Протезів із фарфору

Помилки	Помилки лікаря	Помилки зубного техніка	Методи усунення
Протези не фіксу­ються на опорних зубах	Стінки опорних зу­бів не паралельні	—	Допрепарувати опор­ні зуби, виготовити новий протез
Проміжна частина підвищує прикус	Неякісний відбиток (поганий відбиток зубів-антагоністів)	1 . Ушкоджені зуби-антагоністи на гіп­совій моделі. 2. Змодельовані горб­ки зубів дуже гострі	Зішліфувати ділян­ки, що підвищують прикус

92

Продовження табл. 20

Помилки	Помилки лікаря	Помилки зубного техніка	Методи усунення
Невідповідність форми та кольору штучних зубів при­родним	Колір фарфору піді­брано неправильно	1 . Технік не відтво­рив вибраний ліка­рем колір. 2. Неправильно змо-дельовано анатоміч­ну форму штучних зубів	Відкоригувати колір барвниками, провес­ти повторне глазуру­вання. Коли це не­можливо, перероби­ти протез
При фіксації мосто-подібного протеза підвищується при­кус	1 . Фіксувальний це­мент густо заміша­ний. 2. Зубні ряди недо­статньо зімкнуті в центральній оклюзії		Зішліфувати горбки штучних зубів, які підвищують прикус. Коли це неможливо, переробити протез

Запитання для самопідготовки

1. Конструкції мостоподібних протезів.

2. Показання до застосування фарфорових мостоподібних протезів.

3. Етапи виготовлення фарфорового мостоподібного протеза (клінічні й лабораторні).

4. Помилки під час виготовлення фарфорових мостоподібних протезів.

МЕТАЛОКЕРАМІЧНІ МОСТОПОДІБНІ ПРОТЕЗИ

Паяний металофарфоровий мостоподібний протез. Показання до застосування: 1) малі й середні, так звані включені, дефекти зубного ряду; 2) кінцеві дефекти зубного ряду, якщо протипоказане застосування знімних протезів, а також за умови, що антагоністами консольного мостоподібного протеза будуть штучні зуби знімного протеза.

Абсолютні протипоказання до застосування — великі дефекти зубного ряду. В і д н о с н і протипоказання: 1) дефекти зубного ряду, об­межені рухливими (І—II ступеня) опорними зубами; 2) дефекти, обмежені опорними зубами з низькими коронками або з високими клінічними корон­ками й короткими коренями.

Етапи виготовлення паяного комбінованого мостоподіб­ного протеза з фарфоровими зубами. Виготовляють коронки на опорні зуби, припасовують їх у ротовій порожнині, знімають відбиток і від-

93

ливають модель. До моделі підбирають відповідні за формою та кольором фарфорові зуби з крампонами (бажано платиновими) або без них. Фарфорові зуби пришліфовують до моделі. Різальні краї цих зубів скошують для захис­ту їх металом. Пришліфовані зуби прикріплюють до моделі восковим вали­ком, відливають для них ложе, за яким їх можна точно поставити у те саме положення. Гіпсом покривають зовнішню поверхню, різальний край фарфо­рових зубів, а також опорних коронок і сусідніх гіпсових зубів. Останні зма­щують вазеліном, щоб можна було легко відокремити від них ложе. Потім видаляють восковий валик із закріпленими фарфоровими зубами. Модель і зуби змащують вазеліном або опускають на 2—3 хв у воду. Користуючись ложем, зуби встановлюють на моделі, внутрішню їх поверхню та проміжок між коронками заливають розтопленим воском. Приступають до моделюван­ня проміжної частини протеза. Закінчивши моделювання, зуби виймають за допомогою палички липкого воску, яку притискають до них розігрітим кін­цем. В отвори від циліндричних крампонів поміщають графітові або азбестові штифти. Зуби з гудзикоподібними крампонами закріплюють у гніздах (порож­нинах). Моделюють одну суцільну порожнину або кілька порожнин (окремо для кожного крампона). Для цього до моделювання проміжної частини крам-пони покривають "Мольдином" і надають їм форми зрізаної піраміди, широ­ка частина якої спрямована до воску. Після моделювання проміжної частини протеза зуби виймають, а потім видаляють "Мольдин". Воскову проміжну частину формують в опоку і відливають, обробляють, припасовують та при­паюють до коронок. Протез обробляють і полірують. На відлитій захисній пластинці є гнізда, в яких цементом кріплять крампони фарфорових зубів. Іноді циліндричні крампони фарфорових зубів фіксують на захисній пластин­ці паянням або розклепуванням кінців, що виступають назовні.

При глибокому прикусі на фронтальній ділянці зубного ряду важко за­кріпити зуби на захисній пластинці. У такому випадку рекомендується засто­совувати безкрампонні фасетки, які мають пази для фіксації їх на спеціаль­них металевих пристосуваннях (засувках). Для утворення засувок викорис­товують спеціальні щипці. Засувки виготовляють зі сплаву на основі золота. Захисні проміжні частини із засувками можуть бути стандартними (завод­ського виготовлення).

Як опори металофарфорового паяного мостоподібного протеза можна використати штифтові зуби, виготовлені за методом Річмонда або Катца. За таким методом після паяння кореневої захисної пластинки або ковпачка зі штифтом їх установлюють на коренях, знімають відбиток, відливають мо­дель. На моделі одночасно моделюють тіло мостоподібного протеза й корон­кову частину штифтових зубів. Після відливання їх спаюють з кореневою за­хисною пластинкою або ковпачком. Потім обробляють, полірують і закріп­люють фарфорові зуби.

94

Для заміщення дефекту зубів іноді застосовують трубчасті фарфорові зу­би, які відрізняються від діаторичних тим, що в центрі зуба є наскрізний ка­нал для кріплення в протезі на штифті.

Етапи виготовлення. На ділянці дефекту зубного ряду, обмеженого опорними металевими коронками, встановлюють валик із воску, на якому укріплюють попередньо пришліфовані фарфорові зуби. Перед установлен­ням поверхню фарфорових зубів та їх канал змащують жиром і фіксують у розм'якшеному воску. Перевіряють оклюзію встановлених зубів за прикусом і моделюють для них опорну частину. До зубів прикріплюють розм'якшений кінець палички липкого воску. Обережно похитуючи зуби, знімають їх з вос­ку. Змодельовану воскову опорну частину для фарфорових зубів (ложе) за за­гальноприйнятою технологією відливання металевих деталей переводять у металеву, припаюють до опорних коронок, обробляють, полірують. Фарфо­рові трубчасті зуби фіксують до ложа на штифтах цементом.

Суцільнолиті металокерамічні мостоподібні протези займають особ­ливе місце серед суцільнолитих конструкцій. Основна перевага суцільноли-тих протезів полягає в тому, що вони забезпечують щільне прилягання штуч­них коронок до поверхні кукси зуба, у тому числі в пришийковій ділянці. Це у свою чергу сприяє фіксації протеза, оскільки фіксувальний цемент рівно­мірно розподіляється в щілині між коронкою та куксою зуба. Суцільнолиті мостоподібні протези дуже міцні (через відсутність паяних ланок). Вони не спричинюють подразнення слизової оболонки, яке нерідко виникає в ділян­ках, що прилягають до місць паяння, а також гальванізму, що спостерігається в пацієнтів зі штамповано-паяними протезами. При відновленні висоти при­кусу суцільнолиті протези чітко займають задане положення, що виключає помилки при визначенні висоти оклюзії. Металокерамічні протези відпові­дають усім естетичним і функціональним вимогам. За допомогою фарфору вдається відтворити природний колір зубів пацієнта. Завдяки відновленню оптимальних співвідношень між висотою коронки та її формою можна за­побігти руйнуванню тканин пародонта чи виникненню пришийкового ка­рієсу зубів.

Металокерамічні протези застосовують для відновлення зубів і зубних рядів, коли шляхом препарування можна створити міжоклюзійний простір мінімум 0,3 мм, а при облицюванні жувальної поверхні керамікою — до 2 мм. Протяжність дефектів при застосуванні протезів зі сплавів благородних ме­талів може становити 2—3 зуби, а з неблагородних — 2—4 зуби, тому що на­віть незначні деформації проміжної частини можуть призвести до сколюван­ня фарфору, що потребує переробки протеза. Основним критерієм визначен­ня протяжності металокерамічних протезів є висота коронки зуба. Чим вище коронка опорного зуба, тим більше можливостей для збільшення протяжнос­ті протеза. Показання до застосування металокерамічних протезів практично

95

такі самі, як і до застосування фарфорових коронок. Однак висока міцність комплексу металу й кераміки дозволяє дещо розширити показання до засто­сування мостоподібних металокерамічних протезів. Такі протези можна за­стосовувати як шинуючі конструкції при пародонтиті (у разі легкого та серед-ньоважкого його перебігу).

Металокерамічні протези протипоказані пацієнтам віком до 18 років за наявності живої кукси зуба (велика порожнина зуба, тонкі її стінки, широкі дентинні канальці) та хворим з важкою формою пародонтиту. Відносними протипоказаннями є парафункції жувальних м'язів (бруксизм), недостатня висота коронок природних опорних зубів, компенсовані форми підвищеного стирання, які утруднюють препарування опорних зубів. Виготовлення мета­локерамічних мостоподібних протезів трудомістке, а лабораторні його етапи може виконувати тільки спеціально підготовлений зубний технік. Окрім то­го, необхідно мати відповідні матеріали, інструменти та обладнання.

Етапи виготовлення: 1) препарування опорних зубів; 2) ретракція ясен у ділянці ясенної кишені й одержання двошарового відбитка; 3) покрит­тя препарованих зубів тимчасовими пластмасовими коронками; 4) виготов­лення комбінованої розбірної робочої моделі; 5) визначення центрального співвідношення зубних рядів і гіпсування моделей в оклюдатор; 6) моделю­вання з воску шаблону каркаса; 7) виготовлення металевого каркаса протеза; 8) обробка металевого каркаса, перевірка якості його виготовлення на ро­бочій моделі та в ротовій порожнині; 9) підготовка металевого каркаса для пошарового нанесення фарфорової маси, підбір кольору керамічної маси; 10) нанесення на металевий каркас фарфорової маси; 11) спікання фарфо­рових мас, уточнення їх зовнішніх форм і корекція змикальних поверхонь у ротовій порожнині; 12) укріплення готового металокерамічного протеза на опорних зубах.

Препарування можна проводити тільки тоді, коли пародонт неуражений. Навіть незначні запальні явища маргінального пародонтиту є протипоказан­ням до препарування.

Препарування розпочинають із сепарації алмазними дисками мезіальної поверхні першого опорного зуба й дистальної поверхні другого опорного зуба, що забезпечує в подальшому відносну паралельність опорних зубів. Потім зішліфовують жувальні поверхні молярів і премолярів (чи піднебінної поверх­ні різців та іклів) з укороченням жувальної поверхні (чи різального краю) на товщину майбутнього протеза.

Наступний етап — зішліфовування присінкової поверхні зуба з одночас­ним створенням жолобоподібного уступу зі скосом у приясенній частині в бік кореня. Розташування уступу (0,5—1 мм від краю) й довжина коронки за­лежать від стану тканин пародонта та віку пацієнта. Препарування закінчу­ють зішліфовуванням язикової чи піднебінної поверхні. Тверді тканини зуба

96

на ділянках, які не покриваються керамікою, зішліфовують на 0,4—0,5 мм, тобто на товщину суцільнолитої коронки; на ділянках з керамічним покрит­тям (присінкова і жувальна поверхні) необхідно зішліфовувати тверді ткани­ни приблизно на 2 мм, тобто на товщину металевого каркаса (з ретенційни-ми ділянками) і шару кераміки. Після цього всі поверхні кукси та ретенційні пункти треба заокруглити. По завершенню препарування кукса зуба повин­на мати таку форму, щоб кут конвергенції стінок до осі зуба не перевищу­вав 10°.

Під час препарування слід уникати перегрівання тканин зуба. Рухи бора повинні бути легкими, переривчастими. Препарування здійснюють з водя­ним охолодженням. Під час створення уступу слід постійно контролювати зондом розташування ясенного жолобка. При цьому не можна його травму­вати (ні бором, ні зондом).

Закінчивши препарування, знімають робочий відбиток, який складається з двох шарів — базисного (орієнтовного) і коригувального (уточнювального). Для одержання двошарових відбитків використовують силіконові відбиткові маси: "Сіеласт" (Україна), "Дентафлекс" (Словаччина), "Оптосил", "Ксанто-прен" і "Делікрон" (Німеччина), "Екзафлекс" (Японія). Фірма "Діна" пропо­нує використовувати для одержання двошарових відбитків спеціальну від-биткову масу "Діна Кіт". Вона виготовлена на основі полісилоксану, який випускає фірма "Коттенбах" (Німеччина). Цей матеріал протягом 24 год прак­тично не дає усадки. Коефіцієнт лінійного розширення становить 0,6, залиш­кова деформація відбитка від тиску — 0,90%, аплікація в ротовій порожнині триває 4,5 хв.

Для зняття двошарових відбитків проводять ретракцію ясен (для роз­криття ясенного жолобка й проникнення в нього коригувального шару від­битка). Відомо кілька способів ретракції ясен: механічний, механохімічний і хірургічний. Найбільш раціональним і найменш травматичним є механічний метод, який полягає в розкритті ясенного жолобка бавовняною ниткою (або кільцем), просякнутою ретракційною рідиною. Для цього можна використо­вувати стандартні набори фірми "Epupak" (Німеччина), "Gingitrast" (США) та ін. У наборі "Epupak" є бавовняні кільця різних діаметрів і кольорів, а та­кож ретракційна рідина; у наборі "Gingitrast" — бавовняні нитки 3 діаметрів і дві ретракційні рідини (з адреналіном і без нього). Ретракція за допомогою ниток створює необхідний для одержання відбитка простір між зубами та м'якими тканинами, що запобігає кровотечі з ясен. Деякі ретракційні нитки, що випускають зарубіжні фірми, просочені речовинами, які справляють су­динозвужувальну та гемостатичну дію. Раніше використовували ретракційну рідину, яка містила 0,1% розчин адреналіну гідрохлориду чи 5% розчин ефе­дрину. Проте судинозвужувальні засоби не слід застосовувати при лікуванні

97

пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями. У таких випадках можлива лише механічна ретракція.

Уведення ретракційних ниток може спричинити кровотечу. Коли добре помітний капіляр, показана електрокоагуляція. Робочий відбиток знімають за інструкцією до відбиткового матеріалу загальновідомим методом, а допо­міжний — звичайним еластичним матеріалом (частіше альгінатним). Після зняття відбитка препаровані зуби на період виготовлення протеза покрива­ють тимчасовими пластмасовими коронками (стандартними або виготовле­ними індивідуально із самотверднучих пластмас безпосередньо в ротовій по­рожнині чи в лабораторії).

Технологія виготовлення тимчасових коронок і мостоподібних про­тезів (на прикладі роботи з матеріалом "Snap"). Спочатку знімають стандарт­ною ложкою відбиток опорних зубів, а потім препарують зуби.

Етапи виготовлення. Змащують пальці вазеліном, тому що матеріал липкий. Беруть 3 частини порошку та 1 частину рідини. Спочатку наливають у посудину мономер, потім насипають порошок. Рівномірно перемішують шпателем протягом ЗО—45 с до консистенції густої сметани. Суміш поміща­ють у відбиткову ложку, злегка струшують, щоб зникли повітряні пухирці. Суміш має застигнути до стану геля. Зуби пацієнта змащують вазеліном, по­міщають на них ложку з матеріалом. Витримують 3—4 хв, доки суміш не стане гумоподібною. Забирають ложку з ротової порожнини, виймають від­биток. Зрізають ножицями надлишок матеріалу. Знову поміщають у ротову порожнину, щоб відкоригувати за прикусом і формою. Заключне твердіння повинно відбуватися поза ротовою порожниною. Потім відбиток промива­ють водою з милом, обробляють, полірують білою полірувальною пастою. Усередині коронок слід створити місце для цементу.

У лабораторії відбитки стерилізують 3% розчином калію перманганату протягом 3—5 хв. Потім їх знежирюють етиловим спиртом. У двошаровий відбиток кожного опорного зуба в паралелометрі встановлюють хвостови­ки. Хвостовики закріплюють булавками або стандартним восковим дротом. Заливають відбиток першим шаром високоміцного гіпсу (супергіпсу), замі­шаного у вакуум-замішувачі типу "Мультивак", на 1/3 довжини хвостовиків. Заповнення відбитка проводять на вібростолику. Для механічного з'єднан­ня супергіпсу з медичним у нього додають фіксувальні ретенційні петлі або кільця, виготовлені з ортодонтичного дроту. Діаметр кілець — 3—4 мм. їх закріплюють у ділянці дефектів зубного ряду. Після затвердіння супергіп­су вільні частини хвостовиків і прилеглі до них ділянки гіпсу за допомогою пензлика змащують вазеліновим маслом, що в подальшому забезпечує віль­не виштовхування штампиків опорних зубів із комбінованої моделі. Другий шар заливають звичайним гіпсом. Допоміжну модель відливають із медично­го гіпсу.

98

Виготовлення комбінованої роз 'ємної моделі Алгоритм дій

1. Підготувати інструменти й матеріали:

1. зразки подвійних відбитків;

2. скальпель, шпатель;

3. гумову колбу, шпатель для замішування гіпсу;

4. хвостовики;

5. гіпсовий ніж;

6. пінцет;

7. лобзик;

8. хімічний олівець;

9. гіпс, супергіпс, віск;

10. силіконові маси, термопластичні маси, маси "Сіеласт-03" і "Сіеласт-05";

11. компенсаційний лак.

2. Зняти відбитки.

3. Установити хвостовики на місце коронок у відбитку. Закріпити їх вос­ ком до відбитка.

4. Відлити модель із супергіпсу (або з амальгами, цементу).

5. Зняти віск (хвостовики містяться у відбитку).

6. Змастити хвостовики та супергіпс рідким вазеліном, відлити цоколь моделі звичайним гіпсом.

7. Відбитки моделі, шийку зуба окреслити хімічним олівцем.

8. Провести гіпсування моделі до оклюдатора.

9. Розпилити їх на фрагменти лобзиком.

10. Відокремити куксу зуба з хвостовиком, обробити її.

11. Покрити компенсаційним лаком двічі (другий раз — не доходячи до шийки зуба на 0,5 мм). Лак повинен добре висохнути!

12. Змоделювати ковпачки з воску або штампувати з адапти в "Керамо- пласті".

З комбінованої моделі лобзиком випилюють штампик кожного опорного зуба і постукуванням виштовхують його з моделі. За допомогою фрезерно­го бора зубний технік обробляє штампик по периметру, сточуючи ділян­ки гіпсу з боку хвостовика до дна ясенної кишені. Якщо відбиток приший-кового уступу, ясенного гребінця та ясенної кишені (на всю її глибину) якіс­ний, то ясенний гребінець легко відпадає (або його легко відколює зубний технік).

Оброблені штампики поміщають у робочу модель. Визначають централь­ну оклюзію, моделі гіпсують в оклюдатор у визначеній оклюзії.

Для компенсації усадки сплаву під час лиття та запобігання деформа­ції воскового ковпачка на куксу зуба тонким пензликом двічі наносять ком-

99

пенсаційний лак або штампують полімерні ков­пачки (адапти). Перший шар компенсаційного лаку наносять на опорний зуб на 2—3 мм ниж­че від уступу, другий — за 0,5—1 мм до усту­пу після повного висихання першого шару.

Мал. 45. Виготовлення ковпачка

При використанні сплавів на основі нікелю чи благородних металів достатньо нанести один шар лаку. Полімерні ковпачки готують зі спе­ціального лавсану — пластинок "Кодент" (ком­пенсаційна плівка) завтовшки 0,1 і 0,6 мм. Дві пластинки складають разом, фіксують у спеці­альному пінцеті, розігрівають до пластичного стану та вдавлюють у кювету, заповнену "Моль-дином", або силіконовою масою, або керамо-пластом. Після повного охолодження ковпачок знімають із кукси зуба, зріза­ють на 0,5—1 мм вище від уступу. Ковпачок із тонкої пластинки додатко­во підрізають на 2—3 мм вище від уступу. Полімерні ковпачки зручно виго­товляти за допомогою спеціального пресу, який випускає Київський завод автоматики. Моделювальним воском типу "Лавакс" коригують край ковпач­ка на ділянці уступу (мал. 45).

Якщо немає можливості виготовити пластмасові ковпачки, їх можна пов­ністю змоделювати зі спеціального занурювального воску. Моделювальний віск розтоплюють у воскотопці, кілька разів опускають у нього модельну кук­су зуба до одержання ковпачка необхідної товщини. Товщину та форму вос­кового ковпачка моделюють нашаруванням або зняттям воску спеціальним моделювальним інструментом. Після виготовлення репродукцій воскових ковпачків на штампиках опорних зубів їх поміщають у робочу модель, моде­люють восковий каркас. Комірковий відросток на ділянці дефекту зубів об­тискують розігрітою пластинкою бюгельного воску, змащують вазеліном. Моделюють каркас, утворюючи з язикового боку (за показаннями) комі­рець — так звану гірлянду — завширшки 2 мм. Під час моделювання обо­в'язково враховують товщину облицювального керамічного шару, розмір міжоклюзійного простору між зубами протеза та зубами-антагоністами. Не­обхідно відновити анатомічну форму втрачених зубів із характерними для кожного пацієнта оклюзійними співвідношеннями. У фронтальному відді­лі зубного ряду проміжну частину, особливо на верхній щелепі, моделюють так, щоб вона торкалася ясен. Перехід гірлянди з опорних коронок у проміж­ну частину повинен бути плавним, без гострих країв чи виступів (мал. 46). Пошкодження керамічного покриття найчастіше трапляється за відсутності вираженого екватора на каркасі проміжної частини мостоподібного протеза

100

й горбків на змикальній поверх­ні, а також у разі недостатньої ви­соти каркаса фасетки. Місця кон­такту каркаса з фарфором не по­винні мати гострих виступів.

Мал. 46. Проміжні частини мостоподібного протеза

Ливникову систему готують із ливарного воску ("Восколіт-2"). Діаметр дроту для ливників має становити 2—2,5 мм, довжина — 5—6 мм. Ливники встановлюють у найбільш стовщених місцях штучних зубів та опорних коро­нок, їх приєднують до загально­го живильника, який з'єднується з ливарним конусом. У таких міс­цях опорних коронок рекомендується встановлювати ливники меншого діамет­ра (0,5—1 мм), які відводять повітря.

Воскову репродукцію каркаса протеза обережно знімають із моделі, ви­даляють адапту і виготовляють ливарну форму — опоку.

Для формування опоки для відливання кобальтохромових і нікелехромо-вих сплавів застосовують масу "Сіоліт". У металеву форму вкладають азбес­тову прокладку для полегшення розширення маси, воскову репродукцію кар­каса протеза встановлюють на ливарний конус із восковим каркасом. Форму заповнюють рідким "Сіолітом". Маса "Сіоліт" складається з порошку та рі­дини, які змішують у заданій пропорції, указаній в інструкції. Слід урахову­вати, що маса "Сіоліт" псується при замерзанні, тому її транспортують та зберігають лише за температури вище від О °С. Перед формуванням воскову композицію знежирюють, її обробляють поверхнево-активним агентом — занурюють у розчин детергента, розчин "ОП-6" чи "ОП-7". Масу "Сіоліт" тонким шаром наносять (пензлем) на воскову заготовку. Після затвердіння цього шару форму заповнюють масою на вібраторі (для запобігання утворен­ню пустот і повітряних пухирців). При твердінні маса "Сіоліт" сильно нагрі­вається, тому опоку слід установлювати на підставку з піддоном для забору воску, що витікає. Через ЗО хв можна приступати до термічної обробки фор­ми. Спочатку її нагрівають до температури 200 °С над полум'ям пальника чи в сушильній шафі (для остаточного виплавлення воску). Потім форму вста­новлюють у муфельну піч. Повільно (ЗО—60 хв) піднімають температуру до 500 °С, витримують (ЗО—60 хв) і продовжують нагрівання печі до 850 °С (кінцева температура), за якої форму прокалюють не менше ніж ЗО хв (табл. 21).

101

Таблиця 21. Режим термічної обробки формувальної маси "Сіоліт"

Оснащення	Температура, °С	Час, протягом якого досягається необхідна температура, хв
Сушильна шафа	20—200	25—30
Муфельна піч	200—500 500—600 600—850 850	30—60 30—60 30 30 (витримування)

Розплавлення металу та процес лиття проводять за відповідними інструк­ціями.

У відливку не повинно бути тріщин або пустот (раковин), невідлитих ді­лянок. Припуск на механічну обробку заготовки має становити менше ніж 0,2 мм. Звільнивши каркас від ливникової системи за допомогою обрізно­го диска, приступають до механічної обробки металевої поверхні. Спочатку очищують відливок від залишків формувального матеріалу у водострумин­ному чи піскоструминному апараті. Потім шліфувальними кругами та абра­зивними головками обробляють поверхню каркаса, вирівнюють лінію уступу за межею метал—фарфор. При цьому товщина присінкової та бічної стінок коронок повинні бути не менше ніж 0,3 мм, відстань до зубів-антагоністів (товщина майбутнього покриття) — не більше ніж 2 мм, але не менше ніж 1,5 мм. За наявності глибоких раковин, пор чи інших дефектів коронок слід переробити каркас уже на цьому етапі. Ні в якому разі не можна намагатися наносити керамічне покриття на дефектні каркаси, тому що це призведе до відколювання керамічного шару та лише ускладнить переробку протеза, особ­ливо за необхідності зняти вже зацементований протез. На етапі технічного припасування необхідно забезпечити міцне прилягання опорних коронок по периметру шийки зуба.

Припасування та шліфування каркаса суцільнолитого мостоподібного протеза й коронок