5.3. Зношення, амортизація і відтворення основних засобів

Просте й розширене відтворення основних виробничих засобів здійснюється в наступних формах: ремонт, модернізація і заміна окремих елементів засобів праці; технічне переоснащення, реконструкція і розширення діючих цехів, виробництв і підприємства в цілому, а також створення нових аналогічних виробничих об’єктів.

Основні засоби в процесі довгого функціонування підлягають фізичному і економічному зношенню, а також техніко-економічному старінню (моральному зношенню). Під фізичним зношенням основних виробничих засобів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, своєї споживчої вартості, котра веде до зменшення їх реальної вартості (економічного зношення). На швидкість і розміри фізичного зношення основних засобів впливають їх первісна надійність і довговічність, засіб використання (екстенсивний або інтенсивний), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду і ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

Розрізняють тимчасове і постійно накопичуване фізичне зношення основних засобів. Тимчасове зношення періодично усувається шляхом проведення ремонтів. Накопичуване зношення з часом досягає такої величини, що подальше використання засобу праці у виробництві стає неможливим.

Ступінь фізичного зношення (З_ф) окремої одиниці засобу праці, у відсотках до її первісного стану, можливо визначити наступними методами:

1. за строком експлуатації - шляхом співставлення фактичного (Т_ф) і нормативного (Т_н) часу експлуатації засобу:

З_ф = (Т_ф : Т_н) ×(100 – Л), (5.12)

де Л – ліквідаційна вартість основного засобу в % від його первісної вартості;

2. за даними обстежень технічного стану:

З_ф = (В_і × З_фі) : В, (5.13)

де В_і – вартість і–того конструктивного елемента, грн.; З_фі – фізичне зношення і-того елемента, %; В – балансова вартість об’єкта, грн.; n - кількість конструктивних елементів;

3. за обсягом виробленої продукції або виконаних робіт:

З_ф = (О_ф : О_н) × 100, (5.14)

де О_ф, О_н – фактично виконаний на момент оцінки і нормативний за весь час експлуатації обсяги виробництва продукції (робіт), в натуральних одиницях.

Відносну величину економічного зношення (Зе) окремої фізичної одиниці або визначеної сукупності основних засобів визначають як відношення їх вартості, перенесеної на вартість продукції, до загальної первісної вартості (Ф_п):

Зе = Аі : Фп × 100 . (5.15)

Техніко-економічне старіння (моральне зношення) основних засобів — це процес втрати вартості діючих засобів праці під впливом науково-технічного прогресу до настання повного фізичного зношення. Цей процес характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживчої вартості унаслідок удосконалювання існуючих і створення нових засобів виробництва, впровадження принципово нової технології, старіння продукції, котра виготовляється за допомогою цих засобів виробництва.

Ступінь техніко-економічного старіння засобу праці можливо визначити за допомогою відносного показника (К_те._с), що розраховується за формулою:

К_те._с = 1 – (С_н : С_в) × (П_в : П_н) , (5.16)

де С_в, С_н — повна вартість (експлуатаційні витрати) засобу праці, що використовується, і нового у порівнюваних умовах, грн.; П_в, П_н — відповідно, продуктивність (термін служби) тих же засобів праці.

Повне старіння потребує заміни основних засобів, часткове старіння усувається їх модернізацією. Необхідною передумовою оновлення засобів праці є повернення вкладеного в них капіталу, що здійснюється шляхом амортизаційних відрахувань (амортизації).

Амортизація основних засобів — це процес перенесення вартості основних засобів на вартість продукції (робіт, послуг) з метою повернення витраченого капіталу. Кожне підприємство самостійно вибирає метод визначення величини амортизаційних відрахувань у відповідності з темпами фізичного зношення і техніко-економічного старіння основних засобів. Ці відрахування включають до собівартості продукції (робіт, послуг), реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують в спеціальному амортизаційному фонді, із котрого фінансується оновлення основних засобів.

У практиці господарювання можуть використовуватися такі методи амортизації: рівномірний (прямолінійний), зменшення залишкової вартості, прискореного (подвоєного) зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий.

Прямолінійний метод амортизації передбачає перенесення первісної вартості основних засобів на собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг) протягом амортизаційного періоду (нормативного строку служби - Т) засобів однаковими річними сумами:

А_і = (Ф_п – Ф_л) : Т = Ф_п × (Н_ап : 100); (5.17)

Н_ап = (100 – Л) : Т, (5.18)

де А_і – сума амортизації і-того року, грн.; Ф_п – первісна вартість основного засобу, грн.; Ф_л, Л – ліквідаційна вартість, відповідно, грн., %; Н_ап – річна норма амортизації, %; .

Метод зменшення залишкової вартості передбачає перенесення балансової (залишкової) вартості основних засобів на собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт) протягом амортизаційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за постійними річними нормами амортизаційних відрахувань:

А_і = Ф_бі × Н_а; (5.19)

Н_а = 1 – , (5.20)

де Ф_бі – балансова вартість основного засобу, грн.; Н_а – річна норма амортизації, частка одиниці.

Річна норма амортизаційних відрахувань за методом прискореного у 2 рази зменшення залишкової вартості (Н_апр) встановлюється наступним чином:

Н_апр = 2 × Н_ап . (5.21)

У відповідності до кумулятивного методу:

А _і = (Ф_п – Ф_л) × К_кмі , (5.22)

К_кмі = (Т – Т_еі) : (1+2+3+…+Т), (5.23)

де К_кмі – кумулятивний коефіцієнт і-го року; Т_еі – кількість років фактичної експлуатації основного засобу в і-м році (при і = 1, Т_еі = 0).

У відповідності до виробничого методу місячна сума амортизації (А_міс) визначається за формулою:

А_міс = О_{тп ф} × С_а; (5.24)

С_а = (Ф_п – Ф_л) : О_{тп н}, (5.25)

де О_{тп ф} – фактичний обсяг товарної продукції (робіт), вироблений за місяць, натуральні одиниці; О_{тп н} – передбачений обсяг виробництва товарної продукції (робіт) за нормативний строк служби основного засобу, натуральні одиниці; Са – виробнича ставка амортизації, грн. на одиницю обсягу продукції (робіт).

Для того, щоб розрахунок амортизаційних відрахувань не проводити за кожною обліковою одиницею основних засобів, вони об’єднуються в групи, що характеризуються єдністю виробничого призначення і технологією виробництва. Для таких груп розраховуються єдині річні норми амортизації.

Наприклад, для бурових установок геологорозвідувального, геофізичного і структурно-пошукового буріння – 20%; для буріння з гідротранспортом керна - 33,3%; для

електророзвідувальної, магніторозвідувальної, аерогеофізичної апаратури і приладів – 20%; гірничопрохідницького обладнання - 33,3% їх первісної вартості.

Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних сум амортизації у податковому обліку використовують укрупнену класифікацію з чотирьох груп основних засобів:

1) будинки, споруди, їх структурні компоненти і передавальні пристрої;

2. автомобільний транспорт; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади й інструменти;

3. електронно-обчислювальні машини, машини для автоматичної обробки інформації, телефони, мікрофони, радіостанції;

4. інші основні засоби, не включені до першої, другої і третьої групи.

Норми амортизаційних відрахувань за відповідними групами основних засобів, введених до 01.01.2004 р., складають 5, 25, 25 і 15%; а з 01.01.2004 р. – 8, 40, 60 и 24%.

Щорічна сума амортизаційних відрахувань на реновацію основних засобів розраховується шляхом множення їх балансової вартості за групою на відповідні норми амортизації і коригуючи коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці. Для першої групи розрахунки проводяться за окремими елементами основних засобів. У податковому обліку амортизаційні відрахування визначаються поквартально, у бухгалтерському – помісячно (квартальна норма амортизації розраховується діленням річної норми на 4 квартали, а місячна – на 12 місяців).

Економічно доцільний строк експлуатації обладнання визначається за двома факторами — річними сумами амортизації і витратами на ремонт. На підприємствах галузі використовують типові системи технічного обслуговування і ремонту обладнання й інших видів засобів праці, що передбачають періодичне проведення необхідних профілактично-технічних операцій, поточних (малих і середніх) і капітальних ремонтів.

Призначення поточного ремонту — збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані шляхом проведення регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення невеликих несправностей і попередження прогресуючого фізичного зношення. Мета капітального ремонту полягає в максимально можливому відтворенні первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. У відмінності від поточного ремонту він проводиться через великі проміжки часу (один раз у декілька років).

Кожен вид основних засобів має тільки йому притаманні міжремонтні цикли і послідовність виконання різних видів ремонтних робіт. Склад технологічних операцій за кожним видом ремонту, послідовність їх проведення, витрати праці й інші параметри відображені у «Положенні про планово-попереджувальні ремонти обладнання».

Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рівномірними протягом року. Їх фінансують за рахунок оборотного капіталу і повністю відносять на собівартість виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг).

Капітальний ремонт потребує відносно великих одночасних витрат, котрі неможливо прямо включати у собівартість продукції, тому що це призведе до її різкого підвищення. 90% вартості капітального ремонту фінансується за рахунок амортизаційного фонду і включається у балансову вартість основних засобів, а 10% - відносять на собівартість продукції.

Проведення першого капітального ремонту у більшості випадків є економічно більш вигідним, ніж придбання нового обладнання. Але наступні капітальні ремонти часто коштують дорожче, ніж нове обладнання аналогічного призначення, тому їх доцільність вимагає економічного обґрунтування.

Ті основні засоби, що повністю втратили своє виробниче призначення внаслідок зношення, відпрацювали встановлені амортизаційні строки або повністю пошкоджені внаслідок аварії чи стихійного лиха, підлягають списанню з балансу геологічних підприємств з одночасним зменшенням їх статутного фонду. В окремих випадках допускається також списання морально застарілого, непридатного для подальшого використання діючого обладнання за умови технічної неможливості або економічної недоцільності його відновлення і неможливості реалізації.

Для визначення ступеня непридатності основних засобів і їх списання з балансу наказом керівника підприємства утворюється комісія. На кожне списання складається відповідний акт за встановленою формою. Збитки від списання не повністю амортизованих основних засобів відносяться на результати господарської діяльності підприємств.