Тема 96. Кримінологічна характеристика екологічної злочинності

1. Поняття та ознаки екологічної злочинності

2. Кримінально-правова характеристика екологічної злочинності

3. Стан та тенденції екологічної злочинності в Україні

1. Екологічну злочинність можна визначити як соціально-правове явище, що створює небезпеку біологічним основам існування людства та складається із сукупності передбачених кримінальним законом діянь, які вчинені за певний час на визначеній території, у визначеному регіоні або країні в цілому, та посягають на навколишнє природне середовище чи його окремі об’єкти (землі, надра, атмосферне повітря, води, континентальний шельф, ліси, об’єкти природно-заповідного фонду, флори і фауни тощо), а також конституційні екологічні права громадян.

Підвищена небезпечність екологічної злочинності зумовлена передусім посиленням антропогенного навантаження на природне середовище, що в умовах глобальної екологічної кризи створює загрозу заподіяння суттєвої, часто не відновлюваної шкоди життєво важливим інтересам людини, суспільства та держави:

• зменшуються запаси природних ресурсів;

• забруднюється природне середовище;

• втрачається природний зв’язок між людиною та природою;

• загублюються естетичні цінності;

• екологічна криза загрожує не тільки гідному існуванню людини, але і самому життю;

• для держави екологічна криза пов`язана із скороченням свободи політичного вибору, яка обумовлена транскордонним характером екологічних проблем;

• загострення екологічної ситуації в різних регіонах світу стає причиною соціальної та політичної нестабільності, міждержавних протиріч та насильницьких конфліктів.

Аналіз сучасних тенденцій, що виявляються у зміні спрямованості, якісного прояву та небезпечності для всього людства екологічної злочинності як явища, дозволяє зробити висновок, що поряд з такими ознаками екологічної злочинності, як суспільна небезпечність, соціально-правовий та історично-мінливий характер, що притаманні й іншим видам злочинності, її ідентифікуючими ознаками повинні бути створення реальної загрози біологічним основам існування людства; екологічна спрямованість злочинів, які її утворюють (тобто заподіяння шкоди довкіллю, що знаходить своє вираження у погіршенні показників якості, цілісності, взаємозв’язків та інших об’єктивних параметрів природних явищ, ресурсів, середовища у цілому – в межах, в яких вони потрапляють в сферу кримінально-правового регулювання та при цьому зазнають негативного впливу злочинної поведінки).

2. У кримінально-правовому аспекті екологічні злочини – передбачені кримінальним законодавством суспільно небезпечні діяння, що посягають на суспільні відносини у сфері охорони конституційного права громадян на безпечне довкілля, а також у сфері охорони, використання, збереження та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання й усунення негативного впливу господарської та іншої діяльності людини на навколишнє природне середовище, збереження генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій економіки⁸⁶.

Розділ VIІІ Особливої частини КК України містить 19 статей, що встановлюють відповідальність за екологічні злочини. Головною їх функцією є охорона довкілля та забезпечення екологічної безпеки як умови нормального існування та життєдіяльності людини. Вказівка в Кримінальному кодексі на те, що кримінальне законодавство має своїм завданням охорону довкілля та запобігання злочинам (ст. 1 КК України), підкреслює його екологізацію та активний запобіжний характер.

Крім норм, які утворюють розділ VIІІ Особливої частини КК України, кримінальним законодавством передбачена відповідальність і за інші злочини екологічного характеру. До них слід віднести екоцид (ст. 441), основний безпосередній об’єкт якого – екологічна безпека людства; статті 265-268, 270, що встановлюють відповідальність за незаконне поводження з радіоактивними та іншими небезпечними речовинами, незаконне ввезення відходів та порушення вимог пожежної безпеки; жорстоке поводження з тваринами (ст. 299). У перелічених статтях довкілля є додатковим безпосереднім об’єктом, що і зумовлює розміщення їх в інших розділах.

У структурі злочинів проти довкілля в залежності від безпосереднього об’єкту злочинного посягання виділяють 2 групи:

• злочини, що посягають на довкілля в цілому та конституційні екологічні права громадян (ст.ст. 236-238, 253);

• злочини, що посягають на окремі елементи чи об’єкти довкілля.

Залежно від виду природного об’єкта, на який спрямоване злочинне посягання, злочини, що відносяться до другої групи, поділяються на сім підгруп:

1. злочини у сфері охорони земель (ст.ст. 239, 254 КК);

2. злочини у сфері охорони надр (ст. 240 КК);

3. злочини у сфері охорони вод (ст.ст. 242, 243 КК);

4. злочини у сфері охорони атмосферного повітря (ст. 241 КК);

5. злочини у сфері охорони тваринного світу (ст.ст. 248, 249, 250, 251 КК);

6. злочини у сфері охорони рослинного світу (ст.ст. 245, 246, 247 КК, а також ст. 249 КК – в частині незаконного добування промислових водних рослин і водоростей);

7. злочини у сфері охорони природних територій та об’єктів особливої охорони (ст.ст. 244, 252 КК).

У залежності від тяжкості ці злочини можливо поділити на:

• Злочини невеликої тяжкості, до яких можливо віднести:

  1. приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення;

  2. забруднення або псування земель;

  3. порушення правил охорони надр;

  4. забруднення атмосферного повітря;

  5. порушення правил охорони вод;

  6. порушення законодавства про континентальний шельф України;

  7. незаконне полювання;

  8. незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом;

  9. проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля;

  10. забруднення моря в частині неповідомлення про скидання шкідливих речовин (ч.3 ст. 243 КК);

  11. порушення законодавства про захист рослин;

  12. умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду;

  13. безгосподарське використання земель.

• Злочини середньої тяжкості. До них відносяться кваліфіковані види злочинів, вказаних вище в пунктах 1-9, невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення, забруднення моря, знищення або пошкодження лісових масивів, незаконна порубка лісу, проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів, порушення ветеринарних правил;

• Тяжкі злочини, такі як порушення правил екологічної безпеки, кваліфікований вид знищення або пошкодження лісових масивів,

• Особливо тяжким злочином визнається кваліфікований вид умисного знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду.

Переважна більшість вчинюваних злочинів проти довкілля відносить до категорії середньої та невеликої тяжкості. Так, у 2008 році в Україні питома вага зареєстрованих злочинів проти довкілля невеликої тяжкості становила 55,1 %, середньої тяжкості – 44,3 %, тяжких – 0,3 %, особливо тяжких – 0,3 %.

3. Екологічні злочини відносяться до категорії високолатентних злочинних посягань, соціальна небезпечність яких, як правило, не підтверджується офіційними статистичними даними, а ґрунтується в основному на спостереженні та оцінці наслідків таких посягань, тобто таких об’єктивних показниках, які неможливо не помітити або приховати – деградація природного середовища, руйнування екосистем, забруднення довкілля. На думку фахівців латентність в даній сфері становить близько 95-99 %.

Наявна екологічна ситуація в Україні суттєвим чином обумовлена існуванням масштабної екологічної злочинності, яка не знаходить свого адекватного відображення в офіційній статистиці. Аналіз статистичних даних про стан екологічної злочинності в Україні свідчить, що її доля в загальній структурі злочинності, незважаючи на стійку тенденцію до збільшення, залишається незначною та становить 0,3-0,5 %. У 2008 році зареєстровано 1827 злочинів проти довкілля (ст. ст. 236-254 КК) або 0,48 % у загальній структурі злочинності (384424 зареєстрованих злочини).

За способом негативного впливу на природне середовище злочини проти довкілля можна поділити на дві групи:

• пов’язані з протиправним заволодінням природними ресурсами (мисливських, рибних, рослинних, мінеральних);

• пов’язані із забрудненням або знищенням окремих об’єктів довкілля або створенням такої загрози, а також проти екологічної безпеки населення.

Аналіз правозастосовчої практики дозволяє виявити чітку тенденцію, що була притаманна діяльності правоохоронних органів ще в радянські часи: застосовуються норми про відповідальність за злочини, пов’язані із незаконним заволодінням природними ресурсами. Так, найбільшу частку в структурі злочинів проти навколишнього природного середовища, вчинених у 2008 році, займає незаконна порубка лісу – 34,9 %, незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом – 28,4 %, незаконне полювання – 2,7 %, порушення правил охорони надр – 23,4 %.

На долю вищевказаних чотирьох злочинів припадає 89,4 % від усіх злочинів проти довкілля, вчинених в Україні у 2008 році.

Характерною особливістю екологічної злочинності є стійка тенденція до зниження питомої ваги зареєстрованих злочинів проти довкілля, вчинених групою осіб. Так, у 2002 році частка групової екологічної злочинності становила 17,4 %, а вже у 2008 році – 9,4 %. Виявлення ж злочинів проти довкілля, що були вчинені організованими злочинними угрупованнями, у тому числі з міжрегіональними чи міжнародними зв’язками, носить одиничний характер. Так, за період з 2002 по 2008 роки виявлено 44 злочини вчинені організованими злочинними групами та злочинними організаціями, з них – 19 з міжрегіональними чи міжнародними зв’язками.

До ознак організованої екологічної злочинності слід віднести такі: корислива спрямованість злочинної діяльності; наявність корупційних зв’язків; професіоналізація; транснаціональний характер.

Аналіз динаміки зареєстрованих злочинів проти довкілля за період 1998-2008 років дозволяє зробити висновок про значні зміни у структурі екологічної злочинності. Звертає на себе увагу стійка тенденція до зростання такого виду злочину, як незаконна порубка лісу: з 1998 по 2008 рік кількість цих діянь зросла майже в 3 рази – з 281 до 637.

За досліджений період в цілому по Україні спостерігається зменшення кількості виявлених фактів кримінально караного браконьєрства: число виявлених злочинів пов’язаних із незаконним зайняттям рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом зменшилось майже утричі – з 1509 до 519, а кількість зареєстрованих фактів незаконного полювання зменшилась у півтора рази – з 98 до 49.

Крім того, спостерігається стрімке зростання кількості злочинів, пов’язаних із розкраданням та нелегальною розробкою невідновлювальних природних ресурсів (ст. 240 КК “Порушення правил охорони надр”): з 37 у 1998 році до 428 у 2008.

Характерною особливістю екологічної злочинності є невелика питома вага осіб, що раніше вчиняли злочини, в структурі виявлених осіб. Так, у 2006 році їх частка становила 10,1 %, у тому числі особи, які мали незняту та непогашену судимість – 3,4 % від кількості виявлених осіб. У той же час аналогічні показники загальної злочинності є значно більшими – 22,2 % і 11,6 % стосовно виявлених осіб.

Стосовно мотивації злочинної поведінки у сфері охорони довкілля, необхідно зазначити, що вона не є єдиною для всіх злочинів проти довкілля. У кримінологічній літературі з урахуванням видів суб’єктів, мотиву та мети діяння пропонується така класифікація екологічних кримінальних правопорушень:

1) злочини, що вчинюються посадовцями, працівниками підприємств, установ і організацій, які виконують при цьому службові обов'язки;

2) Злочини, що умисно вчинюються з корисливих мотивів громадянами, які не використовують службове становище, і посягають на суспільні відносини по охороні окремих природних об'єктів — дерев, диких тварин;

3) злочини, що вчинюються громадянами з хуліганських спонукань⁸⁷.

Злочини екологічного характеру, що вчиняються з перелічених мотивів, відносяться до епатажних. Особи, що їх вчинюють, намагаються таким чином звернути на себе увагу, продемонструвати цинічне ставлення до норм моралі та самоствердитись. Такі особи відрізняються низкою характерних рис. Більшість з них — чоловіки молодого або середнього віку, орієнтовані в своїй поведінці на агресивність. Вони відрізняються, як правило, середнім рівнем освіти, часто відсутністю постійного місця роботи. Злочинцям властиві негативні пристрасті, у тому числі зловживання алкоголем. Серед цієї групи правопорушників більше, ніж в інших, раніше судимих. В етично-психологічному відношенні вони характеризуються вираженим егоїзмом, проявами цинізму, переродженням еколого-правової свідомості, готовністю до здійснення антигромадських вчинків. Здійснювані ними акти вандалізму, цинічні діяння відрізняються негативним відношенням до природи.

Нерідко злочини даної категорії вчиняються підлітками, як правило, з сімей де відсутній належний чи взагалі будь-який педагогічний контроль. Приклад такого юного екологічного вандала описаний в одній херсонської газеті: «Юний лобур підійшов до плавней поблизу околиці Голої Пристані та підпалив очерет. А коли вогонь розгорівся став щось викрикувати та танцювати»⁸⁸. Подібна мотивація й у дорослих, які підпалюють очерет та траву, мотивуючи тим, «що так треба», «щоб краще очерет ріс» та т.і. Справжня причина, як вірно підмітив журналіст цієї газети, в тому, «що дуже хочеться подивитись на вогонь. Та відчути себе таким «суперменом», володарем усього живого». Для задоволення цих психологічних потреб «суперменів» і гинуть кабани та олені, фазани та качки разом з пташенятами, знищуються дерева та чагарники.