Коронки

Штучна коронка — це протез, що відновлює ушкоджену коронкову час­тину зуба та її функцію.

Класифікація штучних коронок:

I. За призначенням: 1) відновлювальні; 2) фіксувальні (тимчасові, по­ стійні).

2. За конструкцією: 1) повні; 2) жакетні; 3) екваторні; 4) куксові; 5) зі штифтом; 6) телескопічні.

3. За матеріалом: 1) металеві; 2) неметалеві: пластмасові, фарфорові, си- талові, композитні; 3) комбіновані: металеві облицьовані (пластмасою, сита-

лом, фарфором, композитами), неметалеві (системи типу полікераміки з во­локнистим каркасом та ін.).

IV. За способом виготовлення: литі, штамповані, виготовлені методами полімеризації (пластмасові), випалювання (фарфорові, ситалові), гальвано­пластики, плазмового напилення. Останніми роками найчастіше застосову­ють фарфорові, суцільнолиті та комбіновані коронки з пластмасовим (ком­позитним) і фарфоровим облицюванням.

За складом розрізняють такі суцільнокерамічні коронки: 1) із польового шпату; 2) склокерамічні литі; 3) керамічні облицьовані каркаси; 4) з магнію оксиду. Фарфорові коронки з польового шпату застосовують із 1903 p., ко­ли було запропоновано спікати фарфорову масу, нашаровану на платиновий ковпачок.

Фарфорові коронки забезпечують високоестетичне й повноцінне у функ­ціональному відношенні відновлення коронкової частини зуба. Вони мають суттєві переваги порівняно з іншими видами коронок (металевими, метало-пластмасовими, пластмасовими). Колір цих коронок природний і стабільний, (показники відбиття світла у фарфору й емалі зуба дуже близькі), вони не на­бухають, непроникні для мікробів і не спричинюють алергійних реакцій.

Ідеальна глазурована поверхня фарфору не сприяє утворенню мікробно­го конгломерату (бляшки) у пришийковій зоні. На гладенькій і блискучій по­верхні практично не затримуються харчові маси. Фарфор є добрим термоізо-лятором і захищає пульпу зуба від коливань температури. Об'єм його майже не змінюється від коливань температури в ротовій порожнині. Він хімічно стійкий і нешкідливий. Фарфор відрізняється від пластмаси великою стійкіс­тю до стирання, але він більш крихкий.

Фарфорові коронки можна виготовити на кожний зуб, який має здорові опорні тканини. За даними літератури, у 85% випадків фарфорові коронки встановлюють на передні зуби верхньої щелепи, у 10% — на премоляри верх­ньої щелепи, у 5% — на фронтальні зуби й премоляри нижньої щелепи. Такі коронки встановлюють на препаровані зуби (з уступом у ділянці шийки). Ос­новою для них служить ковпачок із платинової фольги, тому їх називають "жакетними" (від англ. "jacket" — жакет).

Показання до застосування фарфорових коронок: 1) каріозні дефекти коронки зуба; 2) клиноподібні дефекти й травми зуба, при яких не можна від­новити анатомічну форму та природний колір зуба за допомогою пломбуван­ня або вкладки; 3) патологічне стирання зубів; 4) гіпоплазія емалі, флюороз; 5) аномалії форми й положення зубів (мікродентія, шипоподібні зуби, пово­рот зуба за віссю, діастеми, треми); 6) заміна старих неестетичних проте­зів (пластмасових коронок, штифтових зубів, коронок з облицюванням). Про­тезування зубів фарфоровими коронками протипоказане в таких випадках: 1) коли порожнина зуба широка, а його стінки тонкі (під час препарування

59

зуба можна ушкодити пульпу); 2) якщо різці нижньої щелепи мають невели­кі розміри (під час препарування можна ушкодити пульпу); 3) за наявності глибокого прикусу; 4) у разі ретрузійного положення зубів (зміщення в язи­ковий бік); 6) у разі скупчення зубів.

Перед протезуванням фарфоровими коронками проводять огляд пацієнта й інструментальне дослідження ротової порожнини. Під час рентгенологіч­ного дослідження визначають положення пульпи, стан періодонта зуба.

Фарфор є крихким матеріалом, тому міцність фарфорової коронки дово­диться збільшувати за рахунок стовщення її стінок, але при цьому коронка не повинна бути громіздкою, виступати за межі зубного ряду. При цьому тов­щина стінок коронюг повинна бути однаковою. Під час препарування зубів необхідно дотримуватися таких правил:

1. Усі зуби з живою пульпою препарують із застосуванням знеболювання.

2. Різальний інструмент має бути гострим, чітко центрованим. Періодично його слід очищати 3% розчином пероксиду водню або спеціальною рідиною.

3. Неприпустиме перегрівання зуба.

4. Необхідно надійно фіксувати руки на сусідніх зубах, інструмент пови­ нен постійно бути в полі зору лікаря.

Для препарування зубів під фарфорову коронку використовують турбін­ну бормашину. Послідовність препарування така: 1) утворення уступу з кон­тактних поверхонь завширшки до 1 мм; 2) зменшення довжини коронко­вої частини на 1/4; 3) препарування язикової та присінкової поверхонь на 1,2—1,5 мм і утворення уступу завширшки 1—1,5 мм.

Під час препарування застосовують головки з алмазним покриттям, його проводять після знеболювання.

Гострі кути й нерівності зішліфовують паперовими дисками за допомо­гою бормашини.

Препарування зуба зі значно зруйнованою коронкою та запломбованим коренем має певні особливості. Найкращим способом відновлення коронки такого зуба є виготовлення куксової штифтової вкладки з подальшим по­криттям кукси фарфоровою коронкою. Такі протези мають низку переваг по­рівняно зі штифтовими зубами. Вони естетичні, можуть застосовуватися для відновлення коронок як однокореневих, так і багатокореневих зубів; забезпе­чують надійну фіксацію коронки; дозволяють замінити коронку, не витягую­чи штифтову вкладку з каналу кореня; дозволяють використовувати корінь зуба, навіть якщо він зруйнований нижче від рівня ясен.

Основна мета виготовлення куксової штифтової вкладки — створення умов для надійної фіксації фарфорової коронки. Корінь при цьому повинен бути стійким, добре запломбованим, без патологічних змін у верхівковій час­тині. Під час препарування зуба під куксову штифтову вкладку видаляють пломбувальний матеріал з коронки й каналу кореня зуба. Канал розкривають

60

па глибину 8 мм. Товщина стінок кореня повинна бути не менша ніж 1,5 мм. 11 (об запобігти зміщенню штифта, біля входу в канал у вестибулярно-ораль-пому напрямку створюють порожнину овальної форми, глибиною не більше ніж 2 мм. Під литу вкладку канал ретельно промивають, висушують і запов­нюють воском. Формують наясенну частину, обережно виймають із кореня І передають для відливання з металу. Наступний етап — припасування та це­ментування вкладки.

Одержання відбитка для виготовлення фарфорової коронки. Най­простішим і достатньо точним методом одержання відбитка є використання мідного кільця та термопластичної маси. Спочатку готують комплект кілець па апараті "Самсон", діаметр яких відповідає діаметру пуансонів.

Після препарування зуба його периметр вимірюють за допомогою тонко­го лігатурного дроту, закручуючи петлю на рівні шийки. Петлю приміряють (надягають) на пуансон, за розміром якого вибирають мідне кільце. Ножи­цями на кільці утворюють кривизну (навколо шийки зуба). Загальна висота кільця становить 10—12 мм, тобто воно на 3—4 мм довше, ніж коронка зуба. На ділянці різального краю на присінковій поверхні кільця роблять трикут­ний виріз, який забезпечує вільний вихід відбиткової маси під час зняття від­битка, а також дає можливість орієнтувати кільце на зубі. Кільця наповню­ють відбитковим матеріалом (масою "Стене", термопластичними масами) і просувають по осі зуба за уступ, але не більше як на 0,5 мм, щоб не травмува­ти кругову зв'язку зуба. Останнім часом для одержання відбитків найчастіше використовують еластомерні, силіконові, полісульфідні та поліефірні мате­ріали. Застосовують коригувальну, або двоетапну, і змішану, або одноетап-ну, методики формування відбитка.

Кільце знімають, перевіряють якість відбитка (можуть бути пори, від­тяжки та ін.). За необхідності зуб препарують додатково і знімають відбиток. Відбиток поміщають на зуб, знімають відбитковою ложкою відбиток зубно­го ряду і приступають до виготовлення комбінованої розбірної моделі.

Наступним клінічним етапом є визначення кольору фарфорової коронки. Це слід робити при природному освітленні із застосуванням спеціальної роз­цвітки. Для захисту препарованого зуба виготовляють тимчасові пластмасові коронки, які фіксують на лікувальних пастах (цинкевгенольній та ін.).

Примірку фарфорової коронки в ротовій порожнині проводять перед останнім випалюванням (глазуруванням), під час якого коронка більше не змінюється в об'ємі. Тому в процесі примірювання їй надають заключної форми. Під час примірювання особливу увагу звертають на колір і анатоміч­ну форму коронки, розміщення краю коронки та уступу, співвідношення ко­ронки із зубами-антагоністами при всіх оклюзійних рухах нижньої щелепи.

Заключним клінічним етапом є фіксація фарфорової коронки на зубі. Це­мент підбирають за відтінком фарфору, щоб не змінити колір коронки. При

61

Мал.35.Штифти для розбірної моделі.

фіксації одночасно кількох коронок їх цементують по черзі (по дві коронки), обов'язково разом з асистентом. Асистент готує цемент, а лікар — зуби та коронки. Лікар ретельно їх знежирює, висушує, заповнює тонким шаром рід­кого цементу внутрішні стінки коронки та встановлює їх на зуб без значних зусиль.

Лабораторні етапи виготовлення фарфорової коронки. Важливе зна­чення мають дотримання чистоти в приміщенні лабораторії та раціональна організація робочого місця. Забруднення фарфорової кашки призводить до зміни кольору коронки й утворення порожнин у її стінках. У робочому при­міщенні слід підтримувати постійну вологість, а робоче місце техніка має бути добре освітленим. Джерело світла слід розмістити з лівого боку, а піч — перед техніком (на такій відстані, щоб він міг керувати випалюванням, не встаючи з робочого місця). Робочий стіл повинен бути вкритий вогнетрив­кою глазурованою плиткою світлого кольору, щоб його легко можна було мити.

Випалювання фарфору здійснюють у вакуумній печі (максимальна тем­пература — 1200 °С). Вона герметична, обладнана вакуумним насосом.

У лабораторії мають бути шліфдвигун з індивідуальною витяжною вен­тиляцією, бормашина з гнучким рукавом, набори алмазних головок.

Виготовлення фарфорової коронки розпочинають з одержання моделі препарованого зуба та комбінованої розбірної моделі. Модель препаровано­го зуба складається з коронкової частини, уступу та кореневої частини, чи хвостовика. Хвостовик виготовляють з металу. Найкращий мате­ріал для виготовлення моделі препарованого зуба — це супергіпс чи амальга­ма (мідна або срібна). Іноді застосовують цемент.

Застосовують також електролітичний спосіб (гальванопластика) одер­жання міцної поверхні моделі з червоної міді. Кільце з відбитком зуба обгор­тають щільним папером і подовжують на 3—4 мм. Паперову обгортку закріп­люють лігатурним дротом чи воском. Амальгаму вносять невеликими пор­ціями у відбиток і утрамбовують штопфером. Після заповнення відбитка формують стовпчик у вигляді конуса завдовжки 1,5—2 см. При використанні цементу його замішують до консистенції тіста, уводять у кільце з відбитком. Над коронкою формують стовпчик. Після затвердіння цементу або амальгами

62

Мал. 36. Звуження робочої частини моделі зуба

Мал. 37. Конусоподібне звуження робочої частини моделі зуба

стовпчик обробляють терпугом, надаючи йому три- або чотиригранну фор­му, створюючи хвостовик моделі зуба. Цементну чи амальгамову модель препарованого зуба разом із кільцем укладають у відбиток зубного ряду, а до верхівки його конуса приклеюють невеликий конус із воску. За загальним відбитком відливають модель, видаляють із цоколя моделі восковий конус. Модель зуба разом з кільцем виштовхують із гіпсової моделі. Термопластич­ну масу розігрівають у гарячій воді й знімають з моделі зуба. Конусоподібну частину зуба, що прилягає до робочої частини, тобто до уступу, обробляють гак, щоб пришийкова частина моделі зуба точно відповідала периметру та профілю уступу, а остання частина звужувалась (мал. 36, 37). Ложе, що утво­рилося в гіпсовій моделі, дозволяє знімати та встановлювати куксу зуба в од­ному й тому самому положенні (мал. 38). Таким чином, наявність знімної час­тини робочої моделі робить зручним виготовлення ковпачка з платинової фольги та забезпечує точність моделювання фарфорової коронки.

Для виготовлення модельної кукси препарованого зуба нині використо­вують супергіпс, а не амальгаму. У міру загустіння гіпсу у відбиток занурюють хвостовик так, щоб він був ніби продов­женням кукси зуба.

Мал. 38. Комбінована розбірна модель:

а — знімна кукса препарованого зуба

із супергіпсу; б — загальний вигляд

хвостовика

Для одержання загального відбитка із зубного ряду застосовують високоточ­ні відбиткові матеріали: "Екзафлекс", "Дентафлекс", "Сіеласт" та ін. У відби­ток поміщають моделі препарованих зу­бів, закріплюють булавками або воском і відливають модель.

Ковпачок для моделювання та випа­лювання фарфору виготовляють із пла­тинової фольги завтовшки 0,02—0,05 мм.

63

Можна використовувати платино-іридієву (1—3% іридію) або золотоплати-нову (2% платини) фольгу. Остання призначена для роботи з легкоплавким фарфором або ситалами. З паперу або алюмінієвої фольги роблять викройку. Ширина зразка відповідає подвійній висоті коронки, довжина має бути трохи більшою за периметр шийки зуба (на 2—3 мм). Вирізану заготовку приклада­ють до губної поверхні моделі зуба, відповідно до кутів різального краю роб­лять два розрізи. Середній фрагмент пластинки перегинають через різальний край зуба й притискують до піднебінної поверхні. До уступу фольгу притис­кують скляною паличкою, розправляють на зубі й прилеглій конусоподібній частині стовпчика. Один край пластинки повинен бути трохи довшим за ін­ший. Обидва кінці захоплюють пінцетом і завертають так, щоб довший кі­нець закривав короткий, утворюючи замок. Фольгу ретельно обтискують по зубу шпателем або гладилкою, розгладжують зморшки. Ковпачок повинен перекривати уступ на 2—3 мм. Ковпачок знімають з моделі, випалюють до червоного кольору, очищують кип'ятінням у хлоридній кислоті, знову надя­гають на модель.

Під час роботи з фарфоровою масою слід дотримуватись ідеальної чисто­ти. Для кожного виду фарфорової маси на заводах-виробниках відпрацьова­на методика її формування й режим випалювання. Вони описані в інструкції. У комплексі будь-якої фарфорової маси є зразки кольорів опакового, дентин-ного та прозорого шарів, шкала кольорів, керамічні трегери (підставки), ча­шечки для замішування маси.

Відтворення вибраного лікарем і зазначеного в наряді кольору коронки здійснюється шляхом пошарового нанесення й випалювання фарфорових мас різного кольору (опакового, дентинного та прозорого шарів).

Приклади поєднання фарфорових мас наведено в табл. 15.

Приклад 1. У наряді зазначено, що лікар вибрав колір коронки В1. Під час виготовлення коронки технік використовує ґрунтову масу Г18, дентин-ну — Д8 і прозору масу.

Приклад 2. У наряді зазначено, що лікар вибрав колір коронки В6. Технік повинен використати ґрунтову масу Г13, дентинну — Д15 і прозору масу.

Таблиця 15. Поєднання фарфорових мас

Шар

Колір

В1

В2

ВЗ

В4

В5

В6

В7

В8

В9

В10

ви

В12

ВІЗ

В14

Опаковий

Г18

Г1З

Г18

Г9

Г1З

Г1З

Г1З

Г1З

Г1З

Г18

Г22

Г2

Г4

ПЗ

Дентиіший

Д8

Д20

Д2

Д4

Дз

Д15

Д5

Д13

Д9

Д6

Д20

Д2

ДІ

Д10

Прозорий

Пр

Пр

Пр

Пр

Пр

Пр

Пр

Пр

Пр

Пр

Пр

Пр

Пр

Пр

64

Моделювання й випалювання фарфорової коронки можна розділити на три етапи: 1) моделювання й випалювання опакового шару (1-ше випалюван­ня); 2) моделювання й випалювання дентинного шару (2-ге випалювання); 3) заключне випалювання — глазурування (3-тє випалювання).

Перше випалювання. Перед нанесенням фарфорової маси плати­новий ковпачок прожарюють у полум'ї пальника, кип'ятять у 10% розчині нітратної кислоти. Беруть необхідні порошки фарфорової маси. Потім готу­ють флакон із чистою дистильованою водою або рідину з комплекту, піпет­ку, фільтрувальний папір, складений у кілька шарів і нарізаний стрічками за-вширшки 2 см і завдовжки 8—10 см.

Фарфорову кашку з порошку й дистильованої води готують густої конси­стенції (маса не повинна стікати зі скла, поставленого на ребро). Коли під час роботи фарфорова маса висихає, то до неї додають піпеткою крапельку води та обережно перемішують.

Модель зуба виймають із комбінованої моделі. Пінцетом надягають на неї очищену від забруднень матрицю (ковпачок). Потім металевим шпателем або колонковим пензликом наносять на матрицю окремими порціями фарфо­рову кашку, ретельно конденсуючи кожну нову порцію рифленим інструмен­том. Надлишок води видаляють фільтрувальним папером. Фарфорову кашку наносять рівномірним шаром завтовшки 1,2 мм. Потім пензликом середньо­го розміру (№ 10) розгладжують фарфорову масу, після чого половину шири­ни уступу звільняють від фарфорової кашки для дентинного шару. У тако­му вигляді матрицю знімають із моделі й поміщають на керамічний трегер. До цього моменту піч для випалювання повинна прогріватися протягом 5—10 хв до температури 1080 °С. Керамічний трегер з матрицею поміщають у вхідний отвір печі. Через 5 хв трегер з коронкою ставлять на випалюваль­ний столик печі й розігрівають на ньому коронку ще 2 хв. Потім вхідний отвір печі закривають кришкою і вмикають вакуумний насос. Коли розрід­ження атмосфери досягне 600 мм рт. ст. (а температура в печі — 900 °С), ви­палювальний столик уводять у муфель. Не вимикаючи вакуумного насоса тем­пературу підвищують до 1100—1110 °С. Після цього відкривають повітря­ний вентиль і виводять випалювальний столик із муфеля. Піч вентилюють ще протягом ЗО с. Трегер з матрицею переносять з печі на азбестову або кера­мічну підставку.

Роль вакууму при випалюванні керамічного зубного протеза полягає у видаленні пухирців повітря перш ніж фарфор перейде в розплавлений стан. Коли фарфор розплавляється, вихід пухирців утруднюється. Щоб зруйнувати пухирці, вакуум потрібно вимкнути. Таким чином, вакуум регулює ступінь прозорості, обмежуючи вміст повітря в розплавленому фарфорі. Переплав­лення (надмірне випалювання) знижує пористість, що збільшує прозорість і насиченість, але зменшує світлопровідність (з'являється сірий відтінок).

65

Надмірне й повторне переплавлення знижує коефіцієнт теплового розширен­ня фарфору. Недостатнє випалювання не усуває пористості, що зменшує про­зорість і насиченість, але підвищує світлопровідність (з'являється білий від­тінок). Недостатнє випалювання призводить до розтріскування і розломів фар­фору. Поверхня фарфору буде залишатися пористою і після глазурування. Випалювання зубного фарфору слід проводити за максимально високої тем­ператури. Це дозволяє запобігти дефектам, що виникають у разі недостат­нього випалювання керамічних матеріалів.

Охолодження фарфорової маси проводять у кімнаті. Охолоджену корон­ку поміщають на модель препарованого зуба. Шпателем або гладилкою ре­тельно адаптують матрицю до уступу моделі.

Коли під час огляду випаленої коронки виявляють тріщини або щілини в місці прилягання фарфору до уступу, то їх розширюють і заповнюють рідкою фарфоровою кашкою і ще раз проводять випалювання в описаному режимі. Коли тріщини невеликі, то додаткове випалювання не проводять, обмежую­чись ретельним заповненням тріщин фарфоровою масою під час другого ви­палювання. Після випалювання фарфор повинен мати блискучу поверхню.

Друге випалювання. Цей етап включає моделювання коронки з фар­форової кашки, випалювання й корекцію форми коронки шліфуванням. Це найбільш трудомісткий і складний етап.

Моделювання фарфорової коронки проводять на комбінованій моделі. Щоб запобігти поглинанню рідини (води) з фарфорової кашки гіпсом моделі, її вкривають водовідштовхувальним матеріалом. Ізоляційні олівці та рідини дозволяють запобігти прилипанню керамічної маси до гіпсу й витягуванню з неї вологи. Рідину пензликом наносять на модель. Через 2 хв вона висихає, пори в гіпсі відсутні.

Моделювання коронки з фарфорової кашки проводять у такій послідов­ності. Спочатку формують коронку з дентинної маси. Моделювання розпо­чинають з язикової поверхні. Комбіновану модель при цьому тримають лі­вою рукою, закриваючи вказівним пальцем присінкову поверхню зубів.

Фарфорову кашку наносять шпателем. Перші порції наносять на контакт­ні поверхні коронки. Фарфорову масу ущільнюють легким постукуванням шпателя по комбінованій моделі. Надлишок рідини знімають фільтруваль­ним папером, легенько притискаючи її до фарфорової маси. Потім матеріал наносять на язикову поверхню.

Після цього приступають до моделювання присінкової поверхні коронки. Для цього змодельовану частину коронки закривають фільтрувальним папе­ром, складеним у 4—6 шарів.

Потім колонковим пензликом № 1 зволожують поверхню нанесеної фар­форової маси в міжзубних проміжках і по різцевому краю та наносять ден-тинну масу на присінкову поверхню коронки.

66

Далі гострим шпателем надають коронці необхідних контурів, звільняю­чи міжзубні приясенні ділянки від фарфорової маси. Коли моделюють одно­часно кілька коронок, то розділяють їх тонкою пилочкою і виймають моделі зубів разом з коронками з комбінованої моделі. Пришийкову ділянку коронки оформлюють таким чином, щоб фарфорова маса доходила тільки до уступу.

Знову встановлюють модель зуба в комбіновану модель і гострим шпате-лем зрізають із присінкової поверхні коронки та її різального краю частину дентинної маси під гострим кутом. На цю ділянку наносять прозору емалеву масу, відновлюючи анатомічну форму коронки. За наявності просвічування в ділянці різального краю з язикової поверхні коронки слід під гострим ку-том зняти з неї частину дентинної маси та нанести на це місце прозору масу. Кожну нову порцію маси перед нанесенням зволожують.

Ураховуючи подальшу об'ємну усадку матеріалу в процесі випалювання (30—33%), нашарування мас збільшують на 1—1,5 мм по висоті.

Потім модель зуба разом з коронкою виймають із комбінованої моделі. Коронку збільшують з боку контактних поверхонь на 0,6—0,7 мм. Роблять це так. Стрічку фільтрувального паперу завдовжки 8—10 мм, складену в 4—6 шарів, кладуть між великим і вказівним пальцями лівої руки. Змодельо-вану коронку вкладають на фільтрувальний папір. Потім контактні поверхні коронки зволожують, після чого колонковим пензликом № 1 чи № 2 наклада­ють дентинну та прозору маси в тому самому співвідношенні, як під час мо­делювання інших поверхонь коронки.

Кожну порцію нанесеної кашки конденсують, воду видаляють фільтру­вальним папером. Після нанесення фарфорової маси контактні поверхні ко­ронки загладжують шпателем і м'яким пензликом № 10.

Повністю змодельовану коронку ретельно загладжують пензликом і до­водять фарфорову масу точно до уступу. Коронку знімають з моделі і помі­щають на керамічний трегер для просушування й випалювання фарфорової маси. Просушування й випалювання змодельованої коронки проводять так само, як і під час першого випалювання, але температура має бути нижчою на 10 °С. Треба пам'ятати, що невеликі порції фарфору плавляться за нижчої температури. Коронку виймають із печі та поміщають на азбестову або кера­мічну підставку для охолодження. Після повного охолодження коронку при­шліфовують до сусідніх зубів і зубів-антагоністів. Коли додаткове випалю­вання коронки з метою її корекції не потрібне, то коронці надають заключної форми, підрізують до рівня уступу та передають на примірку в клініку. Якщо пацієнту необхідно виготовити кілька коронок на одну щелепу, їх моделю­ють і випалюють попарно.

Третє випалювання — глазурування. Перед глазуруванням поверх­ню коронки шліфують дрібнозернистими карборундовими головками, ретель­но миють зубною щіткою в проточній воді та обробляють етиловим спиртом.

67

Потім наносять глазур. Коронку поміщають на керамічний трегер, підсушу­ють звичайним способом і вводять у муфель випалювальної печі, розігрітої до температури 1000 °С. Випалювання проводять в атмосферному середови­щі. Температуру в печі підвищують до температури випалювання фарфору та витримують її протягом 2—5 хв. При цьому розплавлені флюси на поверх­ні коронки утворюють склоподібний шар. Після глазурування з коронки вий­мають платинову фольгу. Для цього фарфорову коронку занурюють у воду, потім за допомогою пінцета обертальними рухами, починаючи з уступу, скру­чують фольгу та видаляють її. Готові коронки передають у клініку.

Виготовлення фольгових матриць для фарфорових жакет-коронок на кукси фронтальних зубів Алгоритм дій

1. Підготувати інструменти й матеріали:

• інструменти для виготовлення платинового ковпачка;

• пінцет, ножиці, шпатель-гладилку;

• корнцанги;

• платинову фольгу завтовшки від 0,02—0,025 мм ромбоподібної форми.

2. Узяти лист паперу, виготовити викройку.

Ширина її має дорівнювати висоті двох коронок підготовленого зуба, дов­жина — трохи більша за периметр шийки зуба.

3. Вирізати за викройкою платинову фольгу.

Для передніх зубів треба брати фольгу завтовшки 0,015 мм, для бічних — до 0,02—0,025 мм.

4. Вирізану за викройкою фольгу палити.

5. Накласти заготовку до присінкової поверхні зуба, на кутах різального краю зробити два надрізи.

6. Перегнути середній фрагмент пластинки через різальний край зуба і притиснути його до піднебінної поверхні.

7. Обтиснути бічні поверхні зуба, а кінці пластинки з'єднати на піднебін­ ній поверхні зуба.

8. Притиснути фольгу до уступу пальцем, а потім скляною паличкою роз­ правити її на зубі.

9. Захопити два кінці пластинки пінцетом і, стягуючи пластинку, загор­ нути їх так, щоб довший кінець перекрив короткий (створюючи замок для ков­ пачка).

10. Обережно зняти ковпачок з моделі, палити до червоного кольору, очис­ тити у хлоридній кислоті.

11. Перевірити на моделі, чи щільно ковпачок прилягає до уступу. Ковпачок повинен перекрити уступ на 2—3 мм.

68

Виготовлення склокерамічних коронок із ливарної кераміки. Від­битки, моделі й штампики одержують звичайним способом. Коронки моде­люють із воску на штампику. Воскову модель заформовують у вогнетривку суміш із фосфатною зв'язувальною речовиною за методикою, яка застосову-ються для лиття металевих коронок за моделями, що виплавляються. Блок ке­рамічного матеріалу поміщають і розплавляють у спеціальному тиглі. Корон­ку відливають у ливарній машині за температури 180 °С. Відлиту коронку з прозорого скла піддають термообробці для утворення кристалічної кераміки, яка складається переважно з флюориту. Процес ситалізації триває кілька го­дин і проводиться в муфельній печі або ситалізаційній печі до кінцевої тем­ператури 1075 °С.

Випалена коронка має білий колір і прозорість близько 50%. Потім її під­фарбовують спеціальними барвниками. Для фіксації коронки застосовують спеціальні фосфат-цементи відповідних кольорів.

Ливарна кераміка "Cerapearl" (США) розроблена на основі скла з фосфа­ту кальцію. Ця система також передбачає застосування лиття за виплавлени­ми моделями та термообробку для перетворення скляного відливка на кера­міку. Однак процес лиття має суттєвий недолік. Він супроводжується додат­ковою усадкою керамічної маси. Для усунення цього недоліку в 1983 р. у відділі ортопедичної стоматології та стоматологічних матеріалів Цюрихського університету (Німеччина) був розроблений метод пресування кераміки за ви­сокої температури ("ІПС Імпрес"). У 1986 р. метод розроблявся разом зі стома­тологічною фірмою "Ivoclar" (Ліхтенштейн). Новий тип кераміки зміцнений лейцитом і містить латентні часточки, які стимулюють ріст кристалів. Під час пресування гарячого керамічного матеріалу в скляній матриці утворюються кристали лейциту розміром у декілька мікрон, які потім з'єднуються в моно­кристал. За методом "ІПС Імпрес" відновлюють дефекти коронок усіх зубів.

Клініко-лабораторні етапи:

1. Вибір кольору.

2. Препарування зубів з обов'язковим уведенням ретракційної нитки в пришийкову ділянку. При цьому необхідно сформувати пришийковий уступ завширшки 1 мм під кутом 90—100°.

Зуб препарують турбинним наконечником з повітряно-водяним охолод­женням. Бажано використовувати наконечник із фіброоптикою. Знімають двошаровий (робочий) і одношаровий (допоміжний) відбитки. Використову­ють силоксанові матеріали. Модель відливають із високоміцного гіпсу типу "Ф'юджі рок", замішаного на дистильованій воді. Гіпс протезного поля об­робляють жировим олівцем для гіпсу. Моделювання проводять в артикуля-торі моделювальним воском, відновлюючи анатомічну форму зуба.

Наступним етапом є встановлення ливникової системи. В одній опоці по­винно бути не більше ніж 4 одиниці. Формувальну масу замішують у вакуум-

69

ному міксері. Опоку та склокерамічний матеріал поміщають у муфельну піч на 7 год (швидкість підвищення температури — З °С за 1 хв). Кристалічна час­тина кераміки складається з кристалів лейциту. За температури 1150 °С після 20-хвилинного витримування починають процедуру пресування в ливарну форму під тиском 0,3—0,4 МПа. Заповнення опоки та спікання проводять у вакуумі. Після спікання опоки піч автоматично вимикається. Ливники від­різають алмазним диском. Для отримання прозорості та індивідуального ко­льору традиційним способом наносять порошкову кераміку, проводять ви­палювання в печі (наприклад, у печі "Програмант"). Після припасування в ротовій порожнині конструкцію обробляють гелем, який містить 4,9% пла­викової кислоти, і цементують її.

Описана система має такі переваги, як значна міцність конструкції, висо­ка її естетичність, точне крайове прилягання, відсутність усадки, оптимальна функціональність.

Фарфорові коронки, зміцнені оксидом алюмінію, відомі з 1965 р. Вони складаються з внутрішнього керамічного каркаса, який містить від 40 до 50% оксиду алюмінію, і зовнішнього облицювального фарфору.

Техніка виготовлення алюмооксидних коронок "In Ceram" ("Vita", Німеччина). Кукси зубів, укриті ізоляційним шаром, дублюють зшитою силі­коновою масою. Зі спеціального гіпсу виготовляють куксу-дублікат. На цю куксу після маркірування межі препарування наносять порошок шлікера, який складається з подрібненого оксиду алюмінію, замішаного до рідкої кон­систенції на спеціальній рідині. Потім межу препарування звільняють від шлікера скальпелем. Гіпсову куксу з каркасом зі шлікера спікають за темпе­ратури 1120 °С. Процес триває 10 год, при цьому часточки оксиду алюмінію спікаються. Одержаний каркас має міцність крейди. Каркас знімають і пере­носять на робочу модель, коригують його товщину.

Потім проводять інфільтраційне випалювання. Спеціальний скляний по­рошок, замішаний на дистильованій воді, наносять на каркас. Випалювання проводять за температури 1100 °С. Під час випалювання скляний порошок інфільтрує спечений каркас протягом 4 год. Цей порошок має колір природ­ного зуба. Його надлишки видаляють під час шліфування й піскострумин­ною обробкою порошком оксиду алюмінію діаметром 50 мкм.

Після двох контрольних випалювань скломаси каркас готовий до обли­цювання керамічними масами "Vitadur Alpha". Пошарове їх нанесення до­зволяє одержати будь-який відтінок кольору зубів.

Виготовлення керамічних каркасів методом лиття під тиском. За елас-томерним відбитком відливають епоксидну модель. Виготовляють епоксид­ний штампик, на якому створюють воскову модель каркаса рівномірної тов­щини: 0,5 мм — для коронок на передні зуби, 0,8 мм — на кутні. Потім виго­товляють гіпсову форму (опоку) для лиття під тиском керамічного каркаса.

70

Після виплавлення воску форму нагрівають. Пластичний шлікер, який міс­тить оксиди алюмінію та магнію, віск, скло й силіконовий полімер, нагріва­ють до температури 180 °С і заповнюють під тиском форму для утворення каркаса. Після видалення ливника каркас випалюють у спеціальній печі про­тягом 10 год за максимальної температури 1300 °С. На каркас наносять фар­форові маси (для облицювання) і знову його випалюють.

Перевагами цього методу є більша точність припасування каркаса на ро­бочій моделі, рентгенологічна прозорість і добра біосумісність.

Основними недоліками є складність процесу і висока вартість.

Магнієоксидна кераміка. Каркас коронки з оксиду магнію з високим коефіцієнтом термічного розширення (14,5 • 10~^б °С ) виготовляють за та­кою самою технологією, як і алюмооксидний каркас. Каркаси з оксиду магнію дозволяють застосовувати для їх облицювання різноманітні фарфорові маси, зокрема такі, що призначені для облицювання каркасів зі сплавів металів, ко­коефіцієнт термічного розширення яких близький до 14,5 • 10 °СГ . Алюмоси­лікатні каркаси та каркаси, виготовлені методом лиття, коефіцієнт терміч­ного розширення яких близький до 8 • 10⁴⁵ °С"¹, можна облицьовувати лише спеціальними легкоплавкими фарфоровими масами.

Помилки та ускладнення, що виникають під час виготовлення фарфоро­вих коронок, наведено в табл. 16.

Таблиця 16. Помилки та ускладнення, що спостерігаються на клінічних

і лабораторних етапах виготовлення фарфорових коронок,

і методи їх усунення

Помилки та ускладнення	Помилки лікаря	Помилки зубного техніка	Методи усунення
Хронічне запалення ясенного краю	Травма ясенного краю: 1) утвореним уступом; 2) неправильно при­пасованим кільцем; 3) тимчасовою корон­кою; 4) нерівним гост­рим краєм коронки	Недостатнє нашаруван­ня фарфорової маси в пришийковій ділянці	Виготовити нову ко­ронку
Пульпіт препарова­ного зуба	Опік пульпи: 1) під час препарування зуба; 2) під час виготовлен­ня тимчасової корон­ки з акрилової само­тверднучої пластмаси		Провести лікування пульпіту
Широка коронка	Неякісний відбиток	Надлишок компенса­ційного шару	Виготовити нову ко­ронку

71

Продовження табл. 16

Помилки та ускладнення	Помилки лікаря	Помилки зубного техніка	Методи усунення
Вузька коронка	1 . Неякісне препару­вання. 2. Усадка відбиткової маси	1 . Несвоєчасне відли­вання за відбитком моделі. 2. Некомпенсована усадка фарфорової коронки	1 . Допрепарувати кук­су зуба. 2. Абразивними інстру­ментами розширити внутрішній діаметр ко­ронки. Краще вигото­вити нову коронку
Коронка не­щільно приля­гає до уступу	Неякісний відбиток	Помилки під час виго­товлення моделі	Виготовити нову ко­ронку
Колір коронки не відповідає кольору при­родних зубів	Неправильний підбір кольору коронки	1 . Застосування фар­форової маси та роз­цвітки різних фірм. 2. Неправильний під­бір кольору	Якщо відкоригувати колір коронки перед глазуруванням немож­ливо, виготовити нову коронку
Коронка під­вищує прикус	Кукса недостатньо "виключена" з прикусу	Неякісне моделювання	Відкоригувати змикаль-ну поверхню коронки за допомогою копію­вального паперу
Сколювання фарфору на змикальній поверхні	Неправильне оклюзій-не співвідношення зуб­них рядів, недостатнє препарування по висо­ті міжоклюзійного про­стору, унаслідок чого коронка порушує жу­вальні рухи	Недостатня конденса­ція фарфорової маси. Порушення режиму випалювання	Виготовити нову ко­ронку
Помутніння емалевого шару		1 . Надмірна темпера­тура випалювання. 2. Попередній шар фарфору не очищений	Проводити випалю­вання за інструкцією для даної фарфорової маси
Розлом фарфору		1 . Дуже тонкий шар прилягає до товстого. 2. Надмірна початкова температура. 3. Недостатнє просу­шування	1 . Забезпечити рівно­мірну товщину шарів. 2. Перевірити параме­три печі. 3. Збільшити трива­лість просушування на 3 — 5 хв

72

Продовження табл. 16

Помилки та ускладнення	Помилки лікаря	Помилки зубного техніка	Методи усунення
Відсутність природного блиску		Недостатнє перше ви­палювання	Перевірити параметри печі. Закінчити перше випалювання при по­яві блискучої поверхні
Додатковий шар не приля­гає на попе­редній шар		Надмірне випалюван­ня першого шару	Перевірити параметри печі. Зняти поверхне­вий глянець поперед­нього шару