3.4. Використання персоналу

Ефективність виробничої діяльності працівників підприємства характеризується показником продуктивності праці. Під продуктивністю праці розуміється здатність конкретного працівника створювати в одиницю часу деяку кількість матеріальних благ. Рівень індивідуальної продуктивності праці визначається обсягом роботи (послуг, продукції), котрий виконує працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік) або витратами праці на одиницю обсягу роботи (продукції чи послуг). Перший (прямий) показник продуктивності праці називається виробітком, другий (зворотній) – трудомісткістю продукції (робіт).

Виробіток на основних видах ГРР (розвідувальне буріння, гірничопрохідницькі, геофізичні і т.п.) визначають як відношення виконаного обсягу робіт до витрат праці працівників, зайнятих на їх виконанні:

П_прi = О_i : В_пi , (3.28)

де О_i — обсяг робіт i-того виду в прийнятих одиницях виміру, виконаний підприємством (підрозділом) за обліковий період часу; В_пi - витрати праці працівників, зайнятих виконанням i-того виду робіт, людино-років (місяців, днів, годин):

В_пi = Ч_ср.об.i × Т , (3.29)

де Ч_ср.об.i - средньооблікова чисельність працівників, зайнятих виконанням i-того виду робіт, людей; Т – кількість відпрацьованого часу одним середньо-обліковим працівником, рік (місяців);

Обсяг робіт (продукції, послуг) може бути виражений у натуральних (м, км, км², фізичні спостереження і т.п.) або умовно-натуральних (приведених до встановленого еталону за якістю), нормованих трудових і вартісних одиницях виміру. В залежності від одиниці виміру виконаного обсягу робіт (продукції, послуг) розрізняють наступні методи виміру виробітку: натуральний, трудовий і вартісний.

Переваги натурального методу виміру виробітку полягають у тому, що він прямо і точно характеризує рівень продуктивності індивідуальної праці. Однак його використання обмежується сферою виконання однорідної роботи (виробництва продукції), обсяг якої вимірюється натуральними показниками.

Для забезпечення співставності показників продуктивності праці за видами геологічних робіт, більшість із котрих виконуються у різних геологічних, кліматичних, географічних і гірничотехнічних умовах, обсяги робіт у натуральних одиницях виміру приводяться до співставних умов шляхом перерахунку їх в одиниці нормативної трудомісткості.

П_пр = ∑(О_і × Н_пі) : В_пі , (3.30)

де П_пр – виробіток одного працівника за встановленій період часу, в нормо-днях (годинах); О_i - обсяг робіт i-того виду в натуральних одиницях виміру, виконаний підприємством (підрозділом) за обліковий період часу; Н_пі – норма витрат праці на виконання одиниці обсягу (нормативна трудомісткість) і-того виду робіт, людино-днів (годин).

Нормативну трудомісткість і-того виду робіт визначають шляхом множення загальної норми витрат праці (в людино-днях на одну верстато(загоно)-зміну) на норму часу або діленням на норму виробітки за зміну. Для розрахунків використовують виробничі норми, діючі на підприємстві, або галузеві норми, наведені у „Збірнику укрупнених кошторисних норм”.

Вартісні показники виробітку можуть бути розраховані на основі повної вартості виконаних обсягів геологічних робіт або на основі тільки доданої вартості, що не враховує вартість використаних матеріалів, обладнання, інструментів, енергії, сформовану працею персоналу інших підприємств. Для забезпечення співставності вартісних показників виробітку за різні періоди часу необхідно враховувати вплив на його рівень цінового фактору і структури виконаних геологічних робіт.

Окрім рівня продуктивності праці одного середньо-облікового працівника по підприємству і основним підрозділам можуть визначатися рівні виробітку первинних (низових) виробничих підрозділів (бригад, загонів). У цьому випадку у знаменнику формули средньооблікова чисельність замінюється середньою кількістю бригад (загонів), що працювали у обліковому періоді, або витрати праці у людино-днях(місяцях) замінюються витратами праці у бригадо-змінах(днях, місяцях).

Працемісткість (трудомісткість) робіт (П_мр) дорівнює витратам праці на виконання одиниці обсягу робіт, послуг або продукції:

П_мр = В_пі : О_і . (3.31)

Чим менше витрачається праці на виробництво одиниці обсягу робіт (послуг, продукції), тим вище рівень виробітку в натуральному вимірі. Кількісний зв’язок між відносними змінами цих показників відображають наступні формули:

ΔП_мр = (ΔП_пр : (100 + ΔП_пр)) × 100 ; (3.32)

ΔП_пр = (ΔП_мр : (100 - ΔП_мр)) × 100 , (3.33)

де ΔП_мр і ΔП_пр — зміни, відповідно, працемісткості й виробітку, %.

Наприклад, якщо працемісткість знижується на 10%, то продуктивність праці підвищується на 11,1%. Підвищення продуктивності праці на 10 % веде до зниження працемісткості робіт на 9,1 %.

В залежності від складу витрат праці розрізняють наступні види працемісткості:

— технологічну, що враховує всі витрати праці основних робітників за видами робіт;

— обслуговування виробництва, що дорівнює сумі витрат праці допоміжних робітників основних підрозділів і всіх робітників допоміжних підрозділів, зайнятих обслуговуванням виробництва;

— виробничу, що представляє собою суму технологічної працемісткості і працемісткості обслуговування виробництва;

— управління виробництвом, що визначається як сума витрат праці працівників, пов’язаних з управлінням виробництвом;

— повну, що дорівнює сумі витрат праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу підприємства.

Працемісткість може бути нормативною, плановою і фактичною. Вона вимірюється у нормо-годинах, людино-годинах, людино-днях, бригадо-днях і т.п.

Напрями підвищення продуктивності праці на підприємстві: зниження працемісткості геологічних робіт; підвищення якості робіт; покращення використання робочого часу, кадрового потенціалу і інші. Усі фактори, що впливають на продуктивність праці, відносно підприємства діляться на дві групи — зовнішні і внутрішні. Для розрахунку можливого підвищення продуктивності праці використовується наступна класифікація факторів:

1) структурні зрушення у виробництві (зменшення питомої ваги працемістких видів робіт);

2) підвищення технічного рівня виробництва (модернізація обладнання, механізація і автоматизація виробництва, використання нової техніки і прогресивних технологій);

3) удосконалення управління, організації праці і виробництва (спрощення структури і раціональний розподіл функцій управління, впровадження нових схем організації робочих місць і праці, більш дієвих форм матеріального стимулювання працівників, поглиблення спеціалізації, комбінування виробництва);

4) збільшення обсягів виробництва при незмінній кількості управлінського і обслуговуючого персоналу;

5) галузеві фактори (збільшення робочого періоду в сезонних виробництвах, зміна геологічних і географічних умов проведення робіт);

6) освоєння нових не традиційних для геологічних підприємств виробництв (їх диверсифікація);

7. економічні (впровадження нових схем і методів економічних взаємовідносин між персоналом і адміністрацією підприємства, між підрозділами, розширення їх економічної самостійності і т.п.);

8) соціальні (створення комфортного морально-психологічного клімату у колективі, впровадження нових форм і методів нематеріального заохочення, покращення системи підготовки і перепідготовки персоналу і т.п.).

Загальний і окремий вплив факторів на зміну рівня продуктивності праці визначається за формулою:

ΔП_пр = ΔЧ : (Ч_ум - ΔЧ )× 100, (3.34)

де ΔП_пр – запланована зміна рівня продуктивності праці одного середньо-облікового працівника відносно базового періоду, %; ΔЧ — загальна (окрема) розрахункова зміна чисельності персоналу за факторами продуктивності праці у плановому періоді відносно базового, людей; Ч_ум - умовна чисельність виробничо-промислового персоналу, необхідна для забезпечення планового обсягу виробництва у вартісному вимірі (О_вв.пл) при річному виробітку одного середньо-облікового працівника у вартісному вимірі на рівні базового періоду (П_вв.б), людей:

Ч_ум = О_вв.пл : П_вв.б. (3.35)

Абсолютне зниження чисельності працівників за рахунок впровадження нової техніки, технології, модернізації обладнання (ΔЧ_нт) розраховується за формулою:

ΔЧ_нт = (П_мн – П_мс) : П_мс × ч_р × Ч_ум , (3.36)

де П_мс , П_мн - працемісткість виробництва, відповідно, на старому і новому (модернізованому) обладнанні (за старою і новою технологіями), людино-годин (днів) на одиницю обсягу робіт; ч_р – частка робітників, зайнятих на цьому обладнанні (при використанні визначеної технології), у загальній кількості промислово-виробничого персоналу базового періоду, частка одиниці.

Зниження чисельності працівників за рахунок скорочення втрат часу протягом робочої зміни (ΔЧ_вч) визначається наступним чином:

ΔЧ_свч = (ч_вч.пл – ч_вч.б) : (1 – ч_вч.б) × ч_р × Ч_ум , (3.37)

де ч_вч.пл, ч_вч.б – частки втрат часу протягом робочої зміни, відповідно, у плановому і базовому періодах, частка одиниці.

Зниження чисельності працівників за рахунок скорочення частки робіт, що передані для виконання підрядним організаціям (ΔЧ_спр ), розраховується за формулою:

ΔЧ_спр = (d _пл – d _б) : (1 – d _б) × ч_р × Ч_ум , (3.38)

где d_б , d_пл — частка підрядних робіт у загальному обсягу робіт базового і планового періоду, частка одиниці.

Зниження чисельності працівників за рахунок зміни структури, геологічних і географічних умов виробництва (ΔЧ_ст ) визначається за формулою:

ΔЧ_ст = (П_мн.пл – П_мн.б) : П_мнб × ч_ор × Ч_ум, (3.39)

где ч_ор— частка основних робітників у загальній кількості промислово-виробничого персоналу базового періоду, частка одиниці; П_мнб , П_мн.пл – нормативна працемісткість (у розрахунку на 1000 грн. обсягу робіт) в базовому і плановому періодах, нормо-дні.