1.Виникнення укр. Мови

Українська мова є однією з найдавніших індо-європейських мов. З 4 по 12 століття відбувся поділ слов’ян на східних і західних, а пізніше на південних. Мовознавець Шевельов подає таку періодизацію виникнення і розвитку укр..мови і поділяє її на 4 періоди:

• 7-11ст. – Проукраїнська мова

• 11-поч.14 – Давня укр..мова

• 14-поч19- Середньоюкраїнська мова

19-20 - Нова укр..мова Існує багато версій щодо походження української мови. Надзвичайно популярними на сьогоднішній день є думки дослідників «Велесової книги». Написала ця книга на дерев’яних дощечках з’єднаних ремінцем. Вона зберігалась в поміщицькому маєтку на Харківщині. Потім її викрав полковник Ізембек. Після його смерті дощечки загубились остаточно. Коли аргументів про справжність книги назбиралось досить, то в дослідників виникнуло нове запитання, чи правда ця книга є прав українською пам’яткою? Все ж її вважають свідченням давнього походження мови. 2. Державотворча роль мови.

Українська мова – не лише засіб спілкування, а й скарбниця духовного і культурного спадку українського народу.

Стаття 10 Конституції України підтверджує державний статус української мови. Вона звічить так : «державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток, використання і захист російської, та інших мов національних меншн України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Констритуцією України та визначається законом. Вільне володіння державною мовою – юридичний обов‘язок кожного громадянина України.

Державотворча роль української мови відбивається в таких моментах:

1. Мова як одна з головних ознак кожної нації є її генетичним кодом, який поєднує минуле із сучасним, програмує майбутнє і забезпечує буття людської спільноти у вічності.

2. У витворених протягом віків різноманітних формах буття української мови зберігаються історична пам’ять і досвід нації, глибинні витоки її світоглядних і моральних цінностей, віддзеркалюються національні традиції і узвичаєння, звичаї і навички, тобто ознаки, що притаманні саме цій спільноті.

3. Одночасно українська мова створює той мовний простір, який є природнім середовищем буття української нації. Його збереження є неодмінною умовою самого її існування і базовою матеріальною гарантією забезпечення мовних прав українців.

4. Українська мова – невід’ємний державницький атрибут, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби. Як мова найчисленнішого, найстаршого, автохтонного і титульного етносу українська мова відповідно до загальноприйнятої світової практики виконує функцію єдиної державної мови в Україні.

3.Укр.мова серед інших мов світу

Українська мова належить до індоєвропейської мовної сім’ї слов'янської групи та східнослов’янської підгрупи мов. Вона 2 місце серед слов’янських мов. Українська мова належить до давньописемних мов із понад тисячорічною писемною традицією. Нині вона входить до другого десятка (а вірніше посідає 21 місце) найпоширеніших мов світу, нею розмовляє близько 45 млн. людей. Це мова не лише тих, хто мешкає в Україні, а і мільйонів українців, розпорошених далеко по всіх континентах.

Наша мова належить до східнослов'янської підгрупи слов'янської гілки індоєвропейської сім'ї мов і найближчою до неї є білоруська. В українській мові багато слів і граматичних форм спільних з російською і польською мовами. Де тільки немає сьогодні наших земляків та їхніх численних нащадків, які є громадянами кількох десятків країн на різних континентах. Поняття діаспора, що в перекладі з грецької мови «розсіяння», якраз і характеризує цей процес. Діаспора – це будь-яке представництво етнічних одиниць за межами материнського етнічного регіону, котрі усвідомлюють свою генетичну або духовну з ним єдність. Діаспорою вважають усіх українців, поза Україною, за винятком тих, котрі проживають у сусідніх державах на споконвічній території. Щодо природи діаспор, то вони утворюються або шляхом міграції, або внаслідок насильницького переселення.

4.Поняття літературної мови. Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу ,науку,театр, освіту, і побут людей. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

Виділяють такі основні ознаки літературної писемної мови:

1. стандартність; 2) полі функціональність; 3) наддіалектвність; 4) стилістична диференціація; 5) наявність усної та писемної форми вираження; 6) унормованість - передбачає наявність у ній чітких, обов'язкових правил вимови звуків, наголошування, вживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних конструкцій тощо.