56.Поняття про характер.Ознаки та риси характеру.

Характер – індивідуальне співвідношення найбільш стійких, суттєвих властивостей особистості, які проявляються в поведінці людини:

а) у певних її стосунках: з собою (критичність, вимогливість, самооцінка тощо); з іншими людьми (індивідуалізм, колективізм, альтруїзм, егоїзм, доброта, жорстокість, ввічливість, грубість тощо); б) у ставленні її: до праці (працелюбство, лінь, акуратність, неакуратність, відповідальність, безвідповідальність, організованість тощо); до об’єктів навколишнього світу (працелюбство, лінь, акуратність, відповідальність, організованість тощо); в) в характері відображаються вольові (дисциплінованість, рішучість, готовність долати перешкоди тощо), емоційні (стриманість, грубість тощо) та інші якості особистості. Характер – це сплав уроджених якостей нервової системи з набутими в житті індивідуальними властивостями.

Характер формується в процесі соціалізації людини в умовах включення її в різні соціальні спільності. Від ступеня сприятливості сформованих у них міжособистісних відносин багато в чому залежить формування тих або інших рис характеру індивіда – стійких форм поведінки в зв’язку з конкретними, типовими для даного виду поведінки ситуаціями. У нетипових ситуаціях людина може виявити і невластиві їй зразки поведінки: ввічлива – брутальність, скромна – розв’язність і т.п. Відомо багато теорій, що намагаються пов’язати прояв характеру з особливостями зовнішнього вигляду людини, її статури, почерку і т.д., але найбільш повне уявлення про людину можна одержати з її вчинків (свідомих, навмисних дій, у яких вона затверджує своє ставлення до інших людей, до самого себе, до світу в цілому). Саме у вчинках як актах поведінки виявляється характер, у них же він і формується. Добрим і чесним можна стати, тільки роблячи добрі і чесні вчинки. Віддавна відома приказка: “Посієш учинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю”. Таким чином, становлення характеру, що відбувається в результаті навчання і виховання людини, обумовлене об’єктивними обставинами її життєвого шляху, але самі ці обставини можуть змінюватися під впливом учинків людини. У результаті вона здатна піднятися над своїм характером, змінити його, стати творцем самої себе в процесі самовиховання. Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по‑різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються наскільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Але коли риси характеру розвинені і проявляються надміру, виникають так звані акцентуації характеру.

Акцентуації характеру – крайні варіанти норми окремих рис характеру.

57.Формування характеру.Типології.

Однією з властивостей людини, що формується під безпосереднім впливом суспільства, взаємодії особистості з іншими людьми, є характер. Характер - це система стійких індивідуальних властивостей людини, що формуються і виявляються в діяльності, спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки й емоційного реагування. В характер входять ті властивості особистості, що накладають певний особливий відбиток на всю поведінку людини та виявляють її специфічне ставлення до світу, інших людей і самої себе. Коли зазначають, що у людини сильний характер, тим самим окреслюють ті властивості особистості, що досить чітко визначають її поведінку, в якій проявляється здатність до подолання перешкод. Коли ж говорять про "безхарактерну людину", то описують особистість, що позбавлена внутрішньої ясності та певності, коли вчинки людини залежать більше від обставин, ніж від неї самої. У характері виявляється визначеність ставлення людини до світу, до того, що для людини є важливим, цінним, значущим. Характер мало залежить від виду діяльності, це достатньо стійка система поведінки в типових умовах. У формуванні характеру провідну роль відіграють соціальні умови. Одним із показників характеру є воля - здатність людини досягати своєї мети, долаючи перешкоди.

Слід розрізняти соціальний та індивідуальний характери. Соціальний характер - це сукупність суттєвих ознак, властивих певній групі людей і зумовлених суспільними умовами. Соціальний характер залежить від системи цінностей, що панують у суспільстві, відображає ідеали і цінності певної епохи та відзначається певною культурно-історичною динамічністю. Індивідуальний характер - це сукупність властивостей, якими люди, що живуть в одній культурі, відрізняються між собою.

Становлення характеру відбувається в процесі взаємодії індивідуальних переживань людини, зумовлених суспільними умовами, з її індивідними властивостями - конституційними, нейродинамічними та психодинамічними. В структурі характеру, як вважав В. Г. Ананьєв, першими виникають комунікативні риси. Внутрішню основу для комунікативних рис характеру становлять стосунки особистості з іншими людьми. Самі комунікативні риси є підґрунтям для формування предметно-дієвих ("діяльнісних") рис характеру, які формуються на основі взаємодії з об'єктивним предметним оточенням через пізнання та предметну діяльність. Система ставлення людини до самої себе є третьою системою ставлень, що об'єктивно мають місце. В подальшому в процесі усвідомлення себе суб'єктом поведінки ставлення перетворюються на рефлексивні властивості характеру. Рефлексивні властивості є найбільш пізніми в структурі характеру, вони залежать від комунікативних та діяльністних. Вони завершують структуру характеру та визначають його цілісність. Риса характеру - це мотив до певного способу поведінки.

С. Л. Рубінштейн визначав характер як сукупність генералішй них мотивів у структурі особистості. Генералізовані мотиви е усталеними, узагальненими, домінуючими, вони визначають орієнтації на певні дії, що забезпечують захист" підтримку та розвиток власної особистості. Відповідно до цих орієнтацій, сучасні психологи виділяють такі типи характерів: егоцентричний (орієнтований на власні цілі, завдання), аллоцентричний (спрямований на задоволення, потреб, захист інтересів інших людей), соціоцентричний (надання переваг цілям соціальних груп, суспільних закладів), альтруїстичний (відмова від власних цілей і завдань заради досягнення чужих).

Зв'язок між темпераментом і характером визначається їх спільною фізіологічною основою - типом нервової системи. Від властивостей темпераменту залежать динамічні (швидкість, сила, інтенсивність) особливості рис характеру. Властивості темпераменту можуть сприяти або протидіяти розвитку певних рис характеру (холерику легше стати хоробрим, ніж меланхоліку). Тип темпераменту певним чином обумовлює недоліки характеру при послабленні виховання. У такому випадку сангвінік недостатньо зосереджений, поверховий, легковажний. Холерик - нестриманий, конфліктний, агресивний, Флегматик - млявий, байдужий, консервативний. Меланхолік вразливий, замкнутий. Отже, тип темпераменту - одна із найважливіших умов походження індивідуально - своєрідних рис характеру.

Тип характеру - це наявність в індивідуальному характері людини сукупності рис, спільних для певної групи людей. Типовими рисами називають психологічні особливості, що є спільними для певної групи людей і водночас є показовими, дозволяють виділити цю групу людей серед інших.

Проблема типології характерів досі не вирішена, хоча низка типологій набула поширення. Слід зазначити, що створення типологій характеру не завжди ґрунтується на наукових методах. Однією з найпривабливіших для широкого загалу є типологія характерів на основі дати народження людини, знаків зодіаку. Різноманітні способи визначення психологічної суті людини та побудова передбачень щодо подальшої долі отримали назву гороскопів. Тривалий час дослідження характерів відбувалися в контексті фізіогвоміки (вчення про встановлення відповідності між зовнішнім виглядом людини та її особистістю). Найвідомішою фізіогномічною системою стало вчення І. Лафатера, який переконував, що основним методом з'ясування

характеру має бути вивчення форми голови, ліній черепу, аналіз міміки. Набула поширення і система уявлень про можливості передбачення рис людини та її долі за рельєфом долонь. У науковій психології відкидають як хіромантію, так і фізіогноміку. Однак, психологи продовжують наполягати, що в тому, як людина стоїть, поводиться, ходить, в якому положенні спить, розкривається суть характеру людини.

Для всіх типологій характерів спільними є такі ідеї.

1. Характер формується в онтогенезі відносно рано і впродовж подальшого життя проявляє себе як більш-менш стале особистісне утворення.

2. Сукупність рис, що утворюють характер, закономірно пов'язані одна з одною.

3. На основі визначення основних ряс характеру можна розподілити людей на певні групи.

Найвідоміші типології

Конституційні типології характеру пов'язують характер з особливостями зовнішності людини, будовою тіла (Кречмер, Шел-дон).

Акцентуальні типології пояснюють особливості характеру виявленням окремих рис та їх сукупностей, що становлять крайні варіанти психічної норми та межують з психопатіями (Леонгард, Лічко)

Соціальні типології визначають характер на основі ставлення людини до суспільства та моральних цінностей (Фромм, Шостром). Характер - сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, створених і проявляються в діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові способи сприйняття реальності, типові способи поведінки, а також своєрідні відносини людини до найрізноманітніших аспектів дійсності.

Типи характеру – виділяють:

- інтровертний тип – якому властиві замкненість труднощі при спілкуванні та налагодженні контактів з оточуючими;

- екстравертний тип – якому притаманні жага спілкування та діяльності, балакучість, іноді – поверховість;

- некерований тип – імпульсивний, конфліктний, категоричний, підозрілий;

- тип неврастенічної акцентуації – з домінуванням хворобливого самопочуття, дратівливості, підвищеної втомлюваності;

- сенситивний тип з надмірною чутливістю, лякливістю, сором’язливістю, вразливістю;

- демонстративний тип – йому властиві егоцентризм, потреба в постійній увазі до себе, співчутті, захопленості ним.

Типологія характеру Г. Хейманса - Р. ЛеСенна

Голландські психологи Хейманса, Є. Вірсма і Р. ЛеСенн в основу своєї типології поклали три психологічні характеристики, звані основними елементами характеру:

1) Активність - пасивність характеризує прояви діяльності у всіх сферах життя, а також манеру виконувати завдання негайно або відкладати їх виконання Активність - це потреба в дії, в прагненні побудувати план і здійснити його.

2) Емоційність - беземоційність відображає частоту і силу емоційних реакцій у відповідь на події, що відбуваються, здатність людини переживати все, що відбувається з ним або стає відомим йому. Хтось легко відгукується на всі події, хтось, навпаки, залишається байдужим.

3) Первинність - вторинність представляє темпорально-енергетичну реакцію людини, відображають як би «в'язкість» психічного стану і одночасно спосіб людини структурувати свій час. «Первинні» безперестану розряджають свої емоції, але ефект і слід реакції швидко зникає. Вони живуть сьогоденням, здатні на велике, але не тривалий зусилля, люблять несподіванки і не здатні до побудови довготривалих планів. «Вторинні» ж видають першу слабку реакцію, але потім вона як би «доганяє» подразник, сила реагування наростає, і ефект зберігається більш тривалий час.

58. Загальне уявлення про здібності.Проблема походження здібностей.Задатки та здібності.

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, які забезпечують успіх діяльності, можливість та ефективність оволодіння нею.

Природними передумовами здібностей є задатки – вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, функціонування мозку, які становлять природну основу розвитку здібностей (за Тепловим Б.М.). Задатки обумовлюють рівні та шляхи формування здібностей, впливають на швидкість розвитку здібностей і на рівень досягнень. Задатки характеризують такі рівні прояву здібностей, як талант та геніальність. Талант – високий рівень розвитку здібностей, перш за все спеціальних. Геніальність – високий рівень розвитку здібностей, як загальних, так і спеціальних. Про наявність геніальності говорять тоді, коли особистість зробила значний вклад в історію та культуру людства.

Із визначенням наявності задатків в психології тісно пов’язана проблема обдарованості (як правило, по відношенню до дітей). Показники обдарованості: темп та легкість засвоєння матеріалу; широта переносу (можливість переносити набуті знання на інші види діяльності); час прояву (чим раніше проявляються, тим більше шансів значно розвинути); співвідношення результатів діяльності з умовами, в яких людина їй навчалась чи оволодівала цією діяльністю.

59-60. Види та рівні здібностей. Структура здібностей.

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, які забезпечують успіх діяльності, можливість та ефективність оволодіння нею.

Розрізняють два рівні здібностей: репродуктивний (забезпечує вміння засвоювати відомі знання, оволодівати типовими видами діяльності), творчий (забезпечує створення нового, оригінального, неповторного).

Види здібностей: загальні здібності (забезпечують відносну легкість та продуктивність в оволодінні знаннями та здійсненні різних видів діяльності. Такі загальні здібності визначають інтелект), спеціальні здібності (допомагають досягнути високих результатів в окремих областях чи сферах діяльності, наприклад, музичні, математичні, психологічні, комунікативні).

Кожна здібність має таку структуру: 1) провідні здібності, які є базовими та необхідними для виконання певного виду діяльності; 2) допоміжні здібності, які не є обов’язковими, але їх наявність забезпечить більшу ефективність виконуваної діяльності.

Формування та розвиток здібностей.

Умови:

1. Врахування сензитивних (найбільш чутливих) періодів розвитку різних функцій.

2. Наявність сприятливого соціального середовища. Це оточення, яке має необхідні знання, вміння, навички.

3. Оптимальний рівень складності діяльності. Занадто проста діяльність знижує інтерес і гальмує розвиток здібностей, занадто складна – знижує мотивацію, темп і також гальмує розвиток здібностей.

Фактори, що впливають на розвиток здібностей:

1. Вроджені задатки.

2. Час вияву.

3. Розвиток здібностей до діяльності, до якої дитина проявляє інтерес.

4. Співробітництво та суперництво.

5. Методика навчання.