Сприяння розвитку різних видів емпатії у підготовці майбутнього вчителя - хореографа

Анотація: в даній статті містяться відомості про різні види емпатії, та їх роль у підготовці майбутнього вчителя - хореографа.

Ключові слов:. емпатія, хореографія,професійні навички, культура.

Актуальність: проблеми виховання емпатії у майбутніх вчителів хореографії в процесі вивчення фахових дисциплін зумовлена необхідністю всебічного розвитку естетичних знань, смаків, ідеалів, заохочення до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, в потребі вносити прекрасне в оточуючий людину світ і співпереживати іншим, зокрема у майбутньому дітям яких будемо навчати.

Ступінь розробки проблеми: видатні мистецтвознавці та хореографи наголошують на великому значені сформованості естетичної культури та величезному впливі здатності до співпереживання у майбутніх фахівців в галузі хореографічного мистецтва (К. Голейзовський, Р. Захаров, А. Смирнов та ін.).

Особлива роль в трансляції гуманістичних людських цінностей, у пробудженні високих духовно-моральних і естетичних почуттів, у формуванні творчо-естетичних відношень до різних аспектів життєдіяльності, залученні слухачів до духовної енергетики хореографічного твору належить танцюристові. Він повинен володіти багатим життєвим і емоційним досвідом, високим рівнем загальної та художньо-естетичної культури, бути духовно розвиненою людиною, мати високий рівень емпатії й рефлексії.

Ґрунтуючись на цьому положенні, можна зробити припущення, що формувати вищезазначену професійну особистісну якість треба в умовах діяльності, спрямованої на надання допомоги студенту у вирішенні його проблем, а зважаючи, що більшу кількість навчального часу студенти проводять на дисциплінах з хореографії, то роль вчителя і його «робочих» відносин з учнями є величезною.

Під час викладання хореографічних дисциплін вчитель повинен мати чітку стратегію поведінки з учнями в різних ситуаціях. Відсутність емпатії зі сторони педагога ніколи не стане запорукою успіху у спілкуванні зі студентами. Використовуючи різноманітні, цікаві, творчі методи та нестандартні підходи до виховання емпатії у студентів можна отримати гарні результати, що стануть запорукою успішної професійної діяльності ваших учнів у подальшому житті, що і являється кінцевою метою виховання емпатії у студентів під час викладання хореографічних дисциплін.

Актуальною залишається задача пошуку найбільш вдалих для цього психологічних технологій, які б сприяли розвитку необхідних особистісних якостей, що дають можливість вчителю встановлювати рівноправний характер взаємодії з учнем. Як зазначають науковці, позитивне вирішення даної проблеми можна отримати, якщо до організаційних форм навчання, прийнятих у вузі, ввести необхідну інформацію про емпатію, способи формування її мотивації, практику розв'язання задач, які потребують від студентів прояву даної особистісної властивості. Крім того, процес формування педагогічної емпатії протікає більш успішно, якщо своєчасно діагностувати початковий стан даної особистісної властивості і чітко уявляти необхідний рівень, який має бути досягнутий за роки навчання у педагогічному вузі, забезпечити оптимальне співвідношення педагогічної теорії і практики на уроках з хореографії, використання традиційних методів навчання та новітніх технологій під час вивчення фахових дисциплін, взаємозв'язку навчальних, позааудиторних занять, творчої самостійної роботи, педагогічної практики з дітьми в школі.

Формуванню емпатії у студентів-хореографів сприяє соціально-психологічний тренінг, що дозволяє підвищити компетентність у сфері спілкування, і набути навичок міжособистісного спілкування. Соціально-психологічний тренінг, безумовно, представляється як метод формування емпатичної культури студентів, всередині якого можна автономно використовувати й інші методи.

Могутнім засобом залучення в творчий акт учнів є енергетика вчителя, завдяки якій народжується художня комунікація, інтерактивний обмін між ним і слухацькою аудиторією.

Методична система виховання емпатії у майбутніх вчителів хореографії спирається на наступні положення:

• необхідність глибокого вивчення унікального внутрішнього світу учнів, рівня їх обдарованості, характеру, темпераменту, що вимагає від педагога емоційної гнучкості, артистичності, інтуїції;

• прагнення до співтворчості викладача і учня, надання йому можливостей позбутися комплексів і набути свободи;

• створення умов для розвитку у студентів артистичного мислення і багатства образних відчуттів, що викликає духовний стан виконавця-творця;

• робота над собою в напрямі набуття ним особистісного значення для виконавця;

• створення атмосфери спільності і захисного простору професійної праці і професійної моралі, яка потребує розуміння свого дару як обов'язку, а причетність до хореографії як велику вдачу, що подарувала доля;

• сприйняття хореографії як величезного пласту людської духовності, тому виконавцю необхідно мати широку культурну ерудицію, уміння пов'язувати між собою явища в духовному світі, різні види мистецтва, які специфічними засобами розкривають цілісний художній образ світу;

• прагнення до результату, до публічного показу результатів своєї праці в концертній діяльності;

• залучення студентів до таких форм концертних виступів як хореографічні фестивалі, майстер-класи, гастрольні поїздки.

Отже, внаслідок аналізу науково-методичних праць із проблеми дослідження розкрито потенціал педагога як найбільш впливового засобу дії на свідомість учнів з метою розвитку в них емпатійності. Розробка системи виховання у педагогічних вищих навчальних закладах щодо розвитку емпатійних стосунків суб'єктів взаємодії може бути одним із дійових шляхів реалізації суб'єкт-суб'єктної парадигми, гуманізації освіти і внаслідок цього розвитку вільної, високоморальної, самодостатньої особистості, яка успішно реалізує свій потенціал у професійній діяльності.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Василишина Т.В. Емпатійні здібності вчителів: психологічний аспект// Практична психологія та соціальна робота. - 1999. - № 4. - С. 37-38.

2. Виговська Л.П. Емпатійність як механізм реалізації суб'єкт-суб'єктної педагогічної парадигми// Психологія: Зб. наук. праць НПУ ім. М.П.Драгоманова. - Вип. 4 (7). - К., 1999. - С. 61-66.

3. Гаврилова Т.П. Понятие ^мпатиии в зарубежной психологии // Вопросьі психологии.- 1975. - № 2. - С. 147-157.

4. Гузій Н.В. Основи педагогічного професіоналізму: Навч .пос. - К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2004. - 155 с.

Говорун Юлія Науковий керівник - Сараєва Л. Ю.

ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ НА УРОКАХ

УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Анотація: у статті висвітлено поняття «естетики», основні положення естетичного виховання, погляди різних вчених, дослідників на реалізацію його на уроках української літератури.

Ключові слова: естетика, естетичне виховання, особистість, культура, література, методи виховання, форми виховання.

Ідеалом виховання є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна і національно свідома людина. Такий громадянин може бути вихований лише за умови комплексного підходу до вирішення проблеми, що буде охоплювати всі сфери його інтересів.

Однією з умов успішної реалізації такого підходу є оволодіння учнями основами естетичних знань, що сприяють сприйняттю та оцінці прекрасного, становленню естетичних ідеалів і смаків.

Проблеми естетичного виховання були й залишаються предметом дослідження багатьох вітчизняних вчених, серед яких І. Зязюн, О. Киричук, О. Семашко, В. Сухомлинський, Л. Кондрашова, Н. Миропольська та ін. Вони свідчать, що естетичне виховання є важливим напрямом освіти.

Естетичне виховання потрібно розглядати не лише як процес набуття знань і вмінь, а насамперед, як універсальний засіб особистісного розвитку школярів на основі виявлення індивідуальних здібностей, різнобічних естетичних потреб та інтересів. Мета естетичного виховання полягає у формуванні в учнів особистісно-ціннісного ставлення до дійсності, розвитку естетичної свідомості, загальнокультурної і художньої компетентності, здатності до самореалізації, потреби в духовному самовдосконаленні. Загальна мета визначає наступні завдання, що включають навчальні, виховні й розвиваючі аспекти:

• збагачення емоційно-естетичного досвіду;

• формування культури почуттів;

• розвиток загальних та художніх здібностей, художньо-образного мислення, універсальних якостей творчої особистості;

• виховання в учнів естетичного ставлення до дійсності, світоглядних уявлень і ціннісних художніх орієнтацій;

• розуміння учнями зв'язків літератури з природним і предметним середовищем, життєдіяльністю людини, зокрема сучасною технікою, засобами масової інформації;

• виховання здатності сприймати та інтерпретувати художні твори, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументуючи свої думки та оцінки;

• розширення і збагачення художньо-естетичного досвіду;

• опанування художніми вміннями та навичками в практичній діяльності;

• формування художньої компетентності - здатності керуватися набутими художніми знаннями та вміннями;

• готовність використовувати отриманий досвід у самостійній діяльності згідно з універсальними загальнолюдськими естетичними цінностями та власними духовно-світоглядними позиціями;

• УДК: 371.036

  виховання художніх інтересів, смаків, морально-естетичних ідеалів, потреб у художньо-творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні відповідно до індивідуальних можливостей та вікових етапів розвитку, формування навичок художньої самоосвіти та самовиховання [1, с. 64].

Освіта на всіх етапах життя людини виступає умовою її розвитку як суб'єкта культури, складовою культурного відтворення. Література дає змогу особистості засвоїти унікальну культуру людства і створювати свій власний духовний світ. Узагальнюючи теоретичні здобутки, що віддзеркалюють філософські погляди щодо функціонування літератури як мистецтва в соціумі, дослідники виділяють такі основні функції: естетична, інформативно-пізнавальна, світоглядно-виховна, духовно-творча, аксіологічна, евристична, соціально-орієнтаційна, комунікативна, регулятивна, сугестивна, гедоністична, релаксаційно-терапевтична, компенсаторна. На відміну від традиційного домінування в освітньо-виховній системі інформативно-пізнавальної функції доцільно виділити і посилити в педагогічній практиці духовно-творчу функцію, яка тісно пов'язана зі світоглядно- виховною [2, с. 24].

Естетичне виховання на уроках української літератури може відбуватися за допомогою різноманітних методів. Дослідники умовно поділяють їх на три групи.

Перша група включає методи стимулювання і збагачення сприймання та інтерпретації творів мистецтва. Застосування методів цієї групи сприяє формуванню у школярів естетичної свідомості, світосприймання, що грунтується на свідомій рефлексії.

Емоційне стимулювання художнього сприймання учнів, зміцнення і розвиток їх здібностей передбачає введення різноманітних прийомів, передусім інтригування, ігрових ситуацій, де акцент робиться не на раціональні способи трансляції художньої інформації, а на процеси її емоційного переживання. Реалізація ігрових прийомів у виховному процесі здійснюється з урахуванням вікових особливостей школярів.

В ігровій діяльності розвивається здатність учнів співвідносити художні предмети та явища з навколишнім світом, продуктивно конструювати їх за допомогою уяви, випробовувати себе в різних ролях.

Другу групу методів виховання складають методи сприяння до творчості дітей, які здійснюються опосередковано за допомогою прийомів емоційного впливу. Головним їх змістом є спрямованість на створення сприятливих, позитивних емоційно-психічних станів учнів у процесі діяльності, створення атмосфери творчого пошуку, емоційної активності і захопленості. До числа прийомів належать: ігрові імпровізації, обговорення у формі бесіди чи дискусії, самохарактеристики та взаємні характеристики, критика і самокритика, переключення уваги школяра на різноманітні завдання тощо.

Третя група об'єднує методи, спрямовані на стимулювання і регулювання соціокультурної діяльності [3].

Одним із шляхів підвищення ефективності роботи з естетичного виховання є впровадження у шкільну практику системи нетрадиційних форм організації навчального процесу, а саме - включення у канву уроку методів і прийомів поєднання репродуктивних і пошукових форм роботи.

Без сумніву, ґрунтовні знання виникають на базі максимальної розумової активності, чого не можуть повністю забезпечити інформаційні методи навчання. А тому закономірно, що вони повинні бути доповнені методами і формами роботи пошукового характеру: внаслідок створення проблемних ситуацій у школярів починають діяти ті безумовні рефлекси, які, за свідченням психологів, у звичайній ситуації перебувають у загальмованому стані.

Проблемність можлива лише на базі знань, певних умінь і навичок, на які учні могли б спиратися у процесі розв'язання поставленого завдання. Думка про те, що проблемність у навчанні забезпечує грунт для інтелектуальних емоцій висловлюється в працях таких відомих педагогів, як Кудрявцев Т.В., Матюшкін О.М., Махмутов М.І.

Проблемність у навчанні забезпечує грунт для інтелектуальних емоцій. Відкриваючи для себе наукові істини, учні відчувають радість пізнання. Все це дуже потрібне. Проте література як навчальний предмет має і свою специфіку. Осмислення художніх творів вимагає пильної уваги як до інтелектуальної сторони людської особистості, так і до розвитку естетичної культури. У цьому плані важлива роль належить виразному читанню та іншим видам навчальної діяльності репродуктивного характеру, яка зовсім не ґрунтується на проблемній основі. Більшість методистів, наприклад, вважають виразне читання творів музикою живого слова. Слово живе в звуках голосу, в цьому його природа. Чим частіше звучатиме на уроці художнє слово, тим активніше прилучатимуться учні до великих цінностей, духовної культури. І, навпаки, де перша зустріч з художнім твором в цілому підмінюється розмовою про нього, де аналіз не опромінений тими почуттями, які охоплюють учнів від зустрічі з мистецтвом, там ніколи не може бути стійкого інтересу навіть до найвизначніших шедеврів.

Отже, як бачимо, література виступає досить сильним виховним фактором. Школярі, читаючи твори, переживаючи життя улюблених героїв, мають можливість вчитися на їх прикладах, аналізувати їх поведінку та співставляти з власною. Література допомагає виховувати найкращі людські риси: гідність, патріотизм, вірність, щирість та ін. Поети та письменники впродовж століть описували та плекали їх у своїй творчості, намагаючись достукатись до сердець читачів, принести користь та, в той же час, естетичне задоволення. Саме тому українська література виступає одним з основних факторів виховання учня, розважаючи його та даючи безцінні поради.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Волошина Н.І. Естетичне виховання учнів у процесі вивчення літератури. - К.:

Радянська школа, 1985. - 102 с.

2. Кучерява З. Торкнутися краси //Українська мова і література у школі. - 1995. - № 5-6.

- С. 23-25.

3. ЬИр://иа-іпГо.ЬЇ2

УДК 821.161.2:371 Гончарова Наталія

Науковий керівник - доцент Бутенко Н.І.