2) Оволодіння основними розумовими операціями. До них належать:

• аналіз – розумове розчленування цілого на частини або відокремлення окремих якостей цілого;

• синтез – розумове об’єднання частин предметів або окремих сторін явищ, їх ознак, якостей;

• порівняння – встановлення єдності та різниці між предметами або явищами за якою-небудь ознакою чи кількома ознаками, визначення в певній послідовності їх сутності;

• класифікація (систематизація) – розподіл предметів або явищ за групами ознак в залежності від подібності або різниці між ними.

3) Формування інтелектуальних умінь. До них відносять навчальні уміння: загальні та самостійні, а також культуру розумової праці.

Загальні уміння використовуються під час вивчення будь-яких навчальних предметів, вони включають:

• вміння читати;

• слухати;

• усно висловлювати свої думки;

• писати;

• працювати з книгою.

Спеціальні уміння необхідні для оволодіння знаннями в певній галузі. До спеціальних умінь можна віднести:

• уміння читати ноти, карти, креслення;

• математичні уміння з рахунку;

• вміння слухати музикальні твори;

• уміння записувати формули, нотні знаки;

• уміння користуватися словниками, довідниками тощо.[15;с.62-63]

До формування інтелектуальних умінь також відноситься культура розумової праці.

Культура розумової праці означає вміння раціонально використовувати режим розумової праці, точно і акуратно виконувати всі операції, підтримувати порядок на робочому місці і та ін. Вона передбачає і вироблення в учнів особливих якостей, необхідних для засвоєння знань у будь-якій галузі: вміння зосереджено й уважно працювати, долати труднощі; розвиток пам’яті та використання різних її видів – логічної, моторної та зорової; вести спостереження і нотатки; контролювати себе, застосовувати знання в інших умовах. [4;с.114]

4)Наукові основи національної свідомості закладаються в процесі засвоєння школярами основних ідей народознавства. [15;с.64]

Особливе значення для розумового виховання має формування наукового світогляду учнів. Науковий світогляд – це не тільки система поглядів на світ, що панує у даному суспільстві чи ідеологія даного класу, але й суб’єктивний стан індивідуума, що проявляється у його думках, почуттях, волі, діяльності.[23;с.216] Науковому світогляді притаманні: правильне бачення минулого і сучасного (наукової картини світу), здатність передбачати розвиток подій і явищ суспільства та природи, гуманістичний характер.[4;с.114-115]

Проаналізувавши основні складові розумового виховання можна побачити, що це досить складна і об’ємна категорія, вивчення якої включає в себе різні важливі аспекти, значущість яких має бути врахована при реалізації шляхів розумового виховання.

1.2 Шляхи реалізації розумового виховання

Перетворення знань на світоглядні погляди і переконання тісно пов’язане з формуванням в учнів системного ставлення до дійсності та до себе. Тому виховна робота повинна передбачати створення умов, в яких учень мав би змогу виявити своє ставлення до подій, явищ, що сприятиме формуванню єдності слова і діла, світогляду і поведінки, активної життєвої позиції.[4;с.115]

Розумове виховання здійснюється безперервно: під час цілеспрямованого навчання, гри,праці, розв’язання життєвих ситуацій, спілкування з дорослими і ровесниками, при сприйманні й усвідомленні матеріалу, що надходить через засоби масової інформації.[5;с.290] Найінтенсивніше розумовий розвиток учнів відбувається під час навчання. Воно здійснюється в процесі засвоєння змісту навчального матеріалу та організації пізнавальної діяльності школярів.[15;с.64] Особливе значення при цьому мають такі типи завдань:

• дослідницькі (спостереження, дослід, підготовка експерименту, пошуки відповіді у науковій літературі, екскурсії та експедиції і т.ін.);

• порівняльні, що свідчать про подібність або відмінність понять, складних явищ;

• спрямовані на впорядкування мислитель них дій, а також користування алгоритмами або самостійне їх складання;

• аналіз і узагальнення ознак для включення явища в певний клас чи вид;[4;с.114]

• завдання, що вимагають вибір рішення із числа запропонованих.[15;с.64]

Основними формами організації та реалізації розумового виховання є нестандартні уроки. Нестандартний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. [27]

Серед нестандартних уроків виділяються:

1) Уроки змістовної спрямованості, їх основним компонентом є взаємини між учнями, засновані на змісті програмного матеріалу - уроки-семінари, уроки-конференції, уроки-лекції;

2) Уроки на інтегративній основі (уроки-комплекси, уроки панорами), їм властиве викладання матеріалу кількох тем блоками, розгляд об'єктів, явищ в їх цілісності та єдності. Проводять такий урок кілька вчителів, один з яких ведучий. Поєднують різні предмети: історію та музику, географію та іноземну мову тощо.

3) Уроки міжпредметні. Мета їх - «спресувати» споріднений матеріал кількох предметів.

4) Уроки-змагання (уроки-КВК, уроки-аукціони, уроки-турніри, уроки-вікторини, уроки-конкурси). Передбачають поділ дітей на групи, які змагаються між собою, створення експертної групи, проведення різноманітних конкурсів, оцінювання їх результатів, нарахування певної кількості балів за правильність і повноту відповідей.

5) Уроки суспільного огляду знань (уроки-творчі звіти, уроки-заліки, уроки-експромт-екзамени, уроки-консультації, уроки-взаємонавчання, уроки-консиліуми). Особливості цих уроків полягають в опрацюванні найскладніших розділів навчальної програми, відсутності суб'єктивізму при оцінюванні (експертами виступають учні, дорослі, батьки). Вони спонукають до активної самостійної пізнавальної діяльності, вивчення додаткової літератури. Проводять їх наприкінці чверті, семестру, року.

6) Уроки комунікативної спрямованості (уроки-усні журнали, уроки-діалоги, уроки-роздуми, уроки-диспути, уроки-пресконференції, уроки-репортажі, уроки-панорами, уроки-протиріччя; уроки-парадокси). Передбачають використання максимально різноманітних мовних засобів, самостійне опрацювання матеріалу, підготовку доповідей, виступи перед аудиторією, обговорення, критику або доповнення опонентів. Сприяють розвитку комунікативних умінь, навичок самостійної роботи. Підготовка доповідей розвиває мислення, пробуджує інтерес, перетворює малоцікаве повторення на захоплююче зівставлення точок зору.

7) Уроки театралізовані (уроки-спектаклі, уроки-концерти, кіно-уроки, дидактичний театр). Проводять їх у межах діючих програм і передбаченого навчальним планом часу, викликають емоції, збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів.

8) Уроки-подорожування, уроки-дослідження (уроки-пошуки, уроки-розвідки, уроки-лабораторні дослідження, уроки-заочні подорожування, уроки-експедиційні дослідження, уроки-наукові дослідження). Зацікавлюють дітей, чиї інтереси мають романтичну, фантастичну спрямованість. Пов'язані з виконанням ролей, відповідним оформленням, умовами проведення, витівками.

9) Уроки з різновіковим складом учнів, їх проводять з учнями різного віку, спресовуючи у різні блоки матеріал одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.

10) Уроки-ділові, рольові ігри (уроки-суди, уроки-захисти дисертацій, уроки - «Слідство ведуть знавці», уроки-імпровізації, уроки-імітації). Передбачають виконання ролей за певним сценарієм, імітацію різнопланової діяльності, життєвих явищ. Особливо цінною є навчальна гра для школярів молодших класів, у яких конкретне образне мислення переважає над абстрактним. Проте деякі вчені вважають, що навчальні ігри дегуманізуюче впливають на учнів, оскільки дають можливість маніпулювати життям інших людей без одночасного підкорення системі стимулюючих імпульсів, яка існує в реальному житті. В іграх єдиним стимулюючим началом є боязнь бути низько оціненим товаришами або педагогом. Багато хто з педагогів недооцінює дидактичний ефект навчальних ігор, хоч і визнає їх роль у підтриманні в учнів пізнавального ентузіазму.

11) Уроки драматизації (драматична гра, драматизація розповіді, імпровізована робота у пантомімі, тіньові п'єси, п'єси з ляльками і маріонетками, усі види непідготовленої драми - діяльність, де неформальна драма створюється самими учасниками гри). Спрямовані на розвиток співробітництва і єдності у навчальній групі. Драматизація є засобом надання навчальному матеріалу і навчальному процесу емоційності. Забезпечує міжпредметні зв'язки з літератури, історії, предметів естетичного циклу тощо. Проте деякі педагоги застерігають від надмірного захоплення драматизацією, зокрема, при вивченні історії, що може зашкодити серйозному аналізу історичних подій.

12) Уроки-психотренінги. Спрямовані на розвиток і корекцію дитячої психіки (пізнавальної, емоційно-особистісної сфери), виховання індивідуальності, цілісної та багатогранної особистості. Використовують їх при навчанні дітей різного віку. Психотренінги загострюють сприйняття, поліпшують розумову діяльність. Навчання прийомів самоконтролю, самоорганізації, самодисципліни, розвиток активності сприяють психокорекції особистості.[29]

Проаналізувавши особливості нестандартних уроків, зазначимо, що успішність їх проведення цілком залежить від підготовки до них як з боку вчителя, так і зі сторони учнів. до того ж треба зважати на те щоб вони несли не тільки розважальний, але й навчальний характер.

Також розумове виховання може бути реалізованим через позаурочну роботу з учнями. Незалежно від змістовного наповнення вони забезпечують умови для обговорення питань і проблем, що мають для учня життєве значення, розвитку діалогу, формування уміння висловлювати свою думку, вислухати інших, наводити аргументи, оцінювати їх вагомість, шукати протиріччя тощо.

У позакласній роботі з цією метою використовують: сократівські бесіди, дискусії, диспути, відверті розмови, інтелектуальні аукціони, ринги, захисти фантастичних проектів, конкурси, олімпіади, ярмарки творчих робіт, КВК, фестивалі тощо [28].

І звичайно реалізація розумового виховання не можлива без участі у ній учителя. В.О.Сухомлинський світлом, джерелом, першим стимулом інтелектуального життя колективу вважав вчителя. Саме від його багатства знань, думок, інтересів, ерудиції залежить сам факт існування інтелектуального життя. В молодшому віці вчитель для дитини - першовідкривач світу речей та уявлень, в юності - відкривач світу ідей.[22;с.412] В жодному разі вчитель не має вбачати мету навчання в тому, щоб учні будь-якими способами оволоділи програмним матеріалом. Не можна ефективність способів, методів навчання оцінювати лише по тому, яким об’ємом знань оволоділи учні. Мета, що вчитель ставить перед учнями, має заключатися у тому, щоб процес оволодіння знаннями забезпечував оптимальний рівень загального розвитку, а загальний розвиток, досягнутий в процесі навчання, сприяв більш успішному оволодінню знаннями.[23;с.247].

Проаналізувавши теоретичні доробки та практичний досвід В.О. Сухомлинського ми вважаємо можливим сформулювати основні вимоги до шляхів реалізації розумового виховання:

• давати учням глибокі наукові знання;

• формувати знання, погляди і переконання головним чином у практиці, у творчій праці;

• постійно орієнтувати учнів на необхідність впровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво;

• постійно розвивати інтерес до знань, до формування наукового світогляду як серцевини самосвідомості людини, як теоретичної основи її пізнавальної і практичної діяльності.[2;22;23;24]

Слідуючи цим порадам, основаним на власному досвіді видатного педагога Василя Сухомлинського, використовуючи завдання та уроки, описані нами вище, ми вважаємо за можливе втілити у життя розумове виховання учнів.