5.5. Сутність, оцінка вартості та амортизація нематеріальних активів

До складу нематеріальних активів включаються права, що виникли унаслідок володіння

патентами і свідоцтвами на відповідні об’єкти промислової та інтелектуальної власності, ліцензіями на використання цих об’єктів, земельних ділянок і природних ресурсів.

Патент - це виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, котрий підтверджує право його власника на відповідний об’єкт промислової власності. У випадку порушення прав власника патенту він може через суд вимагати компенсації збитків. Виключне право, що надає патент, дійсне лише на території тієї країни, котра видала патент.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, позначення походження товару і фірмового найменування забезпечується на основі свідоцтва про їх державну реєстрацію.

Для посвідчення авторства на опублікований або неопублікований твір, факту і дати публікації твору або наявності договорів, що торкаються права на твір, видається свідоцтво про реєстрацію прав автора.

Нові знання («ноу-хау»), раціоналізаторські пропозиції, що являються власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту. Порядок їх захисту визначається керівництвом підприємства.

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива або самим власником, або іншою заінтересованої стороною з його дозволу. Така передача права використання здійснюється у вигляді ліцензійної угоди. Ліцензійна угода — це договір, на підставі котрого власник винаходу, корисної моделі, промислового зразка передає іншій стороні дозвіл на використання у визначених межах своїх прав на патенти, «ноу-хау», товарні знаки протягом визначеного строку за відповідну винагороду

Найбільш розповсюдженими видами винагороди є періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди (роялті) або одноразові виплати. Роялті встановлюються у вигляді фінансових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва або у розрахунку на одиницю ліцензійної продукції.

Для визначення вартості окремих об’єктів і нематеріальних активів в цілому використовують три основних підходи:

1. виходячи із витрат;

2. виходячи із прибутку;

3. ринковий.

Сутність витратного підходу полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів (В_на.в). За методом первісних витрат вартість об’єкта визначається як різниця між величиною уточнених витрат і нарахованою амортизацією:

В_на.в = (В_на.п – А) × К_ц, (5.29)

де В_на.п – первісні фактичні витрати, пов’язані із створенням, придбанням або впровадженням об’єкта інтелектуальної власності, грн.; А - нарахована сума амортизації об’єкта, грн.; К_ц - коефіцієнт зміни рівня цін на день оцінки.

За методом вартості заміщення максимальна вартість нематеріального активу визначається мінімальною (справедливою) ціною, котру необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності або споживчої вартості.

За методом відновної вартості визначається сума витрат, необхідна для створення нової точної копії оцінюваного активу. Розрахунки таких витрат повинні базуватися на сучасних цінах на матеріали, комплектуючі вироби і на середньогалузевій вартості робочої сили відповідної кваліфікації.

Прибутковий підхід виходить із припущення, що економічна цінність конкретного активу сьогодні обумовлюється розміром доходів, котрі передбачають отримати від його використання у майбутньому.

За методом капіталізації прибутку вартість нематеріального активу (В_на) визначається за формулою:

В_на = П_ч : Н_п.к, (5.30)

де П_ч - чистий прибуток, що приносить відповідний актив за рік, грн..; Н_п.к - ставка капіталізації чистого прибутку, грн. на 1 грн. капіталу.

За методом дисконтування майбутніх грошових потоків вартість нематеріального активу розраховується наступним чином:

В_на = (К_наі + П_чі) × α_і , (5.31)

де К_наі – капітальні вкладення в об’єкт інтелектуальної власності в і-тому році, грн.; П_чі - чистий прибуток від використання об’єкта в і-тому році, грн.; α_і – коефіцієнт приведення різночасових витрат і результатів до теперішнього моменту часу, частка одиниці:

α_і = 1:(1 + Е_д)^і-1, (5.32)

де Е_д - ставка дисконту (капіталізації) - відносний показник мінімального очікуваного щорічного доходу інвестора, що характеризує норму прибутку, в частках одиниці; і – черговий номер року отримання прибутку; Т – нормативний строк використання нематеріального активу, роки.

Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується за допомогою наступних методів:

1. порівняльного аналізу продажу (передбачає порівняння об’єкта нематеріальних активів із вартістю аналогічних об’єктів, реалізованих на ринку):

В_на = В_на.а × К_інт, (5.33)

де В_на.а – ціна реалізації аналогічних об’єктів інтелектуальної власності, грн.; К_інт – інтегральний коефіцієнт відповідності параметрів оцінюваного і аналогічного об’єктів;

2) звільнення від роялті (передбачає визначення підсумку грошових потоків щорічних винагороджень, котрі підприємство повинно сплачувати продавцю ліцензії).

Нематеріальні активи підлягають амортизації. Норму амортизаційних відрахувань встановлює підприємство в залежності від строку використання окремого виду активів. Відносно нематеріальних активів, для котрих неможливо передбачити період їх використання, річна норма амортизації приймається на рівні 10 % їх первісної вартості.