Алгоритм дій

1. Підготувати інструменти та матеріали:

1. шліфдвигун, насадку;

2. бормашину, наконечник;

3. абразивні алмазні бори, диски, камені;

4. піскоструминний апарат;

5. дискотримач.

2. Обробити каркас, видалити ливники, перевірити якість відливка на комбінованій моделі.

102

3. Абразивними головками обробити зовнішню поверхню каркаса. Тов­ щина металевих ковпачків має становити 0,2—0,3 мм.

4. Проміжну частину роз'єднати із зубами-антагоністами не менш ніж на 1,5 мм і не більш ніж на 0,2 мм.

Порушення цього правила призводить до сколювання керамічного по­криття!

Спроба приховати дефекти литва керамікою призводить до руйнування її в процесі використання протезів.

Ковпачки повинні легко зніматися з кукси зуба і міцно на ній утриму­ватися.

5. Припасувати каркас на моделі, оцінити точність його виготовлення.

6. Перевірити параметри литва за допомогою мікрометра.

7. Особливо старанно слід оцінити оклюзійні співвідношення. Загаль­ ні вимоги до простору між зубами-антагоністами — 1,5—2 мм у положенні центральної оклюзії. Необхідно перевірити співвідношення контактів із зу­ бами-антагоністами, при бічній і передній оклюзії.

8. Старанно відшліфувати металеву поверхню каркаса алмазними голов­ ками і обробити в піскоструминному апараті. При цьому частини абразиву очищують поверхню металу і роблять її шорсткуватою, що значно збільшує площу контакту з керамікою.

9. Промити ковпачок від піску, налити дистильованої води й кип'яти­ ти 3—5 хв.

Знежирити каркас етиловим ефіром оцтової кислоти (етилацетат, медич­ний спирт). Добре висушений каркас піддати випалюванню до появи оксид­ної плівки.

Після припасування каркаса в клініці приступають до кінцевої механіч­ної обробки металевої поверхні.

Алмазними дрібнодисперсними абразивними головками шліфують по­верхню металевого каркаса, краще в одному напрямку (наприклад, від рі­зального краю до шийки). Потім проводять струминну обробку металевого каркаса, мета якого — надати однорідності металевій поверхні, що контактує з фарфором, та збільшити її площу. Часточки абразиву, що мають велику кі­нетичну енергію, яку надає їм струмінь стиснутого повітря, спрямовують на поверхню металу. Вони швидко та ефективно очищують її. При цьому поверх­ня металу стає шорсткою. Обробку сплавів на основі неблагородних металів проводять корундом (діаметр часточок — від 200 до 300 мкм, тиск повітря — 5—6 атм). Кожну одиницю протеза обробляють не менше ніж 1 хв. Після струминної обробки поверхня каркаса зі сплавів на основі неблагородних ме­талів повинна бути однорідною, матовою, світло-сірого кольору. Для очи­щення металу від часточок кварцового піску каркас промивають під струме-

103

нем гарячої води, або кип'ятять у дистильованій воді протягом 3—5 хв, або очищують у воді за допомогою ультразвуку протягом 1—2 хв.

Оброблений каркас перевіряють на точність виготовлення в ротовій по­рожнині пацієнта. Особливу увагу звертають на оклюзійні співвідношення (протеза та зубів-антагоністів) при центральній, передній і бічних оклюзіях. Іноді положення каркаса на опорних зубах у роті трохи відрізняється від його положення на моделі. Тоді необхідно заново визначити центральну оклюзію та зафіксувати на робочій моделі положення каркаса, яке він займає в ротовій порожнині.

Після припасування каркаса в ротовій порожнині слід провести його зне­жирювання та термічну обробку. Знежирювання металевого каркаса проводять, занурюючи його в етиловий ефір оцтової кислоти (етилацетат). Візуальними ознаками знежирювання є відсутність плям на обробленій поверхні після ви­сихання етилацетату й рівномірне змочування всієї поверхні. За необхідності знежирювання повторюють. Слід пам'ятати, що після знежирювання катего­рично забороняється торкатися руками металевої поверхні. Каркас тримають спеціальним затискачем. Після висушування знежиреного каркаса його помі­щають у вакуумну піч для термічної обробки. Після термічної обробки на по­верхні каркаса утворюється плівка оксидів, що забезпечує надійне з'єднання з фарфором. При цьому знімається внутрішнє напруження металу.

Режим термічної обробки залежить від виду сплаву та складу нанесеного покриття. Для кобальтохромових сплавів рекомендується триразова обробка каркаса за атмосферного тиску протягом 5 хв і температури 1000—1500 °С.

Після першого й другого випалювання металеву поверхню піддають струминній обробці корундом за описаною вище методикою.

Якщо після обробки поверхні металу утворюється нерівномірна оксидна плівка, це свідчить про її недостатню абразивну обробку, яку необхідно по­вторити. Після струминної обробки, промивання та знежирювання прово­дять повторну термічну обробку. Правильно виготовлений та оброблений металевий каркас із кобальтохромового сплаву після термічної обробки по­кривається рівномірним шаром чорної оксидної плівки. Слід зазначити, що для кожної металокерамічної пари існують особливі індивідуальні режими термічної обробки металу та методики нанесення й спікання покриття.

Фірма "Бредент" (Німеччина) для одержання оксидної плівки застосовує спеціально розроблений матеріал — хромокобальтовий бондинг, який слу­жить з'єднувальною ланкою між металом і фарфором. До нанесення з'єдну­вального шару каркас обробляють у піскоструминному апараті, кип'ятять у дистильованій воді (або обробляють гарячою парою та висушують). Хромо­кобальтовий бондинг замішують на дистильованій воді, пензликом наносять одержану масу на каркас тонким шаром. Слід пам'ятати, що хромокобальто­вий бондинг є масою одноразового застосування. Засохла маса непридатна

104

для повторного застосування. Після нанесення з'єднувального шару каркас поміщають у піч і випалюють у вакуумі за температури 980 °С. Суцільноли-тий каркас повинен мати золотисто-жовтий колір.

Якщо каркас виготовлений з кобальтохромового сплаву, процес утворен­ня оксидної плівки проводять 3 рази. Оксидну плівку утворюють двічі одразу після очищення каркаса від формувальної маси, не обробляючи каркас, або в процесі обробки абразивними інструментами. Металевий каркас поміщають у піч за температури 1000 °С і витримують 5 хв у вакуумі, а потім 1 хв без ва­кууму. Останню (3-тю) оксидну плівку отримують після примірки каркаса в клініці. Для цього каркас піддають обробці в спеціальному піскоструминно­му апараті, виймають з апарата пінцетом і кип'ятять у дистильованій воді протягом 7 хв. Потім його висушують і поміщають на підготовлений трегер і випалюють.

Коли оксидна плівка має рівномірний сірий колір, починають наносити фарфорову масу. Якщо її забарвлення нерівномірне, необхідно зачистити кар­кас і повторити процес утворення оксидної плівки. Якщо каркас готують зі сплавів благородних металів, в яких вміст золота перевищує 70%, то поверх­ню металевого каркаса обробляють за допомогою фрези чи карбідного бора, очищують паром або органічним розчинником, наприклад чотирихлористим вуглецем чи хлороформом. Потім каркас поміщають у піч для випалювання кераміки. Це перша термообробка, яку ще називають дегазацією (перший цикл). Дегазацію проводять у вакуумі, приблизно за тієї температури, за якої випалюється опаковий шар (протягом 5—7 хв). Після охолодження каркас протравлюють в ультразвуковому апараті. Його поміщають у розчин хло-ридної або плавикової кислоти, призначений для обробки поверхні каркасів. Металеву конструкцію виймають з апарата, промивають під проточною во­дою, висушують і вдруге піддають термообробці за атмосферного тиску й без вакууму, її тривалість і температура такі самі, як і першої термообробки. Утворена оксидна плівка має оптимальну товщину для міцного з'єднання ка­ркаса з керамічною масою і забезпечення природного кольору покриття про­теза. Сплави напівблагородних металів, зокрема золотопаладієві, золотопа-далієво-срібні, паладієво-срібні й паладієво-мідні, також використовують для виготовлення металевих каркасів. Ці сплави можуть змінювати колір ке­рамічного покриття. Срібло, яке входить до складу сплаву, надає кераміці жовтуватого відтінку, мідь — зеленуватого. У більшості сплавів на основі напівблагородних металів основним компонентом є паладій, що в процесі лиття здатний абсорбувати гази — кисень, водень і азот. Під час спікання ке­рамічного покриття ці гази можуть виділятися з утворенням пухирців на роз-ділювальній поверхні між металом і керамікою. Тому під час роботи зі спла­вами на основі напівблагородних металів важливу роль відіграє процес де­газації.

105

Механічну обробку металевих каркасів проводять абразивними корундо­вими головками, їх очищають у піскоструминному апараті з використанням оксиду алюмінію (діаметр часточок — близько 50 мкм). Наступні етапи — очищення металевого каркаса парою або органічним розчинником та дега­зація (термічна обробка) в печі для спікання керамічної маси. Термічну об­робку проводять у вакуумі за температури близько 1000 °С протягом 10 хв. Після охолодження на каркас наносять дуже тонкий шар опакової керамічної маси, який потім нарощують.

Під час термічної обробки сплавів на основі напівблагородних металів їхня поверхня чорніє. У разі видалення цього шару піскоструминним спосо­бом відкривається поверхня сплаву, під час випалювання якої можуть виді­лятися гази. Щоб запобігти виділенню газів, під час спікання керамічної ма­си опакову масу слід наносити безпосередньо на поверхню, піддану терміч­ній обробці, навіть якщо це вплине на колір керамічного покриття.

Нікелехромові сплави. Поверхню металевого каркаса шліфують корун­довими головками, після чого її піддають термічній обробці, утворюючи ок­сидну плівку. Проводять мікроструминну обробку часточками оксиду алю­мінію діаметром 50—1000 мкм. Очищають поверхню органічним розчинни­ком, хлороформом або парою. Якщо ці етапи виконані ретельно, повторну термічну обробку або дегазацію не проводять. Після очищення металевий каркас покривають тонким шаром опакової маси, який потім нарощують.

Коли на межі металу з керамікою утворюються пухирці, дегазацію про­водять за температури спікання опакової керамічної маси протягом 5 хв (після піскоструминної обробки й очищення).

Найбільш трудомісткий та складний етап виготовлення металокераміч­ного протеза — це нанесення та спікання керамічної маси.

Перший шар, який наносять на каркас, називають ґрунтовим, або опако­вим. Його товщина становить (0,4 ±0,1) мм. Порошок опакової маси змішу­ють з дистильованою водою або спеціальною рідиною, яка входить у ком­плект керамічної маси, на керамічній або скляній пластинці з виїмками до сметаноподібної або кашкоподібної консистенції. Утворені під час замішу­вання пухирці повітря видаляють вібрацією пластинки. Опакову масу за до­помогою пензлика або шпателя наносять на каркас невеликими порціями, утворюючи рівномірний шар. Каркас утримують чистим пінцетом чи затис­кувачем, масу конденсують (ущільнюють), постукуючи рифленим шпателем. Вологу видаляють косметичними серветками або тонким фільтрувальним папером до появи матової поверхні. Каркас із нанесеним опаковим шаром поміщають на керамічну підставку і випалюють у вакуумі в режимі, зазначе­ному в інструкції для даної керамічної маси. Випалювання керамічної маси є дуже важливим етапом, який визначає якість і термін служби металокера­мічного протеза. Як приклад, опишемо режим випалювання ґрунтового ша-

106

ру на каркасі з кобальтохромового сплаву. Каркас із нанесеним ґрунтовим шаром поміщають на трегер, попередньо прогрівають біля входу в піч протя­гом 4—5 хв для того, щоб не було різкого випаровування вологи, внаслідок чого можуть з'явитися тріщини на керамічному покритті ще до початку ви­палювання. Вакуумне випалювання здійснюють за температури від 750 до (980 ± 10) °С. Потім вакуум вимикають і поволі виводять лоток із муфеля. Каркас витримують на лотку ще ЗО с, виймають із печі і поступово охолод­жують на повітрі до кімнатної температури. Обов'язково наносять другий опаковий шар. Для цього ґрунтовою масою заповнюють тріщини та усадкові западини, конденсують, видаляють залишки вологи й повторюють випалю­вання. Товщина опакового шару повинна бути мінімальною, але достатньою для усунення просвічування металу каркаса. Це контролюють за ступенем просвічування металу в момент виходу рідини на поверхню нанесеного шару після конденсації.

Останнім часом застосовують ґрунтові маси у вигляді паст, що зручно для роботи зубного техніка, оскільки не треба замішувати порошок для при­готування керамічної маси. При застосуванні пастоподібних ґрунтових мас кожний шар може стоншуватися на 15—20% (С.Т. Абакаров, 1994), тобто товщина покриття суцільнолитого каркаса може бути 0,2—0,3 мм. Випалю­вання ґрунтового шару при застосуванні пастоподібних фарфорових мас та­кож проводять двічі для запобігання просвічуванню металевого каркаса.

В окремих випадках після випалювання ґрунтового шару на окремі ді­лянки суцільнолитого каркаса наносять барвники. Каркас з опаковим шаром установлюють на робочу модель для подальшого моделювання коронок і проміжної частини протеза керамічними масами. Моделювання проводять за допомогою пензлика чи шпателя. Характеристику цих методів наведено в табл. 22.

Таблиця 22. Характеристика методів моделювання керамічної маси

Моделювання пензликом

Моделювання шпателем

При нанесенні керамічної маси пензликом вона містить більше вологи. Надлишок во­логи необхідно видалити фільтрувальним папером або серветкою

При моделюванні керамічного покриття шпателем надлишку вологи немає. Вида­ляти воду, як правило, не потрібно. Кера­мічна маса може висихати

Моделювання слід проводити поступово. До його завершення наносять кілька шарів керамічної маси. У ній можуть з'явитися повітряні пухирці

Одномоментно наносять велику кількість керамічної маси. Тому її моделювання проводять швидше, повітряних пухирців утворюється менше. Використання шпате­ля для зрізування й формування кераміч­ного покриття полегшує створення анато­мічної форми коронки

107

Продовження табл. 22

Моделювання пензликом	Моделювання шпателем
Можливі добавки малих порцій керамічної маси, оскільки на пензлику вона краще розбавляється водою. Також легше конт­ролювати форму коронки. Нашаровувати емалеву й кольорові керамічні маси пенз­ликом зручніше	Невеликі додаткові порції керамічної маси важче з'єднати з раніше нанесеним шаром, оскільки вода абсорбується, що ускладнює контроль за моделюванням. Натискання на масу допомагає з'єднати шари кераміч­ної маси, але в неї потрапляє більше повітря. Крім того, можливі зміщення шарів кера­мічного покриття, зміна його кольору або поява тріщин
Конденсацію керамічної маси слід прово­дити шляхом вібрації	Конденсацію можна проводити одночасно з моделюванням шляхом постукування або загладжування поверхні керамічної маси тим самим шпателем

Пензликовий метод ефективний за необхідності підфарбовування мас і нанесення контрастних керамічних мас (так званих ефект-мас) після зрізу­вання надлишку дентинної керамічної маси.

За допомогою шпателя можна нанести одночасно велику кількість кера­мічної маси (і таким чином швидше закінчити роботу). Це необхідно під час моделювання дентинної маси.

Після випалювання ґрунтового шару наносять масу для уступу. Для цьо­го на гіпсовій моделі обробляють уступ спеціальним розчином. Після виси­хання оброблених уступів на опорні зуби накладають суцільнолитий кар­кас, облицьований ґрунтовим шаром, і наносять пришийкову фарфорову масу. Пришийкову масу випалюють за температури, на 20—ЗО °С нижчої від тієї, за якої випалюють інші шари маси, які наносять на тіло коронки. Пришийкову масу можна наносити й моделювати одночасно з іншими маса­ми, але краще провести окреме випалювання. У разі випалювання з іншими керамічними масами провести корекцію кольору пришийкової маси буде дуже складно.

Після випалювання пришийкової маси наносять дентинний шар фарфо­рової маси. Формують контури коронки з невеликим надлишком. Нанесений дентинний шар необхідно конденсувати (для запобігання його подальшому осіданню). Сформувавши коронку зуба з дентинної маси, приступають до її зрізування та моделювання анатомічної форми.

Дентинну масу рекомендують зрізувати для одержання ефекту багатоша­ровості й природності кольорового переходу від дентину до емалі. Ця опера­ція не тільки створює місце для нанесення прозорої емалевої керамічної ма­си, а й полегшує утворення заключних контурів дентинного шару. Плавного

108

переходу від різального краю коронки до пришиикової ділянки на присшко-вій поверхні досягають у два етапи: перший — зрізування маси біля різаль­ного краю коронки; другий — зрізування маси в середній третині коронки в напрямку до пришиикової ділянки. Орієнтиром для зрізування дентинної ма­си на різальній ділянці коронки служить маркірувальна лінія, проведена го­ризонтально на відстані 1 мм від різального краю. Потім поверхню дентин-ного шару загладжують вологим пензликом, визначають його товщину. Тов­щина шару дентинної маси біля різального краю коронки повинна бути не менше ніж 0,7 мм (разом з опаковим шаром).

До зрізування дентинної маси на контактних поверхнях з язикового боку коронки наносять маркірувальні лінії і позначають борозенки, які поділяють зуб на три рівні частини. Зрізавши масу на контактних поверхнях та орієнту­ючись на позначку, у дентинній масі прорізують неглибокі V-подібні борозен­ки, що проходять від різального краю до коронкової третини зуба для утво­рення між борозенками пальцеподібних гребінців. Зрізану поверхню загла­джують вологим пензликом.

На дентинну масу рівномірно наносять емалеву керамічну масу в напрям­ку до пришиикової ділянки. Біля різального краю коронки її наносять "через край". На контактній поверхні масу наносять рівномірно в напрямку до при­шиикової ділянки, відновлюючи зрізаний дентинний шар.

Після нанесення емалевої маси всю присінкову поверхню коронки по­кривають прозорою керамічною масою, яка надає двошаровій структурі ден­тинної та емалевої маси глибини й прозорості. Відновлюючи дентинний шар емалевою та прозорою масою, слід орієнтуватися на колір природних зубів.

Прозору керамічну масу слід наносити з надлишком. Це дозволяє ком­пенсувати усадку під час випалювання коронки, відкоригувати її анатоміч­ну форму. Товщина правильно сформованого шару прозорої керамічної маси після випалювання має становити 0,2—0,3 мм.

Для корекції керамічного покриття в ділянці різального краю коронки після нанесення прозорого шару на присінкову поверхню масу зрізують з язи­кової поверхні. Оглядають зріз. Якщо попереднє моделювання керамічного покриття проведено правильно, на поперечному зрізі можна чітко розрізнити дентинний, емалевий і прозорий шари. Коли ці шари чітко не розрізняються, колір коронки буде неприродним. У такому разі рекомендується змити нане­сену керамічну масу й почати моделювання спочатку (з нанесення дентинної керамічної маси). Після зрізування з язикового боку коронок керамічної маси на її місце наносять прозору керамічну масу, яку вибирають залежно від по­трібного ступеня прозорості. Керамічне покриття сепарують у міжзубних проміжках гострим лезом або спеціальною сепараційною голкою. Без такої підготовки матеріал не буде давати усадку до центру кожного зуба під час першого спікання. Ця усадка до центру зуба забезпечує потрібне місце для

109

подальшого моделювання додаткових шарів (деталей). Під час виготовлення кількох одиниць металокерамічної конструкції в моноліті необхідно досягти повноцінної сепарації міжзубних проміжків, тому нанесення фарфорових мас іноді проводять через одиницю протеза (зуб або коронку). Потім протез ви­палюють. Після випалювання обробляють і шліфують випалені одиниці ме­талокерамічного протеза, а міжзубні проміжки обробляють спеціальним ла-ком-сепаратором. Потім наносять шари керамічної маси на інші проміжні одиниці, випалюють їх. Одержують чітку й глибоку сепарацію міжзубних проміжків. Застосований лак-сепаратор не дозволяє керамічним масам на зу­бах зливатися в моноліт у процесі випалювання. Тактика деяких фахівців, які проводять міжзубну сепарацію тонкими алмазними дисками після одночас­ного випалювання всієї конструкції, не завжди дозволяє одержати протез, який задовольняє естетичні вимоги.

Каркас суцільнолитого мостоподібного протеза знімають із моделі, оформлюють контактні точки шляхом додаткового нанесення прозорої або емалевої маси та випалюють.

Перед випалюванням протез із кобальтохромового сплаву з керамічною масою прогрівають біля входу в піч за температури (930± 10) °С протягом 5 хв, а потім на відкритому лотку до повного видалення вологи (до зник­нення темних плям на поверхні кераміки).

В акуумне випалювання проводять за темпе­ратури від 750 до (930 ± 10) °С. Після досягнен­ня заданої температури дію вакууму припиняють. Через ЗО с протез виймають із печі й охолоджу­ють до кімнатної температури. Корекцію дентин-ного й прозорого шарів проводять в аналогічному режимі. При кожному повторному випалюванні задану температуру рекомендується знижувати на 5—10 °С. Етапи моделювання керамічної маси наведено на мал.

Мал. 47. Відлита й 47-57. -

оксидована конструкція

Мал. 48. Нанесення опакєру

Мал. 49. Перший шар опакєру після випалювання

110

Мал. 50. Нанесення другого шару опакеру

Мал. 51. Шар опакеру після спікання має вигляд яєчної шкаралупи

Мал. 52. Нанесення дентину в пришийковій ділянці зубів

Мал. 53. Нанесення емалі та транспаранту

Мал. 54. Моделювання горбків та фісур окклюзійної поверхні

Мал. 55. Моделювання фісур твердосплавним інструментом

Мал. 56. Обробка апроксимальних проміжків алмазним диском

Мал. 57. Нанесення глазурі та барвників

111

Коли необхідно, коригують колір облицювання. Для підфарбовування використовують спеціальні набори барвників, які виявляють достатню ста­більність за високої температури.

Випалений протез приміряють на моделі й передають у клініку для при­пасування, після чого здійснюють заключне глазурування (без вакууму). Після попереднього прогрівання біля входу в піч за температури (910 ± 10) °С про­тягом 5 хв проводять нагрівання на лотку за температури 750 °С протягом З хв, підвищуючи температуру із 750 до (910 ± 10) °С. Після досягнення кін­цевої температури протез витримують у печі ще 2—3 хв, повільно виводять з неї й охолоджують до кімнатної температури.

Металеву частину протеза, не покриту керамікою, полірують механічним способом. Видаляють оксидну плівку зсередини коронок. Протез передають у клініку.

Помилки на лабораторних етапах виготовлення металокерамічних мос-топодібних протезів можуть виникнути в процесі моделювання й відливання каркаса, а також на етапі випалювання після нашарування керамічної маси. Необхідно пам'ятати, що кожна керамічна маса по-різному реагує на сплави. Є фарфорові маси, які призначені для облицювання каркасів із конкретних сплавів. Тому для одержання міцної металокерамічної конструкції слід за­стосовувати сумісні сплави й керамічні маси.

Утворення оксидної плівки — один із важливих етапів виготовлення ме­талокерамічних протезів. Повноцінна оксидна плівка запобігає сколюван­ню фарфорового облицювання. Якщо на поверхні каркаса немає рівномірної одноколірної плівки, необхідно її утворити заново. Іноді це роблять кілька разів. Якщо це не дає результату, повторно моделюють каркас. Його відлива­ють із нового сплаву.

При нанесенні й випалюванні шарів керамічної маси потрібно користува­тися таблицею температурних режимів і умов, які пропонують фірми-вироб-ники. За наявності великого міжоклюзійного простору для нашарування об­лицювання та при надмірній товщині керамічного покриття (понад 1,9 мм) можливе його сколювання.

Коригувальне випалювання необхідно проводити в крайньому разі, то­му що це впливає на міцність металокерамічної конструкції. На етапі глазу­рування слід обмежитись одним випалюванням. Невідповідність кольору облицьованих конструкцій і природних зубів найчастіше пов'язана з непра­вильним вибором кольору керамічного облицювання. Не слід намагатися виправити цю помилку багаторазовим підфарбовуванням керамічного по­криття.

У табл. 23 наведено помилки, що виникають під час виготовлення мета­локерамічних незнімних протезів.

112

Таблиця 23. Помилки, що виникають під час виготовлення металокерамічних незнімних протезів

Помилки	Помилки зубного техніка	Помилки лікаря, їх усунення
Значне зішліфування твердих тканин опорних зубів, що при­зводить до опіку пульпи зуба	—	Надмірне препару­вання зубів
Алергійна реакція деяких хворих на компоненти мате­ріалів металокерамічних протезів		Підібрати пацієнту сплав металу, який не спричинює алер-гійної реакції
Неправильний вибір виду протеза		Повторне протезу­вання (виготовлен­ня протеза іншого виду)
Неправильний вибір конструк­ції металокерамічного протеза		Повторне протезу­вання (виготовлен­ня протеза іншої конструкції)
Значне вкорочення кукси зу­ба може зумовити розцемен-тування або погану фіксацію протеза, а також стовщення шару покриття, що призво­дить до сколювання кераміки		Повторне цементу­вання. У разі ско­лювання кераміки переробити протез
Недостатнє вкорочення кукси зуба призводить до локально­го перевантаження пародон-та зуба, який протезується, або зуба-антагоніста, стирання зуба-антагоніста або перело­му опорного зуба		Препарувати опор­ні зуби, переробити протез
Відшарування уточнюваль-ного шару двошарового від­битка		Зняти новий відби­ток (за інструкцією до даної відбитко-вої маси)
Неможливість припасування каркаса протеза	Деформація каркаса протеза: 1) під час лиття; 2) під час моделювання нетвердим воском	Перемоделювати каркас протеза
Широкі або вузькі коронки	Неправильне моделювання ковпач­ків, деформація під час лиття	Перемоделювати ковпачки

113

Продовження табл. 23

Помилки	Помилки зубного техніка	Помилки лікаря, їх усунення
Утворення пустот чи напли­вів на каркасі протеза	Недостатня товщина каркаса коро­нок, недостатнє знежирювання вос­кової композиції перед формуван­ням, тонкий покривний шар форму­вальної маси, недостатнє розплав-лення металу, остиглий муфель	Перемоделювати каркас і знову його відлити
Невідповідність кольору при­родних зубів	1 . Тонкий шар керамічного по­криття через недостатнє препару­вання зубів. 2. Виготовлення надто товстостін­ного каркаса	Неправильний ви­бір кольору
Просвічування металевого каркаса	Ґрунтову масу необхідно наносити двічі, але дуже тонкими шарами	Переробити протез
Забруднення шарів кераміч­ної маси	Забруднення повітря в лабораторії; склянки з порошком керамічної ма­си слід добре закривати, а заміша­ну масу треба прикривати марлею
Сколювання керамічного по­криття	Поверхня металевого каркаса має гострі кути, тонкі краї, пори та за­глиблення, що призводить до утво­рення лінії напруження	Перемоделювати та правильно обро­бити каркас алмаз­ними абразивними інструментами
Виникнення в керамічному покритті дефектів у вигляді пухирців	Для піскоструминної обробки по­верхні металевого каркаса не мож­на використовувати карбід силіцію; після цієї обробки треба ретельно промити та знежирити каркас
Відшарування керамічного покриття від металевого кар­каса	Для надання шорсткості металевій поверхні каркаса необхідно ретель­но контролювати дисперсність піску в піскоструминному апараті. Якщо діаметр часточок піску менше ніж 359 мкм, пісок слід замінити на новий
Сколювання керамічного по­криття	Надто довга чи надто тонка про­міжна частина каркаса. Помилки під час спікання та охо­лодження покриття, моделювання анатомічної форми	Перемоделювати каркас

114