3) Запаси готової продукції;

4) Запаси товарів;

5) дебіторська заборгованість – заборгованість юридичних і фізичних осіб за реалізовані ним товари, роботи, послуги, за розрахунками (видані аванси з оплати праці, передплата робіт, матеріалів і т.п.), строк дії котрих не перебільшує одного року;

6) короткострокові фінансові вкладення (у різні фондові й фінансові інструменти на термін до одного року);

7) грошові кошти (у касі підприємства, у банку), необхідні для забезпечення безперебійної роботи підприємства;

8) витрати майбутніх періодів — це грошові витрати, котрі зроблені у даному періоді, але будуть включені до собівартості продукції (робіт, послуг) у наступні періоди. До них відносять витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію, придбання науково-технічної і економічної інформації, підписку на періодичні видання і т.п.;

9) інші види оборотних активів.

Частина оборотного капіталу, котра вкладається у формування виробничих запасів, запасів незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів називається оборотним виробничим капіталом, а його грошовий еквівалент – оборотними виробничими фондами підприємства. Оборотний капітал повністю споживається протягом одного циклу виробництва (року), а його вартість входить до вартості готової продукції (виконаних робіт, послуг). Відтворюється оборотний капітал із доходу від реалізації продукції (робіт).

Виробничі основні й оборотні фонди у сукупності створюють виробничі фонди підприємства.

Грошові кошти, вкладені у запаси готової продукції на складах; відвантажену (передану замовнику), але ще не сплачену товарну продукцію; кошти на розрахунковому рахунку підприємства у банку, у касі, ті, що знаходяться у розрахунках (дебіторська заборгованість) створюють обігові фонди підприємства.

Оборотні фонди – це грошові кошти, що використовуються для фінансування поточної виробничо-господарської діяльності підприємства. За своєю сутністю оборотні фонди представляють собою грошове забезпечення, необхідне для придбання предметів праці, оплати палива, електроенергії й інших компонентів, необхідних для виконання геологорозвідувальних робіт і їх реалізації. Функція оборотних фондів полягає у платіжно-розрахунковому обслуговуванні обороту матеріальних цінностей на стадіях формування запасів, виробництва і реалізації продукції. Рух оборотних виробничих фондів у кожний даний момент відображує оборот матеріальних факторів відтворення, а рух обігових фондів – оборот грошей, платежі.

5.2. Облік, оцінка, класифікація і структура основних засобів

Основні засоби обліковуються у натуральних і вартісних показниках. Облік основних виробничих засобів у натуральних показниках потрібний для визначення цілісності майна і виробничих можливостей підприємства, оцінки відповідності матеріально-технічної бази сучасному рівню науково-технічного прогресу. Вивчення складу основних засобів і їх параметрів у натуральних показниках виконується шляхом інвентаризації. Для проведення інвентаризації наказом директора утворюється комісія, що працює у відповідності до діючих нормативних положень.

Вартісна оцінка основних засобів здійснюється, виходячи з їх фактичної наявності. Вона необхідна для визначення загальної вартості основних засобів (фондів), їх динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за визначений період.

У зв’язку з довгочасним функціонуванням і поступовим зношенням засобів праці, постійною зміною умов їх відтворення, використовуються такі види оцінки основних засобів — за повною первісною, відновленою вартістю і за залишковою вартістю.

Первісна вартість основних засобів (Ф_п) — це фактична їх вартість на момент введення в дію або придбання. Вона визначається наступним чином:

1. для об’єкта основних засобів, створеного на підприємстві:

а) підрядним способом – це суми, сплачені підрядчикам (без ПДВ);

б) господарським способом – це сума прямих матеріальних витрат, витрат на оплату праці й інших витрат;

2) для об’єкта основних засобів, придбаного за гроші, - це сума ціни придбання без податку на додану вартість (Ц_п), витрат на транспортування (В_тр), установку на місці використання (В_ус) й інших витрат (В_ін):

Ф_п = Ц_п + В_тр + В_ус + В_ін ; (5.5)

3) для об’єкта основних засобів, що надійшов у якості внеску в уставний фонд – це сума узгодженої із засновниками підприємства справедливої вартості об’єкта й інших витрат;

4) для об’єкта основних засобів, що надійшов в обмін на подібний актив – це сума залишкової вартості переданого об’єкта (в частині, що не перебільшує справедливу вартість об’єкта) й інших витрат;

5) для об’єкта основних засобів, що надійшов безплатно, - це сума справедливої вартості об’єкта й інших витрат.

Основні засоби ставляться на балансовий облік за первісною вартістю. Одиницею обліку є об’єкт.

Відновлена вартість основних засобів (Ф_в) — це вартість їх відтворення в сучасних умовах. Вона враховує ті ж витрати, що й первісна вартість, але у сучасних цінах:

Ф_в = Ф_п × К_ц + К_рм + К_м + Ф_вв – Ф_вд, (5.6)

де К_ц – коефіцієнт зміни ціни; К_рм, К_м – капітальні вкладення в ремонт і модернізацію, грн.; Ф_вв, Ф_вд – вартість додатково введених і виведених елементів основних засобів.

Після переоцінки в бухгалтерських документах первісна вартість основних засобів замінюється на відновлену. В документах може одночасно бути присутня вартісна оцінка як за первісною, так і відновленою вартістю для різних засобів праці. Підприємства мають право самі визначати потребу в переоцінці основних засобів, виходячи із їх ринкової вартості на момент переоцінки і річних темпів інфляції національної валюти.

Повна (первісна й відновлена) вартість основних засобів (Ф_п) — це їх вартість у новому, не зношеному стані. Залишкова вартість основних засобів (Ф_з) характеризує реальну їх вартість, ще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю і накопленою на момент розрахунку сумою зношення основних засобів.

Ф_з = Ф_п - А_пi , (5.7)

де А_пi – річна сума амортизації (зношення в грошовій формі) основних засобів, грн.;

Т – кількість років експлуатації основних засобів.

Залишкову вартість основних засобів на момент їх вибуття (з причини повного зносу) називають ліквідаційною вартістю (Ф_л):

Ф_л = Ц_пр – Ф_б – З_л, (5.8)

де Ц_пр – ціна продажу (об’єкта чи матеріалів), грн.; Ф_б – балансова вартість об’єкта основних засобів у момент ліквідації, грн.; Зл – витрати у зв’язку з ліквідацією об’єкта основних засобів, грн.

Балансова вартість об’єкта ( групи) основних засобів підприємства на початок і-того року (Ф_бі) визначається за формулою:

Ф _бі = Ф_{б (і-1)} + З(_і-1) - Ф_{вд (і-1)} – А _(і-1) , (5.9)

де Ф_{б (і-1)} — балансова вартість об’єкта (групи) основних засобів на початок періоду, попереднього і-тому періоду; З_(і-1) — витрати на придбання нових додаткових елементів (об’єктів) основних засобів, здійснення капітального ремонту, реконструкції, модернізації й інших покращень основних засобів протягом попереднього періоду; Ф_{вд (і-1)} — вартість вилучених із експлуатації елементів (об’єктів) основних засобів протягом попереднього періоду; А _(і-1) — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у попередньому періоді.

Середньорічна вартість основних виробничих засобів (Ф_ср) визначається за формулою:

Ф_ср =Ф_о + Ф_вв × (Т_р : 12) – Ф_вд × (Т_нр : 12), (5.10)

де Ф_о – вартість основних виробничих засобів на початок року; Ф_вв, Ф_вд – вартість введених і виведених основних засобів; Т_р, Т_нр – число місяців, протягом котрих основні засоби знаходились або не знаходились у роботі. Постановка основних засобів на балансовий облік і зняття з нього здійснюються з1-го числа місяця, що йде за місяцем введення (вибуття).

Може використовуватися метод розрахунку середньої хронологічної величини:

Ф_ср = (Ф_п1:2 + Ф_к1 + Ф_к2 + … + Ф_к12 :2) : 12, (5.11)

де Ф_п1 - вартість основних засобів на початок першого місяця року; Ф_к1 , Ф_к2 , Ф_к12 - вартість основних засобів на кінець першого, другого, дванадцятого місяця року, відповідно.

За ознакою однорідності функціонального призначення й натурально-речовинного складу всі основні засоби підрозділяються на такі види:

1. Земельні ділянки.

2. Капітальні витрати (заходи) з покращення земель.

3. Будинки, споруди (шахти, кар’єри, свердловини, естакади, резервуари, під’їздні шляхи), передавальні пристрої (електромережі, трубопроводи, трансмісії).

4. Машини (силові, робочі), обладнання (вимірювальні й регулюючі прилади й пристрої, обчислювальна й комп’ютерна техніка).

5. Транспортні засоби (магістральні трубопроводи, локомотиви, вагони, цистерни, баржі, автомобілі, електрокари і т.п.).

6. Інструменти (ріжучі, ударні і т.п. засоби ручної праці, різні пристосування для обробки деталей і складання виробів), прилади, інвентар (виробничий - верстаки, робочі столи, огородження машин, тара; господарський інвентар - офісне обладнання, протипожежні засоби).

7. Робочий і продуктивний скот.

8. Багаторічні насадження.

9. Інші основні засоби.

За роллю в процесі виробництва основні засоби діляться на дві частини: активну, котра безпосередньо приймає участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує необхідні обсяг і якість продукції, і пасивну, котра створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних засобів відносяться переважно робочі машини і обладнання, інструмент, регулюючі прилади й пристосування, обчислювальна і комп’ютерна техніка, що використовується в автоматизованих системах управління технологічними процесами, деякі технічні споруди — гірничі вироблення, газові й нафтові свердловини.

За приналежністю всі основні засоби діляться на власні, орендовані, закріплені за підприємством. За використанням виділяють діючі, недіючі, резервні, законсервовані, здані в оренду основні засоби.

Співвідношення вартості окремих видів (груп) основних засобів, виражене в процентах до їх загальної вартості, визначає видову (технологічну) структуру засобів праці на підприємстві. Технологічна структура основних засобів є більш прогресивною, коли у її складі більшу питому вагу має активна частина. Структура змінюється під впливом виробничо-технологічних зрушень, науково-технічного прогресу, впровадження нових форм організації виробництва, підвищення рівня цін на технологічне обладнання і будівельні матеріали, зміни територіального розміщення об’єктів геологорозвідувальних робіт.