5.Поняття літературна норма. Мовна норма. Види норм.

Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу ,науку,театр, освіту, і побут людей. Мовна норма - сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови і сприймаються її носіями.

Мовна норма має такі властивості (риси).

1. Традиційність

2. Варіантність

3. Стабільність

Різновиди норм:

1. Літературна норма мови – це ознаки, правила, опрацювання мовлення яке є зразком для літературної мови (відшліфована мова).

2. Стильові норми мови – Це спосіб добору і організації мовних засобів відповідно до певного стилю.

3. Стилістичні норми мови – це норми які діють в межах літературної мови, і регламентують не лише правильність написання але і доцільність.

Норми мови:

1. Акцентологічна – наголошування слів, речень, словосполучень., а навіть і цілих речень(а´тлас – атла´с)

2. Орфоепічна (графічна) – це правильна вимова звуків, звукосполучень, запис звуків на письмі (я – йа; шч - щ)

3. Лексична – правильне слововживання (довідка, а не справка).

4. Граматична норма – вживання граматичних форм слів, побудова словосполучень та речень.

5. Орфографічна – правильне написання слів та її частин(правила переносу слів з рядка в рядок).

6. Пунктуаційна – правильна розстановка розділових знаків.

7. Стилістична – вибір мовних засобі.

8. Словотвірна – встановлення закономірності побудови слів.

6. Державний статус укр. Мови. (то саме шо 2)

Державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики.

Стаття 10. Твердить,що Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

7. Мова як засіб пізнання, мислення, спілкування.

Мова- засіб спілкування, інформаційний зв'язок у суспільстві. Українська мова має дві форми: вища – сучасна українська літературна мова; нища – мова територіальних діалектів. Виділяють такі функції мови: - комунікативна; - мислетворча; - культурологічна; - ідентифікаційна; - етична; - естетична; - експресивна; - номінативна; - пізнавальна; - фактична. І під функції: державотворча, філософсько-світоглядна; виховна; магічно-містична; волютивна. Мовлення – це сукупність мовенєвих дій, мета яких випливає із загальної мети спілкування. Спілкування – передача інформації від однієї людини до іншої. Існують три універсальні величини спілкування: 1) Погляд – найсильніший компонент розмови; 2) Усмішка (перш ніж говорити усміхніться, це настроїть будь-яку розмову на хороший тон і взаєморозуміння); 3) Відстань – над символічний компонент розмови. Вона в свою чергу поділяється на інтимну, особисту, соціальну, офіційну.

Функції мови.

1. Комунікативна (функція спілкування). Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв’язок у суспільстві. 2. Номінативна (функція називання). Усе пізнане людиною – предмети, явища, процеси, поняття – дістає певну назву і так під цією мовною назвою існує в свідомості мовців. 3. Мислетворча. Мова – засіб творення думки. Людина мислить у мовних формах. Процесс цей складний: іде від конкретно-чуттєвого рівня до понятійного. Поняття закріплюються в словах. Отже, мислити – це означає оперувати поняттями у мовній формі.

4. Пізнавальна. Людина пізнає навколишній світ не стільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній нагромаджено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ. 5. Експресивна (виражальна). Мова надає найбільше можливостей розкрити світ емоцій та почуттів людини, вплинути на них силою своїх переконань чи почуттів.

6. Естетична. Милозвучність, гармонія форми і звучання у процесі спілкування стають для мовців джерелом естетичної насолоди, сприяють розвиткові високого естетичного смаку. Естетичні можливості мови широкі – театр, кіно, радіо, телебачення.

7. Культорологічна. Мова є носієм культури народу – мовотворця. Кожна Людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу, бо сприймає разом з мовою пісні, Казки, легенди, перекази, історію, звичаї, традиції матеріальної культури і духовного життя нації.

8. Ідентифікаційна. Мова – засіб ідентифікації мовців, засоб вияву належності їх до однієї спільноти: я такий, як вони, бо маю спільну з ними мову.

9. Мова і професія.

Мова – своєрідна візитна картка кожної людини, саме вона дає змогу судити про її освіченість, ерудицію; саме вона є одним із критеріїв, за яким визначають рівень професійної майстерності людини.

Мова – засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин, мова тісно пов’язана з виробництвам. Перебудова соціально-економічної й політичної сфери в країні, реформи в галузі сільськогосподарського виробництва вимагають від фахівця-аграрія бездоганного володіння мовою професії. Для цього слід мати не тільки знання свого фаху, але й знати фахову термінологію, вільно володіти нею, вміти користуватися. НТП, процеси в соціально-економічній системі насичують мову новими поняттями, термінами. Підвищуються і вимоги до мови разом з підвищенням вимог до рівня фахових знань.

У зв’язку з упровадженням укр.. мови в усі сфери суспільно-політичного життя, збагачується і словник термінологічних систем (сукупність термінів у якійсь проф. галузі) новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою.

Терміни “мова професійного спілкування” і “ділова мова” не тотожні. Діловою мовою послуговуються представники різних професій, а мова професійного спілкування функціонує в межах певної професійної сфери. Ділова мова – це реалізація офіційно-ділового стилю, зафіксованого в документах; у мові професійного спілкування реалізуються також науковий стиль та розмовний. Водночас елементи ділової мови і мови професійного спілкування можуть використовуватися паралельно, наприклад, в офіційних переговорах, ділових бесідах.

Отже, знати мову професії – це вільно володіти лексикою свого фаху. Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в ділових контактах.