30.Відчуття як психічний процес.Поодж.Почуттів.Види.

Про багатство навколишнього світу, про кольори, запахи, музичні тони та шуми, вагу предметів, про спрагу та голод ми дізнаємося завдяки органам чуття. За допомогою органів чуття людський організм отримує у вигляді відчуттів різноманітну інформацію про стан зовнішнього і внутрішнього середовища. У відчуттях інтегруються пізнавальні, емоційні та регулятивні аспекти психічного. Вони є первинною формою відображення об'єктивної дійсності в мозку людини.

Відчуття є відображенням у мозку людини окремих властивостей, якостей предметів та явищ об'єктивної дійсності внаслідок їхнього безпосереднього впливу на органи чуття.

Вивчення розвитку пізнавальної діяльності в еволюції тваринного світу (у філогенезі) і у дитини (в онтогенезі) показує, що відчуття є первинною формою орієнтування організму в навколишньому середовищі. Життєве значення відчуттів полягає також у тому, що вони завжди емоційно забарвлені. Експериментально підтверджено факт різної психофізіологічної дії кольору на людину: зелений - заспокоює, червоний - збуджує. Із двох однакових за вагою ящиків, пофарбованих у білий і чорний колір, перший здається легшим. Особливі відчуття, що йдуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус.

Органічні відчуття перебувають у співвідношенні з об'єктами зовнішнього світу, викликають бажання, вони є джерелом вольового імпульсу. Рухи і дії, спрямовані на досягнення мети, регулюються відчуттями, які необхідні для побудови дії. Таким чином, відчуття забезпечують життєдіяльність людини.

Відчуття, сприймання - процеси чуттєвого пізнання. Це такий ступінь чуттєвого відображення дійсності, коли знання про світ безпосередньо пов'язані з дією предметів на органи чуття. У процесі діяльності, у практиці життя людина здобуває перші чуттєві знання про навколишні предмети, їхні якості та властивості, про власне тіло. Фізіологічно ці знання забезпечуються діяльністю першої сигнальної системи, а тому чуттєві форми відображення загальні для людини і тварини.

Другий ступінь пізнання - абстрактно-теоретичне мислення - характерний тільки для людини. Мислення базується на чуттєвому пізнанні, спирається на образи, але оперує не образами, а поняттями, зміст яких склався в результаті трудової діяльності, а також культури багатьох поколінь людей.

Відчуття не є єдиною формою відображення світу. Більш високі форми чуттєвого пізнання, сприймання та уявлення, не можуть бути зведені до суми або комбінації відчуттів. Кожна із форм відображення має своєрідність, але без відчуттів, як початкової форми відображення, неможливе існування будь-якої пізнавальної діяльності. Відчуття є джерелом наших знань про світ і про нас самих.

Класифікація відчуттів відбувається за кількома ознаками:

1. За наявністю безпосереднього контакту рецептора з подразником, який викликає відчуття, виділяють дистантні і контактні відчуття. Зір, слух, нюх відносяться до дистантних. Ці види відчуттів забезпечують орієнтування в навколишньому середовищі. Смакові, больові, тактильні відчуття - контактні.

2. За розташуванням рецепторів прийнято ділити відчуття на три групи:

а) екстероцептивні (від лат. - зовнішній) - відображають якості предметів і явищ навколишнього світу, рецептори знаходяться зовні тіла, до них належать: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні та інші відчуття;

б) інтероцептивні (від лат. - всередині) - рецептори розташовані на внутрішніх органах і відображають їхній стан, до них належать органічні відчуття;

в) пропріоцептивні (від лат. - власний) - рецептори розташовані в рухових апаратах нашого організму, вони дають нам інформацію про рух і положення тіла в просторі. Це кінестезичні та статичні відчуття.

У межах кожної з цих груп відчуття поділяють на види залежно від аналізаторів і адекватних (відповідних) їм подразників.

Адекватними називають ті подразники, до сприймання яких певний орган пристосований і які в звичайних умовах його збуджують (наприклад, світло - для ока, звукові коливання - для вуха).

Неадекватними (невідповідними) називають такі подразники, до сприймання яких орган не пристосований і які, звичайно, його не збуджують (наприклад, світло - для вуха, механічна дія - для ока і т.д.).

Види відчуттів

Зорові відчуття відіграють важливу роль у діяльності людини та пізнанні нею навколишнього світу. Апаратом зору є око - орган чуття зі складною анатомічною будовою. Світлові хвилі, які відображає предмет, переломлюючись, проходять через кришталик ока і фокусуються на сітківці у вигляді зображення. Для ока характерною є велика рухливість, яка забезпечується трьома парами м'язів, що рухають його в різних напрямках. Рухи очей, а також повороти голови збільшують можливості зорового аналізатора схоплювати велику кількість об'єктивних подразників, що звідусіль діють на нього.

Око за допомогою рухів моделює подразник, ніби знімаючи з нього зліпок. На це вперше звернув увагу І. М. Сеченов, який порівнює в цьому відношенні око зі щупальцями, що охоплюють предмет з усіх боків. Рухи очей бувають різні (рухи стеження, стрибкоподібні та ін.).

Найважливішою частиною ока є сітківка, яка з'єднується за допомогою зорового нерва з великими півкулями головного мозку. Закінчення зорового нерва різняться за формою і функціями. Рецептори, які нагадують формою колбочки, пристосовані до відображення кольору. Вони розташовані в центрі сіткової оболонки і є апаратом денного зору. Нервові закінчення у вигляді паличок відображають світло. Вони розташовані навколо колбочок, ближче до краю сітківки. Це апарат присмеркового зору. Відчуття кольору і світла мають свої аналізаторні системи.

Отже, є дві великі групи зорових відчуттів: ахроматичні (безбарвні, які відображають перехід від білого до чорного через масу відтінків сірого кольору) і хроматичні (барвисті, які відображають світлову гаму з численними відтінками і переходами кольорів).

Відчуття кольору характеризується тоном, яскравістю і насиченістю. Людське око може розрізняти до 500 відтінків.

Слухові відчуття. Слух - унікальне джерело життє­во важливої інформації. Аудіальна система може сприймати звуковий сигнал будь-коли. До слухових належать відчуття звуку і тонів - висоти, сили (гуч­ності), тембру.

Сила (гучність) звуку залежить від фізичної інтен­сивності (амплітуди звукового тиску) і частоти звуку. Тривалий вплив інтенсивного звуку знижує чутливість до гучності, слабкого аудіального стимулу - сприяє підвищенню чутливості до звуків низької інтенсивності. Посилення чутливості внаслідок відносної нестачі аудіальної стимуляції аналогічні з адаптацією до темряви.

Рецептори (вуха) функціонують не незалежно одне від одного, а взаємодіючи на нейронному рівні. У результаті оброблення слуховою системою стимуляції обох вух виявляється відмінність у нейронних сигна­лах, що надходять від обох вушних раковин. Нейронні сигнали проектуються в слухову кору головного мозку, розташовану в скроневих ділянках кожної півкулі. Слухова кора правої і лівої півкуль опрацьовує і сприй­має інформацію про властивості звуку з різною активні­стю. Це не означає, що оброблення і сприймання певної інформації доступні лише певній ділянці слухової кори однієї півкулі. Слухова кора лівої півкулі домінує в ана­літичному опрацюванні слухової інформації; правої - в інтегративному сприйманні та обробленні просторової інформації й невербальних звуків (музики).

Нюхові відчуття. Потенційними стимулами нюхової системи є випари або речовини, що легко випаровують­ся, - одоранти (лат. odorans - пахучість). Щоб викли­кати нюхове відчуття, тверді і рідкі речовини спочатку мають перейти в газоподібний стан. Більшість стимулів нюхової системи - органічні сполуки. Жоден хімічний елемент у вільному стані (атомарній формі) не має запаху.

Для нюхових відчуттів не існує первинних запахів, тому класифікація їх ґрунтується на інтроспекції (самоспостереженні) та суб'єктивних відчуттях.

Людина сприймає запахи завдяки нюховим рецеп­торам - нюховим клітинам, розташованим на слизо­вій оболонці з обох боків носової перегородки, у верхній частині носової порожнини. їх близько 10 млн, у собаки - у 20 разів більше. Нюхові клітини мають форму пали­чок, колбочок і закінчуються точковими булавами, в яких є чутливі волокна. На них діє повітря з молекула­ми пахучої речовини, які викликають нервовий процес. Коливаючись під впливом подразнення, вони передають по нервових шляхах імпульси в кору головного мозку. Нюхову чутливість знижують хронічний нежить і куріння.

Інтенсивність запаху залежить від концентрації па­хучої речовини - кількості тих молекул, що досягли рецепторних клітин. Стимуляція однією пахучою речо­виною активує одну групу рецепторних клітин, нейронна активність яких відповідає певному профілю. Стимуля­ція іншим одорантом активує іншу групу рецепторних клітин, частина з яких може також відреагувати і на пер­ший стимул. Ті самі рецепторні клітини в різних поєд­наннях з іншими можуть брати участь у кодуванні інфор­мації про різні одоранти. Спеціалізація їм не властива.

Смакові відчуття. Сприймання смаку та запаху ви­никає завдяки стимуляції спеціалізованих рецепторів хімічними речовинами. Основа смакових і нюхових від­чуттів - хімічна стимуляція. Між ними існує і функ­ціональний зв'язок - вони є джерелами єдиного сен­сорного враження. Зниження чутливості до запахів від­чутно позначається на розрізненні смаку.

Смакові відчуття спричиняє дія на рецептори смако­вого аналізатора харчових і нехарчових речовин. Орга­ном смаку є язик, кожна ділянка якого сприймає свій смак: солоне - краї, кисле - боки; гірке - корінь, солодке - кінчик. Хімічні сигнали - посередники в переданні безперервного потоку інформації, могутні спонукальні сили, що викликають миттєві біологічні і поведінкові реакції. Хімічні стимули здатні спричини­ти первинні смакові відчуття, якщо вони будуть розчи­нені у слині. Однак не всі речовини можуть викликати смакові відчуття: слабкими стимулами є маслянисті речовини. Витертий насухо язик не відчуватиме смаку, бо для цього потрібно розчинити активні речовини у слині.

Основними рецепторами смаку є смакові цибулини - спеціалізовані органи, розташовані в невеликих ямках порожнини рота, гортані, на внутрішній поверхні щік, піднебінні. Особливо багато їх на поверхні язика. Люди­на має 9-10 тис. смакових цибулин.

Рецептори смаку пов'язані різними нервовими волокнами. Імпульси від смакових рецепторів, розта­шованих у передній частині язика, сприймаються волокнами барабанної струни лицьового нерва. Тривала стимуляція язика розчином речовини зумовлює зни­ження чутливості до неї, навіть втрату її. Смакові від­чуття впливають і накладаються одне на одне, що унемо­жливлює прогнозування результату одночасної стиму­ляції кількома джерелами смакових відчуттів.

Шкірні відчуття. Вони є наслідком реагування рецепторів на тиск, дотик, температуру (холод, тепло), біль. Належать до них дотикові, температурні та больо­ві відчуття.

Дотикові відчуття. Шкіра реагує на фізичні вла­стивості об'єктів і поверхонь. Через неї людина отримує інформацію про те, з чим вона безпосередньо контак­тує, - властивості об'єктів і поверхонь, яких торкаєть­ся і які торкаються її. Вона відчуває тепло, холод, а також маслянистість, тягучість, вологість, шорсткість, гладкість, лоскіт, сверблячку, вібрацію тощо. Торкаю­чись різних об'єктів, розпізнає їх об'ємні (тривимірні) характеристики, приймає рішення на основі тілесних відчуттів - тактильної (отриманої шкірою) і кінесте­тичної (отриманої від м'язів, сухожиль, суглобів паль­ців і кистей рук) інформації.

Найрозвиненіші дотикові відчуття на кінчиках паль­ців, губах і язиці. Вони виникають через подразнення нервових клітин Мейснера (тільки у формі диска) і Пучіні (тільки у формі цибулин), що є у шкірі. Одні з них подразнюються тиском, інші - дотиком. Збуджен­ня у цих клітинах передається через спинний мозок у задню частину центральної борозни тім'яної ділянки кори головного мозку. Дотикові відчуття пов'язані з руховими, тільки за єдності настає відчуття поверхні предмета. Важливу роль вони відіграють у трудовій діяльності.

Рецептори шкірного відчуття не зосереджені в одній, чітко окресленій сенсорній структурі (сітківка - для зору, вушна раковина - для слуху). Вони розміще­ні майже по всьому шкірному покриву і не тільки сприймають відчуття, а й виконують інші функції. Втрата шкірної чутливості спричинює втрату здатності рухатися (не відчуваючи поверхні, неможливо зробити найпростіші рухи), розмовляти (анестезія язика, рота, губ) тощо.

Сприймання шкірою інформації відбувається вна­слідок безпосередньої механічної стимуляції поверхні тіла або термічної стимуляції її джерелом теплової енергії. Така інформація сприймається через шкіру, волосся і нігті.

Механічна стимуляція шкіри сприймається спеці­алізованими рецепторами - механорецепторами. Нервові волокна, пов'язані з ними, передають нейронний імпульс головному мозку провідними шляхами спинного. Чутливість різних ділянок шкіри до подраз­ників неоднакова. Одні сильніше реагують на тиск, інші - на тепло, холод, біль тощо.

Дотик може бути пасивним (людина не контролює сприйняття стимуляції, коли їй на шкіру кладуть різні об'єкти) іактивним (активний контроль сприймання стимулів, наприклад при підніманні об'єктів). Найчутливіші до тактильної стимуляції частини тіла, які вико­нують «дослідницьку» роль, - пальці, кисті рук, певні ділянки рота і кінчик язика, а також шкіра ніг, перед­пліч і тулуба.

Температурні відчуття. Шкірний покрив регу­лює теплообмін між тілом і середовищем через отриман­ня або віддачу тепла. Ці процеси пов'язані з темпера­турними відчуттями людини, тобто відчуттями холоду і тепла. Виникають вони внаслідок стимуляції шкіри температурою, регулюючи тепловий обмін між організ­мом та середовищем. Якщо температура тіла нижча від температури середовища, виникає відчуття тепла, коли вища - відчуття холоду. Ці відчуття спричиняє дія подразника на температурні колбочки - кінцеві нер­вові закінчення. При підвищенні температури надлиш­кове тепло із внутрішніх органів надходить у мережу капілярних підшкірних кровоносних судин, потім через шкіру - у повітря. Одночасно відкриваються шкірні пори, заповнені потом, при випаровуванні якого шкіра охолоджується. Коли температура тіла значно знижується, тепловий потік до шкіри припиняється, пори закриваються (ефект «гусячої шкіри»), людину починає трясти: рух м'язів супроводжується виділен­ням тепла, унаслідок чого вона поступово зігрівається.

На тепло і холод реагують різні терморецептори, що є під шкірою на неоднаковій глибині: рецептори холоду - близько до поверхні, рецептори тепла - глибше. Цим зумовлена вища чутливість до холоду, ніж до тепла.

Різні частини тіла мають неоднакову термічну чут­ливість: шкіра спини чутливіша до холоду, обличчя - до тепла. Термічна чутливість шкіри схильна до адап­тації до температури - пірнувши у воду, людина спер­шу відчуває холод або тепло, поступово це відчуття слаб­не, і вода залежно від попереднього термічного відчуття здаватиметься трохи прохолодною чи ледь теплою.

Тривала стимуляція холодом або теплом знижує тер­мічну чутливість, тобто підвищує межові значення холодної і теплової чутливості. Така стимуляція впли­ває і на чутливість до тепла. Адаптація до нього знижує поріг чутливості до холоду, підвищує чутливість до сти­муляції ним. Тривала стимуляція холодом знижує поріг теплової чутливості, відчуття тепла виникає під впли­вом нижчих температур, ніж звичайно. За повної адап­тації до термічної стимуляції людина не відчуває ні тепла, ні холоду і стимул сприймається як нейтральний.

Больові відчуття. Виникають під дією механічних, термічних, хімічних, електричних та інших подразників, які пошкоджують, руйнують тканини. При цьому можливе відчуття болю: тупого, різкого, довготривалого, короткочасного. Больові відчуття сигналізують про небез­пеку, захищаючи організм: подразник збуджує перифе­рійні закінчення розташованих у шкірі нервових волокон (на 1 см² їх приблизно сотня). Збудження передається через спинний мозок до головного, унаслідок чого настає відчуття болю. Це відчуття не має точної локалізації, часто супроводжується стражданням, незадоволенням.

Надмірна термічна стимуляція загрожує травмою шкіри. Коли температура шкірного покриву наближаєть­ся до екстремальних значень (шкіра сильно нагрівається або охолоджується), термічне відчуття змінюється на болюче. Хвороблива термічна стимуляція викликає негай­ну реакцію, що захищає організм від шкідливого впливу екстремальних температур, іноді - і від смерті. Сприй­мання болю попереджає організм про потенційну загрозу його життю. Багато стимулів, що викликають біль, потен­ційно небезпечні. За певних умов інтенсивна термічна сти­муляція може завдати організму серйозної шкоди.

Нездатність відчувати біль небезпечна для адапта­ції. Однак деякі люди спадково страждають на хронічну нечутливість до болю.

Органічні відчуття. Пов'язані вони з діяльністю вну­трішніх органів (голод, спрага, нудота, ситість), зміна­ми в діяльності серця, легень і сигналізують про стан задоволення органічних потреб. Внутрішні органи ма­ють свої рецептори, провідні шляхи, що пов'язують їх із мозком. Органічні відчуття є складовим елементом інтероцептивних (внутрішньоспрямованих) безумов­них та умовних рефлексів.

Зливаючись, ці відчуття утворюють сенестезію - загальне відчуття, що відображає стан організму на основі сигналів від різних його органів. Органічні від­чуття характеризуються недостатньою ясністю, нечіт­кістю, непевністю локалізації і позитивним або нега­тивним емоційним забарвленням.

Кінестетичні відчуття. Це відчуття руху, положен­ня частин власного тіла і м'язових зусиль. Рецептори таких відчуттів розміщені у м'язах, сухожиллях та зв'язках. Подразнення в них виникають при скороченні та розтягненні м'язів і зв'язок, терті суглобів. Кінесте­тичні відчуття легко поєднуються з іншими видами чут­ливості - шкірної, слухової, зорової тощо. Це дає змогу використовувати кінестетичні відчуття при компенса­ції порушення зору, слуху та ін.

Статичні відчуття. Вони відображають положення тіла у просторі, його рівновагу. Рецептори статичних від­чуттів розміщені у вестибулярному апараті внутрішньо­го вуха. Сигнали, що надходять зі статичного рецептора до великих півкуль головного мозку, зумовлюють реак­ції нервової системи, що сприяють збереженню рівноваги тіла. Регуляція її має рефлекторний характер. Рівномір­ний рух не викликає статичних відчуттів. У поєднанні з іншими відчуттями вони відіграють важливу роль в освоєнні людиною просторових відношень.

Отже, людина володіє системою різноманітних від­чуттів, що забезпечують її взаємодію із матеріальним світом і власним тілом.