Тема 1.2 Психологія особистості. Пізнавальні психічні процеси особистості

Під час вивчення даної теми необхідно ознайомитись із такими поняттями як сучасне розуміння поняття «особистість», структурою особистості, співвідношення біологічного, соціального, спадкового, набутого в особистості. Теорії особистості. Формування і розвиток особистості.

Розглянути поняття здібностей, розвиток здібностей,темперамент, його типи і якості. Роль темпераменту у діяльності працівника Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту.

З’ясувати роль пізнавальних психічних процесів у діяльності людини. Відчуття - первинна форма відображення дійсності. Чутливість, пороги відчуття. Сприймання (зорове, слухове, тактильне). Суть та основні якості сприймання. Увага, її основні якості та види. Увага в типових ситуаціях службової діяльності. Професійна спостережливість. Пам'ять. Загальна характеристика пам'яті. Види пам'яті. Індивідуальні особливості пам'яті. Формування та розвиток пам'яті. Довільне, мимовільне запам'ятовування. Продуктивність пам'яті.

Розглянути мислення і основні його форми а також теорії мислення у психології.

Основні поняття:

Здібності - це поєднання сприятливих індивідуально-своєрід­них особливостей та властивостей психіки, які виявляються у швидкості, результативності та якості виконання відповідної діяльності за мінімальних силових, енергетичних і часових затрат.

Рівень розвитку здібностей залежить:

• від якості знань і вмінь, від міри їх об'єднання в єдине ціле;

• природних задатків людини, якості природних нервових механіз­мів елементарної психічної діяльності;

• більшої чи меншої "тренованості" самих мозкових структур, які беруть участь у здійсненні пізнавальних і психомоторних процесів (Б.І. Додонов).

Здібності людей поділяють на види передусім за змістом і харак­тером діяльності, в якій вони виявляються. Розрізняють загальні й спеці­альні здібності.

Загальними називають здібності людини, що тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах її діяльності. Загальні здібності забезпечують відносну легкість і продуктивність у засвоєнні знань та виконанні різних видів діяльності. Такими є здібності до навчання, загальні розумові здібності люди­ни, ЇЇ здібності до праці. Вони спираються на загальні вміння, необхідні в кожній галузі діяльності, зокрема такі, як уміння усвідомлювати завдання, планувати й організовувати їх виконання, використовуючи наявні в досвіді людини засоби, розкривати зв'язки тих речей, яких стосується діяльність, оволодівати новими прийомами роботи, переборювати трудно­щі на шляху до мети.

До спеціальних здібностей належить зарахувати й здібності до прак­тичної діяльності: конструктивно-технічні, організаційно-управлінські, педагогічні, підприємницькі та інші.

Під спеціальними здібностями розуміють здібності, що виразно виявляються в окремих спеціальних галузях діяльності (наприклад, сце­нічній, музичній, спортивній тощо).

Спостерігаючи за людьми, неважко помітити їх неповторну індивідуальну своєрідність у загальній рухливості, швидкості мовлення, виявлені почуттів. Одні з них запальні, рухливі й веселі, інші-повільні, спокійні й холодні, ще інші – дуже переживають, але свої почуття, кволі й пасивні. Ці індивідуальні відмінності зумовлені їх темпераментом. Темперамент (лат. temperamentum - устрій, узгодженість) – сукупність індивідуально-психологічних якостей, яка характеризує динамічний та емоційний аспекти поведінки людини і виявляється в її діяльності і спілкуванні.

Розрізняють такі типи темпераментів:

Холерик. У холерика висока реактивність і активність, причому реактивність переважає над активністю. Неврівноваженість процесів збудження і гальмування в корі великих півкуль може призводити до зриву нервової системи з боку гальмування. Його підвищена емоційна збудливість і неврівноваженість поведінки по-різному проявляються в житті. В одних людей ці якості можуть реалізовуватися через неабияку наполегливість й енергійність при виконанні завдань. В інших – спричинювати цілком бурхливі афекти, конфліктність, нестриманість та агресивність. Для холерика характерна циклічність у роботі. Він може цілком віддаватися справі, енергійно долати труднощі на шляху до його мети – і раптом припинити роботу. Так буває тоді, коли вичерпуються сили, втрачається віра у свої можливості. Це є наслідком неврівноваженості нервової системи. Як і сангвінік, має низьку сензитивність, тому часто не помічає слабких подразників. Менша пластичність створює певні труднощі у пристосуванні до нових умов життя, у налагодженні спілкування з новими людьми. Постійне намагання нав’язати свою думку співрозмовнику, категоричність у судженнях, нетерпимість до думки партнера звужують коло його спілкування. Значна ригідність сприяє стійкості інтересів і прагнень, підвищує наполегливість у роботі. Разом із тим ригідність створює труднощі при переключенні уваги і при переході з одного виду діяльності на інший. Високий психічний темп виявляється у швидких, іноді імпульсивних реакціях на подразники, різких поривчастих рухах, швидкій і пристрасній мові. Холерик – екстраверт. Його поведінка переважно зумовлена впливом зовнішніх обставин, а не внутрішніми переживаннями.

Флегматик. Флегматику властиві мала сенситивність та реактивність і висока активність. Тому він сповільнено реагує на подразники. Емоції виникають у нього повільно, але відзначаються значною силою, тривалістю, і стриманістю у зовнішніх проявах. Його важко розсмішити чи розгнівити. Це емоційно стійкий тип. Урівноваженість і часткова інертність нервових процесів дають йому змогу залишатися спокійним за будь яких умов, стримувати свої пориви, завжди слідувати встановленому розпорядку життя. За висловом І. Павлова, флегматик – це спокійний, врівноважений, завжди рівний, упертий і наполегливий працівник. Йому властиві велика зосередженість і працездатність. Через малу рухливість нервових процесів має низький темп реакцій, йому важко переключати увагу, а тому має значні труднощі при оволодінні новими видами діяльності. Недостатньо впевнений у собі, тривожний, а значить, малоактивний і безініціативний. Високу продуктивність праці виявляє при виконанні добре освоєної (нерідко монотонної) роботи. Висока ригідність створює певні проблеми в пристосуванні до нових умов. За своєю природою флегматик інтроверт, а тому мало комунікабельний. Йому важко знайомитися з новими людьми, знаходити теми для спілкування. Має небагатослівну мову, тихий і часто невиразний голос, збіднену міміку, повільні рухи.

Меланхолік. Для цього типу темпераменту характерна слабкість нервових процесів збудження і гальмування. Умовні рефлекси у нього утворюються повільно і легко гальмуються. Меланхолійний темперамент, писав І. Павлов, є явно гальмівним типом нервової системи. Висока сенситивність зумовлена низькими порогами чутливості. Меланхолік дуже вразливий, сором’язливий, легко ображається навіть із незначного приводу, плаксивий, замикається в собі. Потрапляючи в нові умови, розгублюється, не знає, як себе поводити, червоніє, і мовчить. У нього виникає позамежне гальмування. Павлов називає меланхоліка аутичним типом і пояснює його артизм тим, що у нього виникає страх нової обстановки.

Аутизм (гр. Autos – сам) –хворобливий стан психіки людини, що характеризується послабленням зв’язків із реальністю, зосередженістю на власних переживаннях, створенням свого примарного світу.

Відчуття - це психічний процес, що полягає у відображенні мозком окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу і станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні органи чуття.

Сприйняття - це відображення предметів і явищ в цілому при їх безпосередній дії на органи чуття з розумінням цілісності відображуваного.

На відміну від відчуттів, які відображають окремі властивості і якості предметів, сприйняття завжди цілісне і предметне, воно об'єднує відчуття. О йдуть від ряду аналізаторів.

Залежно від переважаючої ролі того чи іншого аналізатора можна виділити:

• зорове сприйняття (розглядання скульптури, картин...);

• слухове (слухання розповіді, концерту...);

• тактильне (обмацування, дотик);

• нюхове (нюхати різні предмети).

Пам'ять - це психофізіологічний процес, що виконує функції:

• а) запам'ятання;

• б) збереження;

• в) відтворення;

• г) забування досвіду особистості.

Процеси пам'яті називають мнемічними.

Є кілька класифікацій пам'яті:

1. За характером психічної активності.

Моторна (рухова) - це запам'ятання, збереження і відтворення рухів та їх систем. Ознакою доброї рухової пам'яті є фізична спритність, танці, спортивна тощо.

Емоційна – це пам'ять на пережиті почуття. Давні події переживаються. Як раніше. (Місячний співом бум наповнений сад).

Образна - залежно від аналізатора - зорова, слухова, тактильна, нюхова, смакова.

Ейдетична вид образної пам'яті - надзвичайно точне образне відтворення предмета при його відсутності (властива підліткам, людям, які ізольовані тривалий час).

Словесно-логічна - думки, втілені у форму мови (осмислене запам'ятання)

2. За характером мети діяльності.

Довільна, мимовільна, післядовільна.

Кожній людині притаманні всі названі види пам'яті, але, звичайно, домінує один: у художника - образна, у лектора - словесно-логічна, в актора - емоційна, у спортсмена - рухова.

У процесі навчання важливо об'єднати всі ці види.

Сучасні психологи виділяють три види пам'яті щодо часу, протягом якого зберігається інформація (за тривалістю утримання інформації).

Довгочасна - найбільш поширений засіб збереження інформації (тобто на тривалий період).

Короткочасна - це ніби відлуння тільки що сприйнятого. Її образи на диво близькі до оригіналу. При сильних сторонніх подразниках вони швидко зникають. Не залишаючи сліду. Якщо умови сприятливі, то образи короткочасної пам'яті закріплюються і стають надбанням довгочасної пам'яті. Специфіка оперативної пам'яті полягає в тому, що вона обслуговує тільки певні дії, які використовуються і стають непотрібними.

Відповідно до мети запам'ятання виділяють: (за характером мети діяльності)

• Мимовільну - інформація запам'ятовується без спеціально поставленої мети;

• Довільну - постав лан мета, треба докласти зусиль, щоб запам'ятати;

• Післядовільну - поставлена мета, але людина так захопилася діяльністю, що за мету забула (читає чи пише із задоволенням).

Мислення — це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в багатогранні відносини з природним і соціальним світом, що її оточує.

Мислення - це процес опосередкованого і узагальненого відображення у мозку людини предметів об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках та відношеннях.

В результаті вивчення теми слухачі повинні

Знати :

• поняття здібностей;

• що таке темперамент, його типи ;

• поняття «відчуття» і «сприймання», види сприймання;

• поняття пам’ять, види пам’яті;

• поняття мислення і основні йог оформи.

Вміти:

• використовувати отримані в ході курсу знання у практичній діяльності;

• виявляти особливості людини, які пов’язані з життям в суспільстві:

• розумітися у власному психічному житті й психічному житті людей;

Питання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте увагу як форму психічної діяльності

2. Які фізіологічні та психологічні механізми уваги?

3. Дайте характеристику мимовільної, довільної та після довільної уваги.

4. Охарактеризуйте відчуття та його фізіологічний механізм.

5. Назвіть класифікацію відчуттів.

6. У чому сутність сприймання як психічного процесу?

7. Охарактеризуйте поняття про пам'ять як психічний процес.

8. Які є види пам’яті за характером психічної активності?.

9. Охарактеризуйте поняття про мимовільну та довільну пам’ять.

10. Які є види пам’яті за тривалістю утримання інформації.

Література:

1. Семенова А.В., Гурін Р.С. та ін. Основи психології і педагогіки. – Київ 2007. – С. 61-78.