Вступ

Земля — незамінне і неоціненне багатство будь-якого суспільства. Вона є основним природним ресурсом, матеріальною умовою життя і діяльності людей, основою для розміщення і розвитку всіх галузей народного господарства, головним засобом виробництва в сільському і лісовому господарст­вах. Тому ефективний розвиток економіки неможливий без організації ра­ціонального використання й охорони землі.

Важливу роль у цьому процесі відіграє землеустрій який дає змогу за допомогою системи правових, інже­нерно-технічних, економічних і юридичних заходів організувати екологічно й економічно доцільне використання земель, забезпечити ефективну орга­нізацію території та розміщення виробництва. Перед суспільством стоїть складне завдання: організувати використання земель так, щоб, з одного боку, зупинити процеси деградації ґрунтів, відно­вити і поліпшити їх, а з другого, — забезпечити підвищення ефективності виробництва за рахунок організації раціонального землеволодіння і земле­користування. Воно може бути розв’язане тільки в ході землеустрою, голов­на мета якого полягає в організації раціонального використання і охорони землі, створенні сприятливого екологічного середовища, поліпшенні при­родних ландшафтів і реалізації земельного законодавства. З метою раціонального використання  та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища та поліпшення природних ландшафтів Земельним кодексом передбачається проведення землеустрою, моніторингу земель, державного земельного кадастру та економічного стимулювання. Охорона земель спрямована на збереження родючості ґрунтів, підвищення продуктивності землі, використання земельних ресурсів у відповідності з їх цільовим призначенням, недопущення забруднення землі шкідливими речовинами та інше. Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до складових природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей.

Щоб установити господаря на землі для її правильного використання в Земельному кодексі прийнятому 25 жовтня 2001 року вказано, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Розпоряджаються землею відповідні ради, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендатори повинні здійснювати:  раціональну організацію території;  збереження і підвищення родючості ґрунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі;  захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;  захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культуртехнічного стану земель;  рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі;  тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість ґрунтів.

Землевпорядне проектування — це наукова дисципліна, яка ви­вчає методи проектування і закономірності функціонування землі як головного засобу виробництва в сільському та лісовому господарствах, просторового базису і природного ресурсу для найповнішого, науково обґрунтованого, раціонального і ефективного використання земель.

Проектування територій адміністративно-територіальних утво­рень, землеволодінь і землекористувань — це формування їхніх меж і організація території новостворюваних утворень або землеволодінь і землекористувань чи вдосконалення (ліквідація недоліків) існуючих. Мета проектування — розробити документи і пропозиції до них, які необхідні для організації і виконання всіх робіт, пов’язаних зі ство­ренням нових або вдосконаленням існуючих адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань.

1.Поняття і сутність землевпорядного проектування

Землевпорядне проектування — це процес пошуку оптима­льних рішень організації використання земель, формування право­вого режиму землекористування та інформації для прийняття управлінських рішень.

На землекористування мають певний вплив історичні передумови — політика, технології господарювання, стан суспільства та еко­номіки.

Зарубіжні вчені Р. Бурнел і В. Дірк запропонували чотири функції планування землекористування, які у кожному випадку перед­бачають необхідність подолати ринкову неефективність чи несправедливість:

1) припинити ті використання, які несумісні з існуючими;

2) досягнути більшої ефективності у використанні земельних ресурсів певної території;

3) зменшити або унеможливити певні ризики;

4) зберегти або захистити цінні елементи довкілля.

Деусон подає три мезошкали і макрошкали завдань планування землекористування:

а) контролювати цілісність розподілу землі серед імовірних ви­користань;

б) досягти певних рівнів виробництва (особливо у сільському гос­подарстві);

в) контролювати змішане використання, щоб забезпечити безпеч­не та приємне довкілля.

Отже, необхідність ефективнішого землевпорядного проектування як засобу пошуку землекористування значною мірою зумовлена потребою визначення конкретних варіантів використання землі з урахуванням інтересів сучасного та майбутніх поколінь. Землевпорядне проектування здійснюється на конкретних територіях і формує реальні типи землекористування.

Для того щоб визначити місце землевпорядного проектування в системі землеустрою, потрібно враховувати такі обставини.

По-перше, землеустрій споконвіку означав наведення порядку на землі. Земля може бути влаштована щонайкраще тільки тоді, коли всі рішення будуть продуманими, всебічно обґрунтованими, випливатимуть із чіткої програми дій і враховуватимуть конкретні природноекономічні умови.

Організація землі як природного тіла, головного засобу виробни­цтва в сільському господарстві й об’єкта майнових відносин перед­бачає вирішення багатьох проблем з ґрунтознавства, біології, агро­номії, технології, економіки, організації виробництва, меліорації, дорожньої справи, планування, будівництва тощо. Відповідні знан­ня можна акумулювати, сконцентрувати і застосувати при земле­устрої тільки в разі використання цілісного проекту, що реалізує задум проектувальника, враховує всі необхідні умови і вимоги. От­же, землевпорядне проектування — основна і невід’ємна частина землеустрою, без якої неможливо організувати раціональне викори­стання й охорону земель.

По-друге, завдання землеустрою, пов’язані з організацією ра­ціонального використання й охорони земель, регулюванням земле­володіння і землекористування, можуть бути вирішені тільки на основі проектів землеустрою або з використанням даних, які міс­тяться в них. Наприклад, для того щоб сформувати раціональну си­стему землеволодіння і землекористування, потрібно провести реорганізацію території, утворити нові й упорядкувати земельні масиви існуючих сільськогосподарських та інших підприємств, усунути не­доліки землекористування (черезсмужжя, далекоземелля, уклиню­вання, вкраплювання тощо), здійснити відведення земель. Цього досягають за допомогою проектів територіального устрою.

Для створення просторових умов, що забезпечують раціональне функціонування сільськогосподарських підприємств, упровадження прогресивних форм організації виробництва і праці, удосконалення складу й розміщення угідь і сівозмін потрібно розробити проект вну­трішньогосподарського землеустрою. Тому землевпорядне проекту­вання — це головний засіб (спосіб) вирішення землевпорядних за­вдань.

По-третє, землеустрій в Україні регламентується чинним зе­мельним законодавством і охоплює визначені землевпорядні дії.

Велику частину землевпорядних дій здійснюють або розроблен­ням проектів землеустрою безпосередньо (міжгосподарський і внут­рішньогосподарський землеустрій), або методами землевпорядного проектування (складання схем землеустрою районів, регіону).

Крім того, низка землевпорядних напрацювань у вигляді спеці­альних техніко-економічних обґрунтувань (ТЕО) і розрахунків (ТЕР), інших схем і програм місцевого рівня, що складаються землевпорядними організаціями, є передпроектними документами, ма­теріали яких використовують при наступній підготовці проектів зе­млеустрою. Тому можна вважати, що землевпорядне проектування розкриває основний зміст землеустрою.

Водночас сам землеустрій, його мета, завдання і зміст впливають на землевпорядне проектування. Оскільки землеустрій має об’єк­тивний характер, його зміст не є незмінним; згодом на перший план висуваються нові цілі і завдання. У результаті цього склад і зміст проектів землеустрою також змінюються.

Складання проекту, його розгляд, узгодження, затвердження і виконання є найважливішим у землевпорядному процесі як за зна­чущістю, так і за трудомісткістю. Отже, землевпорядне проектуван­ня — основна стадія землевпорядного процесу.

Землевпорядне проектування можна вивчати також як особливий вид

Землевпорядне проектування як галузь наукового знання (нау­кова дисципліна) — це вчення про види і форми землеустрою, його правовий режим, закономірності організації території і засобів виробництва, які нерозривно пов’язані із землею.