7. 1. Схарактеризуйте художню специфіку осмислення теми сталінського терору в поемі «Реквієм» а. Ахматовой.

Поема «Реквієм» - вираження безмежного народного горя. Страждання народу й ліричної героїні зливаються. Жорстокі репресії торкнулися майже кожної сім'ї в країні. В'язниця стала символом того часу.

Одним із головних досягнень творчості А. Ахматової є поема «Реквіем». Це напевне єдиний твір в історії російської лірики 20 ст. який може бути поставлений на один рівень з блоківською поемою «Дванадцять». Поетеса працювала над «Реквіем» у розпал сталінського терору. Поштовхом до написання твору надали трагічні події у сімейному житті Ахматової, іі син та чоловік були заарештовані. Ахматова у своїй поемі стала на позицію гнівного осуду сталінської диктатури, як жахливої форми державного варварства, «як влади пітьми». Головними джерелами поеми став ахматівський довід проводів найдорожчих людей, життя наповнене страхом за їж життя. Це охоплювало всю радянську імперію.

Твір не має зовні зв’язаного сюжету. Він побудований, як мозаїчна за стилем і образністю панорама безмежного людського горя. Більшість складових частин пронумерована, деякі виокремленні підзаголовками. Але усе одно поетичні тексти утворюють органічне ціле, у межах якого простежується «сюжетний» розвиток теми.

У прамовній частині, яка охоплює ліричну й прозову частину, замальовано картину країни розколотої навпіл, величезним тюремним мурам.

Перший вірш основної частини описує арешт. Се і є вихідний пункт сюжету поеми. Вірші є своєрідним щоденником внутрішнього життя ліричного героя після арешту іі сина. Тут є переживання жахливої самотності коли єдиною співрозмовницею героїні виявляється вечірня зірка.

2. Крайня втома і відчай змушують людину сприйняти відмову від тих цілей, недосяжність яких його мучить. Життєва метушня приводить комівояжера Грегора Замзу до втрати не лише сенсу життя, але і людської подоби: «прокинувшись одного дня вранці після неспокійного сну, Грегор Замза виявив, що він у себе в ліжку перетворився на страшну комаху». Повсякденність травить людську суть з тілесної оболонки, і отриманий Грегором зовнішній вигляд є не лише метафорою людської долі, але і прямим віддзеркаленням того, що стали вдавати із себе люди. І знов не може не кинутися в очі спокійна неупереджена інтонація наглядового розповідача, але вона така не від байдужості, а швидше через те, що Кафка дуже добре розуміє і відчуває те, про що пише. І на душі після прочитання «Перетворення» стає якось погано. Відчувається якийсь грандіозний досвід, відштовхуючий і ваблячий, але у будь-якому випадку невимовний засобами буденної мови. В розповіді Кафки не опиняється нічого виняткового, окрім самого початкового факту. Сухуватою лаконічною мовою оповідає Кафка про сповна зрозумілі життєві незручності, що почалися для героя і для його сімейства з моменту перетворення Грегора. Все це пов'язано з деякими біографічними обставинами життя самого Кафки. Він постійно відчував свою провину перед сім'єю - перед батьком перш за все; йому здавалося, що він не відповідає тим надіям, які батько, власник невеликої торгівельної фірми, покладав на нього, бажаючи бачити сина процвітаючим юристом і гідним продовжувачем родинної торгівельної справи. Комплекс провини перед батьком і сім'єю - один з найсильніших у цієї закомплексованої натури, і з цієї точки зору новела "Перетворення" - грандіозна метафора цього комплексу. Грегор - жалюгідна, даремна комаха, що розрослася, ганьба і мука для сім'ї, яка не знає, що з ним робити.