2.Підходи до розуміння поняття «інвалідності».

Інвалід (від лат. —слабкий, немічний), як говориться в ст. 2 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», є «особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті».

Обмеження життєдіяльності — це повна чи часткова втрата особою здатності чи можливості здійснювати самообслуговування, самостійно пересуватися, орієнтуватися, спілкуватися, контролювати свою поведінку, навчатися і займатися трудовою діяль ністю.

Інвалідність (ст. 3) як міра втрати здоров’я і визнання особи інвалідом визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи (МСЕ) Міністерства охорони здоров’я України. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій інвалідів у особі їх республіканських органів.

Залежно від ступеня порушення функцій організму й обмеження життєдіяльності встановлюються перша, друга, третя групи інвалідності, а особам у віці до 16 років — категорія «дитина-інвалід».

Інвалідність служить інтегральним показником здоров’я населення, умов життя, побуту, праці й у цілому стану довкілля.

В останні роки спостерігається постійне зростання частоти первинної інвалідності, що значною мірою пов’язано із соціально-економічною ситуацією в країні.

Основні причини інвалідності:

• хвороби системи кровообігу;

• злоякісні новоутворення;

• травми й отруєння;

• хвороби нервової системи;

• хвороби органів чуттів;

• хвороби кістково-м’язової системи і сполучних тканин.

Розрізняють наступні види інвалідності:

• загальні захворювання;

• трудове каліцтво;

• професійне захворювання;

• інвалідність з дитинства;

• інвалідність з дитинства внаслідок поранення (контузії, каліцтва);

• інвалідність, пов’язана з бойовими діями в період Великої Вітчизняної війни; інвалідність, пов’язана з аварією на Чорнобильської АЕС, наслідками радіаційних впливів і особистою участю в діяльності підрозділів особливого ризику.

Каліки, сліпі, глухі, німі, люди з порушеною координацією руху, цілком чи частково паралізовані і т. ін. визнаються інвалідами в силу очевидних відхилень від нормального фізичного стану людини. Інвалідами визнаються також особи, що не мають зовнішніх відмінностей від звичайних людей, але страждають зах ворюваннями, які не дозволяють їм трудитися в різних сферах діяльності так, як це роблять здорові люди. Наприклад, людина, що страждає на ішемічну хворобу серця, не здатна виконувати важкі фізичні роботи, але розумова діяльність їй цілком під силу.

Усі інваліди за різними підставами поділяються на кілька груп (рис. 9.1).

За характером захворюванняінваліди поділяються на:

— мобільних;— маломобільних;— нерухомих.

Залежно від приналежності до тієї чи іншої групи вирішуються питання працевлаштування й організації побуту інвалідів. Маломобільні інваліди (здатні пересуватися тільки за допомогою колясок чи на милицях) можуть працювати вдома чи з доставкою їх до місця роботи. Ця обставина зумовлює багато додаткових проблем: обладнання робочого місця вдома чи на підприємстві; доставка замовлень інваліду, що працює вдома, і готових виробів на склад чи споживачу; матеріально-сировинне і технічне постачання; ремонт, профілактика устаткування вдома; виділення транспорту для доставки інваліда на роботу і з роботи тощо.

Ще складніша ситуація — з нерухомими інвалідами, прикутими до постелі. Вони не можуть без сторонньої допомоги пересуватися, але здатні працювати розумово, аналізувати суспільно-політичні, економічні, екологічні й інші ситуації; писати статті, художні твори, створювати картини, займатися бухгалтерською діяльністю і т.ін.

Якщо такий інвалід живе в родині, багато проблем розв’я зується відносно просто. А якщо він самотній? Тут потрібні спеціальні працівники, які знаходили б таких інвалідів, виявляли їхню працездатність, допомагали одержувати замовлення, укладали договори, постачали необхідні матеріали й інструменти, організовували збут продукції тощо. Зрозуміло, що такий інвалід має труднощі й у повсякденному побуті, починаючи з ранкового туалету і закінчуючи забезпеченням продуктами. В усіх цих випадках інвалідам допомагають спеціальні соціальні працівники, які за догляд за ними одержують заробітну плату. За сліпими, але мобільними інвалідами також закріплюються оплачувані державою чи благодійними організаціями працівники.