- •Форма держави: поняття, складові.
- •Ознаки правової держави.
- •Форма державного правління: поняття, ознаки.
- •Норма права: поняття, ознаки.
- •6. Нормативно-правові акти як нормативні регулятори.
- •7. Локальні нормативно-правові акти.
- •8. Акти Верховної Ради України.
- •9. Складові статусу людини і громадянина.
- •10. Поняття та співвідношення прав та обов’язків людини та громадянина.
- •11. Загальні ознаки прав людини.
- •IV.Права і свободи людини і громадянина є необхідними для її нормального існування і розвитку.
- •12. Поняття повноважень та компетенції органу державної влади.
- •Право на державну службу.
- •Обмеження для кандидатів на заміщення вакантних посад у процедурі конкурсу.
- •Оскарження рішення про припинення державної служби.
- •Порядок присвоєння рангів державним службовцям.
- •Право на пенсійне забезпечення державних службовців.
- •Службовий статус державних службовців: поняття, складові.
- •Законодавче регулювання декларування доходів державними службовцями.
- •21. Обмеження пов’язані з проходженням державної служби.
- •22. Підстави для припинення державної служби.
- •23. Майнові права державних службовців.
- •24. Адміністративна процедура: поняття, учасники.
- •26. Стадії адміністративної процедури.
- •27. Законодавче регулювання адміністративних процедур в Україні.
- •29. Адміністративний акт: поняття, види.
- •30 Акти виконавчої влади
- •32. Доступ до інформації в адміністративній процедурі.
- •33. Інформація про особу в адміністративній процедурі
- •34. Активний і пасивний доступ до інформації в адміністративній процедурі.
- •35. Види юридичних осіб. Поняття юридичної особи публічного права.
- •36. Держава як співзасновник акціонерних товариств.
- •37. Статус підприємницьких та непідприємницьких товариств
- •41. Допоміжні види організаційних форм адміністративної діяльності.
- •42. Методичні вимоги до застосування організаційних форм адміністративної діяльності. Поняття та риси юрисдикційного контролю.
- •43. Співвідношення адміністративної юстиції та адміністративного судочинства.
- •44. Становлення адміністративного судочинства в Україні.
- •45. Система адміністративних судів в Україні
- •46. Поняття та учасники адміністративного процесу
- •47. Інстанційна, предметна та територіальна підсудність адміністративних судів в Україні.
- •48. Оскарження в адміністративних судах законності нормативно-правових актів.
- •49. Суб’єкти владних повноважень як позивачі в адміністративному процесі
- •50. Прокурорський нагляд: поняття, характерні риси
- •51. Форми реагування прокурора на порушення
12. Поняття повноважень та компетенції органу державної влади.
Компетенція являє собою юридично встановлену «систему координат», за допомогою якої можна чітко встановити належність конкретної справи до «сфери володарювання» певного органу та конкретну роль останнього у вирішенні цієї справи. Елементами компетенції є юридичні явища, які дають можливість робити цілком певний висновок про «належність», правомочність владного органу у конкретних публічних правовідносинах. «Належність» органу визначається іншими двома чинниками: підвідомчістю і повноваженнями. Саме ці юридичні явища і є елементами компетенції органів публічної влади. Адже, аналізуючи законність дій органів влади, завжди виходять саме з двох критеріїв: чи входить дана справа у сферу «володарювання» цього органу та чи мав він право діяти саме таким чином.
Значна кількість органів мають тотожні повноваження (наприклад, міністерства), але компетенція кожного з них суворо індивідуальна завдяки відмінностям у підвідомчості. В той же час предмети відання деяких органів частково перетинаються (наприклад, сфера забезпечення обороноздатності та національної безпеки України), але повноваження цих органів у «спільних» сферах є виключно індивідуальними, неповторними, а тому ніякої «конкуренції компетенцій» не відбувається.
Повноваження державного органу є його «правообов’язками», оскільки за наявності необхідних юридичних фактів орган не може не реалізувати свої повноваження, водночас виступаючи як носій суб’єктивного права стосовно підвладного суб’єкта.
13. Виникнення державно-службових відносин.
Відповідно до статті 38 Конституції України «громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування». Проте статтею 12 Закону України «Про державну службу» передбачаються обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу. Зокрема, в ній говориться, що не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із займанням посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками.
Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають присягу, текст якої підписується державним службовцем і зберігається за місцем роботи. При прийнятті присяги робиться запис у трудовій книжці .
Особа, яку прийнято на державну службу, набуває статусу державного службовця і суб'єкта державно-службових відносин. Їх особливість полягає в тому, що вони складаються між державою в особі її органів та державним службовцем.
Державно-службові відносини виникають у результаті одностороннього рішення державного органу (посадової особи), яке, по-перше, юридично закріплює вступ громадянина на державну службу; по-друге, є основою для виконання ним службових обов'язків на даній посаді; по-третє, визначає момент виникнення його обов'язків перед державою, а також службових і особистих прав.
Найважливішим правоутворювальним документом при вступі особи на державну посаду є наказ по державному органу про призначення на посаду державного службовця.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про державну службу» особа, яка претендує на те, щоб обійняти посаду державного службовця, повинна подавати декларацію про доходи, зобов'язання фінансового характеру та майновий стан щодо себе та членів своєї сім'ї.
При вступі на державну службу претендент на посаду державного службовця може проходити випробувальний термін.