40. Зміст договірного господарського зобов'язання

Господарсько-договірні зобов'язання – це майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

2. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

3. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Стаття 174. Підстави виникнення господарських зобов'язань

1. Господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

41.  Істотні, загальні та випадкові умови господарського договору

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.    За своїм юридичним значенням всі умови поділяються на істотні, звичайні і випадкові. Істотними визнаються умови, що необхідні і достатні для укладання договору. Для того щоб договір вважався укладеним, необхідно погодити всі його істотні умови. Договір не буде вважатися укладеним доти, поки не буде погоджена хоча б одна з його істотних умов. Тому важливо чітко визначити, які умови для даного договору є істотними. Коло істотних умов залежить від особливостей конкретного договору.    На відміну від істотних, звичайні умови не мають потреби в узгодженні сторін. Звичайні умови передбачені у відповідних нормативно-правових актах і автоматично вступають у дію в момент укладання договору. Випадковими називаються такі умови, що змінюють або доповнюють звичайні умови. Вони включаються в текст договору за бажанням сторін. їх відсутність, так само як і відсутність звичайних умов, не впливає на укладання договору. Однак, на відміну від звичайних умов, вони набувають юридичної чинності лише у випадку їх включення до тексту договору.    Господарський договір вважається укладеним лише в тому випадку, якщо між сторонами в передбачених законом порядку і формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. До числа істотних відносяться ті умови, що названі в законі або інших правових актах як істотні. Істотними визнаються також ті умови, що необхідні для договорів даного виду. Необхідними, а отже й істотними, для конкретного договору визнаються ті умови, що виражають його природу і без яких він не може існувати як даний вид договору. Наприклад, договір страхування неможливий без визначення страхового випадку. Істотними вважаються також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнута згода. Це означає, що за бажанням однієї із сторін у договорі істотною стає і така умова, що не визнана такою законом або іншим правовим актом і яка не виражає природу цього договору. Для укладання договору необхідно погодити всі його істотні умови в необхідній у певних випадках формі.

42.