40/ Китай в системі м. В, 1945-1970 рр.

Китайська Народна Республіка проголошена 1 жовтня 1949 р., дипломатичних відносин між СРСР і КНР встановлено 2 жовтня 1949 р. Столиця КНР – Пекін.

78 Тгренадська війна в Катаї та проголошення кнр.

Громадянська війна між китайськими комуністами та націоналістами. На початку 1947 збройні сили націоналістичного Китаю здобули свої останні перемоги. Але в квітні становлення Чан Кайші (керівник націоналістичного руху) раптово погіршало. До середини 1947 комуністи заволоділи майже всією Маньчжурією. Зброя, яку постачали США потрапляла до комуністів, оскільки багато офіцерів збройних сил часто продавали її або самі переходили на бік супротивника. Генерал Маршалл оголосив про свій намір запропонувати програму економічної допомоги Китаю, вона передбачала надання кредиту на 15 місяців у розмірі 570 млн. доларів, який мав бути використаний на цивільні потреби. Вона стала відома, як “Акція допомоги Китаєві”. Проте було вже запізно і величезна підтримка, яку отримав націоналістичний уряд, уже не допомогла йому подолати численні труднощі.

• Іноземна допомога Китаєві з 1945-49 досягла 2245 млн. доларів, 90% надійшли з США. Приблизно половина цих кредитів була використана на воєнні цілі.

18 жовтня 1948 урядові війська залишили Чаньчунь, столицю Маньчжурії, отож націоналістичний Китай остаточно втратив Маньчжурію. Завоювання комуністів Північного Китаю велося з різних напрямків. На початку 1949 Чан Кайші почав мирні преговори. Мао Цзедун у своїй відповіді висловив вимоги, які практично означало встановлення комуністів на всій території Китаю. 22 січня війська комуністів зайняли Пекін. 25 січня націоналістичний уряд подав у відставку.

20 квітня знову почався наступ комуністичних збройних сил. Велися бої, виникали повстання, очолювані генералом Ма Пуфунем. Але 21 вересня 1949 Мао Цзедун у присутності 600 делегатів проголосив Китайську Народну Республіку. Після тривали поразок націоналістичному Китаєві залишився лише о, Тайвань, Пескадорський архіпелаг та кілька прибережних островів.

• Пе­ремога Комуністичної партії Китаю стала можливою за­вдяки сприятливій міжнародній ситуації, зокрема перемозі країн антигітлерівської коаліції над фашизмом, роз­громові мілітаристської Японії, суттєвій допомозі Ра­дянського Союзу.

Уряд КНР оголосив про намір установити нормальні відносини з усіма країнами, включаючи й капіталістичні, на засадах рівності, взаємної вигоди та поваги сувере­нітету. Підкреслювався миролюбний характер зовнішньо­політичного курсу країни. Разом із тим китайські керівники висунули гасло «триматися однієї сторони», тобто СРСР. Визначений курс зумовлювався ворожою політикою США до комуністичного уряду КНР. Зробив­ши свій вибір, КНР стала щирим союзником СРСР. Керівництво КПК відчувало гостру потребу в його допо­мозі.

Війна в Кореї та участь у ній КНР ще більше за­гострила американо-китайські суперечності, підкреслив­ши особливе значення для КНР підтримки з боку Ра­дянського Союзу. Пекін неодноразово заявляв публічно про позитивну роль СРСР у справі розбудови народного господарства в КНР. Водночас китайські дослідники за­значають, що радянсько-китайські відносини «не були вільними від суперечностей, а єдність — від боротьби».

Бірма була першою країною поза комуністичним блоком, яка визнала уряд Мао Цзедуна (грудень 1949). За нею відразу це зробила Індія, проконсультувавшись з іншими країнами Британської співдружності. Потім Пакистан, Норвегія, а 6 січня і Великобританія визнала комуністичний Китай. Вона зробила це внаслідок тиску своїх азійський домініонів, маючи на меті зберегти важливі комерційні інтереси, які вона мала в Китаї. Для США визнання Китаю означало б відмову від їхнього зобов’язання щодо захисту Тайваню та збройних сил китайських націоналістів, які там перебували та передачу їх комуністам. Що ж до Франції, то вона вагалась аж до того дня, коли Мао Цзедун визнав комуністичний уряд В”єтміню в Індокитаї (25 січня 1950).

ООН за постановою Ради Безпеки від 14 січня 1950 відмовила СРСР у пропозиції виключити націоналістичний Китай з ООН. СРСР висловив ультиматум та оголосив бойкот Раді Безпеки, це стало початком кризи ООН, яка тривала до початку війни в Кореї, повернення СРСР 1 серпня 1950 в Раду Безпеки.

++++ Тайванська криза 1958 року.

++++

Рік по тому президент США Річард Ніксон відвідав Китай з метою укласти комюніке, за яким США визнавали право Китаю на Тайвань як невід'ємну частину країни.

У 1976 р. помер прем'єр-міністр Чжоу Еньлай, і за короткий час радикально налаштовані партійні кола розгорнули бурхливу кампанію проти його ймовірного спадкоємця Ден Сяопіна, який у квітні був зміщений з усіх посад. У липні Китай постраждав від найсильнішого землетрусу у Тяньшані, неподалік Пекіна, під час якого загинуло щонайменше 240 тисяч осіб і було нанесено величезний збиток одній з великих промислових зон країни. У вересні помер Мао.

У 1977 р. Ден Сяопін був відновлений на всіх посадах і очолив фракцію помірних, які намагалися рухатися шляхом економічного розвитку і реформ. Китай почав втілювати програму «чотирьох модернізацій», що означало зміцнити промисловість, сільське господарство, науку й оборону. У 1980 р. пролунала критика дій Мао Цзедуна і його серйозних помилок в останні роки правління.

Реформи розпочалися в сільському господарстві, а потім були поширені і на промисловість.

Реформи у сільському господарстві: землю комун порівну поділено між селянськими сім'ями і передано їм в оренду; створювався сімейний підряд; з 1984 р. селянам дозволялось продавати залишки продукції на ринку після виконання державного замовлення; підвищено державні закупівельні ціни; створено мережу малих сільськогосподарських підприємств по переробці продукції і підсобні промисли (у 1988 р. діяло 12 млн підприємств), які виробляли 1/5 валового промислового продукту.

Реформи в промисловості: на держпідприємствах вводився госпрозрахунок та економічні стимули праці; заохочувалась індивідуальна трудова діяльність; створювались невеликі приватні підприємства в торгівлі, сфері обслуговування і легкій промисловості; запроваджувалась оренда в промисловості. З метою залучення іноземних інвестицій для модернізації китайської промисловості, впровадження нових технологій і підготовки кваліфікованих кадрів створювались вільні економічні зони.

Економічні реформи дали значний приріст виробництва (близько 8-10% на рік). На споживчому ринку з'явилась велика кількість товарів, які раніше були відсутніми. Китай став одним з найбільших експортерів. Підвищився життєвий рівень населення. За обсягом валового національного продукту Китай поступався лише США, але з розрахунку на душу населення знаходиться на останніх місцях.