1.3 Правові основи функціонування підприємства

Правила створення і ліквідації підприємств, їх види і організаційні форми, механізм, права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулювання відношень з іншими суб’єктами господарювання і державою регламентуються Законами України «Про підприємства», «Про власність», «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», «Про кооперацію» та іншими.

Підприємство може бути створено:

1) у відповідності з рішенням власників майна або уповноваженого ними органа, організації-засновника;

2) унаслідок примусового поділу іншого підприємства у відповідності до антимонопольного законодавства;

3) шляхом виділення із складу діючого підприємства одного або декількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів (оформленого протоколом) і за погодженням власника майна (уповноваженого органу).

Кожне створене підприємство підлягає державній реєстрації за місцем його знаходження у відповідній Раді народних депутатів за визначену плату. Для цього подається заява, рішення засновника або засновницький договір про створення підприємства, дозвіл (ліцензія, розпорядження) державних органів управління на здійснення окремих видів діяльності, устав та інші встановлені Кабінетом Міністрів України документи. Засновницький договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення фізичних і юридичних осіб відносно заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї.

Підприємство заноситься до державного реєстру України відповідно до „Класифікації видів економічної діяльності” (КВЕД), йому присвоюється цифровий обліковий код підприємств і організацій (ОКПО). Дані про реєстрацію передаються до територіальних органів державного і місцевого управління.

Діяльність конкретного підприємства регламентується його уставом, а також колективним договором.

В уставі визначаються: точне найменування і місцезнаходження підприємства; власник або засновник; місія і цілі діяльності; органи управління і порядок їх формування; повноваження трудового колективу і його вибірних органів (ради трудового колективу, ради підприємства); джерела і порядок створення майна (капіталу); розподіл прибутку; умови реорганізації й порядок ліквідації. Устав затверджує власник або засновник підприємства, а для державних підприємств – власник майна за участю трудового колективу.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові й економічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником підприємства, який використовує найману працю). Договір складається із вступу і декількох розділів з конкретними обов’язками адміністрації (з покращення умов праці і стану навколишнього середовища; оплати праці, професійної підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, соціального захисту працівників підприємства, будівництва і утримання житла, будинків відпочинку, санаторіїв, медичних і дошкільних установ, спортивно-оздоровчих комплексів) і обов’язками трудового колективу.

Управління підприємством здійснюється на основі прав власника майна і принципів самоуправління трудового колективу. Власник реалізує свої права на управління підприємством безпосередньо, займаючи посаду директора, або через уповноважені ним органи (правління, дирекцію). У іншому випадку власник наймає (призначає, вибирає) директора підприємства. З директором укладається контракт, що визначає строки найму, права, обов’язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і порядок звільнення з посади. Директор визначає структуру підприємства, а також штати підрозділів, призначає на посади і звільнює з них працівників підприємства. Щорічно директор повинен представляти власнику (власникам) данні про виконання намічених показників за поточний рік, про використання прибутку, що знаходиться у розпорядженні підприємства. Наглядова рада над діяльністю підприємства затверджує річні звіти і бухгалтерський баланс.

Трудовий колектив має конкретні повноваження відносно рішення широкого кола питань господарської й соціальної діяльності підприємства. Він приймає участь у складанні і затвердженні колективного договору. Хід виконання договору розглядається на загальних зборах (конференції) трудового колективу не менш двох разів на рік.

Майно належить підприємству за правом власності або повного господарського ведення (що передбачає володіння, використання і розпорядження за власним розсудом). Джерелами формування майна є грошові й матеріальні внески засновників; доходи від господарської діяльності; кредити банків; внески або дотації із державного і місцевого бюджетів; благодійні внески інших підприємств, організацій і окремих громадян.

Майно підприємства завжди відокремлюється від майна його засновників (учасників), котрі зберігають лише визначені права на нього. Наприклад, право вимагати частку майна при виході із складу учасників або при ліквідації підприємства. Майнова відокремленість юридичної особи відображається у самостійному балансі, котрий фіксує вартість майна підприємства, а також у наявності у неї окремого розрахункового рахунку в банку. У якості основи майнової відокремленості підприємства виступає уставний капітал. Законодавство визначає його мінімальні розміри.

Підприємство має право (з дозволу власника) продавати, здавати в оренду, обмінювати, передавати безкоштовно у тимчасове користування іншим підприємствам і громадянам засоби виробництва й інші матеріальні цінності. Воно може випускати і продавати власні цінні папери, купувати їх у юридичних осіб. Підприємству дозволяється за визначену плату або на пільгових умовах володіти і користуватися землею й іншими природними ресурсами. При цьому його обов’язком є здійснення природоохоронних заходів.

Підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи (стратегію) розвитку, виходячи з попиту на товари і необхідності постійного збільшення власного прибутку, а також здійснює матеріально-технічне забезпечення виробництва, реалізуючи прямі угоди (контракти) з постачальниками або використовуючи посередницькі послуги товарних бірж. Вироблена продукція реалізується на основі прямих угод із споживачами, державного замовлення, через мережу торгових підприємств або власних підрозділів.

У залежності від величини доходу підприємство визначає фонд оплати праці свого персоналу. У передбачених уставом підприємства випадках частина чистого прибутку може передаватися у власність членів трудового колективу. При зовнішньоекономічній діяльності підприємства частину прибутку (доходу) складають кошти в іноземній валюті, котрі зараховуються на його валютний рахунок у банку і використовуються самостійно.

Організаційно-правовою формою закріплення домовленостей сторін (партнерів) відносно безпосереднього здійснення підприємницької діяльності є підприємницький (господарський) договір, що укладається у вигляді письмового документу.

Предметом домовленості можуть бути:

1. виробнича кооперація із сумісного виготовлення готового до споживання продукту, в процесі якого кожен з партнерів виконує свою частину робіт у рамках єдиного (інтегрованого) виробничого процесу;

2. проектне фінансування, за яким один із партнерів зобов’язується здійснити практичну реалізацію проекту за замовленням іншого партнера, котрий зобов’язується профінансувати всі необхідні роботи;

3. підрядне виробництво робіт одним із партнерів за прямою вказівкою іншого;

4. надання консультаційних, інформаційних, юридичних, аудиторських, брокерських, рекламних, розрахункових послуг, транспортного обслуговування;

5. купівля-продаж товарів;

6) оренда, лізинг майна;

7) трудові відносини з персоналом підприємства;

8) страхування персоналу і майна підприємства;

5) кредитування та інші.

Підприємство може бути ліквідоване (реорганізоване) у випадках:

1. прийняття відповідного рішення власником майна;

2. признання підприємства банкрутом;

3. заборони його діяльності за невиконання встановлених законодавством умов.