Правовий статув Конституційного суду України

Функцію здійснення правосуддя держава покла­дає виключно на суди. Вони є органами судової вла­ди, яка згідно зі ст. 6 Конституції діє незалежно від законодавчої і виконавчої влади. Інші органи держа­вної влади і посадові особи не вправі приймати на себе функцію і повноваження, які є компетенцією органів правосуддя. Виключно суди виконують при­мусові повноваження державної влади і в законному порядку визнають особу винною у вчиненні злочину і піддають її кримінальному покаранню. Призначенням судів є також здійснення захисту гарантованих Кон­ституцією кожному прав і свобод (ст. 55). Роль суду в цьому значно підвищено новим положенням про те, що компетенцію суду поширено на всі правовід­носини, що виникають у державі.

Наділяючи суддів незалежністю при здійсненні правосуддя, Конституція закріплює основні гарантії їх незалежності. Серед них важливими є новий поря­док обрання суддів усіх ланок Верховною Радою і обіймання ними посади безстрокове (крім суддів, які призначаються на посаду вперше, а також суддів Конституційного Суду). Це - реальні гарантії неза­лежності суддів, які мають звільнити їх від впливу місцевих органів виконавчої влади і сприяти підви­щенню авторитету суддів - носіїв судової влади.

Для забезпечення незалежності суддів у здій­сненні правосуддя і захисту їх від впливу законо­давчої і виконавчої влади Конституція закріпила утворення нової інституції у системі правосуддя - Ви­щої ради юстиції, механізм діяльності якої визначає закон. Їй надано також компетенцію і у справах про­курорів.

Конституція не дає повного визначення судової системи і зазначає лише, що найвищим судовим ор­ганом системи судів загальної юрисдикції є Вер­ховний Суд та що система загальних судів будується за принципами територіальності і спеціалізації. Територіальний принцип побудови судової системи оз­начає, що юрисдикція окремих ланок судової системи поширюється на певні території, які можуть збігатися з адміністративно-територіальними одиницями, але можуть і не збігатися з ними. Побудова судів за тери­торіальним принципом з урахуванням транспортних комунікацій і зв'язку між населеними пунктами забез­печує наближення судів до населення і їх доступність.

Спеціалізація судів і суддів у розгляді справ пев­них категорій сприяє поглибленому знанню суддями окремих галузей законодавства та практики його за­стосування, підвищенню професіоналізму суддів і, отже, більш надійному захисту прав і свобод людини, прав і законних інтересів юридичних осіб. Спе­ціалізація судів певною мірою діє і в даний час. За чинним Законом "Про судоустрій" в Україні як спеціалізовані діють військові та арбітражні суди, в обласних, Київському і Севастопольському міських судах та у Верховному Суді діють спеціалізовані су­дові колегії по розгляду цивільних та кримінальних справ, а у Верховному Суді крім того - військова ко­легія.

Оскільки Конституція визначає ли­ше принципи побудови системи загальних судів, є можливість новим законом про судоустрій передба­чити створення в разі необхідності інших спеціа­лізованих ланок місцевих судів, наприклад сімейних, у справах неповнолітніх, адміністративних тощо. Необхідність запровадження апеляційного і ка­саційного порядку перевірки законності та обгрун­тованості судових рішень обумовлює створення сис­теми апеляційних та вищих спеціалізованих судів.

Апеляційні суди, очевидно, потрібно створювати в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі та у військових регіонах і Війсь-ково-Морських Силах на базі діючих Верховного суду

АР Крим, обласних та інших прирівняних до них судів. Ці суди згідно з проце­суальним законодавством мають перевіряти закон­ність і обгрунтованість рішень районних (міських) судів в апеляційному та касаційному порядку. Вони мають також розглядати як перша інстанція і окремі категорії справ, віднесених законом до їх підсудності.

Вищі спеціалізовані суди мають бути апеляцій­ною та касаційною інстанцією щодо спеціалізованих судів нижчої ланки. Щодо найвищої ланки системи судів загальної юрисдикції, то конституційною нормою чітко закріп­лено, що найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд, який, без­перечно, має бути компетентний переглянути будь-яке судове рішення судів нижчих ланок.

У свою чергу Верховний Суд діє в складі Пле­нуму Верховного Суду і спеціалізованих судових ко­легій з окремих категорій справ.

Повноваження Верховного Суду більш детально будуть визначені в законі про судоустрій. Однак до прийняття нового закону і сформування системи су­дів загальної юрисдикції у відповідності з Консти­туцією, але не більш як протягом п'яти років з часу її прийняття, в Україні діє нині існуюча система судів.

25. Судовий контроль за законністю діяльності адміністрації.

Основні види, форми та методи контрольної діяльності суду різ­нобічні й досить ефективні. У більшості вони визначаються роллю суду як органу відправлення правосуддя, хоча цим і не вичерпу­ються. Судовий контроль за роботою персоналу установ і органів вико­нання покарань є двох видів. Перший — з розгляду спорів, які вип­ливають із цивільних, сімейних, трудових і адміністративних право­відносин і справ особливого провадження, що здійснюється за пра­вилами цивільного судочинства. Діяльність персоналу може бути безпосереднім предметом спору сторін за цивільною справою. Наприклад, при розгляді позову осо­би, яка втратила працездатність під час відбування позбавлення во­лі, про компенсацію шкоди, заподіяної їй з вини виправно-трудової установи (ст. 51 ВТК); або, навпаки, збитку, заподіяного засудже­ним під час відбування покарання і не стягнутого в повному обсязі до його звільнення. І в першому, і в другому випадках судом може бути оцінена діяльність персоналу виправно-трудової установи з до­тримання трудових прав засуджених. Діяльність персоналу може бути предметом судового досліджен­ня, оцінки і відповідного реагування при розгляді цивільних справ у порядку особливого провадження (наприклад, при вирішенні питан­ня про визнання засудженого обмежено дієздатним внаслідок зло­вживання спиртними напоями і наркотичними речовинами), у спра­вах, які виникають з адміністративно-правових відносин. При розгляді позову громадянина про відшкодування збитку, завданого йому засудженим, який відбуває покарання, наприклад у колонії-поселенні, суд зобов'язаний дослідити і питання діяльності адміністрації щодо забезпечення режиму відбування покарання, і якщо будуть виявлені суттєві недоліки, то відреагувати на них кон­кретною ухвалою. Крім того, існує ще один різновид судового контролю при розг­ляді цивільних справ. Діяльність персоналу може бути предметом дослідження при оцінці судом письмових доказів: довідок, рішень, наказів, постанов та інших документів, вихідних від установ і орга­нів виконання покарань. Визнання судом поданих документів як до­казів у справі — це підтвердження їх законності, не визнання — навпаки. Судовий контроль має місце і при виконанні покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених (контроль за діями державного виконавця при виконанні штрафу, конфіскації майна). Суддя, який контролює дії державного виконавця, вправі при ви­никненні відповідних обставин призупинити чи відновити виконавче провадження. Крім того, на дії державного виконавця може бути по­дана скарга засудженим. Така скарга розглядається в судовому за­сіданні, на якому може бути присутнім прокурор і засуджений, який подав скаргу. Другий вид судового контролю за діяльністю персоналу — це контроль при провадженні з кримінальних справ. Його можна поді­лити на два підвиди: а) контроль при розгляді кримінальних справ у суді; б) контроль при розгляді судом питань виконання вироку суду. Контрольні функції суду проявляються при розгляді криміналь­них справ про грубе порушення законності з боку посадових осіб установ і органів виконання покарань, інших суб'єктів, які беруть участь в процесі виконання покарання. Це, в першу чергу, зловжи­вання владою або службовим становищем (ст. 364 КК), перевищен­ня влади або службових повноважень (ст. 365 КК), службова недбалість (ст. 367 КК) та інші службові злочини. Судовий контроль має місце при розгляді кримінальних справ про злочини, вчинені засудженими під час відбування покарання. Так, згідно з вказівками вищих судових органів, при розгляді кримі­нальних справ про відповідальність за дії, що дезорганізовують ро­боту виправних установ (ст. 392 КК), злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391 КК) суди зобов'язані пере­віряти, чи не пов'язані протиправні дії з ущемленням прав засудже­них або перекрученням персоналом дисциплінарної практики. На­приклад, при дослідженні дій засуджених, які інкримінуються їм як злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи, судом належить перевірити законність вимоги, якій злісно не підкорявся засуджений, і обгрунтованість накладення на нього стягнення у ви­гляді переведення в приміщення камерного типу чи одиночну каме­ру. Якщо при цьому буде встановлено, що це стягнення накладено з порушенням вимог кримінально-виконавчого законодавства, особа підлягає виправданню за ст. 391 КК у зв'язку з відсутністю складу злочину. Суд після виявлення порушень з боку адміністрації виправно-трудової установи зобов'язаний відреагувати на них конкретною ух­валою, мета якої — попередити подібні дії у майбутньому. Рішення ж суду, в даному разі виправдувальний вирок, за суттю є відміною незаконного рішення персоналу. Компетентні посадові особи після набрання вироком суду чинності повинні оформити рішення про не­законність застосованого стягнення в особовій справі засудженого. Контроль суду за діяльністю персоналу здійснюється і на стадії виконання вироку, що включає в себе звернення вироку до виконан­ня, а також вирішення блоку питань, які торкаються різних аспектів виконання покарання. Для вирішення цих питань адміністрація ви­правно-трудової установи направляє в суд подання, а також необхід­ні інші матеріали. Судовий контроль спрямований на досягнення трьох завдань. Перше — контроль за діяльністю адміністрації з метою попере­дження корисливих чи інших службових зловживань, а також за­хоплення як каральним, так і лібералізованим підходом до засудже­них. Суди зобов'язані пунктуально перевіряти матеріали, які подані адміністрацією виправно-трудової установи, тому що в них зустріча­ється фальсифікація чи неповне відображення даних про поведінку засудженого, інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Друге — контроль за діяльністю адміністрації з метою охорони прав і законних інтересів засуджених (наприклад, прав на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання). Третє — контроль за діяльністю адміністрації щодо забезпечен­ня належного виконання засудженими своїх обов'язків. Рішення су­ду про пом'якшення покарання чи зміну його виду, як правило, ба­зується на оцінці виконання засудженими покладених на них обов'язків. Крім того, контрольна діяльність суду має місце при дослідженні причин і умов, які сприяють порушенням законності в роботі персо­налу. Верховний Суд України орієнтує суди на виявлення зазна­чених фактів і належне реагування на них за допомогою конкретних ухвал, інформацій і повідомлень суду. Зміст кримінально-процесуальної стадії виконання вироку суду досить різнобічний. Відповідно різний і судовий контроль. При цьому він не обмежується вирішенням питань умовно-дострокового звільнення чи заміни одного виду покарання іншим. Судовий конт­роль має місце при розгляді судом ширшого кола питань, які стосу­ються різних аспектів виконання покарання. Сюди входять питання, пов'язані з наданням відстрочки виконання вироку на підставі вка­заних у законі обставин. Наприклад, тяжка хвороба засудженого, яка перешкоджає відбуванню покарання, вагітність засудженої чи наявність у засудженої жінки малолітніх дітей; коли відбуття пока­рання може призвести до особливо тяжких наслідків для засудже­ного чи його сім'ї у зв'язку з пожежею чи іншим стихійним лихом, смерті єдиного працездатного члена сім'ї (ст. 405 КПК України). Судом може бути відстрочена виплата штрафу, якщо його виплата є неможливою для засудженого. Судовий контроль може здійснюватися і при розгляді питання звільнення від відбування покарання у випадках: — умовно-дострокового звільнення від покарання у вигляді по­збавлення волі, виправних робіт, направлення в дисциплінарний ба­тальйон (ст. 407 КПК України); — звільнення від подальшого відбування покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу (ст. 408 КПК України); — звільнення засудженої, якій була надана відстрочка відбуван­ня покарання у зв'язку з вагітністю і наявністю дітей віком до трьох років, від відбування частини строку покарання, що лишилася (ст. 4083 КПК України). Контрольні функції суду мають місце і при розгляді ним заміни покарання іншим його видом як з урахуванням зразкової поведінки засудженого, так і в зв'язку з ухиленням від відбування призначе­ного покарання. До числа перших варто віднести заміну позбавлен­ня волі, виправних робіт за підставами і в порядку, встановленому ст. 82 КК України і ст. 407 КПК України. До числа останніх — за­міну громадських чи виправних робіт арештом або обмеженням волі (ч. 2 ст. 389 КК України і ст. 410 КПК України), штрафу або поз­бавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на виправні роботи або обмеження волі (ч. 1 ст. 389 КК України і ст. 410 КПК України). Враховуючи поведінку засуджених у місцях позбавлення волі, суд також вирішує питання зміни умов утримання засуджених шляхом пе­реведення з одного виду виправно-трудової установи до іншої, з мен­шим чи суворішим режимом (статті 45, 46, 47 ВТК України, ст. 410 КПК України). Судовий контроль за діяльністю персоналу не вичерпується сфе­рою виконання кримінального покарання. Стосовно виправно-трудо­вої установи він здійснюється при розгляді судом (у тому числі й господарським) майнових, господарських, земельних спорів, позовів вільнонайманих працівників і атестованих співробітників персоналу про відновлення на роботі тощо.

26. Форми і методи публічного управління

Метод д.у.- це спосіб або засіб практичної реалізації функцій і завдань виконавчої влади. До загальних методів належать: методи переконання (система заходів правового і неправового характеру, які проводяться державними та громадськими органами, що виявляється у здійсненні виховних, роз’яснювальних та заохочувальних методів, спрямованих на формування у громадян розуміння необхідності чіткого виконання законі і ін. норм. актів) примусу, адміністративного впливу (вплив на діяльність установ, організацій, посад. осіб та громадян, встановлення прав і обов’язків через систему наказів) і економічного впливу (створення екон. умов і стимулів, які створюють у виконавців зацікавленість у кінцевих результатах праці), нагляду ( необхідний пасивний метод упр., з його допом. можна оцінити стан справ, не дає змоги суб’єктам, які його здійснюють втручатися в діяльність відп. органів…)та контролю (безпосеред. вплив на стан справ шляхом активного втручання в діяльність підконтр. об’єктів) прямого (наказ) та непрямого (створення умов зацікавленості у виконавців) впливу, регулювання (встановлення загальної політики та принципів щодо її реалізації через держ. фінансування, пільги, тощо), керівництва (практичне втілення в життя загальної політики та принципів. Здійснення контролю та підпорядкованими об’єктами, розроблення напрямів їх діяльності) управління (систематичний, безпосередній вплив суб’єктів на об’єкти.

Адмін. примус є одним з видів державного примусу (судовий).

Державний примус- це психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою спонукати, примусити їх виконувати правові норми.

Особливості адмін. примусу:

• використовується в державному управлінні для охорони суспільних відносин;

• механізм правового регулювання адм. примусу встановлює підстави і порядок застосування відповідних примусових заходів;

• порядок застосування примус. Заходів регулюється нормами адмін. права;

• застосування адм. примусу – результат реалізації державно-владних повноважень органів державного управління, у виключних випадках судів;

• використовується для: запобігання вчиненню правопорушень; припинення адміністративних проступків; притягнення до адміністративної відповідальності.

Адмін. примус застосовується на основі адміністративно-процесуальних норм.

Адмін примус – це система засобів психологічного або фізичноговпливу на свідомість і поведінку людей з метою досягнення чіткого виконання встановлених обовязків, розвитку суспільних відносин у рамках закону, забезпечення правопорядку і законності.

Види адмін. примусу:

А) Заходи адмін. запобігання – дії повноважних органів або посад. осіб, спрямовані на примусове забезпечення виконання громадянами бовязків перед суспільством, забезпечення суспільної безпеки і громад. Порядку, недопущення і боротьбу зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями та ліквід. їХ наслідків (попереджувальні, профілактичні заходи); (вимога припинення окремих дій. Перевірка документів. Огляд речей і особистий огляд. Обмеження чи заборона руху транспорту, введення карантину

В) заходи припинення правопорушень – примусове припинення протиправних діянь, що носять ознаки адмін. проступку, спрямоване на недопущення шкідливих наслідків та забезпечення застосування до винної особи адміністративного стягнення, а у викл. вип – кримін. покарання. (заходи загального призначення -адмін. затримання, особистий огляд і огляд речей, примусове лікування, тимчасове віддсторон. від керув засобом транспорту та ін.) (заходи спеціального призначення – заходи фізичного впливу. спеціальні заходи. Використання вогнепальної зброї)