Тема 1.2. Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії

Під час вивчення даної теми необхідно ознайомитись із поняттям літературної мови, мовними нормами і варіантами норм. Після ознайомлення із мовними нормами ознайомитись із ознаками та аспектами культури мовлення,

причинами недостатнього рівня культури мовлення та способами підвищення мовленнєвої культури. Розглянути культуру мовлення під час дискусії.

Дана тема найкраще висвітлена у навчальному посібнику: Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. – Київ: «Вища школа», 2005. – С. 5-7, 12-13.

Основні поняття:

Українська національна мова існує:

а) у вищі формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах.

Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності: державні й громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту, побут.

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм:

• орфоепічні ( вимова звуків і звукосполучень);

• графічні (передача звуків на письмі);

• орфографічні (написання слів);

• лексичні (слововживання);

• морфологічні (правильне вживання морфем);

• синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень)

• стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування);

• пунктуаційні (вживання розділових знаків);

• акцентуаційні (передбачають дотримання правил наголошування слів);

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом вони можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї і тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства у кодифікації написань і відображають тимчасове співіснуванння в мові старого і нового. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Отже, культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватись їх.

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на бездоганне, взірцеве мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

• нормативністю передбачає наявність у ній чітких, обов’язкових правил вимови звуків, наголошування, вживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних конструкцій тощо.

• правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

• змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми і головної думки висловлювання, докладне ознайомлеення з наявною інформацією з певної теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

• послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок;

• багатством, яке передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень.

• точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу.

• виразністю, щоб мовлення було виразним, слід наголошувати найважливіші місця свого висловлювання й виражати своє ставлення до предмета мовлення;

• доречністю та доцільністю, яка залежить насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Треба уникати того, що могло б уразити співрозмовника, викликати в нього роздратування. Вказувати на помилки слід у тактовній формі.

Культура мовлення - це ще й загальноприйнятий мовний етикет – усталені мовні звороти, типові формули, якими послуговуються у певних ситуаціях спілкування. Вони відповідають національно-культурним традиціям суспільства або окремого соціуму. Серед виражальних засобів української мови – типові формули звертання, вітання, прощання, побажання, подяки, поздоровлення, прохання, вибачення, співчуття тощо. У кожного народу складається свій традиційний мовний етикет, причому кожний соціум, регіон має характерні йому формули, що зумовлено звичаями, ритуалами, специфікою мовного узусу. Мовний етикет визначається також соціальними статусом мовців, рівнем їхньої освіти й виховання, статтю, віком, емоційністю ситуації.

Неабияке значення має і тон розмови, вміння слухати іншого, часто і доречно підтримувати тему. Уважність, чемність та ввічливість – основні вимоги мовного етикету.

Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами.

Дискусія (лат. – міркую, спостерігаю) – суперечка на наукову, літературну чи іншу тему, що відбувається перед аудиторією.

Дискусія – це активна, зацікавлена, палка розмова, суперечка, учасники якої хочуть грунтовно розібратися в питаннях, що обговорюються. Тут можливе зіткнення різних, іноді протилежних точок зору. Пошук істини йде шляхом вільного обміну думками. Це дозволяє кожному критично оцінювати як свої погляди на тему, що обговорюється, так і погляди опонентів.

Підготовка до диспуту починається з вибору теми, її правильного формування. Необхідно, щоб тема диспуту звучала гостро, а в назві його був елемент дискусії. Наприклад, “ Чи завжди правий колектив?”, “ Ким бути, чи яким бути? ”.

У визначені теми неодмінно мають приймати участь усі. Наприклад, якщо в групі не благополучно з навчанням, можна провести диспут на теми: “ Слабкі знання – чи достатньо їх?”

Обов’язково до проведення дискусії необхідно всіх учасників ознайомити з правилами ведення дискусії.

Культура мовлення під час ведення дискусій

Важливе місце після логіки та організації дискусії має культура мовлення. Адже не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і т.п., це стосується вмінню висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двохзначного трактування свої висловлювань і позицій.

Важливе місце також слід приділити часу виступів сторін, які ведуть. Не можна, щоб одна сторона мала більше часу для виступів.

Не можна, щоб хтось зі сторін переходив на силові методи ведення дискусії. Сила голосу – це ще не вирішення проблеми, це не наближення до найкращого розв’язання суперечки.

Не можна у жодному разі під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до розглянутих питань.

В результаті вивчення теми слухачі повинні

Знати :

• зміст понять «літературна мова», «мовна норма»;

• досконало мовні норми й послідовно дотримуватись їх.

Вміти:

• дотримуватись мовних норм;

• дотримуватись основних вимог мовного етикету.

Питання для самоперевірки

1. Що означає поняття «літературна мова»?

2. Які типи норм властиві літературній мові?

3. Які основні ознаки культури мовлення?

4. Чому правильність і нормативність мовлення обов’язкові?

5. Дайте мовну характеристику дискусії?

Література:

1. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. – Київ 2006. – С. 134-135.

2. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. – Київ: «Вища школа», 2005. – С. 5-7, 12-13.