- •Форма держави: поняття, складові.
- •Ознаки правової держави.
- •Форма державного правління: поняття, ознаки.
- •Норма права: поняття, ознаки.
- •6. Нормативно-правові акти як нормативні регулятори.
- •7. Локальні нормативно-правові акти.
- •8. Акти Верховної Ради України.
- •9. Складові статусу людини і громадянина.
- •10. Поняття та співвідношення прав та обов’язків людини та громадянина.
- •11. Загальні ознаки прав людини.
- •IV.Права і свободи людини і громадянина є необхідними для її нормального існування і розвитку.
- •12. Поняття повноважень та компетенції органу державної влади.
- •Право на державну службу.
- •Обмеження для кандидатів на заміщення вакантних посад у процедурі конкурсу.
- •Оскарження рішення про припинення державної служби.
- •Порядок присвоєння рангів державним службовцям.
- •Право на пенсійне забезпечення державних службовців.
- •Службовий статус державних службовців: поняття, складові.
- •Законодавче регулювання декларування доходів державними службовцями.
- •21. Обмеження пов’язані з проходженням державної служби.
- •22. Підстави для припинення державної служби.
- •23. Майнові права державних службовців.
- •24. Адміністративна процедура: поняття, учасники.
- •26. Стадії адміністративної процедури.
- •27. Законодавче регулювання адміністративних процедур в Україні.
- •29. Адміністративний акт: поняття, види.
- •30 Акти виконавчої влади
- •32. Доступ до інформації в адміністративній процедурі.
- •33. Інформація про особу в адміністративній процедурі
- •34. Активний і пасивний доступ до інформації в адміністративній процедурі.
- •35. Види юридичних осіб. Поняття юридичної особи публічного права.
- •36. Держава як співзасновник акціонерних товариств.
- •37. Статус підприємницьких та непідприємницьких товариств
- •41. Допоміжні види організаційних форм адміністративної діяльності.
- •42. Методичні вимоги до застосування організаційних форм адміністративної діяльності. Поняття та риси юрисдикційного контролю.
- •43. Співвідношення адміністративної юстиції та адміністративного судочинства.
- •44. Становлення адміністративного судочинства в Україні.
- •45. Система адміністративних судів в Україні
- •46. Поняття та учасники адміністративного процесу
- •47. Інстанційна, предметна та територіальна підсудність адміністративних судів в Україні.
- •48. Оскарження в адміністративних судах законності нормативно-правових актів.
- •49. Суб’єкти владних повноважень як позивачі в адміністративному процесі
- •50. Прокурорський нагляд: поняття, характерні риси
- •51. Форми реагування прокурора на порушення
7. Локальні нормативно-правові акти.
До локальних нормативних актів належать акти, що видаються державними установами та організаціями всіх форм власності для регламентації своїх внутрішніх питань і які поширюються на членів цих організацій (наприклад, нормативні накази керівників підприємств, Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про порядок накладення дисциплінарних стягнень тощо). Акти цієї групи спрямовані на деталізацію вимог загальної норми права стосовно умов діяльності відповідного колективу.
Локально-правові акти можуть прийматися в розвиток централізованого законодавства, тобто для конкретизації окремих норм, що своїм характером потребують прив'язки до місцевих умов того чи іншого підприємства. Наприклад, відповідна норма КЗпП встановлює, що тривалість робочого часу при 5-ден-ному робочому тижні визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства. А отже, локальна норма тут є результатом конкретизації норми, що має вищу юридичну силу. Однак локально-правові норми існують не лише для конкретизації. їх роль вагоміша, вони, крім цього, покликані також заповнювати певні прогалини в правовому регулюванні праці. І в сучасних умовах саме цьому напряму локальної нормотворчості надається пріоритет. Його основний зміст — розширення гарантій трудових прав працівників, поліпшення умов їх праці.
Основні принципові положення, які покликані забезпечувати мінімальний рівень гарантій трудових прав найманих працівників, визначаються в централізованому порядку, а все інше може досягатися за допомогою локального регулювання. При цьому необхідно лише, щоб на локально-правовому рівні права працівників не були менш гарантовані, ніж це встановлено централізовано. Отже, все, що зміцнює права працівника, буде вважатися таким, що відповідає дотриманню законності у трудових відносинах. Наприклад, локальна норма, яка встановлює тривалість робочого тижня на підприємствах 39 годин, визнаватиметься такою, що не погіршує права працівників і не вступає в суперечність із відповідною нормою закону, яка виходи
|
ть із 40-годинного робочого тижня.
Локальні норми належать до так званого делегованого законодавства у його попередньо санкціонованому варіанті. Це означає, що держава наперед санкціонує правомірність встановлення прав і обов'язків певними недержавними структурами у визначених законом випадках. Суб'єктами локальної нормотворчості можуть бути роботодавець і профком при встановленні режиму робочого часу або ж наймані працівники і роботодавець при укладенні колективного договору. Локальні акти можуть прийматися роботодавцем і самостійно (наприклад, видання посадових інструкцій). З розширенням прав власника, зокрема у сфері трудових відносин, кількість локальних норм, прийнятих ним самостійно, буде збільшуватись.
Дія локально-правових актів в часі може обмежуватись певним терміном, або ж вони можуть вважатися чинними до їх скасування чи зміни в установленому порядку.
Найбільш поширеними актами локального характеру на підприємствах є: колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про преміювання, посадові інструкції, інструкції з охорони праці, графіки відпусток тощо.