Запитання для самопідготовки

1. Класифікація штучних коронок.

2. Класифікація суцільнокерамічних коронок за їх складом.

3. Фарфорові коронки, їх переваги та недоліки, показання до застосування.

4. Клінічні етапи виготовлення фарфорової коронки. Техніка одержання відбитка.

5. Лабораторні етапи виготовлення фарфорової коронки. Виготовлення комбінованої моделі та ковпачка з фольги. Етапи й техніка моделювання та випалювання коронки.

6. Виготовлення склокерамічних коронок з ливарної кераміки.

7. Техніка виготовлення фарфорових коронок із застосуванням алюмоок- сидних і магнієоксидних каркасів.

8. Помилки та ускладнення при виготовленні фарфорових коронок.

МЕТАЛОКЕРАМІЧНІ НЕЗНІМНІ ПРОТЕЗИ

Загальновідомо, що такі конструкції незнімних зубних протезів, як штам­повані й металеві коронки, паяні мостоподібні протези, пластмасові й комбі­новані коронки та деякі інші, не відповідають функціональним і естетичним вимогам. Вони не завжди точно виготовлені та недостатньо міцні. Виготов­лення їх трудомістке. За наявності таких протезів у ротовій порожнині нерід­ко створюються умови для розвитку електрохімічних процесів (явище галь­ванізму).

Замість цих конструкцій останнім часом широко застосовують суцільно-литі протези, облицьовані фарфором або високоміцною пластмасою (метало­керамічні або металополімерні протези).

73

Пластмаса, яку застосовують для облицювання суцільнолитих протезів, має низку недоліків: 1) можливий розвиток алергійних реакцій на прилеглих ділянках слизової оболонки; 2) невисока міцність з'єднання пластмаси з ме­талевим каркасом; 3) набухання пластмаси в ротовій порожнині; 4) зміна ко­льору; 5)значне стирання.

Металокерамічні суцільнолиті протези мають значно більшу міцність по­рівняно з паяними. Вони забезпечують рівномірне й щільне прилягання штуч­них коронок до поверхні кукси зуба, у тому числі й у пришийковій ділянці. Такі протези не спричинюють гальванізму, не стираються і не ламаються при таких видах патології, як бруксизм, патологічне стирання зубів та аномалії прикусу, не ушкоджують тканини крайового пародонта, не впливають на фер­ментативні й біохімічні процеси в слині та на мікрофлору ротової порожни­ни. Однак їх виготовлення досить складне і потребує спеціального комплек­су інструментів, устаткування, матеріалів, а також високої кваліфікації зуб­ного техніка.

Показання до застосування металокерамічних зубних протезів такі:

1) ушкодження чи відломлювання значної частини коронок зубів, коли їх відновлення неможливе за допомогою пломбувальних матеріалів; 2) анома­ лії розвитку й положення передніх зубів, які неможливо вилікувати за допо­ могою ортодонтичного методу; 3) патологічне стирання зубів; 4) некаріозні та спадкові ушкодження твердих тканин зуба (флюороз, клиноподібні дефек­ ти); 5) естетичний дефект коронок природних зубів (зміна кольору, втрата блиску та ін.); 6) дефекти зубних рядів; 7) наявність незнімних протезів, які не відповідають функціональним та естетичним вимогам; 8) алергія до пласт­ масових облицювань незнімних протезів. Але основним показанням до за­ стосування металокерамічних протезів є відновлення дефектів зубів і зубних рядів, коли шляхом препарування можна створити міжоклюзійний простір мінімум 0,3 мм, а при облицюванні жувальної поверхні керамікою — до 2 мм. Розміри дефектів, які можна усунути за допомогою протезів зі сплавів благородних металів, — 2—3 зуби, з неблагородних — 2—4 зуби.

Протипоказання до застосування металокерамічних зубних протезів такі: 1) наявність зубів із живою пульпою в дітей, підлітків та пацієнтів віком до 18 років. Це пов'язано з необхідністю глибокого препарування (до 1,8 мм) твердих тканин зубів, що може призвести до ушкодження та загибелі пуль­пи. Це зумовлено великим розміром пульпової камери, її тонкими стінками, близькістю пульпи до поверхні зуба та широкими дентинними канальцями;

2) тяжка форма пародонтиту. Висока міцність та твердість кераміки зумов­ лює жорсткість металокерамічної конструкції, а це, у свою чергу, призводить до функціонально травматичного перевантаження пародонта опорних зубів. При легкій формі пародонтиту й пародонтиті середньої важкості можливе за­ стосування металокерамічних конструкцій, які забезпечують надійну іммо-

74

білізацію рухливих зубів, не справляють шкідливого впливу на тканини кра­йового пародонта та відповідають естетичним вимогам. У 96,8% хворих на пародонтит (у разі легкого чи середньоважкого його перебігу) застосуван­ня металокерамічних конструкцій призводить до стабілізації патологічного процесу (Х.А. Каламкаров, 1996); 3) відсутність більше ніж 3—4 зубів. При таких дефектах найменша деформація (прогин) проміжної частини мостопо-дібного протеза може призвести до розтріскування й сколювання керамічно­го облицювання, що потребує переробки протеза. Слід різко обмежити або повністю виключити застосування консольних металокерамічних протезів.

Металокерамічні протези дуже міцні (за рахунок металевого каркаса). Для надійного з'єднання металу з керамікою розроблена спеціальна техноло­гія. Утворення оксидної плівки на металевому каркасі забезпечує хімічне з'єднання з керамічною масою під час її спікання. Таке з'єднання можливе за умови відповідності коефіцієнтів термічного розширення кераміки й сплаву, з якого виготовлений каркас.

Металокерамічні вкладки застосовують для відновлення присінкової поверхні фронтальних зубів або видимої частини бічних зубів. Етапи виготов­лення цих вкладок такі: для розміщення керамічної маси необхідно після моделювання всього об'єму вкладки гострим моделювальним інструментом видалити частину воску з вестибулярного боку воскової композиції вкладки. Вирізаючи віск, утворюють по всьому периметру вкладки порожнину з на­вислими краями, які будуть фіксувати керамічну масу. Для міцної фіксації облицювального матеріалу додатково застосовують бісер або гачки.

Деякі автори (Є.М. Жульов, 2000) пропонують під час моделювання кар­каса вкладки по нижньому краю утвореної порожнини й на поверхні заглиб­лення приклеювати пластмасові кульки (бісер), які легко вигоряють разом з воском. На їх місці утворюються кулькові виступи з металу, що сприяє фік­сації керамічної маси. Каркас вкладки виготовляють із кобальтохромово-го сплаву (мал. 39). Його піддають випалюванню з метою утворення оксид­ної плівки (для хімічного з'єднання з фарфором). Поєднання бісеру з оксид­ною плівкою дає найкращі результати. Для облицювання металевих каркасів, окрім фарфору, пропонують використовувати також такі матеріали, як ком­позити ("Евікрол", "Стомадент" та ін.) та геліокомпозити ("Ізодент", "Акро-дент", "Піропласт" та ін.). Це перспективний напрямок удосконалення тех­нології виготовлення комбі­нованих вкладок.

Мал. 39. Варіанти форми каркаса комбінованої вкладки

Лабораторні етапи виготовлення металокерамічної вкладки такі:

1. Оцінка якості відбитка техніком. Порожнина, утво-

75

рена в зубі для вкладки, повинна мати паралельні вертикальні стінки, а дно має бути паралельне даху пульпової камери. Відливання комбінованої роз­бірної моделі.

2. Моделювання каркаса з воску з утворенням місця для облицювання та фіксувальних елементів (бісер та ін.). Виймання воскової композиції вкладки за допомогою штифтів, приклеєних воском до застиглого каркаса.

2. Виготовлення ливникової системи й опоки.

3. Заміна воску на метал.

2. Обробка й підготовка каркаса на моделі з подальшою приміркою його лікарем у ротовій порожнині пацієнта. Вибір кольору кераміки.

2. Утворення оксидної плівки.

2. Пошарове нанесення кераміки та її спікання. Припасування металоке­ рамічної конструкції лікарем у ротовій порожнині пацієнта.

2. Глазурування та фіксація в порожнині зуба.

У табл. 17 наведено основні помилки, що виникають під час виготовлен­ня металокерамічних вкладок.

Таблиця 17. Помилки, що виникають під час виготовлення металокерамічних вкладок

Помилки	Помилки лікаря	Помилки зубного техніка	Методи усунення
Воскова модель кар­каса не виймається з порожнини зуба	Недостатнє препа­рування порожнини зуба (неправильно сформовані її стінки та ін.)	Порожнина не зво­ложена перед моде­люванням	Додаткове препару­вання порожнини в зубі
Віск під час моделю­вання не фіксується в порожнині зуба	Недостатнє препа­рування порожнини зуба (вона мілка)	—	Додаткове препару­вання
На поверхні воскової моделі є повітряні пухирці		Під час моделювання перша порція воску, влита в порожнину, була недостатньо розігріта; велика пор­ція воску закупорила вхід у порожнину зуба	Зробити нову воско­ву модель
Під час примірки вкладка не входить у порожнину зуба		Перед вийманням з порожнини зуба кар­кас був недостатньо охолодженим, що призвело до його де­формації	Зробити нову воско­ву модель і повторно її відлити

76

Продовження табл. 17

Помилки	Помилки лікаря	Помилки зубного техніка	Методи усунення
Вкладка не повністю входить у порожнину зуба, на її поверхні є пухирці. Поверхня вкладки шорстка		1 . Перегрівання фор­мувальної маси. 2. Густа або рідка формувальна маса. 3. Забруднення вос­кової моделі	Те саме
Вкладка балансує в порожнині зуба	—	1 . Недоливання ме­талу. 2. Усадка металу	ТІ
Вкладка підвищує прикус		Моделювання без урахування висоти прикусу	Відкоригувати за до­помогою копіюваль­ного паперу та зішлі-фувати

Запитання для самопідготовки

1. Недоліки суцільнолитих металопластмасових протезів.

2. Переваги суцільнолитих металокерамічних протезів. Показання та про­ типоказання до їх застосування.

3. Лабораторні етапи виготовлення металокерамічної вкладки.

4. Помилки, що виникають під час виготовлення металокерамічних вкладок.

МЕТАЛОКЕРАМІЧНІ КОРОНКИ

Металокерамічні коронки поєднують високу естетичність (відтворення кольору природних зубів у протезі), притаманну кераміці, і міцність, властиву суцільнолитим незнімним протезам. При однакових коефіцієнтах термічного розширення сплаву й кераміки і в разі ретельного дотримання технології її використання можна запобігти ускладненням, які виникають при користу­ванні фарфоровими коронками. Крім того, препарування зуба під металоке­рамічну коронку не потребує значного зішліфовування зуба, особливо його язикової поверхні.

При застосуванні металокерамічних коронок необхідно утворити між-оклюзійний простір мінімум 0,3—0,5 мм, а при облицюванні керамікою жу­вальної поверхні — до 2—2,5 мм. Значні труднощі виникають під час виготов­лення металокерамічних конструкцій при недостатній висоті коронки зуба.

77

Показання до застосування металокерамічних коронок такі: 1) частко­вий дефект коронки зуба, який не можна відновити пломбуванням або вклад­кою; 2) зміна кольору зуба; 3) аномалії положення та форми зуба; 4) систем­не ушкодження групи зубів флюорозом або гіпоплазією; 5) необхідність за­міни старих пластмасових або металопластмасових коронок.

Металокерамічні коронки не застосовують: 1) при ураженні пародонта зуба чи його антагоністів; 2) при глибокому прикусі; 3) при малому об'ємі твердих тканин зуба (різці нижньої щелепи); 4) при парафункції жувальних м'язів (бруксизм). Такі коронки не слід установлювати дітям та підліткам.

Порівняно з пластмасовими коронками металокерамічні мають такі пере­ваги: природний стійкий колір, не набухають у ротовій порожнині, не справ­ляють шкідливого впливу на тканини ротової порожнини й на організм у ці­лому, майже не змінюють свого об'єму при коливаннях температури ротової порожнини.

Недоліками металокерамічних коронок є крихкість кераміки, складність виготовлення, висока вартість, підвищене стирання природних зубів-антаго-ністів, недостатня пластичність, значне препарування зубів (зішліфовування твердих тканин зуба на 2—2,5 мм). їх досить важко зняти із зуба, коли це не­обхідно.

Лабораторні етапи виготовлення металокерамічних коронок такі: 1. Оцінка якості відбитка та якості препарування кукси зуба. Кукса повин­на мати вигляд зрізаного конуса з кутом до контактних поверхонь близько 100°. На поверхні кукси не повинно бути виступів. На відбитку має бути від­творена шийка зуба з уступом, який забезпечує щільне крайове прилягання коронки та перешкоджає зміщенню керамічної маси. В окремих випадках зуб під металокерамічну коронку препарують без утворення уступу (мал. 40).

Відбиток повинен точно відтворювати рельєф кукси та найменші деталі взаєморозміщення коронки зуба та ясен. Це досягається зняттям подвійного відбитка із застосуванням мідного кільця або тимчасової коронки, виготовле­ної після препарування зуба, яка виконує роль індивідуальної ложки.

Після зняття відбитка на пре­парований зуб надягають тимча­сову пластмасову коронку, яку припасовують із готових напів­фабрикатів чи виготовляють ін­дивідуально із самотверднучої пластмаси.

Мал. 40. Підготовка зубів під металокерамічні коронки за A. Breustedt

Відбиток препарованого зу­ба в кільці заповнюють амальга­мою, фосфат-цементом, суміша­ми срібних ошурок із силідонт-

78

Мал. 41. Клінічні й лабораторні етапи виготовлення комбінованої розбірної моделі

цементом чи супергіпсом. Фіксують хвостовик (штифт). Можна над кільцем формувати конус за допомогою паперової форми, який заповнюється назва­ними вище матеріалами. Після затвердіння матеріалу конуса паперову форму знімають, конус змащують вазеліновим маслом і відливають останню час­тину моделі зі звичайного гіпсу. Готову модель звільняють від загального відбитка та відбитка в кільці. Одержана гіпсова модель містить куксу зуба з високоміцного матеріалу. На її цоколі роблять конусоподібне заглиблення, відкриваючи верхівку конуса (штифта). Кукса зуба (модель) виштовхуєть­ся з моделі (мал. 41). Модель зуба виймають і двічі покривають компенсацій­ним лаком для компенсації усадки сплаву, з якого виготовлений ковпачок. Модель змащують тонким шаром вазелінового масла та занурюють (кіль­ка разів) у моделювальний (занурювальний) віск, попередньо розтоплений у воскотопці. Нашаровують віск до потрібної товщини так, щоб він повніс­тю покрив куксу зуба разом з уступом. Товщину й форму воскового ковпач­ка коригують нашаруванням або зрізуванням воску моделювальним інстру­ментом.

Щоб запобігти деформації воскової репродукції ковпачка при його знятті з моделі кукси зуба, застосовують круглі заготовки (адапти) завтовшки 0,1 і 0,6 мм. Адапти призначені для виготовлення ковпачків. Два складені разом пластмасові диски затискують у спеціальному затискачі (пінцеті) і нагріва­ють до пластичного стану (появи прозорості). Диск поміщають над кюветою, заповненою масою "Мольдин", пластиліном чи спеціальною масою, і втиска­ють модельну куксу препарованого зуба в масу, повністю занурюючи її в кю-

79

вету. Одержують ковпачок рівномірної товщини. Після затвердіння пластмас ковпачок знімають з моделі кукси та зрізають на 0,5 мм вище від уступу. Мо-делювальним воском типу "Лавакс" коригують ковпачок на ділянці уступу. Внутрішній ковпачок завтовшки 0,1 мм, що призначений для компенсації усадки сплаву, видаляють, а основний передають у ливарню для заміни на метал.

Восковий ковпачок моделюють так, щоб товщина його стінок становила 0,4—0,5 мм. Це забезпечує міцність металевого ковпачка й утворення "запа­су" металу для подальшої механічної обробки. Для зменшення площі кераміч­ного покриття й поліпшення фіксації на ковпачку моделюють місце перехо­ду металевого каркаса в облицювальну частину. Його називають "комірцем" чи "гірляндою". Ширину й товщину гірлянди визначають індивідуально в кожного пацієнта перед протезуванням. У приясенній частині ковпачка та в місці переходу покриття в каркас на язиковій, оральній і контактних поверх­нях моделюють невеликий скошений уступ. Його не слід формувати в місцях з'єднання кераміки з каркасом на змикальній поверхні та в ділянці контакту зу бів-антагоністів.

Ливник установлюють на восковій чи пластмасовій заготовці ковпачка (у найтовщій її частині) на різальному краї або жувальній поверхні. Його діа­метр має становити 2—2,5 мм, довжина — 5—6 мм. У тонкі ділянки коронок, які часто не відливаються, слід установлювати невеликі воскові штифти (для утворення канальців, що відводять повітря). Ковпачок з ливником знімають з моделі, формують в опоку і відливають (за інструкцією для даного сплаву). Загальні правила відливання ковпачка такі. Плавлення сплаву слід проводи­ти в тиглях, що раніше не застосовувалися для інших сплавів. Перегрівання сплаву металу під час плавлення призводить до вигорання основних частин сплаву. Повторне використання залишків лиття сплаву (конус, ливники) мож­ливе тільки при додаванні не менше ніж 50% нового сплаву металу, який не піддавався плавленню. Відлитий ковпачок звільняють від формувальної ма­си в піскоструминному апараті й обробляють всі його поверхні. Його товщи­на має становити не менше ніж 0,3 мм. Ковпачок ретельно припасовують на робочій моделі. Якість його виготовлення перевіряється в зубопротезному кабінеті. Поверхню металевого ковпачка зубний технік ретельно шліфує ал­мазними головками та обробляє в піскоструминному апараті. При цьому час­точки абразиву очищують його поверхню та роблять її шорсткою, що знач­но збільшує площу з'єднання з керамікою. Ковпачок із кобальтохромового сплаву обробляють корундом з діаметром часточок 200—300 мкм при тиску 5—6 мм рт. ст. протягом 1 хв. Після цього ковпачок кип'ятять у дистильова­ній воді 3—5 хв і знежирюють етиловим ефіром оцтової кислоти (етилаце-тоном). Знежирений каркас тримають спеціальним затискачем. Якщо торк­нутися металевої поверхні руками, то це забруднить поверхню металу. Ков-

80

пачок висушують, піддають випалюванню для утворення оксидної плівки у вакуумній печі за температури 980 °С протягом 10 хв. Ця плівка забезпечує надійне з'єднання з керамікою. Окрім того, випалювання сприяє зняттю внут­рішнього напруження в металі. Каркас з кобальтохромового сплаву рекомен­дується обробляти протягом 5 хв за температури 1000 °С. Потім його повіль­но охолоджують до кімнатної температури. Після термічної обробки каркас із кобальтохромового сплаву покривають рівномірним шаром темно-зеленої чи майже чорної плівки.

Необхідно пам'ятати, що для кожного сплаву й керамічної маси розроб­лено певний режим термообробки, який описаний в інструкціях до їх засто­сування.

Залежно від вибраної лікарем конструкції коронки проводять повне (на всю коронку) або часткове нанесення керамічної маси. Наведену нижче ме­тодику нашарування фарфорової маси на ковпачок із кобальтохромового спла­ву та її спікання можна застосовувати для будь-яких керамічних мас.

Порошок ґрунтової (базисної) маси для утворення опакового шару замі­шують із дистильованою водою до кашкоподібної чи сметаноподібної кон­систенції на спеціальній скляній пластинці з комірками (чашечками). Заготов­лену суміш шпателем чи пензликом наносять рівним шаром на поверхню ковпачка, конденсують її рифленою поверхнею шпателя. Надлишок вологи видаляють косметичними серветками чи фільтрувальним папером. Товщина ґрунтового шару повинна бути мінімальною, але такою, щоб не просвічував­ся метал ковпачка. Ковпачок із ґрунтовим шаром поміщають на керамічну підставку і прогрівають біля входу в піч за температури (980 ± 10) °С про­тягом 4—5 хв. Вакуумне спікання здійснюють за температури від 750 до (980 ±10) °С. Після досягнення кінцевої температури дію вакууму припиня­ють, виводять лоток із муфеля. Каркас витримують на лотку ще ЗО с, а потім виймають із печі, повільно охолоджуючи на повітрі до кімнатної темпера­тури. Для закриття тріщин і усадочних заглиблень, а також для запобігання просвічуванню металу обов'язково наносять ще один ґрунтовий шар (пам'я­таючи про те, що слід залишити місце для нанесення інших шарів керамічно­го покриття).

Подальше моделювання коронки виконують дентинними масами, які на­шаровують невеликими порціями, ущільнюючи рифленим шпателем та ви­даленням вологи фільтрувальним папером. Дентинну масу нашаровують до відновлення анатомічної форми коронки. Потім дентинний шар на присінко-вій поверхні зрізають від різального краю в бік шийки зуба з розрахунком, щоб нашарування прозорої (емалевої) маси плавно переходило в дентинну. Відновлюючи зрізаний дентинний шар прозорою масою та визначаючи місце переходу однієї маси в іншу, слід орієнтуватися на кольорову гаму природ­них зубів.

81

Перед спіканням кераміки каркас прогрівають на відкритому лотку біля входу в піч за температури (930 ± 10) °С протягом 5 хв до повного видалення вологи (це визначають за зникненням темних плям на поверхні кераміки). Вакуумне спікання проводять за температури від 750 до (930 ±10) °С. Досяг­нувши заданої температури, вимикають вакуум і витримують коронку ще 30 с. Потім її повільно виймають із печі та охолоджують до кімнатної тем­ператури. Корекцію дентинного й прозорого шарів проводять у подібному режимі. Під час кожного повторного спікання рекомендується знижувати за­дану температуру спікання на 5—10 °С. Робочу модель із коронкою переда­ють у стоматологічний кабінет для перевірки в ротовій порожнині пацієнта. За необхідності припасовують коронку, видаляючи частину керамічного по­криття алмазними фасонними головками або нашаровуючи додатковий шар облицювання лабораторним методом. Особливо прискіпливо перевіряють відповідність кольору керамічної маси кольору природних зубів. В окремих випадках (при незвичній кольоровій гамі природних зубів) застосовують барв­ники. Після перевірки коронку передають у лабораторію. Зубний технік ви­конує вказівки лікаря: змінює мікрорельєф штучної коронки, шліфує поверх­ню кераміки та ретельно миє її щіткою під проточною водою, висушує. За необхідності підфарбовує, застосовуючи спеціальні барвники (наприклад, з набору "Колорит"), і приступає до глазурування. Його проводять без вакуу­му. Коронку прогрівають біля входу в піч за температури (910 ± 10) °С протя­гом 5 хв. Потім її нагрівають на лотку за температури 750 °С протягом 3 хв. Температуру підвищують з 750 до (910 ± 10) °С. Після досягнення кінцевої температури коронку витримують у печі ще 2—3 хв.

Під час глазурування спостерігають 3 стадії відтворення блиску. У пер­шій стадії блиск незначний. Для отримання більшого ефекту необхідно збіль­шити температуру або час спікання. У другій стадії блиск протеза відповідає блиску природних зубів. У третій стадії він досягає максимальної величини, але може бути надмірне оплавлення кераміки із заокругленням країв чи ку­тів, що порушує анатомічну форму коронки. У такому випадку необхідно зни­зити температуру спікання. Після глазурування протез повільно виймають із печі, охолоджують до кімнатної температури.

Деякі види кераміки комплектуються спеціальними прозорими масами, призначеними для посилення блиску фарфору під час глазурування. Ці маси або барвники, нанесені на кераміку, можуть проникнути в порожнину корон­ки, і після спікання це перешкоджатиме накладанню готової коронки. Тому протез після глазурування ретельно оглядають і за наявності в порожнині ко­ронки кераміки її обережно зішліфовують алмазними фасонними головками. Металеву частину полірують звичайним механічним способом, видаляють окалину із середини коронки і передають протез у клініку для фіксації в рото­вій порожнині пацієнта. Описана вище технологія нашарування керамічної

82

маси може змінюватися залежно від властивостей сплавів металів І відповід­но до підібраних керамічних мас. Фірми випускають стоматологічні матеріа­ли для певних сплавів, що застосовують у металокераміці. Вони випускають і спеціальні керамічні маси для конкретних сплавів. Показання до їх засто­сування зазначені в інструкціях та рекламних проспектах. Помилки, що спо­стерігаються під час виготовлення металокерамічної коронки, наведено в табл. 18.

Таблиця 18. Помилки, що виникають під час виготовлення металокерамічних коронок

Помилки	Помилки лікаря	Помилки зубного техніка	Методи усунення
Під час виготовлення ковпачка
Широкий ковпачок	Неякісний відбиток	1 . На модель зуба нанесено надмір­ний компенсацій­ний шар. 2. Деформація вос­кової композиції	Виготовити новий ковпачок
Короткий ковпачок	Те саме	1 . Неякісне моделю­вання. 2. Деформація вос­кової репродукції	Те саме
Вузький ковпачок	м	1 . Недостатній ком­пенсаційний шар. 2. Усадка металу	м
Довгий ковпачок	— " —	Неякісне моделю­вання	Укоротити ковпачок карборундовим ка­менем
Під час облицювання ковпачка керамічною масою
Опаковий (ґрунто­вий) шар не приля­гає до металу		1 . Недостатнє випа­лювання опакера. 2. Надмірне розши­рення сплаву	1 . Випалювати до одержання струк­тури яєчної шкара­лупи. 2. Використовувати сплави металів і ке­рамічні маси, які ма­ють близькі коефіці­єнти термічного розширення

83

Продовження табл. 18

Помилки	Помилки лікаря	Помилки зубного техніка	Методи усунення
Тріщини в облицю­ванні		1 . Погана обробка литва в піскостру­минному апараті. 2. Недостатнє зне­жирення каркаса (нерівномірна оксидна плівка)	Повністю видалити керамічне облицю­вання, повторно об­робити ковпачок у піскоструминному апараті
Облицювання під­вищує прикус	Під час припасуван­ня ковпачка лікар не створив достатньої відстані (1,5 мм) між ним та зубами-антагоністами	Під час моделюван­ня не було врахова­но висоту оклюзії	При достатній товщи­ні облицювального шару можлива корек­ція, при тонкому ша­рі потрібно виготови­ти нове облицювання
Колір облицювання не відповідає кольо­ру природних зубів	Неправильно піді­брано колір	Застосування роз­цвітки й фарфорової маси різних фірм; технік не володіє методикою підбору кольору	При значній невід­повідності вигото­вити нове облицю­вання
Помутніння емалево­го шару (недостатня прозорість)		1 . Передчасне при­пинення дії вакууму	1 . Перевірити пара­метри печі. 2. Виготовити нове облицювання
		2. Недостатній ваку­ум у печі	Перевірити шланго­ві з'єднання в печі
		3. Недостатнє про­сушування	Просушувати не ме­нше ніж 5 хв

Запитання для самопідготовки

1. Показання й протипоказання до застосування металокерамічних коронок.

2. Переваги й недоліки металокерамічних коронок.

3. Препарування зуба під металокерамічну коронку.

4. Технологія виготовлення моделі для відливання каркаса з воску й адапти.

5. Обробка та підготовка ковпачка для облицювання.

6. Пошарове нанесення й режим спікання облицювальної маси.

7. Помилки, що виникають під час виготовлення металокерамічної коро­ нки, їх усунення.

84

ШТИФТОВІ ЗУБИ

Значне ушкодження коронки зуба внаслідок травми або каріозного про­цесу виключає можливість застосування штучних коронок через відсутність надійної опори. У таких випадках для відновлення коронки зуба можна за­стосовувати штифтовий зуб, який складається з трьох частин: штифта, корон­кової захисної пластинки й коронкової частини.

Стандартні штифтові зуби виготовляються фабрично. Це коронка Логана з фіксованим у коронці штифтом, коронки Девіса та Дювеля розбірної конс­трукції (останні два зуби забезпечують більш точне пришліфовування корон­ки до кореня), розбірна коронка "Вітанорм" (коронкова частина штифта має стрілоподібну форму; мал. 42).

Етапи застосування. Після підготовки каналу й кукси зуба підбира­ють за розміром і кольором стандартний штифтовий зуб. Ретельно пришлі­фовують до кореня, сусідніх зубів і зубів-антагоністів, після чого деталі роз­бірних штифтових зубів чи всю конструкцію (коронка Логана) фіксують на корені цементом (мал. 43). Для точнішого прилягання Дювель запропонував не тільки пришліфовувати коронку, а й утворювати в пришийковій ділянці ложе. Покриваючи воском куксу зуба та заповнюючи ним ложе, сформоване з язикового боку, вдається досягти точнішого прилягання коронки до кукси й більшої механічної міцності. Відмодельовані воском ділянки відливають із металу, обробляють і припасовують. Таким чином забезпечують надійну фіксацію штифта у фарфоровій коронці в потрібному положенні й точне при­лягання всієї конструкції до кореня.

Залежно від конструкції коронкової захисної пластинки розрізняють та­кі штифтові зуби індивідуального виготовлення: 1) з надкореневим кіль­цем за Річмондом; 2) суцільнолиті; 3) зі штучною куксою; 4) з кореневою вкладкою.

Мал. 42. Стандартні штифтові зуби

Мал. 43. Уточнення стандартного штифтового зуба з фарфоровою коронкою

85

Штифтовий зуб з кільцем за Річмондом із фарфоровим облицюванням за­стосовують у тих випадках, коли висота кукси зуба становить 0,5—2,5 mm, a також при патологічному стиранні зубів, недостатній товщині стінок кореня (нижні передні зуби).

Етапи виготовлення. За двошаровим відбитком (порожнини кук­си й каналу) відливають модель. Ковпачок виготовляють одним із двох спо­собів.

Перший спосіб. Лігатурним дротом заміряють діаметр кореня біля ясен. Виготовляють відповідного розміру кільце зі стрічки золота 900-ї проби зав­товшки 0,25—0,28 мм. Кільце щільно припасовують до кореня, заводячи на 0,5—0,75 мм під край ясен. До поверхні кільця припаюють золоту пластинку у вигляді кришки. Ковпачок припасовують на зубі в ротовій порожнині, зні­мають відбиток, відливають модель. У центрі кришки ковпачка відповідно до входу в канал кореня свердлять отвір, крізь який уводять у канал кореня штифт зі сплаву золота з платиною. Штифт повинен щільно утримуватися в пластинці. Надлишок штифта, що виступає з-під ковпачка на 4—5 мм, роз­клепують, а сам штифт припаюють до ковпачка.

Другий спосіб. За моделлю кукси зуба виготовляють штампований ковпа­чок зі стальної гільзи, користуючись матеріалами й технологією виготовлен­ня штампованих коронок. Ковпачок припасовують на корені. Над входом у канал кореня свердлять отвір, через який уводять у канал кореня штифт. Знімають відбиток, відливають модель. Потім припаюють штифт. Його кі­нець, що виступає над ковпачком, загинають.

Виготовлений одним із вказаних вище способів ковпачок приміряють на куксі зуба в ротовій порожнині, знімають відбитки верхньої та нижньої ще­леп. Відливають моделі, гіпсують їх в оклюдаторі. Для зняття ковпачка з мо­делі на зовнішній поверхні цоколя вирізують отвір біля кінця штифта, ви­штовхують штифт. Визначають колір фарфорового зуба та його розміри. Підбирають фарфоровий зуб і пришліфовують його до ковпачка так, щоб не зачепити крампонів і не перегріти його, бо можуть утворитися тріщини. Моделюють із воску язикову фіксувальну частину штифтового зуба. Фарфо­ровий зуб видаляють, а воскову фіксувальну частину відливають із металу, обробляють, припаюють до ковпачка. Знов обробляють і полірують. Фар­форовий зуб фіксують у металевій конструкції цементом. Під час виготов­лення штифтового зуба зі сплавів, що містять золото, фарфоровий зуб фік­сують у захисній пластинці розклепуванням циліндричних крампонів або їх паянням.

Штифтовий зуб за Річмондом має такі недоліки: 1) недостатня естетич­ність (у пришийковій ділянці видно обідок металевого кільця); 2) трудоміст­кість виготовлення (три примірювання та складне припасування конструкції

86

на моделі); 3) наявність припою може призвести до гальванізму. Така конс­трукція штифтового зуба нині майже не застосовується.

Штифтовий зуб зі штучною куксою чи литою штифтовою вкладкою складається з трьох частин: штифта, жорстко з'єднаної з ним штучної кукси і зовнішньої (покривної) коронки. Остання може бути металевою (литою чи штампованою), фарфоровою або металокерамічною.

Показання до застосування: 1) значні дефекти коронки зуба; 2) пато­логічне стирання твердих тканин зуба; 3) аномалії положення передніх зубів у дорослих.

Протипоказання до застосування: 1) рухливість зуба III ступеня; 2) недостатня довжина кореня зуба для формування штифтової частини штуч­ної кукси; 3) резекція верхівки кореня зуба; 4) непрохідність каналу зуба та викривлення його кореня.

Штифтовий зуб зі штучною куксою нині вважають однією з найефектив­ніших конструкцій. У разі руйнування кореня зуба під яснами застосування штучної кукси дозволяє відновити зруйновані частини кореня й коронки.

Основні переваги цієї конструкції такі:

1. Штучну коронку, яка покриває штучну куксу зуба, за необхідності (де­ фект коронки, зміна кольору) можна зняти й замінити.

2. При заміні покривної коронки можна в перше відвідування пацієнта виготовити йому тимчасову коронку, що дозволяє лекторам та артистам збе­ рігати працездатність.

3. У разі видалення сусіднього зуба зовнішню коронку можна зняти, а ку­ ксу знову використати, але вже для опори мостоподібного протеза.

4. Можливе встановлення мостоподібного протеза при непаралельних ка­ налах коренів, які використовують як опори.

5. Можливе виготовлення штифта, який точно повторює форму підготов­ леного каналу кореня, що робить з'єднання штифта й кореня монолітним і забезпечує надійну фіксацію протеза.

6. Великий вибір конструкції штучної покривної коронки.

Штучна кукса зі штифтом може бути виготовлена зі срібно-паладієвого сплаву, нержавіючої сталі різних марок, хромокобальтового, нікелехромово-го сплавів, самотверднучих акрилових мас і композитних матеріалів у поєд­нанні зі штифтом з ортодонтичного дроту діаметром від 0,8 до 1,5 мм.

Кращі результати досягаються в тому разі, коли штучна кукса виготовля­ється зі сплаву металу й покривається фарфоровою чи металокерамічною ко­ронкою.

Етапи виготовлення. Прямий спосіб. Нагріту паличку моделюваль-ного воску притискають до кукси зуба. Відрізок ортодонтичного дроту чи кламер діаметром 1—1,5 мм із заокругленим кінцем і насічками по всій по-

87

верхні (для фіксації воску) трохи підігрівають і вводять через восковий від­биток у кореневий канал. Кінець штифта, що виступає над коренем, не пови­нен заважати змиканню зубів. Охолодивши віск, виймають відбиток із каналу кореня, оцінюють його якість. Відбиток повинен точно відтворювати форму кореневого каналу кукси. Відбиток поміщають знову на зуб і моделюють штучну куксу, розміри й форма якої залежать від вибраного виду покривної штучної коронки. Над коренем навколо штифта нашаровують віск і, поки він пластичний, одержують відбиток зубів-антагоністів у положенні централь­ної оклюзії. Моделюють форму кукси препарованого зуба під вибрану конс­трукцію коронки безпосередньо на корені або на знятій з нього восковій заго­товці зі штифтом.

Моделювання литої штифтової штучної кукси при аномалії положення зуба має певні особливості. З метою естетичного розміщення незнімного протеза в зубній дузі куксову частину моделюють, трохи змінивши розмі­щення кукси. У такому випадку слід урахувати дію жувальних сил. Слід па­м'ятати, що відхилення куксової частини від осі зуба не повинно перевищу­вати 15°. Закінчивши моделювання, перевіряють, чи прилягає воскова мо­дель кукси до кореня, чи створена необхідна форма потрібного роз'єднання з зубами-антагоністами та відсутність деформації. Воскову репродукцію вий­мають із кореня, охолоджують і передають у зуботехнічну лабораторію для лиття з металу. Металеву куксу припасовують на корені. Оцінюють її приля­гання до кореня, форму та ступінь роз'єднання із зубами-антагоністами при оклюзії. Поверхню кукси обробляють. Ділянки, що прилягають до ясен, полі­рують. Потім штучну куксу фіксують цементом у корені, знімають двошаро­вий відбиток для виготовлення штучної коронки. Штучну куксу іноді виго­товляють із застосуванням композитів чи пластмас холодної полімеризації двома способами.

Перший спосіб. На попередньо знежирений і припасований до каналу ко­реня штифт, який виступає над яснами у вигляді петлі, наносять композит чи самотверднучу пластмасу. Штифт із композитом уводять у канал, потім виймають. На не вкриту композитом частину штифта знову нашаровують композит і приміряють. Так роблять доти, доки не одержать точний відбиток кореневого каналу. Потім композит нашаровують на позакореневу частину штифта (з надлишком). Після його затвердіння куксі надають форми препа­рованого під штучну коронку зуба.

Другий спосіб. У підготовленому каналі кореня фіксують цементом дро­тяний або стандартний штифт. Вхід у канал, який розширюють бором у ви­гляді зворотного конуса, закривають композитом (разом із частиною штиф­та, який виступає над яснами) або самотверднучою пластмасою. Необхідну форму куксі надають борами та фасонними головками.

88

Менш складним є виготовлення штучної кукси з пластмаси із застосуванням спеціальних матриць "Evicrol". Відповідну матрицю зуба (різець, ікло, премоляр) заповнюють пластмасою холодної полі­меризації чи композитним матеріалом і накладають на куксу кореня зі штифтом. Надлишок пластмаси, яка виступає з-під краю матриці, видаляють. Ковпа­чок розрізають і знімають з готової кукси. Уточню­ють розміри, форму та розміщення штучної кукси, ураховуючи положення сусідніх зубів та зубів-анта-гоністів (мал. 44).

Мал. 44. Штифтовий зуб зі штучною куксою

з пластмаси чи композитного матеріалу

Рідше застосовують непрямий (зворотний) ме­тод виготовлення штучної кукси, який потребує точ­ного відбитка кореневого каналу. Спершу знімають попередній відбиток, потім заповнюють канал кори­гувальною відбитковою масою, вставляють у нього пластмасовий штифт для утримання еластичного відбиткового матеріалу при знятті відбитка та від­ливанні моделі. Виготовлення штучної кукси сут­тєво полегшується, коли моделювання здійснюєть­ся на вогнетривкій моделі. Канал кореня на моделі в такому випадку запов­нюють воском, а всю воскову репродукцію з моделі не знімають. Лиття про­водять безпосередньо на цій моделі.

Окремі зарубіжні фірми з метою максимального спрощення виготов­лення штучної кукси випускають комплекти стандартних металевих заго­товок якорів з нарізкою на коронковій частині штифта, набором вкруток-фрез, каналорозширювачів та мітчиків для утворення гвинтової нарізки на внутрішніх стінках каналу кореня. Після підготовки каналу кореня на 2/3 його довжини мітчиком наносять гвинтову різьбу на його внутрішні стін­ки. Визначають довжину каналу, відповідно вкорочують штифт стандарт­ної кукси, загвинчують куксу в канал кореня та перевіряють точність при­лягання штучної кукси до входу в кореневий канал. Надкореневу частину якоря вигвинчують із кореня, надають їй форми препарованого під штучну коронку зуба з уступом по периферії торцевої частини кореня. Фіксують штучну куксу (після покриття штифта рідким цементом) загвинчуванням у кореневий канал, при цьому перевіряють положення кукси та зубів-антаго-ністів. Потім знімають двошаровий відбиток для виготовлення штучної ко­ронки на куксу.

Помилки, які виникають під час виготовлення штучної кореневої кукси, наведено втабл. 19.

89

Таблиця 19. Помилки, які виникають на клінічних і лабораторних етапах виготовлення штучної кореневої кукси

Помилки	Помилки лікаря	Помилки зубного техніка	Виправлення помилок
Воскова модель штучної кореневої кукси не виходить з каналу кореня	Штифт не з'єднався з воском чи прокру­чується		Увести достатньо прогрітий штифт повторно, охолоди­ти його
Під час припасуван­ня відлитої корене­вої кукси штифт не входить у канал	Деформація при ви­веденні воскової композиції	Деформація під час формування та лиття	Обережно видалити напливи та завусе-ниці. Виготовити нову куксу
Балансування в ка­налі	Неповне заповнення каналу та порожни­ни зуба воском	Усадка металу	Провести моделю­вання повторно
Підвищує прикус	Під час моделюван­ня не враховано оклюзійні співвідно­шення		Виключити з оклю-зії шляхом зішліфу-вання металу
Штучна кукса не прилягає до природ­ної кукси кореня	1 . Неправильне пре­парування кукси. 2. Дефект моделю­вання (кукса широка або вузька). 3. Штифт увели в канал перегрітим, віск оплавився		Провести моделю­вання повторно