2. Голден Колфілд - передтеча "бунтівного покоління" 60-х років хх ст..

9. 1. Визначте центральні проблеми поезії Рільке «Орфей . Еврідіка. Гермес.».Поясніть яких нових смислів набуває у цьому творі давній античний сюжет. Образ Орфея, славетного міфічного співця, наділеного такою магічною силою мистецтва, що йому підкорялися не лише люди, а й уся природа, завжди хвилював уяву Рільке. За легендою Орфей, втративши кохану, спустився за нею у царство померлих і зачарував співом його володаря. Аїд згодився відпустити Еврідіку, але за умови, що Орфей жодного разу не озирнеться на Еврідіку дорогою з царства тіней. Орфей не витримав і озирнувся. Еврідіка щезла назавжди. Цей міф Рільке поклав в основу свого твору, «Орфей. Еврідіка. Гермес», переосмисливши його. На думку поета, призначення поезії — нести людям любов, красу, перемагати зло. Але в світі існує таке зло, перемогти яке неможливо, це — смерть. Протистояти смерті може тільки любов і пам'ять. Про те, як митець здатен протистояти силам забуття, і йдеться в поезії «Орфей. Еврідіка. Гермес». Цей вірш певною мірою наближений до прози: він не має рим, строфічного поділу, чіткого віршованого ритму. Та й наявність персонажів, зовнішнього сюжету, конфлікту між героями надають твору певної епічності. Але глибокий підтекст, суто ліричне вирішення конфлікту примушують замислитися не над сюжетними подіями, відомими з міфу, а над проблемою творчості, здатності митця протистояти силам забуття. На початку твору Рільке створює картину царства тіней, де перебувають душі померлих. Перше, що вражає у цій картині,— відсутність жодного поруху життя. Монументальність, якась застиглість, вічність відчувається у цій картині. І ще картина зовсім позбавлена звуків. Тому, напевно, упродовж твору не називаються й імена героїв. Тут немає місця живому голосу, немає тут місця і співам Орфея. Ц мовчазна картина, ця беззвучність підготовлює трагічний фінал. Орфей поспішає до виходу, він прислуховується до кроків позаду, іноді йому здається, що він чує їх. «Вони ідуть»,— переконує він себе, промовляє ці слова гучно, але тільки луна відповідає йому. Орфей не може озирнутися, не має права, але уявляє їх собі — Гермеса й Еврідіку. Уявляє не її постать, вид, але те почуття, що вона викликала — кохання і біль від втрати. Орфей оплакував її так, що світ увесь «на плач суцільний обернувсь», але це не повернуло Еврідіки: «так само, як над іншою землею, і сонце йшло, й зоріло тихе небо, // плачливе небо в скривлених зірках». Вірш написаний так, що створюється враження, ніби автор теж у цьому лабіринті смерті, перед ним проходять постаті його героїв, наближаючись і віддаляючись від нього. Тому в наступних рядках уже Еврідіка наближається, тепер її можна добре роздивитися. Вона вже не та білява жінка, оспівана в піснях Орфея, те, що наближається — лише тінь, у ній уже немає життя, а відтак — немає й кохання до Орфея. Сам момент, коли Орфей озирнувся, поет не змальовує. Він (поет) «дивився» у цей час на Еврідіку, вражений тими змінами, які у ній відбулися. Тому, коли Гермес спинив Еврідіку, з розпачем промовивши: «Він таки оглянувсь», Еврідіка тільки безтямно запитує: «Хто?». Останні рядки вірша, попри всю їхню сумовитість, дарують якусь непевну надію. Остаточно проблему протистояння митця силам забуття Рільке не вирішує. Те, що в останніх рядках міститься та кий багатозначний образ («невпевнена, і ніжна, і терпляча») ніби обіцяють нові пісні Орфея про кохання до Еврідіки, хай тужні, але прекрасні. Поезія «Орфей. Еврідіка. Гермес» розкриває важливу проблему творчості Рільке — здатність митця мистецтвом одухотворювати світ, протистояти забуттю прекрасного, вічного, життєдайного.