2. Філософсько-етичний сенс зустрічі янгола з людьми в оповіданні Габріеля Гарсіа Маркеса «Стариган із крилами»

Це оповідання увійшло до збірки «Дивовижна її сумна історія наївної Ерендіри і її жорстокої бабці» надрукованої 1972 р.

Аналогічна сюжетна модель покладена в основу оповідання «Стариган із крилами»

Кожна віруюча людина впевнена в існуванні янголів. Чому б якомусь з них не завітати на землю?

Як сучасна людина реагуватиме на диво? Беззаперечно саме так, як це робили люди, що побачили цього старигана із крилами всі бачать видовище, хтось не вірить своїм очам.

Старий і немічний янгол нічого не дарує, нікого не карає і навіть нічого не пророкує. Навіть священик не бажає визнавати в янголі янгола. А як ставляться до знахідки янгола звичайні люди? Палайло тримає його в курнику, коли син одужав господар готовий відпустити янгола, але цікавість сусідів перемагає. Отже щось небесне, духовне за визначенням стає засоби отримання грошей. Навіть вдячності господарі двора не відчувають, хоча значно поліпшили своє матеріальне становище. Приземленість світосприйняття не дозволяє їм навіть зрозуміти незвичайність того, що відбувається.

Янгол був єдиний, хто не брав участі в подіях, яким був причиною» Якщо мотивації усіх людей що бачили янгола зрозумілі, то саме його бездіяльність може здатися дивною. У цьому ховається філософсько-етичний сенс оповідання.

Люди навколо янгола настільки поринули у буденне життя , що навіть не заслуговують покарання. Не лише посланця небес, а навіть живу істоту рівну собі не бачать вони в янголів, але роблять це швидше через душевну обмеженість ніж від злої волі, якої теж нема. Вони не розуміють вищого та духовного, та диво-янгол покидає їх.

13. 1. Символічний сенс сюжету драми Е. Йонеско "Носороги"  Драма Е. Йонеско "Носороги" - одна з найцікавіших п'єс не тільки свого часу. Написана 1959 року, вона відобразила суттєві особливості розвитку людського суспільства (поза межами часу і простору). Справді, у "Носорогах" розігрується драма самотності особистості, індивідуальної свідомості у зіткненні зі суспільним механізмом. Йонеско стверджує, що ідея має ціну і сенс, доки вона не полонила свідомість багатьох, бо тоді вона стає ідеологією. А це вже небезпечно.       Йонеско застосовує своєрідну форму, змальовуючу гротескну картину перетворення людей на носорогів. Абсурдність подій, зображених драматургом, підкреслює гостроту думки автора, який виступає проти знеособлювання, позбавлення індивідуальності. Зважаючи на час написання п'єси, зрозуміло, як хвилює Йонеско проблема наступаючого, войовничого тоталітаризму. Муссоліні, Сталін чи Мао - завжди десь знайдеться ідол, якого обожествляють, якому поклоняється натовп. Але саме ідол, бо звертається до натовпу, а не до людини. Бог сприймається індивідуально і робить нас особисто відповідальними за все, що робимо, отже - неповторними. А Сатана знеособлює, робить натовпом. Таким чином від подій свого часу Йонеско робить крок до узагальнення загальноетичного характеру. Крізь видимий абсурд подій, описаних у "Носорогах", просвічують важливі філософські ідеї: сенсу буття, здатності людини протистояти злу, зберігати себе як особистість. Ідея протистояння злу показана через опір п'янички й нечепури Беранже загальному омасовленню. Чому саме йому, а не вишуканому правильному Жану, який знає, як жити, це вдається? Адже, на перший погляд, Жан - це уособлення всіх чеснот, уособлення респектабельності і громадського визнання. Проте все це - спосіб бути як всі, мати повагу суспільства, живучи за правилами. Він не визнає інших людей і думок, і ця нетерпимість не дає йому бачити інших, відчувати ще когось. Толерантне ставлення до чужих ідеалів, смаків, віросповідання, нації - свідчення високої культури, миролюбності. Саме цими рисами наділений Беранже. Для нього зовнішній успіх, до якого прагне Жан, несуттєвий. Але це й дає йому свободу самому вирішувати, що є зло, і самому боротися: "Я остання людина і буду нею до самого кінця! Я не здамся!" Таким чином, засобами театру абсурду Ежен Йонеско попереджує людство про загрозу знеособлювання і тоталітаризму. І в цьому прихований сенс п'єси "Носороги". 2.На прикладі вивчених поезій, доведіть належність раннього Маяковського до футуризму

      І. Естетична концепція футуризму. (За час народження футуризму слід вважати 1910 рік, коли вийшла збірка "Садок Судей". Перша декларація футуристів "Пощечина общественному вкусу" вийшла 1912 року. Молоді поети Бурлюк, Кручений, Маяковський, Хлєбніков декларували відмову від традиційної культури ("Бросить Пушкина, Достоевского, Толстого и проч. с Парохода Современности") і з презирством ставилися до законів гарного смаку.       У маніфесті програма футуристів була конкретизована: заперечення граматики, синтаксису, правопису; нові ритми, рими, розміри вірша, нові слова й нові теми, презирство до слави.)       ІІ. До якої групи футуристів належав Маяковський. (Маяковський разом із Д. Бурлюком, В. Хлєбніковим, В. Каменським та А. Крученим складали найбільш впливову в цьому напрямі групу "кубофутуристів", або поетів Гілеї.)       ІІІ. Риси футуризму у творчості раннього Маяковського.       1. Призначення поезії. (Футуристи винесли мистецтво на вулиці, в народ, їхнє слово було створено на декламування вголос. Мистецтво мало пробуджувати почуття. Так створені ранні вірші В. Маяковського: "Послухайте", "А ви змогли б?", "Нате", "Вам!" тощо. Ці вірші, як правило, вже у назві мають звертання.)       2. Тематика поезії футуризма і Маяковського. (Тематикаа поезії футуристів часто предметом поезії обирала місто, зовнішній світ і образ "я", протиставлений йому. Саме такі вірші писав і В. Маяковський ("Кое-что про Петербург", "Я", "Уличное" та інші.)       3. Форма. (Незвичною була і графіка вірша (різні форми: коло, трикутник, метелик тощо), незвичні образи (найчастіше місто-велет, вулиці й будинки оживлені через метафори. Футуристи ретельно працювали над звукописом, римою, використовували анаграми. Образи найчастіше мали експресивний характер, запам'ятовувались. Такі особливості притаманні раннім віршам Маяковського.)       4. Принцип зображення. (Антиестетизм - заперечення культури як такої в ім'я абсолютизації реальності - властивий Маяковському, як іншим футуристам. У сучасному поетові суспільстві, на його думку, єдність матеріального і творчого, духовно порушена. Ідеальному немає місця, а тому так багато відштовхуюче матеріального у віршах: "обрюзгший жир", "мясо", "слюни" тощо. Тому ліричний герой Маяковського самотній, бо він - носій гармонії, якої нема навколо ("Ничего не понимают", "Надоело!" та інші). А через це світ цей заслуговує на зруйнування. Саме такою і є мета мистецтва, на думку Маяковського-футуриста.)       ІV. Естетика нового у віршах Маяковського. (Футуризм поета не обмежений лише роботою над формою. Він включає і антивоєнні настрої (що не було властиве, скажімо, італійським футуристам), і атеїзм, інтернаціоналізм, революційність. Гаслом Маяковського стало: "Нам слово нужно для жизни. Мы не признаєм бесполезного искусства".)

14 1. Схар. Постмодернізм, як одне з найвизначніших літ. явищ кінця ХХ – поч. ХІХ ст.

Постмодернізм як парадигма сучасної культури є загальним напрямом розвитку європейської культури, що сформувався в 70-ті роки ХХ ст. Постмодернізм виник як інтелектуальна течія, покликана осмислити не економічні, а швидше політичні та культурологічні проблеми. Явище постмодернізму виникає тоді, коли сфера культури заявила про свої претензії не лише на особливе, а й на домінуюче становище серед інших соціальних сфер. Постмодерністські настрої позначені розчаруванням в ідеалах і цінностях Відродження та Просвітництва з їх вірою в прогрес, торжество розуму, безмежність людських можливостей. Спільним для різних національних варіантів постмодерну можна вважати його ототожнення з назвами "втомленої епохи", "ентропійної" культури, позначеної есхатологічними настроями, естетичними мутаціями, еклектичним змішуванням художніх мов. Авангардистській спрямованості на новизну протистоїть тут прагнення залучити до сучасного мистецтва весь досвід світової художньої культури шляхом її іронічного цитування. Рефлексія щодо модерністської концепції світу як хаосу виливається в досвід ігрового опанування цього хаосу, перетворення його на середовище людини культури. Туга за історією зміщує інтерес з теми "естетика та політика" на проблему "естетика та історія". Характерними рисами постмодернізму є: Орієнтація постмодерної культури і на "масу", і на "еліту" суспільства. Суттєвий вплив мистецтва на поза-художні сфери людської діяльності (політику, релігію, інформатику тощо). Стильовий плюралізм. Широке цитування у своїх творах мистецтва попередніх епох. Іронізування над художньою традицією минулих культур. Використання прийому гри під час створення творів мистецтва. Найсуттєвішою філософською відмінністю постмодернізму є перехід від класичного антропоцентристського гуманізму до сучасного універсального гуманізму, екологічний вимір якого охоплює все живе - людину, природу, Всесвіт. У поєднанні з відмовою від євроцентризму та етноцентризму, зміщенням інтересу на проблематику, специфічну для країн Сходу, Полінезії та Океанії, частково Африки та Латинської Америки, такий відхід свідчить про плідність анти-ієрархічних ідей культурного релятивізму, що стверджує багатоманітність, самобутність та рівноцінність усіх граней творчого потенціалу людства.

2. Новела «Перевтілення» — це спроба письменника розкрити перед світом своє бачення природи людини. (Франц Кафка у новелі «Перевтілення» через сво­го героя показав себе. Письменник виріс у сім'ї, де батько мав найвіддаленіші поняття про педагогіку. Спілкування з дітьми відбувалося тільки у формі нака­зу чи насмішки. Батько не сприймав своїх дітей, особливо єдиного сина Фран­ца, як особистість. Постійні приниження його гідності перетворили Франца на замкнуту, відлюдькувату, закомплексовану людину.). Підсвідомий пошук нещастя й певна схильність до саморуйнування у ха­рактері Франца Кафки. (Батько завжди був грубим у стосунках із Францом Кафкою, у спілкуванні з сином завжди виступав із позиції сили, це призве­ло до того, що у письменника з дитинства розвинулася низька самооцінка. Він не любив свій високий зріст, погано пошитий одяг, обличчя. Найпота- ємнішою його мрією було оселитися в кімнаті, куди б ніхто ніколи не за­ходив, і писати. Такий душевний стан письменника розвинув у ньому пе­симізм і фаталізм. Будь-яку подію у своєму житті він сприймав як ще один крок до фатальної розв'язки. Передчуття нещастя, пошук його у кожній події призводили до руйнування людської природи митця.)