37.Поняття і випадки відсторонення від роботи

Працівник може бути відсторонений від роботи на підставі статті 46 КЗпП України, а також в інших випадках, передбачених законодавством, — вони розглянуті в статті. Також аналізується, у яких випадках і ким допускається відсторонення працівників від роботи, які варіанти передбачаються нормами чинного законодавства щодо оплати часу відсторонення.

Відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівників власником або уповноваженим ним органом від роботи можливе у таких випадках:

поява на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

відмова або ухилення від обов’язкових медичних оглядів;

відмова або ухилення від навчання, інструктажу й перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення від роботи — це тимчасове позбавлення працівника, який перебуває у трудових правовідносинах із підприємством, можливості реального здійснення ним права на працю. Усунення від роботи провадиться власником на підставі виявленого ним факту, через який власник має право усунути або зобов’язаний усунути працівника від роботи. Право вимагати усунення від роботи мають також відповідні посадові особи державної влади, державного санітарного нагляду, Державтоінспекції, а також слідчі та інші.

Під час відсторонення від роботи дія трудового договору не припиняється, але працівник тимчасово до роботи не допускається. При цьому на період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Відсторонення від роботи або іншої діяльності здійснює власник підприємства або уповноважений ним орган шляхом видання наказу (видачі усного розпорядження з наступним виданням наказу) та вжиття заходів щодо контролю за його виконанням.

38.Загальна характеристика підстави припинення трудового договору

Законними підставами для припинення трудового договору

вважаються такі, які визначені законодавчими актами. Переважно вони передбачаються у КЗпП України. Однак ст. 7 КЗпП України встановлює, що, крім передбачених Кодексом, для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов спеціальним законодавством можуть бути передбачені й інші підстави. Зокрема, такі підстави визначені у Законі України від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру", а також у законах "Про державну службу", "Про альтернативну (невійськову) службу" або ж вони можуть міститися у підзаконних нормативно-правових актах (укази Президії Верховної Ради СРСР "Про умови праці тимчасових робітників і службовців",

Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах", постанова Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій"). Більше того, п. 8 ст. 36 КЗпП України зазначає, що додаткові підстави припинення трудового договору можуть бути передбачені навіть контрактом.

Що стосується другої умови, то закон встановлює порядок припинення трудового договору для певних груп підстав, наприклад з ініціативи працівника, з ініціативи роботодавця. Існує також порядок припинення трудового договору для кожної підстави зокрема, наприклад для розірвання договору за п. 1 ст. 40 КЗпП. При припиненні трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін порядок його розірвання визначають самі сторони. Деякі особливості пов'язані, наприклад, з порядком проведення виплат, які можуть здійснюватись при припиненні трудового договору, можуть встановлюватись спеціальним законодавством або ж колективним договором.

Усі підстави припинення трудового договору, що передбачені КЗпП, можна класифікувати залежно від характеру юридичного факту (дія чи подія), який став підставою для його припинення.

До юридичних фактів (подій) належать смерть працівника та сплив терміну самого договору.

До юридичних фактів — дій належать такі підстави, за яких трудовий договір припиняється в результаті волевиявлення його сторін або так званих третіх осіб, які не є його стороною. Усі підстави цієї групи можна розподілити на такі види:

•        за наявності або відсутності взаємного волевиявлення сторін трудового договору (угода сторін (п. 1 ст. 36); переведення

працівника за його згодою на інше підприємство або перехід на виборну посаду (п. 5 ст. 36); відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною

істотних умов праці (п. 6 ст. 36); підстави, передбачені контрактом (п. 8 ст. 36);

•        за ініціативою працівника (ст. ст. 38, 39);

•        за ініціативою роботодавця (ст. ст. 40 і 41, а також при

незадовільному результаті випробування (ст. 28);

•        за ініціативою третіх осіб, які не є стороною трудового

договору (призов або вступ працівника на військову службу,

направлення на альтернативну (невійськову) службу (п. З ст. 36);

набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (п. 7 ст. 36); направлення працівника за постановою суду на примусове лікування (ст. 37); на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45), на вимогу батьків неповнолітнього або інших осіб (ст. 199);

• при порушенні встановлених правил прийому на роботу (ст. 7 КЗпП).

Ще однією з підстав припинення трудового договору є смерть працівника. Ця обставина, як уже зазначалося, не отримала свого закріплення у КЗпП України. У разі смерті працівника припинення трудового договору оформляється наказом, у якому зазначається саме така підстава.