Неоднозначність та нерівномірність глобалізації
Глобалізація досить суперечливий процес, з якого випливає низка різноманітних наслідків. Далеко не всі з них позитивні для людства.
Дві негативні характеристики глобалізації: нерівномірність та погана керованість.
Нерівномірність. Глобалізація по-різному проявляється в різних аспектах людського буття (більш глобалізована сфера фінансових розрахунків та комунікаційних технологій й менш глобалізоване – сільське господарство), так по-різному зачіпає різні країни. Багато держав через різні причини, зокрема самоізоляцію, технологічні та економічні можливості тощо, залишаються на периферії глобальних процесів. Більш того, через високий темп сучасної глобалізації, обумовлених високим розвитком технологій, розрив між країнами та окремими регіонами, що опиняються в авангарді глобалізації та іншим світом більшає. Відбувається розшарування населення земної кулі на тих, хто користується плодами глобалізації й на тих, кому вони недоступні. Як наслідок формується нова поляризація сучасного світу. З одного боку формуються центри інтелектуальної сили та фінансових ресурсів. З іншого – складаються криміналізовані галузі з низьким рівнем освіти та життя, поза зоною сучасних процесів комунікації та глобалізації в цілому.
Нерівномірність розвитку глобалізації відбувається за географічним параметром призводить до посилення її противників – антиглобалістів. В частині суспільства посилюються настрої зі спробою відмежувати себе від недоліків глобалізацій них процесів. Шляхом пошуку специфіки свого регіону, своєї ідентичності. В результаті спостерігається нарощування регіональних аспектів, що отримало назву «регіоналізації» чи «локалізації» сучасного світу. Деякі автори вважають це такою ж тенденцією як глобалізація, інші – характеристикою глобалізації.
Розшарування відбувається за таким параметром як галузі економіки. Деякі доволі швидко адаптуються до нових умов, сприймаючи технічні інновації. Зокрема, це банківська справа, яка цілком комп´ютерізована. Водночас зберігається низка галузей, які не готові чи не можуть в повному обсязі використовувати нові технології. Відповідно люди зайняті в цих галузях й повсякденному житті залишаються меш глобалізовані, ніж ті, хто активно використовує прояви глобалізації в своїй професійній діяльності.
Часто ті, хто відстає від глобалізації як у розвинутих так і відсталих країнах намагається ліквідувати це розшарування: мітингами, протестами, антиглобалізаційним рухом.
Свої складнощі виникають у тих, хто активно включений в процес глобалізації. Високі темпи діяльності, величезні обсяги інформації, призводять до психологічної перенавантаженню та перевтомі, появи депресії та психічних захворювань.
Друга проблема пов’язана з керованістю процесами глобалізації. Через прозорість кордонів в умовах глобалізації державним структурам все складніше контролювати політичні, економічні, соціальні та інші процеси. Яскравим прикладом можуть слугувати як фінансові так й економічні кризи останніх років.
Керованість сучасними процесами ускладнюється і через появу нових суб’єктів міжнародних відносин, зокрема таких як терористичні організації. Саме вони активно використовують всі досягнення інтернету та технологій на свою користь. Сильно зросла вірогідність появи будь-яких «помилок», які шаленими темпами можуть множитися, бо інформація розповсюджується миттєво.
Проблема керованості та контролю має й зворотній бік. Сучасні ЗМІ дозволяють не лише злочинним угрупуванням, але й владі активно втручатися в приватне життя громадян шляхом прослуховування телефонів, відслідковувати пересування, платежів, контролю електронної пошти та інші засоби зв’язку.
В цілому проблема керованості процесами глобалізації в широкому сенсі формулюється як регулювання сучасних міжнародних відносин та світових політичних процесів. Тому виникає питання щодо координації діяльності різних акторів, а з іншого боку – щодо створення дієвих наднаціональних (міждержавних) інститутів та механізмів управління.
Ще однією характеристикою глобалізації є тенденція інтеграційних процесів. Розвиток світу кінця ХХ початку ХХІ століття призвело до посилення міжнародних контактів, взаємозалежності світу, особливо в економічному плані, що сприяє появі багатьох міжурядових організацій. З цією взаємозалежністю пов’язана проблема глобалізації проблем, для вирішення яких вкрай потрібні узгоджені дії різних держав.
Мотивацією для участі в інтеграційних процесах малих та середніх держав пов’язані з можливістю збільшенню власного впливу на світові процеси.
В інтеграційних економічних процесах виділяють кілька фаз, які поступово замінюючи одна одну, що називаємо глибиною інтеграції:
створення зони вільної торгівлі коли країни-учасників скасовують митні барєри та кількісні обмеження у взаємній торгівлі. Зазвичай передбачається поступовому скасуванню мит та інших обмежень;
створення митного союзу, в межах якого відбувається пересування товарів і послуг за єдиним митними тарифами і відповідно з єдиною зовнішньоторговельною політикою щодо третіх країн;
формування спільного (єдиного) ринку, що передбачає вільне функціонуванню чотирьох категорій: товарів, послуг, капіталів та робочої сили;
створення економічного і валютного союзу, запровадження спільної валютно-фінансової політики, створенням системи міждержавного регулюванню соціально-економічних процесів;
остання фаза передбачає перехід до політичної інтеграції та створенню спільних політичних інститутів.
Сьогодні цілком очевидним є той факт, що процеси інтеграції проходять далеко не просто. Національні інтереси одних держав стикаються з інтересами інших, плюс те, що різним буває економічний розвиток самих країн-учасниць утворення. Тому і наслідки від інтеграції бувають різними для різних учасників.
Також крім позитивних моментів інтеграції відбувається інтеграція й недоліків, що може актуалізувати появу нових соціальних проблем.
При тому, що найуспішнішим прикладом інтеграційних процесів виступає Європейський Союз, такі тенденції спостерігаються по всьому світу – в Латинській Америці, Азії, Африці, на євразійському просторі.
Ще однією характеристикою сучасного світу є розвиток демократичних процесів. Відбувається значний ріст держав з демократичними формами правління так і розвиваються демократичні інститути та процедури у різних демократичних країнах. Слідування демократичним принципам та традиціям для більшої кількості учасників є позитивним прикладом.
Слід відзначити, що демократизація не є однозначним поступовим процесом. На жаль за останні десятиліття деякі держави, використовують демократичні інститути і процедури лише як зовнішню форму за суттю не демократичних механізмів реалізації влади. В таких країнах проходять вибори, формуються уряди тощо, але влада реально концентруються в руках обмеженої кількості людей і не є демократичною.
Тому процеси, що відбуваються в сучасному світі характеризуються різноманітним, часто суперечливими характеристиками, що демонструє складність та неоднозначність сучасних міжнародних відносин, не дозволяє впевнено оцінювати перспективи найблищого майбутнього, бо чинники, що формують сучасну систему міжнародних відносин є багатозначними та численними. Новий формат центрів сили в сучасних міжнародних відносинах ще не до кінця оформлений, тому аналіз прогнозів світової політики виступає широкою палітрою доволі альтернативних поглядів.