Тема 3:Програми соціальної реабілітації

План

1. Індивідуальна програма реабілітації інвалідів.

2. Поняття «інвалідності»,моделі інвалідності.

3. Зміст реабілітації дітей з функціональними обмеженнями.

1. Індивідуальна програма реабілітації інвалідів

Відповідно до ”Про затвердження Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда”ПОЛОЖЕННЯ про індивідуальну програму реабілітації інваліда

Індивідуальна програма реабілітації інваліда (далі - індивідуальна програма) - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, строків реабілітаційних заходів з визначенням порядку, місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей інваліда та дитини-інваліда.

Індивідуальна програма розробляється на підставі Державної типової програми реабілітації інвалідів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 р. N 1686 ( 1686-2006-п ) (Офіційний вісник України, 2006 р., N 50, ст. 3311).

Індивідуальна програма для повнолітніх інвалідів розробляється медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК),для дітей-інвалідів - лікарсько-консультативною комісією (далі - ЛКК) лікувально-профілактичних закладів за зареєстрованим місцем проживання або лікування інвалідів.

Індивідуальна програма розробляється протягом одного місяця з дня звернення інваліда до МСЕК, а законного представника дитини-інваліда - до ЛКК щодо встановлення інвалідності.

Фахівці МСЕК або ЛКК роз'яснюють інваліду чи законному представнику дитини-інваліда мету індивідуальної програми, її завдання, очікувані результати та порядок виконання, а також інформують про її рекомендаційний характер.

Індивідуальна програма складається за формою, затвердженою в установленому порядку МОЗ за погодженням з Мінпраці, МОН і Мінсім'ямолодьспортом, та на підставі відомостей акта огляду МСЕК або медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років.

Під час огляду осіб чи дітей віком до 18 років з метою встановлення інвалідності МСЕК або ЛКК з урахуванням виду захворювання, фактичних потреб, віку, статі визначає оптимальні види, форми, обсяги, місце і строки проведення медичної, психолого-педагогічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, побутової і соціальної реабілітації, потребу в технічних та інших засобах реабілітації, виробах медичного призначення.

Індивідуальна програма розробляється за участю інваліда чи законного представника дитини-інваліда фахівцями МСЕК або ЛКК із залученням у разі потреби спеціалістів закладів охорони здоров'я, органів соціального захисту, державної служби зайнятості, органів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального захисту інвалідів та інших органів, які провадять діяльність у сфері реабілітації інвалідів.

Порядок складання індивідуальної програми затверджується МОЗ за погодженням з Мінпраці, МОН, Мінсім'ямолодьспортом.

У разі письмової відмови інваліда, законного представника дитини-інваліда від виконання індивідуальної програми в цілому або від будь-якого передбаченого нею виду, форми, обсягу або місця проведення реабілітаційних заходів у програмі робиться відповідний запис.

Індивідуальна програма готується у двох примірниках, які підписуються головою МСЕК або ЛКК та завіряються її печаткою. Перший примірник індивідуальної програми видається інваліду чи законному представнику дитини-інваліда, а другий примірник залишається у МСЕК або ЛКК.

МСЕК або ЛКК надсилає засвідчені в установленому порядку копії індивідуальної програми лікувально-профілактичному закладу, органу праці та соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання інваліда чи дитини-інваліда, а у разі потреби - реабілітаційній установі, учасникам реабілітаційного процесу та навчальним закладам.

У разі потреби в оперативному коригуванні індивідуальної програми фахівці реабілітаційних установ можуть змінювати обсяг, строк та черговість проведення реабілітаційних заходів.

Контроль за виконанням індивідуальної програми здійснюється в установленому законодавством порядку.

МСЕК або ЛКК під час чергового огляду інваліда чи дитини-інваліда за зверненням реабілітаційної установи або у порядку нагляду за виконанням індивідуальної програми, але не рідше ніж один раз на два роки, переглядає реабілітаційні заходи, передбачені індивідуальною програмою. 15. Фінансування реабілітаційних заходів індивідуальної програми здійснюється за рахунок коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах на цю мету, та інших джерел.

Основним механізмом здійснення повноцінної реабілітації інваліда є розроблена МСЕК індивідуальна програма реабілітації (далі — ІПР). Вона є обов’язковою для виконання установами, організаціями всіх форм власності. Інвалід також зобов’язується активно сприяти реалізації програми реабілітації. Обов’язковими складовими програми мають бути експертна діагностика, заходи медичної, соціально-побутової та професійної реабілітації. Виконання ІПР здійснюється реабілітаційними закладами за наявності ліцензії на право займатися цим видом діяльності.Розробка ІПР інвалідів, її впровадження, наступний контроль і коригування потребують зусиль, взаємозв’язку виконавців як робочих органів Фонду і лікувально-профілактичних закладів, так і МСЕК. Тому ефективність заходів медико-соціальної реабілітації може бути досягнута лише внаслідок злагодженої роботи цих трьох сторін.

2. Поняття «інвалідності»,моделі інвалідності.

Соціальна реабілітація осіб з обмеженими можливостями — одна з найбільш важливих і важких завдань сучасних систем соціальної допомоги й соціального обслуговування. Неухильний ріст числа інвалідів, з одного боку, збільшення уваги до кожного з них — незалежно від його фізичних, психічних і інтелектуальних здібностей, з іншого боку, підвищення цінності особистості й необхідності захищати її права, характерне для демократичного, громадянського суспільства, із третьої сторони, — усе це визначає важливість соціально-реабілітаційної діяльності.

Згідно з Декларацією про права інвалідів (ООН, 1975 р.) інвалід — це будь-яка особа, яка не може самостійно забезпечити повністю або частково потреби нормальної особистої й (або) соціальному життя в силу недоліку, будь те вродженого чи ні, його (або її) фізичних або розумових можливостей.

У Рекомендаціях 1185 до реабілітаційних програм 44-й сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи від 5 травня 1992 р. інвалідність визначається як обмеження в можливостях, обумовлені фізичними, психологічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими й іншими бар'єрами, які не дозволяють людині, що має інвалідність, бути інтегрованим у суспільство й брати участь у житті родини або суспільства на такі ж підставах, як і інші члени суспільства. Суспільство зобов'язано адаптувати свої стандарти до особливих потреб людей, що мають інвалідність, для того щоб вони могли жити незалежним життям.

Інвалі́дність — тривала або постійна втрата працездатності або значне обмеження її.

Інвалід — особа із стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою, або з уродженими дефектами, які обмежують її життєдіяльність. Залежно від ступеня втрати здоров'я встановлюється одна з трьох груп інвалідності: перша, друга, третя. Повторний огляд із стійкими, оборотними морфологічними змінами, порушеннями функцій органів і систем організму з метою визначення ефективності відповідного лікування та реабілітаційних заходів, стану здоров'я і ступеня соціальної адаптації проводиться через 1-роки.

Докорінне реформування й удосконалення національної системи освіти, що відбувається внаслідок високої динамічності соціально-економічних процесів і трансформацій в Україні, потребує безперервного оновлення теоретико-методологічного підґрунтя цієї галузі. Не є виключенням у цьому контексті й корекційна освіта, пошуки нової парадигми якої мають відображення у розвитку її науково-практичної основи - корекційної педагогіки.

Становлення нової стратегії розвитку останньої пов'язано також (або навіть насамперед) і зі змінами соціально-психологічного та соціально-економічного ставлення до самого об'єкта відповідної соціальної політики - інвалідів, нового розуміння поняття «інвалідність», із застосуванням нової моделі інвалідності.

Для розуміння суті суспільної еволюції підходів до проблеми інвалідності та соціальної реабілітації інвалідів коротко нагадаємо історію цього питання.

В аграрних та індустріальних суспільствах інвалідність розглядається в контексті економічної утилітаризацїї людини, її соціальної корисності. Тут «працює» економічна модель інвалідності, або, як прийнято говорити, модель функціональної обмеженості, яка описує нібито неповноцінність і нездатність особистості виконувати ті чи інші функції, приписані суспільством.

Економічна і функціональна моделі є логічним наслідком так званої медичної, чи адміністративної, моделі інвалідності. У цьому випадку інвалідність сприймається як особиста патологія людини, а всі її проблеми - наслідок цієї патології. Тобто обмежені можливості індивіда розглядаються у контексті взаємозв'язку між окремою людиною та її хворобою. Всі проблеми інваліда - наслідок патології здоров'я. Він має пристосовуватися до світу «нормальних» людей. І тоді завданням соціальної реабілітації є адаптація інвалідів у суспільство здорових людей, а основним її змістом - забезпечення соціального захисту, який органи влади, до речі, розуміють досить обмежено.

Відповідну соціальну політику, такі підходи у сучасній науковій літературі позначають терміном «disabilism» - «інвалідизм» за аналогією з «расизмом», оскільки вона призводить до дискримінації людей з обмеженими фізичними, сенсорними та ментальними можливостями і ставлення до них суспільства як до неповноцінних.

Моделі, що описано, тривалий час панували при формуванні й реалізації соціальної політики щодо інвалідів. Тільки наприкінці 60-х років світова громадська думка починає кардинально змінюватися стосовно проблем людей з обмеженими функціями здоров'я. Загальносвітові тенденції охоплювали усвідомлення необхідності надання інвалідам рівних можливостей і прав зі здоровими людьми, інтеграції їх у життя всього суспільства.

Від богоділень і резервацій для інвалідів до державних науково-обгрунтованих програм їх реабілітації - ось шлях, який врешті привів до створення нової моделі інвалідності - соціальної, де проблема фізичних, сенсорних чи ментальних обмежень людини розглядається насамперед як соціальна.

У цій моделі в центрі уваги перебуває взаємозв'язок між людиною і навколишнім середовищем (у тому числі і соціальним). Обмежені можливості розуміються як наслідок того, що соціальні та фізичні умови (культура суспільства, психологічний клімат, соціальна і політична організація, «бар'єрна інфраструктура» тощо), в яких живе і працює людина з ослабленим здоров'ям, звужують можливості її самореалізації, тобто інваліди розглядаються скоріш як пригноблена група, ніж як аномальна. Суть проблеми інвалідності - в нерівності можливостей при проголошенні рівності прав. Змістом соціальної роботи стає соціальна інтеграція людей з обмеженими можливостями і допомога в усвідомленні й реалізації ними своїх невід'ємних людських прав.

Системно-синергетичний принцип реабілітації

В науковій та публіцистичній літературі, в державних актах із проблем реабілітації людей із інвалідністю у неявній формі зазначені деякі аспекти реабілітації, що могли б стати певним індуктивним обґрунтуванням та складовими частинами реабілітаційних принципів.

Так в державній Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів зазначено, що серед основних принципів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів має бути „системний (не ізольований від інших форм реабілітації) підхід до ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, який забезпечить їм реалізацію можливостей, гарантованих кожному громадянину Конституцією України ”.

Дуже часто в методичних рекомендаціях до комплексної реабілітації дітей з інвалідністю принцип системності психолого-педагогічної реабілітації орієнтує фахівців на сприяння дитини як „об’єкта” реабілітації не в розумінні „носія” окремих якостей та властивостей, а в розумінні єдиної, цілісної системи, суб’єкта, що знаходиться у стані своєрідного та динамічного розвитку.

3 Реабілітації дітей з функціональними обмеженнями

Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями

Основним завданням центру є надання психологічних, соціально-педагогічних, соціально-медичних, юридичних та інформаційних послуг дітям та молоді з функціональними обмеженнями і членам їх сімей.

Центр відповідно до покладених на нього завдань:

забезпечує розроблення та виконання реабілітаційних програм;

надає різні види соціальних послуг;

залучає батьків до співпраці в процесі реабілітації, дає їм методичні поради;

організовує клуби за інтересами, проводить конкурси, фестивалі;

організовує проведення заходів, спрямованих на успішну реабілітацію та інтеграцію в суспільство дітей та молоді, що в ньому перебувають;

здійснює лікувально-оздоровчі заходи, подає невідкладну допомогу в разі необхідності;

направляє у разі потреби осіб, які звернулися до центру, до інших закладів та установ, що можуть забезпечити задоволення їх потреб;

забезпечує щоденне одноразове харчування дітей та молоді, що в ньому перебувають.