1 Найдавніше населення на території України В часи раннього палеоліту(1млн р. до н.е-150тис до н.е.) територію України населяли архантропи. Їх обличчя нагадували сучасну людину, вони займалися мисливством і збиранням, користувалися примітивними знаряддями праці: дерев’яними киями, загостреними палицями. Сліди перебування перших поселенців виявлені на Закарпатті,Середньому Дністрі, поблизу Житомира, на Донеччині та в Криму. Згодом, за часів середнього палеоліту(150-40тис р. до н.е.) з’являються палеоантропи (неандертальці) . Їх зріст був приблизно 150-160см. Вони мали масивну голову, велику нижню щелепу,пряму ходу і сильно розвинені м’язи, сутулилися. Вони вдосконалили знаряддя праці, стали виготовляти крем’яні вістря на списи, ножі,шкребла, почали будувати перші житла та користуватися вогнем. Тоді почала зароджуватись мова, виник родовий лад, перше мистецтво,одяг зі шкіри. Перші в Європі тривалі наземні житла були знайдені в Чернівецькій обл., с. Молодове. За пізнього палеоліту(40-13тис. р. до н.е) в Україні з’явилися кроманьйонці. Це люди сучасного фізичного типу. Люди вже об’єднувались в племена, полювали на мамонтів, бізонів, оленів. Житла людей поділялися на зимові та літні. Середній вік життя становив 20-23р. Удосконалювалися технічні прийоми роботи з кременем. Знайдено сотні ножеподібних пластин, скребел, скобелів,різців, списів. Кроманьйонець вперше в історії почав застосовувати кістку для виготовлення знарядь праці, зброї, прикрас. Виникають такі форми вірувань, як анімізм(культ вшанування предків), магія(віра в обряди), тотемізм( віра в спільного предка із світу тварин і рослин), фетишизм(поклоніння предметам неживої природи). Почалося виникнення рас(європеоїдної,негроїдної, монголоїдної). На зміну первісному стаду прийшла матріархальна община. Основним осередком сусп.-ва став рід, що вів походження від спільних жіночих предків, по материнській лінії. Члени роду спільно володіли знаряддями праці. В період мезоліту(13-6тис. до н.е) з’явилися лук та стріли . В період неоліту(6-4тис до н.е) зародилося землеробство на Україні. За бронзового віку(3-1тис до н.е) та залізного віку(1тис до н.е.-4 ст н.е) відбулися два великі поділи праці скотарство відділилося від землеробства, а згодом і ремесло.

2 Населення трипільської культури Трипільська культура з’явилася за енеоліту(4-3 тис до н.е.). Відкриття: 90рр 19 ст. археолог Вікентій Хвойка, с.Трипілля поблизу Києва.Вона була поширена від Верхньої Наддніпрянщини і ПД Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор’я. Трипільська культура проіснувала протягом двох тисячиліть(4-3 ст до н.е.) і досягла високого розвитку. Населення становило щонайменше 1млн чол. Селища розташовувались на високих рівних місцях поблизу рік. Поселення налічували від десятка до сотні жителів та госп. споруд . Селища мали чітке планування. Основним заняттям трипільців було землеробство. Вони вирощували всі основні культури: пшеницю, ячмінь, просо, бобові. У межиріччі Дністра та Пруту трипільці займалися садівництвом та виноградарством. Землю обробляли кістяними та роговими мотиками, рідше ралом. Трипільці вирощували велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней. Займалися рибальством та полюванням. Трипільці виготовляли знаряддя праці з кременю, каменю, кісток, рогу. Користувалися мідними шилами, рибальськими гачками,кинджалами та сокирами. Високого рівня досягло керамічне вир-во(посуд). Лад був близьким до військової демократії: виникли військові загони,їх поселення були пристосовані для оборони від ворога. В основі суспільного устрою лежали матріархальні,а згодом патріархальні відносини. Основною ланкою сусп.-ва була невелика сім’я, сім’ї об’єднувалися в роди, а роди в плем’я.

3 Рабовласницькі держави на території України 1)Кіммерійці(9-7 ст до н.е.)До 10 ст були осілими, згодом стали кочовим народом і стали розводити коней. Кіммерійський народ складався з племен,об’єднаних у союзи на чолі з царями. Військо складалося з вершників,озброєних сталевими і залізними мечами і кинджалами, луком і стрілами, бойовими молотом та булавою. Вони воювали з країнами Малої Азії, царям Урарту та Ассирії, здійснювали походи на праслов’янські племена. Кіммерійці жили в тимчасових таборах і зимівниках. У них існували ковалі та кузні, де виготовляли залізні і сталеві мечі та кинджали. На початку 7ст з’явилися скіфи і кіммерійці вирішили покинути землі. Царі вважали, що необхідно битися з ворогом і згодом загинули в битві між собою.2)Скіфи(7-3ст до н.е.) жили у районах ПН Причорномор’я, частково у Криму. Вся територія між Доном і Дунаєм стала називатися Скіфія. Племена скіфів ділилися на дві великі групи: 1 кочівні, що жили в степах між Дністром і Доном, серед них були царські скіфи; 2 землеробів,які разом з нескіфськими племенами жили в лісостепі на ЗХ і СХ від Дніпра. У 512 до н.е. скіфи,об’єднавшись, перемогли перське військо на чолі з Дарієм 1. У 339р до н.е. Філіп 2 Македонський розбив скіфів у великій битві, у якій і загинув цар скіфів Атей. У 331р до н.е. скіфи розгромили військо намісника Олександра Македонського. Наприкінці 3 ст. Скіфія припинила своє існування, вони були витіснені племенами сарматів. Вони відійшли на ПД і створили дві Малі Скіфії. Цар скіфів мав величезну владу, він очолював військо. У них існував демократичний орган – народні збори всіх воїнів, на яких обговорювалися важливі справи, вирішувалася доля царів. Більшість населення були вільними, біднішими чи багатими людьми. Меншу частину становила знать(патріархи сімей,військові вожді, царські дружинники). Житлом служили криті вози, запряжені парами волів. Основним харчем було м’ясо, сир, молоко, грецьке вино, хліб. Основною зброєю були лук і стріли. Також вони були озброєні дротиками, списами, бойовими сокирами. Голову захищав бронзовий шолом, а тіло - щит. Тактика війни – раптові напади. Своїм богам вони несли жертву. Найчастіше домашніх тварин. Папай( правитель неба), Апі(богиня землі), Арей(бог війни). 3)Грецькі міста в ПН Причорномор’ї і Криму(8-6ст до н.е.) Перші грецькі поселення були на о.Березань(Борисфеніда) та м.Олвія. У пониззі Дністра виникла Тіра, Нікиній, Офіуса,у ЗХ криму – Херсонес, Керкінітіда(Євпаторія), на СХ Криму – Пантікапей(Керч). Найбільше з рабовласн. держав було Боспорське царство з центром в Пантікапей, яке виникло у 5 ст. до н.е і включало територію Керчинського пів-о, пониззя Кубані та Приазов’я. Там була монархічна форма правління. Воно мало тісні торгівельні зв’язки з Афінами. Занепало під натиском гунів. Колонія мала цент(поліс) та с/г округи, розташовані навколо міста. Існували портові, торгівельні, адміністративні та культові райони. Ремісничі квартали та житла бідняків були винесені за околиці. Поряд з містом знаходився цвинтар. Міста оточували міцними оборонними стінами з баштами, міста мали гідросистеми. Поліси мали свою демократичну раду та народне віче. Молодь перед отриманням громадянства складала присягу на вірність колонії та її законам. Воїнами були всі чоловіки, озброєння залишалося грецьким, але військова тактика змінилася, пристосувавшись до бою з кіннотою. Населення займається землеробством, виноградництвом, рибальством, переробкою риби. Були розвинені металургія, ковальство, ткацтво, гончарство. Вели мінову торгівлю зі скіфами та Грецією. У Грецію вивозили рабів,хліб,, худобу, рибу, шкіру, хутро та ін.. З метрополіх довозили маслинову олію, посуд, тканини, ароматичні речовини, предмети розкоші. Згодом вони втрачають сво економ. та політ. Незалежність, залежать від Римської Імперії. 5)Сармати(3ст до н.е.- 3 ст н.е.) прийшли нові кочові скотарські племена з-за Дону в Приазов’я і ПН Причорномор’я . Це був народ воїнів – кіннотників, озброєних досконаліше, ніж скіфи. Сарматські жінки вміли їздити верхи, володіли зброєю, ходили у походи. Після завоювання Скіфії вони стають могутньою політ.силою в степах ПН Причорномор’я. В 1 ст до н.е вдираються у межі Римської Імперії, грецькі міста колонії платять їм величезні викупи. В к. 1 ст до н.е. сарматське плем’я аланів підкоряє всіх інших сарматів. Кінець їх пануванню поклали гуни.

4 Давні слов’яни. Розселення Східних слов’ян в 6-9 ст Праслав’яни займали територію між Дніпром та Дністром, Прикарпаттям і аж до Вісли. Їх історію можна починати з 2 ст до н.е. Ці племена вперше згадуються під іменем венедів у 1-2ст н.е. Анти – найдавніші предки укр. народу(4-6ст). Їх головним заняттям було землеробство. Землю обробляли ралом із залізним наконечником. Вирощували пшеницю,ячмінь, просо, жито, коноплі. Займалися скотарством, мисливством та рибальством. Розвивалися також ремесла, виготовлялися знаряддя і речі із заліза, глини,розвинуте ювелірне вир-во. Виникла внутрішня торгівля. Патріархально родовий лад швидко розладився і виникла суспільна община, яка ґрунтується на спільному володінні землею. Зростала соціальна нерівність, диференціація населення. Згодом з’являються елементи державності. Верховними божествами були Перун, Дажбог,Сварог,Велес. До 6-7 ст н.е. утворилися три великі групи слов’ян . ЗХ словяни(поляки,чехи,словаки), ПД словяни (болгари, серби, хорвати), СХ словяни(українці,білоруси,росіяни).СХ слов’янські племена поділяються на три підгрупи: ПД-ЗХ – українці,ПН.-СХ росіяни, ЗХ-білоруси. До Укр.підгрупи відносяться поляки, древляни, сіверці,тиверці, уличі,волиняни. До білоруської – полочани і дреговичі, до російської – словени, кривичі, радимичі, в’ятичі. В 5-6ст у СХ слов’ян виникають міста: полян – Київ, древлян – Коростень, волинян – Луцьк, кривичів- Смоленськ, сіверців – Чернігів і Любеч.

5 Утворення середньовічної держави на Русі (9-к10 ст) Виникнення держави у східних слов’ян було пов’язане з утвердженням феодальних відносин. Родоплемінна знать і воєначальники перетворювалися на феодалів, а вільні общинники ставали феодально залежним населенням. Племінні союзи поступово перетворювалися на територіальні об’єднання – князівства, центрами яких ставали міста. Окремі князівства об’єднувалися в більші держ.утворення. У 8-9ст існували три великі державні утворення:Куявія,Славія,Артанія. У 9ст найбільшими центрами СХ слов’янства стали Київ і Новгород. Їх об’єднання і поклало початок єдиній середньовічній державі на Русі. У 882 р Новгородський князь Олег(882-912) вбив Аскольда і захопив владу над Києвом, він став столицею об’єднаного князівства . Олег підкорив полян,древлян, сіверців, радимичів. Здійснив вдалі походи проти Візантії. Ігор(912-945) приєднав території училів і тиверців, здійснив два походи на Візантію, дав відсічі печенігам. Загинув під час збору данини з древлян. Княгиня Ольга(945-964) розправилася з древлянами, впорядкувала збір данини, встановила устави і погости. Встановила дипломатичні стосунки з Візантією та ЗХ європ.державами. Святослав(964-972) зробив синів намісниками Києва,Овучів, Новгорода. Підкорив в’ятичів, розгромив Хозарський каганат, включив у свої володіння землі осетину і черкесів.(Пониззя Дону,ПН Кавказ,Тамань,СХ Крим).

6 Розквіт Київської держави (к10-п.п11ст) Найбільшу могутність Київська держава мала за правління Володимира Великого(980-1015) та Ярослава Мудрого(1019-1054). На зміну родоплемінному правлінню прийшло територіальне. Було практично завершено формування території Русі-приєднані племена білих хорватів,дулібів,в’ятичів,радимичів. Володимир збудував розгалужену межу укріплень, нові міста на ПД від Києва, провів військову реформу. У 988 запровадив християнство. Ярослав провів кордони держави від Балтійського до Чорного морів та від Оки до Карпатських гір. Побудував більше 400 церков(Софійський собор,Георгієвська церква,Печерський монастир). Звів закони у Руську Правду, яка стала правовим кодексом всієї країни. За його сприяння було обрано першого митрополита Іларіона, піклувався про розвиток освіти і культури, відкривав школи,бібліотеки. Застосував принцип старшинства в межах родини(Старшому сину влада над Києвом, молодшим над Новгородом, Черніговом та ін.)

7 Причина та початок роздроблення Київської Русі(д.п 11-п.п12ст) Причини: 1. Технічна. Відсутність технічних засобів управління. 2.Політична. Воєнно-політичне посилення бояр та удільних князів, різний етнічний склад руських територій. 3.Економічна.Зруйнування Константинополя(торгового партнера), незмога забезпечити безпеку купців від набігів кочівників. Ознаки політичного роздроблення Київської Русі були помітні відразу після смерті Ярослава. Спочатку старші сини жили в злагоді, але незабаром розпочалися чвари і міжусобиці. Перед загрозою з боку половців князі роблять спробу налагодити стосунки і скликають з’їзд. Перший – 1097 Любечі. Там було визнано принцип, за яким кожен князь володіє своєю вотчиною. Це узаконювало роздроблення Русі на окремі спадкові князівства.

8 Політичний лад та економічний розвиток Київської Русі Київська Русь була монархією, на чолі стояв князь Київський. Він зосереджував у своїх руках законодавчу,виконавчу,адміністративну, судову, військову влади. Окремими частинами держави управляли бояри та князі. Опорою були дружини(до старшої входили бояри та феодали, які мали військо;основну частину складала молодша дружина). Весь політ. лад забезпечував інтереси феодалів. Провідною галуззю госп-ва було землеробство. Землю орали сохою та плугом. Сіяли пшеницю,овес,жито, ячмінь, просо,гречку, льон. Вирощували цибулю, часник, капусту,горох, яблука, вишню, виноград. Розводили коней, велику та малу рогату худобу, свиней, качок, гусей,голубів. Займалися мисливством, рибальництвом. В Київській Русі було близько 60 ремісничих фахів: ковальство, ювелірна справа, гончарство, теслярство, ткацтво та ін. Госп-во мало натуральний характер. Внутрішня торгівля здійснювалася через місцеві ринки. Київська Русь торгувала за СХ по Волзі та Каспійському морю, а також з Візантією, Скандинавією, Чехією, Польщею та ін.. За часів Володимира карбувалися руські монети зі срібла і золота. В 11ст існувала гривня . Міста стають торгово-ремісничими, адміністративними, культурними центрами.

9. Утворення та розквіт Галицько-Волинської держави. На тлі поглиблення феодальної роздробленості й ослаблення Київської Русі внаслідок постійних вторгнень кочівників на її південно-західній околиці вирізняються Галицьке та Волинське князівства.Від утворення (друга половина XI ст.) Галицьке князівство, власне, розвивалося так, як і решта складових єдиної Давньоруської держави. Засноване онуком Ярослава Мудрого князем Ростиславом, це князівство не раз зазнавало утисків з боку своїх сусідів, по смерті засновника роздробилося. Однак уже в середині XII ст. воно знову об'єдналося і стало могутньою державою. Кордони держави сягали Поділля на сході, Карпатських гір і Закарпаття на заході, гирла Дунаю на півдні. Зокрема, на Дунаї було засновано місто Новий Галич. Північніше Галичини пролягали землі Волинського князівства. Давнє суперництво між Галичем і Волинєм закінчилося наприкінці XII ст., коли династія галицьких князів Ростиславичів обірвалася, відколи помер князь Володимир. Скориставшись цим, волинський князь Роман 1199р. завоював Галич, об'єднав Галичину з Волинню і заснував Галицько-Волинську державу. Столицею країни спершу був Галич, далі - Холм, аз 1272 р. - Львів.Ставши правителем великої держави, Роман насамперед приборкав галицьку боярську верхівку, яка постійно намагалася поширити вплив на всі сфери правління. Так він розпочав процес централізації країни.Економіка Галицько-Волиньського князівства була переважно натуральною. В її основі лежало с/г. Було розвинуте конярство вівчарство і свинарство. Важливими складовими господарювання були промисли – бортництво, мисливство і рибалка. Серед ремесел були відомі ковальство, гончарство, обробка шкіри, зброярство, ювелірна справа і лихварство. ГВК поряд з Кримом було єдиним регіоном який постачав сіль як на Русь, так і в країни Західної Європи. Торгівля не була розвинута належним чином. Більшість виготовленої продукції йшла на внутрішнє споживання.

10. Укр. землі під владою Великого князівства Литовського і Польщі. Унії та їх наслідки. У XIV ст. історичні події розвивалися у несприятливому для України напрямку. Саме в період її політико-економічного та культурного занепаду почали підноситися сусіди України – Литва, Польща та Московія. В першій пол. XIV ст. великий князь Литовський Гедимін приєднав білоруські землі до Литви і приступив до приєднання укр. Земель. В 60-х роках XIV ст. під владою Литви опинилися Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля і більша частина Волині. Великий князь Литовський Вітовт протягом 1392-1394 рр. посилив владу литовців в Україні. Він зумів поширити свій вплив на південь до берегів Чорного моря, від Дніпра і Криму до Дністра. 15 липня 1410 р. відбулася Грюндвальська битва, в якій приймали участь з одного боку об’єднані польсько-литовсько-руські війська, а з другого війська німецьких рицарів хрестоносців. Перемогу здобули об’єднані війська. У 1458 р. православна церква України і Білорусі відділилася в Київську митрополію, незалежно від метрополії Московської. Хоч які були солідні завоювання литовців на Україні, більш тривалий і всеохоплюючий вплив на долю укр. мала експансія Польщі. У 1366 р. поляки закінчили війну проти литовців, захопили всю Галичину і частину Волині. У 1375 р. у Львові було засновано католицьке архієпископство.Польсько-литовські унії.У 1385 р. Польща і Литва уклали Кревську унію. Умови: за руку королеви Ядвіги та титул короля Польщі великий князь Литовський Ягайло зобов’язувався повернути литовців у католицизм, а землі Литви і України до польської корони.У 1569 р. Литва Уклала з Польщею Люблінську унію. Умови: 1. Створення єдиної держави – Річ Посполита. 2. В державі існує єдиний виборний король, сейм, гроші, податки та єдина зовнішня політика. 3. Велике князівство Литовське зберігало автономію (місцеве самоврядування, військо, скарбницю, систему судочинства). 4. До Польщі відходили всі укр. землі, що належали Литві. Церковна унія. У 1596 р. в місті Бресті був скликаний церковний собор католиків і православних. З метою повернення укр. у католицизм

.11. Виникнення та військовий устрій укр. козацтва. Безпосередні причини виникнення укр. козацтва склалися в XIV-XV ст. Передусім Україна потребувала такої суспільної сили, яка стала б провідною верствою укр. народу й творцем нової власної держави. Не менш важливі були й економічні чинники, насамперед, посилення феодальної залежності селян, нестача власної орної землі і надзвичайна привабливість у зв’язку з цим цілинних просторів на півдні Київщини і Поділля, а також безмежні степи Дикого поля за порогами Дніпра. Отож однією з причин виникнення укр. козацтва були вимушені втечі селян і міщан з маєтків магнатів і шляхти на вільні землі. Колонізовані землі укр. утікачам доводилося захищати. Необхідність збройного захисту від постійної загрози татарських і турецьких нападів, від військового наступу державної адміністрації Литви і Польщі змушувала хліборобів і ремісників ставати професійними воїнами. Власне так і виникло козацтво. Основною формою господарства на Запоріжжі був зимівник. Зимівники – давні запорізькі поселення, виникли в першій половині XVI ст. зимівник був своєрідним хутором і головною формою землеволодіння на Запоріжжі. Будучи основою економічної структури Запорізької Січі, зимівник у системі її організації став найефективнішою формою господарювання, оскільки відповідав вимогам її демократичного устрою та природним і географічним умовам Запоріжжя. У XVIII ст. зимівники перетворилися на великі багато галузеві господарства, де поряд із землеробством розвивалося скотарство, рибальство, бджільництво, мисливство, гончарство та ін. промисли, а також ремісництво.Отже, в умовах тривожного і небезпечного прикордоння з Диким Полем козацтво набуло напівгосподарського, напіввійськового характеру, воно змушене було поєднувати працю на землі зі збройною боротьбою проти турецько-татарських нападів.

12.Запорізька Січ – вільна козацька республіка. Походження і встановлення Запорізької Січі є наслідком виникнення й розвитку всього укр. козацтва. Створена в першій половині XVI ст. запорозькими козаками, запорізька Січ із військового центру розвинулась у своєрідне державне утворення – козацьку християнську православну демократичну республіку. Вона мала демократичний соціально-політичний устрій, особливу військову організацію, своєрідний життєвий лад, побут і звичаї. У 1593 р. запорожці заснували Січ на дніпровському острові Базавлук, трохи південніше Томаківки.

Запорізька Січ мала своєрідну державну, громадську і військово-адміністративну організацію, що увібрала традиції минулих часів. Козацьке військо поділялося на військові частини – курені, очолювані курінними отаманами, що обиралися на сходах. На загальних військових радах козаки щороку обирали старшину: кошового отамана, якому належала найвища влада в Січі, писаря, осавулів, обозного, суддю. Старшині вручалися знаки влади – клейноди.Кіш – адміністративний орган Запорізької Січі – поширював свою владу на значну територію півдня України й використовував свої збройні сили для її оборони. У складі Литви і Польщі Запорізька Січ користувалася фактично державно-політичною автономією і справляла значний вплив на всі укр. землі.

Запорізька Січ виступала як суверенна, самостійна національна воєнна-політична сила України й відігравала величезну роль у житті на національно-визвольній боротьбі укр. народу. В Запорізькій Січі складалося Запорізьке Військо, що стало організаційною формою збройних сил України. Запорозьке Військо, постійним і безвідмовним резервом якого завжди виступало все укр. козацтво, мало свій флот, армату, кінноту і піхоту. Воно виробило блискуче козацьке військове мистецтво, яке перевершувало стратегію і тактику феодальних європейських армій.

13. Причини, характер, рушійні сили та початок нац.-виз. війни під проводом Б. Хмельницького. У 1648 р. укр. народ постав проти польсько-шляхетського поневолення, за свою свободу і незалежність. Розпочалась національно-визвольна війна. Причини: 1. Посилення феодального гніту (зростання панщини, податків). 2. Посилення особистої залежності селян від феодалів (феодал міг продати, обміняти, вбити, подарувати селянина-кріпака). 3. Переслідування польською владою укр. культури і православної церкви. Рушійною силою національно-визвольної війни були укр. козаки, селяни, ремісники, міська біднота, козацька старшина, укр. шляхта та православне духовенство.У січні 1648 р. повстанці під керівництвом Б. Хмельницького розгромили польський гарнізон на Січі і обрали його гетьманом Війська Запорізького. Народна армія здобула перші перемоги на Жовтих водах (6 травня) і під Корсунем (25 травня 1648 р.). цьому передували і дипломатичні переговори Хмельницького. Він уклав мир з татарами, забезпечив тил від несподіваних нападів і заручився їх допомогою. Перемоги укр. повстанців завдали великого удару самому польсько-шляхетському режиму. Хвиля виступів повстанців охопила Лівобережжя, Київщину, Поділля, Волинь, Галичину. В жовтні повстанці взяли в облогу Львів. Новий польський король Ян Казимир запропонував Хмельницькому перемир’я. Для істориків назавжди лишилося загадкою чому Б. Хмельницький, який на той момент міг знищити Річ Посполиту, вирішив пристати на цю пропозицію і повернутися на Наддніпрянщину. Вочевидь, він усе ще сподівався змінити політичну систему Речі Посполитої так, щоб вона могла задовольняти козацтво. До того ж голод і чума вже позначилися на його військах, як і на населенні України в цілому. Наприкінці грудня 1648 р. народне військо на чолі з Б. Хмельницьким вступило в Київ. Населення міста урочисто вітало повстанців як своїх визволителів.

14. Воєнні дії нац.-виз. війни у 1649 – 1653 рр. Влітку 1649 р. знову розгорілась війна. У червні та серпні 1649 р. повстанська армія оточила польські війська під Збаражем та Зборовим. Повстанці перемагали. Але зрада татарського хана примусила Хмельницького припинити битву і розпочати переговори. 18 серпня 1649 р. було укладено Зборівський договір. Умови: 1. Встановлення козацького реєстру в 40 000 чол. 2. Всі учасники підлягали амністії. 3. Гетьманська влада поширювалася на три воєводства (Київське, Чернігівське, Брацлавське). 4. На всі урядові посади могли претендувати особи тільки православної віри. 5. Православний митрополит дістав місце у польському сеймі. 6. Мала бути скасована унія. Однак Зборівська угода майже не давала ніякого полегшення селянам, які залишилися кріпаками. Тому-то протягом 1650 – 1651 рр. відбулось багато сутичок між козацькими та польськими загонами. Вирішальні бої розгорнулися у червні 1651 р. на Волині під Берестечком. На початку битва складалася успішно для повстанської армії, але чергова зрада татарського хана примусила відступити загони повстанців. Просування шляхетського війська в глиб України було зупинено біля Білої Церкви. 18 вересня 1651 р . було підписано Білоцерківський договір. Умови: 1. Реєстрове військо 20 000 чол. 2. Козацька територія зменшувалася до одного воєводства. 3. Обмежувалися права гетьмана (не мав права зовнішніх зносин). 4. Польській шляхті повертались її землі. Але народні маси не зважаючи на цю угоду, продовжували боротьбу. Сам Б. Хмельницький розглядав договір як тимчасовий перепочинок для відновлення сил. У травні 1652 р. в бою під горою Батіг (над Бугом) козацькі війська оточили польський табір і майже всіх знищили. Наприкінці вересня 1653 р. під Жванцем козаки оточили польське військо на чолі з королем. Від поразки поляки врятувалися завдяки черговій зраді кримського хана, який уклав з ними перемир’я. В грудні 1653 р. воюючі сторони домовились про скасування Білоцерківського договору 1651 р. та відновлення Зборівської угоди 1649 р. перед Б. Хмельницьким постала проблема: або капітулювати перед Польщею, оскільки сил на тривалу боротьбу з нею було обмаль, або ж шукати порятунку в союзі з Росією.

15. Формування і розвиток укр. державності в ході нац.-виз. війни 1648 – 1654 рр. На визволених землях – від р. Случі на заході до російського кордону на сході, від басейну Прип’яті на півночі до степової смуги на півдні, на території, що обіймала близько 200 тис. км², - почала складатися нова військово-адміністративна і політична системи, формувалась укр. нац. держава. Очолював новий державний апарат виборний гетьман, яким став на поч. 1648 р. Б. Хмельницький. Йому належала вища військова, адміністративно-політична й судова влада. Панівною верствою стала козацька старшина, яка й взяла до своїх рук укр. землянами.Адміністративний устрій в Україні складався на зразок устрою Запорізької Січі. Всі найважливіші військові й політичні справи мала розв’язувати Військова (Генеральна) рада, в якій могло брати участь все військо. Поступово Хмельницький загальну раду скликав дедалі рідше, і головним органом влади ставала рада старшин, яка вирішувала всі військові, законодавчі, адміністративні, господарські й зовнішньополітичні справи. На цю раду гетьман здебільшого викликав генеральну старшину та полковників, а часом і сотників. Найближчим постійним помічником гетьмана була генеральна, вища військова старшина, яка разом становила центральний, гетьманський уряд. До неї входили обозний, що керував артилерією, два осавули, які організували військову раду й були помічниками гетьмана у військових справах, два судді, що відали судом, писар, який очолював військову гетьманську канцелярію – вищу центральну установу гетьманської адміністрації. Центром, столицею, де перебувало гетьманське правління в часи визвольної війни стало місто Чигирин. У містах і селах адміністративні функції виконували отамани. Над селянами часто стояли війти. Поряд з цим у містах з магдебурзьким правом діяли виборні магістрати на чолі з війтами, а в ін. – ратуші. Магістратам і ратушам підлягали міщани. Судочинство в основному було в руках козацької старшини – гетьмана, полковників, сотників та відповідних суддів. Функції козацьких суддів здебільшого поширювалися не тільки на козаків, а й на міщан і селян, зокрема у справах убивств, розбою, крадіжок та ін. тяжких злочинів.

16. Характер Переяславської угоди. «Березневі статті» 1654 р.: умови і правове значення. Земський Собор Росії 1 жовтня 1653 р. прийняв рішення про союз з Україною і про початок війни з Польщею. 8 січня 1654 р. на народній раді було прийнято рішення про об’єднання України х Росією. Це рішення отримало назву Переяславської угоди. Умови: 1. Розв’язувалося питання оборони України від посягань ін. держав (Польщі, Туреччини, Кримського ханства). Цар зобов’язувався на весні 1654 р. почати війну з Польщею. 2. Україна переходила під владу рос. царя, як незалежна самостійна держава: а) зберігалась система суспільного ладу і адміністративного устрою; б) на чолі держави залишався гетьман; в) козацький реєстр 60 тис. чол.; г) всі козаки мали жити і судитися по своїм правам та законам; д) в містах України урядники залишалися у місцевого населення; е) гетьман мав право вступити з іноземними державами, за винятком польського короля і турецького султана. 3. Станові інтереси козацьких старшин, козацтва, шляхти, духовним міщан були визначені і забезпечені. Українська сторона не дістала ніяких документальних актів, які містили б письмові гарантії, визначили умови переходу укр. Держави під владу московського царя, її становище і взаємовідносини з Росією. Для розв’язання всіх цих питань і юридичного оформлення союзу, було вирішено послати до Москви посольство України. Офіційний в’їзд до Москви відбувся 12 березня. Внаслідок переговорів з’явилися документи, які визначали становище України і характер взаємовідносин з Росією в перший час після Переяславської ради. Цими документами стали так звані «Статті Б. Хмельницького», або Березневі статті 1654 р. і грамоти війську Запорізькому і укр. Шляхті, а також пізніше надана грамота укр. духовенству. Укладаючи договір, обидві сторони переслідували різні цілі. Б. Хмельницький хотів отримати військову допомогу від Москви в боротьбі з Польщею, добитись повної від неї незалежності, забезпечити самостійність укр. держави. Московський же уряд, укладаючи договір з Україною мав далекосяжну мету: ліквідувати укр. державу і перетворити Україну на звичайну провінцію.

17.Конституція Пилипа Орлика5 квітня 1710р в Бендерах Козацька Рада обрала гетьмана Пилипа Орлика. Одночасно була прийнята і „Конституція прав і свобод Запорізького війська”. Головними ідеями документу були: Ідея незалежності України від Польщі та Росії; Ідея демократичності державного устрою:влада гетьмана обмежувалася Генеральною Радою. без її згоди гетьман не мав права приймати будь-які важливі рішення.Деякі положення конституції: Україна на всі часи має бути вільною від чужого панування у своїх кордонах.Гетьман повинен дотримуватися усіх пунктів, що містилися в конституції. В Україні має бути утверджена навічно єдина віра православна східного сповідання.Гетьман мав надавати всіляку допомогу Запорізькій Січі, щоб Дніпро було очищене від фортець московських. Щороку в гетьманській резиденції мали відбуватися 3 ради: на Різдво, Воскресіння Христове, на Покров.Гетьман не мав право привласнювати маєтності, військове майно, мусив стежити, щоб старшина не гнали посполитих і козаків на панщину і т.п.Отже, конституція Пилипа Орлика певною мірою була демократичною, вона стала видатною пам’яткою суспільно-політичної думки України ХVІІІ ст.

18.Політика Петра І. Коли минув хаос “Руїни” центром політичного, економічного та культурного життя України стала Гетьманщина (Лівобережжя). Гетьманщина була автономним, але несамостійним політичним утворенням.Прагнучи монополізувати владу, московські царі виступали проти ідеї українського чи будь-якого іншого самоврядування. В той час по всій Європі поширювалися принципи та практика абсолютизму. Такі представники абсолютизму як Петро І і Катерина ІІ вважали централізований уряд найбільш ефективним і передовим. Українська ж політична еліта прагнула до збереження автономій.З 1700р Росія вела війну зі Швецією за вихід до Балтійського моря. У цю війну була втягнута і Україна. Вперше Україна мала воювати не просто за чужі, а навіть за не вигідні для неї інтереси. Наміри Петра І спрямувати потоки товарів на європейський ринок через Прибалтику означали для України розрив традиційних економічних зв’язків з європейськими країнами. Петро І враховував лише інтереси Росії і вимагав від України для війни все більше матеріальних і людських ресурсів. Українські козаки воювали проти шведів далеко за межами України — в Литві, Польщі та інших місцях. Козацтво утримувалося за рахунок населення України. Збільшувалися різні податки та збори, в Україні розташовувалися багато російських військ, які грабували і гнобили населення. Господарство України руйнувалося, торгівля занепадала. Російські воєводи самовільно розпоряджалися в містах України та козацьких військах, не рахувалися ні з законами, ні з звичаями України.Ставало зрозумілим, що Петро І розглядав Україну як вотчину і розпоряджається нею за своїм розсудом.

19.Розвиток с/г України в 2 пол. XVIIIВ українських землях – Лівобережжі і Слобожанщини, які входили до складу Росії, відбувалися в основному ті самі суспільно - економічні процеси, що й в усіх російських землях. Посилювався кріпосницький гніт і, водночас, відбувався розклад феодально – кріпосницької системи, в надрах якої формувався капіталістичний уклад.У другій половині XVIII ст. як і в попередні часи, основою економіки Лівобережної і Слобідської України залишалося сільське господарство. Ґрунтуючись в основному на праці селян і відсталій, рутинній техніці, воно розвивалося досить повільно. Поступово розширювалися посівні площі за рахунок степів на півдні Лівобережжя, у ряді місць переходили до глибокої оранки, краще удобрювали ґрунти. Землю на півдні обробляли переважно важким українським плугом (сабаном), у який впрягали волів, на півночі сохою, ралом, а тяговою силою тут були здебільшого коні. Сіяли жито, ячмінь, овес, просо, гречку, горох. Під кінець XVIII ст. з приєднанням Північного Причорномор’я і освоєння степів все більше площі стали відводити під пшеницю. У цей час почали садити картоплю й культивувати кукурудзу, особливо в південних районах. Розширювалися площі під тютюном, коноплями, кавунами й динями. Урожаї були низькими – переважно сам - три, сам - п’ять.Поряд із землеробством продовжували розвиватися скотарство, зокрема розведення великої рогатої худоби, коней і овець, садівництво, бджільництво, рибальство, полювання. З розвитком сільського господарства зростала переробка сільськогосподарської продукції. Збільшилась кількість млинів, олійниць, броварень, ґуралень, сукновалень, шкіряних „заводів” та ін.У другій половині XVIII ст. у зв’язку з промисловим переворотом в Англії і розвитком капіталізму в Західній Європі, із збільшенням числа промислових підприємств всередині країни і кількості міського населення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, зростав попит на хліб та інші сільськогосподарські продукти, що створювало сприятливі умови для збуту продукції поміщицьких маєтків і збільшення їх прибутковості.

20.Юридичне оформлення кріпосного права в 2 пол. XVIII

Як і раніше, козацька старшина, займаючи керівні пости в усіх військово – адміністративних установах, продовжувала різними способами нагромаджувати багатство і ставити в залежність від себе дедалі більшу кількість селян і козаків. Внаслідок цього з кожним роком зменшувалась кількість вільних війкових і рангових маєтностей, громадських земель та угідь, збільшувалось число залежних і фактично закріпачених селянських дворів. У 1764 р. На Лівобережжі вільних посполитих дворів залишилось менше 2 тис. проти більш ніж 5 тис. у 1752 р. і 28 тис. у 1730 р. В Україні створилися величезні земельні володіння як укр. феодалів так і рос.Одночасно з розширенням феодального землеволодіння безперервно зростали повинності селян. На Лівобережжі й Слобожанщині в другій половині XVIII ст. панщина становила вже здебільшого чотири, а іноді п’ять днів на тиждень. До панщини додавалися різні додаткові повинності на пана, старшинську адміністрацію, на військові потреби (ремонт мостів, гребель, шляхів, фортець тощо), а також грошові й натуральні збори (медом, птицею і т.п.).Царський уряд, прагнучи запровадити в Україні загальноросійські порядки, у 1776 р. на Слобожанщині, а в 1783 р. на Лівобережжі, як і в усій Росії, увів подушний податок, яким обкладалися селянські родини відповідно до кількості в них осіб чоловічої статі.Під тиском козацької старшини убожіли й козаки. Не маючи можливості відбувати на свій кошт військову службу, козаки переходили в число посполитих або підпомічників, ставали в залежність від старшин і змушені були виконувати на них різні роботи (під час жнив, на перевезенні вантажів і т. ін). Будучи політично й економічно пануючим класом, українські старшини – поміщики закріпачили велику кількість селян. Вони намагалися і юридично оформити кріпосне право в Україні, а також зрівнятися в правах з російськими дворянами.У 1760 році гетьман Кирило Розумовський видав універсал, за яким селянам дозволялося переходити з одного володіння в інше лише при наявності письмового дозволу власника і з залишенням поміщикові майна, яке селянин мав, живучи на його землі. У 1763 році цей універсал був підтверджений царським указом.А указом від травня 1783 р. Катерина ІІ юридично оформила кріпосницьке право на Лівобережжі і Слобожанщині, селянам було заборонено переходити від одного поміщика до іншого.Отже, у 80-х роках XVIII ст. на Лівобережжі, Слобожанщині зусиллями козацьких старшин за допомогою царизму було запроваджено кріпосне право, а козацькі старшини, одержавши російське дворянство, перетворились на поміщиків.

21.Розвиток пром. і торгівлі в 2 пол. XVIIIОдночасно з остаточним закріпаченням селянства у другій половині XVIII ст.,на Лівобережжі та Слобожанщині формувалися нові капіталістичні відносини.Зростала кількість промислових підприємств - суконних,шкіряних, цегельних, винокурних, пивоварних, та ін.Більшість цих підприємств були дрібними,але деяка частина мала характер великих підприємств – мануфактур із значним поділом праці і примітивною механізацією.Усього на Лівобережжі і Слобожанщині налічувалося 200 мануфактур у початковій формі, а в розвинутій формі близько 40. Власники мануфактур були поміщики, казна, купці та заможні козаки. Розвивалися суконні мануфактури. У другій половині XVIII ст. був розширений і продовжував працювати,Шосткінський пороховий завод, що належав казні.У 1764р. у Києві було відкрито казенний збройовий завод “Арсенал». Завод ремонтував гармати і виконував інші роботи для армії.Продовжувалося видобування солі на Бахмутських і Троських солекопальнях.З’явилися мануфактури по виробництву шовку-сирцю і шовкових товарів. У 1774 р. засновано казенний шовковий завод у слободі Новій Водолазі на Слобожанщині.У Києві і Ніжині купці заснували в 60-х роках XVIII ст. дві шовкові мануфактури, в яких працювали вільнонаймані робітники. У 1789 р. був відкритий завод із ремонту зброї у Кременчуку, на якому теж працювали приписні селяни і, крім того, вільнонаймані робітники.У 1795 р. почалися роботи по будівництву Луганського чавуноливарного заводу, який мав виплавляти чавун, виробляти гармати і ядра для військ, що діяли на півдні.Отже, на кінець XVIII ст. на Лівобережжі і Слобідській Україні мануфактурне виробництво зробило значний крок уперед. Більшість мануфактур були поміщицькими, вотчинними і казенними. Базувалися вони в основному на примусовій праці селян-кріпаків, державних приписних селян або посесійних селян-кріпаків, які були власністю підприємства. Разом з тим у цей період були й купецькі, капіталістичні мануфактури, що базувалися на вільнонайманій праці. Вільнонаймана праця проникла і в поміщицькі та казенні підприємства. А це було ознакою формування нового капіталістичного укладу.Умови життя і праці робітних людей, особливо кріпосних, були надзвичайно тяжкими. Тривалість робочого дня практично не регламентувалася, залежала від волі підприємця й досягла 14-15 годин на добу. Приміщення були темними, холодними, вогкими. Приписні селяни здебільшого працювали лише за харч, оплата інших робітників залишалася мізерною.Зростаючий суспільний поділ праці, поступове відокремлення ремесла й промисловості від сільського господарства, міста від села, збільшення кількості міського населення зумовлювали дальший розвиток товарно-грошових відносин, внутрішнього ринку, внутрішньої і зовнішньої торгівлі.Україна дедалі глибше втягувалася в загальноросійську економічну систему, ставала частиною всеросійського ринку, що тоді швидко формувався. З Росії в Україну завозили залізо та залізні вироби, інструменти, хутра, цукор, тканини, полотно тощо, з України в російські міста — зерно, худобу, шкіри, скло, свічки, сукно, дзеркала та інші товари.Зросла й зовнішня торгівля з Польщею, Туреччиною, Сілезією, Прусією, Італією, та іншими країнами.Отже, в другій половині XVIII ст. на Лівобережній і Слобідській Україні розширювалося поміщицьке землеволодіння, юридично було оформлено закріпачення селян, розвивалися промислові підприємства, торгівля, посилювався товарно-грошовий обіг, формувався капіталістичний уклад. Разом із тим царський уряд, ведучи лінію на ліквідацію автономії України, підпорядкував українську економіку своєму впливові і своїй владі, виходячи з імперських інтересів, ігноруючи інтереси України. У час воєн, зокрема з Туреччиною, Україна була найближчим тилом для російських військ і мусила давати їм приміщення для постою, фураж, провіант, підводи. Уряд збільшував податки з населення України в царську казну. Царський уряд сприяв російським купцям і промисловцям у проникненні в Україну. Він надавав різні пільги російським купцям в Україні. Наприклад, їхні двори звільнялися від військових постоїв, за царським маніфестом 1784р. російські й іноземні купці дістали право на необмежену торгівлю в містах Південної України й Криму. Було заборонено вивозити за кордон багато товарів, вивіз мав здійснюватись тільки через російські порти.

22.Ліквідація автономного устрою Катериною ІІКатерина II, ставши у І762 р. царицею, поставила метою уніфікувати системи управління по всій країні, скасувавши особливості, що були в Україні. Вона говорила, що потрібно зробити так, «щоб не тільки гетьмана не стало, а щоб сама назва гетьмана зникла.У 1764 р. Катерина ІІ скориставшись з того, що серед старшини поширилась агітація за те, щоб просити уряд зробити гетьманство спадковим, гетьманство було ліквідовано. К. Розумовський дістав від цариці велику пенсію і чималі земельні володіння в Україні. Він отримав чин генерала-фельдмаршала. Жив як приватна особа, не втручався в політичне життя. В 1794 р. переїхав до Батурина.В Лівобережній Україні було створено Малоросійське генерал-губернаторство. Для управління було створено Малоросійську колегію з 8 чоловік .Президент колегії – малоросійський генерал – губернатор граф Румянцев .Йому Катерина ІІ наказала вести лінію на повну ліквідацію всіх залишків автономії України. Він мусив старатися викоренити серед українців фальшивий погляд на себе, як на народ, цілком відмінний від москалів.У І765 р. уряд ліквідував слобідські козацькі полки і замість них створив регулярні гусарські полки. На землях Слобідської України була утворена Слобідсько - Українська губернія на чолі з царськими урядовцями.У І764 р. за розпорядженням уряду було створено Новоросійську губернію (центр - м. Кременчук) яка складалася з двох провінцій: Єлизаветинської - на правому березі Дніпра і Катеринославської на лівому. Провінції поділялися на полки, що були одночасно і військовими та адміністративно-територіальними одиницями. Усі козаки, які жили тут, були перетворені на пікінерів. Сюди ж було включено і частину лівобережних козаків, які втрачали свої козацькі права, ставали солдатами і прирівнювалися до селян - військових поселенців.У І781-82 рр. Лівобережна Україна була поділена на три намісництва: Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське.Тоді ж утворені Харківське (І780) та Катеринославське (І783) намісництва. Скрізь була заведена єдина для всієї Російської імперії система адміністрації. Козаки ставали окремою, найбільш привілейованою групою державних селян.Наприкінці XVIII ст. царизм ліквідував автономний устрій в Україні, знищивши залишки української державності. Українська козацька старшина була юридично зрівняна з російськими дворянами і злилася з ними, а основна маса селян була і фактично і юридично закріпачена.8 квітня 1783 р. Катерини II підписала маніфест яким було ліквідовано Кримське ханство і на його території створювалась Таврійська область.Запорожці брали активну участь у багатьох антифеодальних виступах поза межами Запоріжжя, в селянській війні під проводом О. Пугачова, у гайдамацькому русі. До Запоріжжя втікали селяни - кріпаки. На Запоріжжі не було кріпосного права.1775 р. Катерина ІІ доручила зайняти своїми військами Січ і знищити Кіш. Війська 4 червня І775 р. оточили Січ, а наступного дня зайняли і зруйнували її.3 серпня 1775 р. Катерина II видала маніфест, який офіційно сповіщав про ліквідацію запорізького козацтва із знищенням і «самої назви запорізьких козаків».Після зруйнування Запорізької Січі частина козацької старшини звинувачена у зраді, була заарештована, відправлена в Петербург, а потім у заслання. Майно арештованих і військову скарбницю конфіскували. Більшість запорізьких козаків залишилася жити на своїх попередніх місцях і перебувати в становищі однієї з груп державних селян. Основна маса козацької старшини одержала від уряду російські офіцерські звання і багато землі. Частина запоріжців переселилася в пониззя Дунаю і заснували Задунайську Січ. Територія Війська Запорізького ввійшла до складу Новоросійської і Азовської губерній, а з 1783 р.- до Катеринославського намісництва. Управляв цим краєм князь Потьомкін.

23.Соц-ек. розвиток укр. земель у складі Росії в 1 пол. ХІХ ст. Серед українських земель, що у XIX ст. становили південно-західну частину Російської імперії, виділялося чотири великих регіони: Лівобережна Україна, Слобожанщина, Правобережна Україна та Південна (Степова) Україна.Лівобережна Україна.(Черкаська, Полтавська, Чернігівська, Києвська) З території Лівобережжя було утворено Полтавську та Чернігівську губернії.Українці становили 95% місцевих жителів. Вони займалися с/г і жили в селах.Росіяни переважали серед чиновників та офіцерів військових частин у великих містах, що були адміністративними центрами на Лівобережжі. Поступово, до середини XIX ст. лівобережне міщанство перестало бути українським і набуло російськомовного характеру. Це пояснюється переселенням сюди російських ремісників та купців, а також єврейських купців з Правобережжя.Слобідська Україна(частково Луганська та Сумська,Харківська)Вона багато в чому нагадувала Гетьманщину. Слобідська Україна була перетворена у звичайну губернію Російської імперії, (з 1824 по 1835 р. вона називалася Слобідсько-Українською, а з 1835 р - Харківською губернією).Правобережна Україна.(Волинська, Рівненська, Поділля)Поляки займали майже всі посади у місцевому уряді.Основними категоріями російського населення були професори, студенти, військові, купці, ремісники - тобто переважно мешканці міст. Тут були утворені Київська, Подільська і Волинська губернії, які підпорядковувалися владі київського генерал-губернатора .Правобережна Україна до середині XIX ст. стала регіоном де протистояли польські, російські і українські впливи.Південна (Степова) Україна. Це була територія «Дикого поля», яке до останньої чверті XVIII ст. заселяли лише татари і запорізькі козаки.У середині XIX ст. кожний сьомий житель тут був військовослужбовцем. Інша особливість - надзвичайна родючість чорноземних степів. Після ліквідації постійної загрози військових нападів з півдня стало можливим провадити у цих степах осіле землеробство й тваринництва. За ХVІІ-ХVШ сюди переселилося біля 3,3 млн. осіб, а з 1800-1863рр - 2,6 млн. Три південноукраїнські губернії -Таврійська, Херсонська, Катеринославська - мали найвищі показники приросту населення. У нижній течії Дніпра виникли порти Катеринослав і Херсон. На місці впадіння Південного Бугу в Чорне море - Миколаїв. Найбільше значення для торгівлі мало заснування у 1794 р. Одеси. Вже в 40 рр. вона за кількістю жителів перевершила найбільше місто України - Київ. До кінця існування Російської імперії за чисельністю населення Одеса поступалася лише Москві і Петербургу. Степова Україна офіційно назвалася Новоросією.Поєднання родючих земель і багатих покладів корисних копалин було ідеальним поєднанням для швидкого економічного розвитку України. Але кріпацтво заважало формуванню ринку вільної робочої сили і стримувало розвиток промисловості. Більшість промислових підприємств належала поміщикам або державі, що майже унеможливлювало вільну ринкову конкуренцію.Промислове виробництво в Україні мало переважно сільський характер.Головними промисловими галузями були харчова промисловість і переробка відходів тваринництва. Але постійно зростала кількість підприємств, що належали купцям і багатим міщанам. Ці дрібні фабрики виробляли мило, свічки, виправляли шкіру. У 40-50рр. на півдні України виникло кілька підприємств для переробки поташу і вовни, виготовлення канатів для кораблебудування. На них вперше почали застосовуватись парові машині.Сільське господарство не може служити базою для національного прогресу. Власне ця обставина визначала економічну відсталість України протягом першої половини XIX ст. і перетворювала українські губернії на провінцію не лише розвинутої Європи, а й відсталої Російської імперії.

24.Соц-ек. розвиток укр. земель у складі Росії в 2 пол. ХІХ ст. 19 лютого І 861 р. в Росії було відмінено кріпосне право.У 1861-1866 рр. була здійснена реформа суду, утворено земства - органи самоуправління. У 1874 р. була проведена військова реформа.Ці реформи відкрили шлях для запізнілої індустріалізації. Прискорилось формування ринку вільної робочої сили. Але реформа проводилась в інтересах поміщиків. За землю селяни вносили компенсацію грошима або відробляли повинності. Виплачували гроші на протязі 48 років. Селяни заплатили на 50 % більше справжньої вартості землі.Селяни в пошуках заробітку йшли на південь України, деякі знаходили працю на цукрових підприємствах Правобережжя і Харківської губернії. Виробництво цукру зростало швидко: з 26 тис. тон у 1865р., до 320 тис. тон у 1890р. В другій половині XIX ст. Україна була головним постачальником цукру на внутрішній ринок Російської імперії.Виникають дві нові галузі - металургійна і вугледобувна.Уже в 1880 р. Донбас займав перше місце у вуглевидобувній промисловості Росії, даючи 43% всього вугілля.У 1881р. у Кривому Розі були відкриті багаті поклади залізної руди.Збільшувалася мережа залізничних доріг. Перша залізниця Балта-Одеса (1865р.). Економічна політика Росії щодо українських земель полягала у нещадній експлуатації її природних і морських ресурсів, та гальмуванні розвитку окремих галузей, які могли б створити конкуренцію російським (наприклад - текстильна промисловість). Прокладання залізниць в Україні часто визначалося не економічними, а військово-стратегічними потребами. Саме тому наприкінці XIX ст. південна Україна поступово втрачає на світовому ринку роль одного з головних експортерів зерна, поступившись США, Канаді, Аргентині, іншим країнам залізнична мережа яких забезпечувала ефективніше і дешевше доставляння збіжжя до морських портів.Україна постачала 26% всього імперського державного прибутку. Половина цієї суми не верталась в Україну, а йшла на покриття потреб інших частин імперії.Індустріалізація і урбанізація дуже мало зачепили українців, які залишилися переважно селянською нацією. У 1897р. в містах проживало 16% населення і серед жителів міст українці становили лише третину. Вільної землі в Україні практично не було. Українське селянство мігрувало на схід, на Північ. Кавказ, в Казахстан, Середню Азію, Сибір. До першої світової війни у східні регіони Росії виїхало 2 млн. українських селян.Село залишалося заповідником української етнічної самобутності: 88% селян в Україні були українцями, а 93% всіх українців були селянами.Після реформи І861р., внаслідок проведення політики царським урядом, зменшилась частина польського населення (заборонялось набувати нові землі, а також обмежувалось право успадкування для осіб польського походження).Одночасно із зменшенням польської присутності на Правобережжі зростала імміграція російського населення на південь і схід України. Робочу силу в Донбас постачала Харківська, Курська, Воронезька, Орловська губернії. Іммігранти перевищували кількість корінних жителів в Одеській і Катеринославській губерніях і приблизно дорівнювали кількості корінних жителів у Таврійській, Київській і Харківській губерніях.Переселенців з Росії приваблювала краща і стабільніша продовольча ситуація. Середній рівень заробітної плати був на 15% вище середньоросійського рівня, при цьому харчування і житло були порівняно дешевшими. На півдні і сході України росіяни становили 20-25% всього населення і 30-50% чисельності міських жителів. У південно-західному регіоні їхня присутність було порівняно незначною, за винятком Києва, де вони становили близько 20%. Однак найбільшою національною групою у багатьох містах були не росіяни, а євреї. На початку XXст. українці, росіяни та євреї становили більш-менш три рівні частини міського населення України. Якщо у до промисловий період політична доля підросійської України вирішувалась у польсько-російсько-українському трикутнику, то на початку XX ст. цей трикутник перетворюється на російсько-українсько-єврейський.

25. Кирило-Мефодіївське товариство.Криза кріпосницького господарювання, посилення колонізаторської політики царизму в Україні зумовлювало розвиток національного руху. У 40 рр. XIX ст. центром національно-визвольного руху став Київ. Вчитель з Полтави Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров та ін. створили на початку 1846 р. справжню нелегальну політичну організацію - Кирило-Мефодіївське товариство. У засіданнях активу участь брали Т.Шевченко, Пантелеймон Куліш, Георгій Андрузький. Мета КМТ - утвердження національно - державної незалежності України з демократичним ладом, за зразком США. Київ мав стати центральним містом конфедеративної спілки, в якому раз на 4 р. збирався б найвищий спільний консультативний, регулюючий міждержавні взаємини, орган - собор (або сейм). Для загального захисту федерації від зовн. ворогів передбачалося мати невелике регулярне військо. Всі громадяни мали навчатися військовій справі. Передбачалося скасування станів, смертної кари і тілесних покарань, обов'язкове початкове навчання, свобода віросповідання. Ідеї визволення слов’янських народів з під іноземного гніту та їх державно-федеративного єднання мали поширюватися шляхом літературно-просвітницької пропаганди. Члени братства виступали за повалення царського самодержавства і ліквідацію кріпацтва в Російської імперії. Був розроблений статут товариства. В ньому конкретизувалися ідеї рівноправності народів держав і громадян майбутньої Слов’янської республіканської конфедерації і викладалися статутні права і обов'язки членів КМТ.Громадська діяльність КМТ зосереджувалося навколо освіти народу і шляхів піднесення економіки України. Найвизначнішою постаттю серед членів КМТ був Тарас Григорович Шевченко. Його творчість заклала основи перетворення етнічної спільноти у політично свідому націю. КМТ проіснувало трохи більше року. У 1847 р. за доносом студента Олексія Петрова в Києві заарештували всіх 12 постійних учасників засідань товариства і під конвоєм відправили до Петербурга.

В.Бєлінський у 1847р. писав про Шевченкові поеми,його роздратування викликало прагнення українських діячів писати українською мовою. На його думку, літературною мовою освічених малоросіян повинна бути російська. Він вважав, що серед усіх слов’янських народів лише росіяни і ще, можливо чехи, можуть лишатися великими народами. Одностайність, з якою російські офіційні і суспільні діячі засудили діяльність КМТ відображала певні специфічні риси формування російської національної ідеології.

26.Український національний рух 60-80рр.ХІХ ст.Провідні російські інтелектуали не мали найменшого сумніву щодо «російськості» українських земель, і цей погляд збігався з офіційною позицією російського самодержавства. За таких умов спроба КМТ утвердити окрему від російської українську ідентичність сприймалася всіма колами російського суспільства, як національна рада. Повернувшись наприкінці 50 рр. із заслання, члени КМТ оселилися на постійне мешкання в Петербурзі. Тут в 1859р. було створено першу українську громаду - культурно-освітню організацію. У 1861р. у Києві виникла своя громада з числа студентів Київського університету та місцевої інтелігенції. Одним з основних напрямків діяльності Київської громади була організація недільних шкіл для дорослого населення. Після придушення польського повстання 1863 р. царський уряд починає трактувати український рух як польську інтригу. Було розгромлено Полтавську і Чернігівську громади, проведено арешти у Києві та Харкові, закрито всі недільні школи. найбільшої шкоди завдав циркуляр Міністра внутрішніх справ Валуєва 1863 р.. яким заборонялося друкування українською мовою шкільних і релігійних видань. Заборона не стосувалася художньої літератури. Валуєвський циркуляр перешкоджав перетворення українського руху в масове явище, оскільки це становило серйозну загрозу для територіальної цілісності імперії.Український соціалізм у драгоманівській версії мав загальнолюдський, етичний характер і став головною ідеологією українського руху в другій половині ХЇХ - на початку XX ст.У 1873 р. Київська громада виступила зі своєю політичною програмою, основним положенням якої була вимога федеративного ладу Росії з наданням широкої автономії Україні.. Активізацію діяльності Київської громади царський уряд сприйняв як новий прояв українського сепаратизму. Олександр ІІ 18 травня 1876 р. видав Емський указ, який забороняв не лише друкування українських книжок у Російській імперії, а й ввіз їх із-за кордону. Були зведені нанівець можливості його легальної діяльності. Провідні діячі Київської громади, серед них і М.Драгоманов, виїхали в еміграцію. За дорученням київських товаришів він у 1878-1882 р. видавав у Женеві журнал «Громада», в якому виклав розгорнуту політичну програму українського руху - «жити згідно до наших власних бажань на нашій власній землі». Драгоманов висунув програму федералізації Росії і Австро-У горської імперій, що забезпечило б українським землям автономні права.У березні 1881 р. російські народники вбили Олександра ІІ. Почалися репресії. У цих умовах більшість членів Київської громади, зневірившись у політичних перспективах українського руху, вирішили звести свою діяльність до науково-культурної роботи. У 80-і рр. ХІХ ст. основні здобутки українського національного руху обмежувалися культурною і науковою галузями. У 1882 р. почав видаватися російськомовний журнал «Київська старина». Пожвавилася діяльність українського театру. У 1882 р. в Єлісаветграді почав свою роботу перший український професійний театр.

Український рух наприкінці 80 рр. був слабким через репресії та відхід значної частини національних сил у російські революційні товариства. Серед українських селян був високий рівень неписьменності. Це перешкоджало українськім інтелігентам добитися словом до селянства. Крім того, українські селяни мали дуже обмежені ресурси, щоб надавати національному рухові допомогу грошима.

27.Національний рух на західноукраїнських землях в першій половині ХІХ ст. . Центром першої хвилі національного відродження став Перемишль, де навколо єпископа Івана Снігурського у 20-З0 рр. згуртувалося невелике коло представників національно свідомої інтелігенції - Іван Могильницький, Йосип Левицький, Йосип Лозинський, Іван Лаврівський. Вони вживають заходів щодо створення початкових шкіл для місцевого населення. З'являються перші граматики української мови. На початку 30рр. на арену національного життя виступає нове покоління інтелігенції, вихованців Львівської семінарії, очолюване «Руською трійцею» - Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем. Вони прагнули внести революційні зміни в тогочасну літературу шляхом упровадження в неї народної мови. Свій політичний ідеал діячі «Руської трійці» вбачали у Слов’янській федерації. Вони У 1834р. підготували рукописний збірник «Зоря». Однак вихід його був заборонений цензурою.У 1837 р. вони видали у Будапешті збірку «Русалка Дністрова». Увівши мову галицьких русинів у літературу, ця збірка довела, що між їхньою мовою і мовою українців з Російської імперії немає жодних суттєвих відмінностей, а отже, галичани і наддніпрянці становлять один і той самий народ.Після видання «Русалки Дністрової»: Шашкевич був переведений в одну з дрібних парафій, де виснажений працею та постійними дрібними перепонами помер у 32 річному віці; Головацькому тривалий час не надавали сану священика; Вагилевичу, щоб уникнути переслідувань, довелося перейти у протестантську віру. Основна частина тиражу була конфіскована, по Україні розійшлося лише 200 примірників. У 1846 р. розпочалось польське повстання проти Австрії. Воно завершилося тим, що галицькі селяни, на допомогу яких розраховували поляки, повернули свою зброю проти них самих. Ці події підтвердили, що польський рух не має серйозної підтримки в Галичині. 16 квітня 1848 р. у Галичині була скасована панщина..2 травня 1648 р. у Львові була утворена перша українська політична організація - Головна руська рада (керівники - єпископ Якимович, пізніше священик О. Куземський). У своєму першому маніфесті Рада оголосила, що галичани є частиною великого українського народу, який мав славне минуле і власну державу. Головна вимога - поділ Галичини на українську і польську провінції з окремими адміністраціями. Український національний рух швидко поширився по всьому краю; було утворено 50 місцевих рад, почалося формування загонів національної самооборони. Було відновлено герб галицько-волинських князів (золотий лев на голубому тлі) і прийняла синьо-жовтий прапор як національний стяг українського народу. Головна руська рада отримала підтримку з боку австрійського уряду, який хотів опертися на українців у боротьбі проти поляків. Однак віденська влада не задовольнила політичних вимог українців. У Львівському університеті була відкрита кафедра української мови та літератури. Після розправи з польським рухом австрійський уряд перестав підтримувати українські організації які помітно ослабли або й припинили своє існування. Однак діяльність Головної руської ради мала велике значення для формування ідеології українського національного руху в Галичини. З цього часу вимога поділу Галичини на дві частини і утворення з українських земель Австрії окремої провінції розглядалася як мінімальна програма галицьких українців аж до розпаду Австрійської імперії в 1918р.