей;

- глибоке порушення зору одного ока, інше око нормальне.

Порушення зору, ступінь яких може бути зменшена за допомогою засобів, що компенсують, і які можна виправити окулярами або контактними лінзами, звичайно не вважаються зоровими порушеннями.

Головною характеристикою, що визначає патологію органу зору й визначає її вплив на життєдіяльність і соціальну достатність людину, є стан зорових функцій, основні серед яких гострота й поле зору.

При порушенні гостроти зору знижується розпізнавальна здатність зорового аналізатора, можливість детального зору, що обмежує можливість навчання, одержання професійної освіти й участі в трудовій діяльності. При значному порушенні гостроти зору ( аж до сліпоти) різко обмежуються й інші категорії життєдіяльності. Особи з концентричним звуженням поля зору із труднощами орієнтуються в незнайомій обстановці, незважаючи на відносно високі показники гостроти зору. Мобільність їх значно обмежена.

Абсолютна або практична сліпота приводить до різкого обмеження основних категорій життєдіяльності. Абсолютно сліпі люди практично втрачають здатність до самообслуговування й фізичної незалежності.

У зв'язку з дефіцитом зору навколишнє середовище сприймається невидющими за допомогою інших аналізаторів. Переважною стає інформація акустична, тактильна, кинестетична, світло-кольорова. Набуває значення форма й фактура предметів і матеріального світу в цілому. У процесі дотикового сприйняття беруть участь руки, підошви ступень, у дотику дрібних предметів – мова й губи.

2. Здатність до орієнтації як найбільш значимий вид обмеження життєдіяльності інвалідів з порушенням зору.

Важливу роль у життєдіяльності сліпих відіграє слух. Слух у них надзвичайно загострений і реагує на найменші акустичні нюанси при пересуванні в просторі. У зв'язку із цим при розв'язанні реабілітаційних завдань важливий акцент на керуванні звуками в середовищі проживання невидящих. Необхідно виділити й підсилити потрібні для орієнтації звуки й заглушити сторонні перешкоди й шуми. При формуванні середовища життєдіяльності для сліпих слід приділяти особлива увага акустичним і ізоляційним характеристикам будівельних матеріалів і конструкцій.

Компенсаторна пристосовність організму наділяє сліпого фоточутливістю коду, що дає можливість розрізнення не тільки контурів, але й кольору великих об'єктів. Сліп, що володіє такою якістю, у міру наближення до більших предметів почуває перешкода, іноді може судити про розміри й матеріал об'єкта.

На використанні функцій шкірної чутливості базуються допоміжні тифлотехнічні засоби й пристосування, що допомагають сліпому при пересуванні: звукові маяки в переходів, на зупинках, внутрішні й зовнішні інформатори, рельєфні написи усередині транспортних засобів і на вокзалах, електронні системи відкривання дверей і ін.

Найбільш значимим видом обмеження життєдіяльності інвалідів з порушеннями зору є обмеження здатності до орієнтації – здатності визначатися в часі й просторі.

Здатність до орієнтації здійснюється шляхом прямого й непрямого сприйняття навколишнього оточення, переробки одержуваної інформації й адекватного визначення ситуації.

Здатність до орієнтації включає:

- здатність до визначення часу по загальноприйнятих ознаках

- здатність до визначення місцезнаходження по просторових орієнтирах, звуках.

- здатність правильно визначати зовнішні об'єкти, події й себе самого стосовно тимчасових і просторових орієнтирів.

- здатність до орієнтації у власній особистості, схемі тіла, відмінність правого й лівого та ін.

- здатність до сприйняття й адекватному реагуванню на вступник інформацію, розумінню зв'язків між предметами і явищами.

3. Система орієнтирів, що забезпечує соціально - побутову і соціально -середовищну реабілітацію.

Соціально-побутова й социально-средовищна реабілітація інвалідів з порушеннями зору забезпечується системою орієнтирів – дотикових, слухових і зорових, які сприяють безпеці пересування й орієнтуванню в просторі.

Дотикальні орієнтири: спрямовуючі поручні, рельєфні позначення на поручнях, таблиці з опуклими написами або шрифтом Брайлля, рельєфні плани поверхів, будинку т.п.; змінюваний тип покриття підлоги перед перешкодами.

Слухові орієнтири: звукові маяки при входах, радіотрансляція.

Зорові орієнтири: різні спеціально освітлювані знаки у вигляді символів і піктограм з використанням яскравих, контрастних кольорів; контрастне колірне позначення дверей і т.п.; текстова інформація на таблицях повинна бути максимально стислою. Будівельні елементи на шляхах руху в осіб з ослабленим зором ( сходові клітки, ліфти, вестибюлі, входи ін.) слід обладнати системою типових орієнтирів-покажчиків, виконаних на основі колірного, акустичного й тактильного контрасту з навколишньою поверхнею.

Зорові орієнтири й інша візуальна інформація повинна бути досить продумана, щоб не допускати їхнього надлишку, що сприяє створенню «тепличних» умов і втраті навичок просторового орієнтування.

Важливе значення для соціальної інтеграції інвалідів із зоровими розладами мають заходу соціальної реабілітації. Для реалізації цих заходів необхідне забезпечення невидющих допоміжними тифлотехнічними засобами:

- для пересування й орієнтування (палиця, системи для орієнтації – локатори лазерні, світлові й ін.)

- для самообслуговування – тифлозасоби культурно-побутового й господарського призначення (кухонні прилади й пристосування для готування їжі, для догляду за дитиною й ін.)

- для інформаційного забезпечення, навчання (прилади й пристосування для читання, листа по Брайлю, системи «мовець книга», спеціальні комп'ютерні обладнання й ін.)

- для трудової діяльності – пристосування, якими невидющих забезпечує виробництво залежно від виду трудової діяльності.

Для осіб із залишковим зором і слабозорих необхідні спеціальні засоби корекції зору:, що збільшують приставки, лупи, гіперокуляри, телескопічні окуляри, а також деякі тифлотехнічні засобу побутового, господарського й інформаційного призначення.

Застосування тифлотехнічних засобів поряд з іншими реабілітаційними заходами створює передумови для досягнення рівних з видючими можливостей і прав для різнобічного розвитку, підвищення культурного рівня, розкриття творчих здібностей невидющих, їх активної участі в сучасному виробництві й суспільному житті.

Інваліди з патологією зору зазнають певних труднощів при необхідності самостійного користування транспортом. Для сліпих важливі не стільки технічні пристосування, скільки адекватна інформація – вербальна, звукова (, що орієнтує, попереджає про небезпеку й ін.)

Для людини з повною втратою зору доступ до суспільного транспорту можливий лише зі сторонньою допомогою.

Важливу роль у соціальній реабілітації сліпих і слабовидящих, у поліпшенні якості їх соціального захисту й розширенні обсягу соціальних послуг відіграє в РФ Всеросійське суспільство сліпих, де здійснюється всілякі форми соціальної реабілітації, що сприяють їхні інтеграції. У системі ВООЗ є широка мережа виробничих підприємств і об'єднань, де створені спеціальні умови організації праці, що враховують функціональні можливості невидющих.

Основні сфери життєдіяльності людину - праця й побут. Здоровіша людина пристосовується до середовища. Для інвалідів же особливість цих сфер життєдіяльності полягає в тому, що їх треба пристосовувати до потреб інвалідів. Їм треба допомогти адаптуватися в середовищі: щоб вони вільно могли дотягтися до верстата й виконувати на ньому виробничі операції; могли б самі, без сторонньої допомоги виїхати з будинку, відвідати магазини, аптеки, кінотеатри, подолавши при цьому й підйоми, і спуски, і переходи, і сходи, і пороги, і багато інші перешкоди. Щоб інвалід зміг усе це подолати, потрібно зробити середовище його проживання максимально для нього доступної, тобто пристосувати середовище до можливостей інваліда, щоб він почував себе на рівні зі здоровішими людьми й на роботі, і будинку, і в громадських місцях. Це й називається соціальною допомогою інвалідам, людям старого віку - усім тим, хто страждає від фізичних і психічних обмежень.

Соціальна реабілітація особистості - це складний процес її взаємодії із соціальним середовищем, у результаті якого формуються якості людини, як справжнього суб'єкта суспільних відносин.

Однієї з головних цілей соціальної реабілітації є пристосування, адаптація людини до соціальної реальності, що служить, мабуть, найбільш можливою умовою нормального функціонування суспільства.

Однак тут можуть бути крайності, що виходять за рамки нормального процесу соціальної реабілітації, зв'язані в остаточному підсумку з місцем особистості в системі суспільних відносин, з її соціальною активністю.

Головна проблема людини з обмеженими можливостями полягає в його зв'язку зі світом, а обмеженні мобільності, бідності контактів з навколишніми, в обмеженості спілкування із природою, доступу до культурних цінностей, а іноді – і до елементарного утвору. Ця проблема є не тільки суб'єктивного фактора, яким є соціальне, фізичне й психічне здоров'я, але й результатом соціальної політики й суспільної свідомості, яку санкціонують існування недоступної для інваліда архітектурного середовища, суспільного транспорту, відсутність спеціальних соціальних служб.