24. Тема футляру в творчості а. П. Чехова.

Предметом творчого дослідження є для Чехова складний і суперечливий мир людської душі. У невеликі по обсязі рас-розповідях письменник відтворює історії цілих життів людей, зміна їхнього внутрішнього миру. На сучасному йому матеріалі він ставить проблеми великого загальнолюдського значення, що мають універсальний зміст, що зберігається надовго.

У ранніх гумористичних розповідях Чехов розглядав різні види "неправильних уявлень» - стереотипних життєвих моделей поводження, стандартів, по яких будується все життя людини. Для подібного явища автор знайшов точне слово - "футляр».

Це те, що дозволяє героям розповідей будувати своє життя по опреде-ленному шаблоні, мати єдину універсальну відповідь на всі по-різному-образні життєві питання. По кхтось єдиному стереотипу будувалося поводження дрібного чиновника Червякова з розповіді "Смерть чиновника», поліцейського наглядача Очумелова, героя розповіді "Хамелеон», але глав-ним зразком людини, що веде "футлярний» спосіб життя, є вчитель грецької мови Беликов, герой розповіді "Людина у футлярі».

У розповіді "Смерть чиновника», написаному в 1883 році, Чехов про-должает традиційну в російській літературі тему "маленького челове-ка». Порушуючи давно сталу традицію жалості до "маленької людини», автор робить свого героя смішним і жалюгідним одночасно. Черв'яків смішний і жалюгідний тим, що плазує й принижується доброволь-но. Чиношанування й раболіпство стали його найважливішими визначальними рисами, його своєрідним футляром, з якого він навіть не бажає ви-лезать: "Коли ми будемо сміятися, так ніякого тоді, виходить, і уваже-ния до персон... не буде...». Він вважає своїм обов'язком і найпершим обов'язком висловлювати своє "повагу до персон».

У розповіді "Хамелеон», написаному в 1884 році, головний герой, поли-цейский наглядач Очумелов теж ховається у футляр, зовнішніми свої-мі проявами нагадуючи ящірку-хамелеона, здатну міняти свій колір залежно від обставин. В основі хамелеонства Очумелова закладений твердий принцип; те, що належить генералові, перевершує все інше

У розповіді "Ионич» реалізується одна із самих характерних для миру Чехова ситуацій: люди роз'єднані, вони живуть кожний своєї жиз-нью, своїми почуттями, інтересами, і в той момент, коли комусь необхо-димо розуміння з боку іншої людини, той зайнятий тільки своїми інтересами. Коли доктор Старців пропонує Катерині Іванівні вийти за нього заміж, вона відповідає: "Я безумно люблю, обожнюю музику...», тобто їй немає ні якої справи до його почуттів, вона зайнята пристроєм свого власного життя

Найбільш важливим добутком, що ставиться до теми "футлярного життя» і давшим їй назва, є розповідь "Людин у футлярі», написаний в 1898 році. Ця розповідь являє собою сполучення конкретної соціальної сатири, матеріалу, пов'язаного з певною історичною епохою, і філософських узагальнень вічних, общечеловечес-ких питань

И назва розповіді, і ім'я його головного героя відразу ж були воспри-няти як соціальне узагальнення. "Футлярні люди», "беликови» - ці загальні позначення узвичаїлися, стали загальноприйнятими фор-мулами

Беликов був викладачем грецької мови, і "древні мови, які він викладав, були для нього, по суті, ті ж калоші й зон-тик, куди він ховався від дійсного життя». Навіть "думка свою Беликов також прагнув заховати у футляр», швидше за все, з побоювання "як би чого не вийшло».

З опису простого гімназичного вчителя виростають точно про-значенние прикмети епохи: ретельно приховувана думка, що стара-ются поглубже заховати у футляр; повна заборона якої б те не було суспільної діяльності; розквіт шпигунства й доносів. Підсумком усього цього, його прямим наслідком є загальний страх. Беликов "гнітив» учителів, "давив на всіх», вони "стали боятися всього», " подчи-нялись, терпіли». Щоб ясно показати заляканість росіянці интелли-генции, автор дає її представникам таку характеристику: "...стали боятися всього. Боятися голосно говорити, посилати листа, знайомитися, читати книги, боятися допомагати бедним, учити грамоті».

Опис поводження й звичок Беликова містить парадокс: чоло-вік, що повинен був би почувати себе найбільше звично в середовищі, їм же самим створюваної, у вдачах, їм насаджуваних, він перший же й страждає від них. Той самий Беликов, якого всі так бояться, не може навіть спокійно спати по ночах. Йому страшно навіть у своєму футлярі, він боїться свого кухаря Панаса, злодіїв і думає, "як би чого не вийшло».

Такої жалюгідної "футлярного життя» протипоставлена в розповіді інше життя, вільним, наповненим рухом і сміхом. Це життя олицетво-ряет у розповіді Варенька Коваленко.

Любов також може бути своєрідним футляром, як, напри-мір, вона стає ним для Оленьки Племянниковой (розповідь " Душеч-Ка»). Основна ознака її любові: жити тим, чим живе її черговий обранець, говорити його словами, буквально відтворювати його думку. Коли говориться про повну самітність Душечки й безглуздості її життя під час відсутності любові, кілька разів, як про гірший прояв оди-ночества й безглуздості, сказано, що "у неї не було ніяких мені-ний».

У будь-якій розповіді Чехова, що оповідає про людей, які живуть "футлярною» життям, дійсне, справжнє життя тріумфує над кожним з футлярів, у який неї намагаються укласти. Тільки в труні "досяг свого ідеалу» Беликов. Труна стала для нього самим надійним футляром, куди вже ніколи не зможе проникнути живаючи життя, що тріумфує в реальності й знаходить своє вираження в тім, що "ховати таких людей, як Беликов, це велике задоволення». Але разом з тим у положенні вчителів, у їхньому способі життя не відбувається істотних змін: "Життя потекло як і раніше, така ж сувора, утомитель-ная, безглузда, життя, не заборонена циркулярно, але й не дозволений-ная цілком; не стало краще». Герой розповіді, учитель Буркин, пояснює це тим, що, хоча Беликов і вмер, "а скільки ще таких человеков у футлярі залишилося, скільки їх ще буде».

Література наповнювалася очікуваннями й передчуттями чогось але-вого, прийдешнього. Для того щоб виразити все це, знадобилися нові слова й нові способи художньої виразності: відбувався процес відновлення російського реалізму стосовно до нових истори-ческим умовам

Чехов у своїх добутках хотів "правдиво намалювати життя й... показати, наскільки це життя ухиляється від норми». Він зволів иссле-довать життя не в більших і загальних явищах, а в приватних вираженнях, у сфері побуту. Цим він розширив можливості реалізму, піднявши дрібні й, на перший погляд, неважливі теми до рівня більших і глибоко значи-мих.

25 Роль художньої деталі в творах А. ГІ. Чехова (на прикладі оповідання «Людина у футлярі»).

-=-=-=-=-=-=-=-=-=

26 Майстерність створення образу Якова Бронзи в оповіданні «Скрипка Ротшильда». Духовне пробудження Якова.

=-=-=-=--=-=-=-

27 Роздуми героя оповідань А. П. Чехова І. І. Чимши-Г імалайського про сенс людського життя

=-=-=-=-=-=-=-

28 Питання про призначення людини в творчості А. П Чехова

У своїх творах Чехов відгукується на моральні і ідейні шукання сучасної йому інтелігенції. У центрі його уваги -- міра духовної цінності людини, незалежно від його професії і станової приналежності.

Чехов піднімає питання про цінність людського життя, про моральний обов'язок людини перед народом, про сенс людського життя.

Питання, підняті Чеховым, загальнолюдяні.

У сюжетах з життя інтелігенції Чехів висловив свої найпотаємніші думки про сучасну йому дійсність, про сьогодення і майбутнє Росії, про моральну позицію людини.

У своїх оповіданнях Чехов показує, як гинуть кращі представники російської інтелігенції.

Одним з таких людей є доктор Димів, герой розповіді "Пострибун". Він належить до тієї частини російської інтелігенції, якою Чехов захоплювався. В образі доктора Дымова з'єдналися і героїзм праці, і моральна людська сила, і благородна любов до Батьківщини.

Його дружина Ольга Іванівна присвятила своє життя пошукам "великої людини". З її чином пов'язана тема вульгарності, безглуздю обивателів, а, за словами Горького, вульгарність була ворогом Чехова. Ольга Іванівна так і не побачила поряд з собою людину, якої вона шукала, не зрозуміла сили і краси Дымова. Його талант і чудові душевні якості були помічені тільки після смерті. Ольга Іванівна так і не зрозуміла, що цінність людського життя в ній самій, а не в помилковій величі.

Епіграфом до "Пострибуна" можуть служити слова професора з "Нудної історії": "Я хочу, щоб наші дружини, діти, друзі, учні любили в нас не ім'я, не фірму і не ярлик, а звичайних людей".

У Чехова є свої улюблені герої. Усі вони натура цілісна, цілеспрямована, усі вони зневажають жалюгідний затишок, власницьке щастя. Усі вони прагнуть до життя, гідного людини, до боротьби проти підлості і вульгарності.

Чехов сказав: "В людині усе повинно бути прекрасно: і особа, і одяг, і душа, і думки". Відоме і інше його висловлювання: "Людина має бути ясною розумово, чистою морально і охайним фізично". Це бажання бачити людей простими, красивими і гармонійними пояснює непримиренність Чехова до вульгарності, до моральної і душевної обмеженості.

Але якщо людина підкоряється силі обставин, якщо в нім поступово гасне здатність до опору, то він врешті-решт втрачає усе істинне людське, що було йому властиво. Це омертвляння людської душі.

Такий герой розповіді "Ионыч". Це молода людина, повна неясних, але світлих надій, з ідеалами і бажаннями чогось високого. Але любовна невдача відвернула його від прагнень до чистого, розумного життя. Він піддався вульгарності, що оточує його з усіх боків. Він втратив усі духовні інтереси і прагнення. З його свідомості зник той час, коли йому були властиві прості людські почуття: радість, страждання, любов. Ми бачимо, як людина, розумна, прогресивно мисляча, працелюбна, перетворюється на обивателя, в "живого мертвяка". Ми бачимо його моральну деградацію.

Такі герої Чехова, як Ионыч, втрачають те людське, чим наділила їх природа. Але самі вони задоволені собою і не помічають, що позбулися головного -- живої душі.

У своїх творах Чехов показує, як бездумна радість повсякденного існування може непомітно привести навіть людину живого і сприйнятливого до повного духовного спустошення.

В цьому відношенні чудова розповідь "Агрус".

Герой розповіді -- чиновник. Це добра, лагідна людина. Мрією усього його життя було бажання мати "садибку" з агрусом. Йому здавалося, що цього вистачає для повного щастя.

Але уявлення Чехова про справжнє людське щастя інше. "Прийнято говорити, що людині потрібно тільки три аршини землі... Людині потрібно не три аршини землі, не садибу, а усю земну кулю, усю природу, де на просторі він міг би виявити усі властивості і особливості свого вільного духу", -- писав Чехів.

І ось мрія героя збулася, він придбав садибу, в його саду росте агрус. І ми бачимо, що перед нами вже не колишній боязкий чиновник, а "справжній поміщик, пан". Він насолоджується тим, що досяг своєї мети. Чим більше герой задоволений своєю долею, тим страшніше він у своєму падінні. І брат героя не може відповісти на питання, яке добро треба робити, щоб позбавитися від мерзотного власницького щастя.

Героїв Чехова можна поділити на дві групи: одним з них мало властиві моральні переживання, інші ж, напружено шукають людини в собі і в оточенні.

Байдужості і сірості обивателів, пристосованців в творах Чехова протистоїть інше, сумлінне відношення до життя, характерне для багатьох чехівських героїв.

Одним з таких героїв є Алехин, герой розповіді "Про любов". Це людина непогана і недурна, але він загруз в дрібних господарських турботах. Він любить жінку, заміжню жінку. Він відчуває, що і вона не байдужа до нього. Вони люблять один одного мовчки. Алехину нічого дати їй, йому нікуди її відвезти. Він не веде яскраве, цікаве, захоплююче життя художника, артиста, героя. Він розуміє, що, послідуй вона за ним, вона не буде щаслива, тобто не буде щаслива і він.

Помітимо, що жоден герой Чехова не відбувся в любові. Можливо, тому, що сенс життя не в щасті, а в чомусь значнішому : "Я зрозумів, що коли любиш, то у своїх міркуваннях про цю любов треба виходити від вищого, від важливішого, ніж щастя або нещастя, гріх або доброчесність в їх ходячому сенсі, або не треба міркувати зовсім".

Про сенс життя, про призначення людини сперечаються і в "Будинку з мезоніном".

Герой повісті, молодий художник, мріє про утопічний ідеал громадського устрою : якщо звільнити людей від важкої фізичної праці, розділивши його, то тоді кожен думатиме про головне, про пошук правди.

Його "супротивник" -- прибічник теорії "малих справ", які вносять невеликі зміни в життя народу, але не піднімаються до рішення головних завдань.

У розповіді втілено жадання гармонії, мрію про здорове, осмислене існування, про духовну красу людини, про працю як основу справедливого і чесного життя. І Лида зі своїми малими справами доводить, що це неможливо без загальної ідеї.

Ось ще одна повість, герой якої роздумує про сенс життя, про свої обов'язки перед народом.

Микола Степанович, герой "Нудної історії", приходить до висновку, що він прожив життя невірно. Роздумуючи про прожиті роки, він шукає виправдання своєї діяльності. Він наново оцінює свою поведінку як громадянина, ученого, голови сім'ї і приходить до висновку, що ніколи не чинив опір вульгарності, що панувала і в його будинку, і в науці. Тільки у самому кінці життя герой знайшов ваду і у своєму відношенні до світу, і в науковій роботі: "Кожне почуття і кожна думка живуть в мені осібно, і в усіх моїх судженнях про науку, театр, літературу, учнів і в усіх картинках, які малює моя уява, навіть наймайстерніший аналітик не знайде того, що називається загальною ідеєю або богом живої людини. А коли немає цього, то, значить, немає і нічого".

Життя без загальної ідеї безглузде. Чехов жадав гармонійного існування для людини і страждав від відсутності загальної ідеї.

Питання, підняті Чеховым, актуальні і у наш час. Тому Чехова можна вважати письменником, творчість якого сучасна.

29 Людські судьби в п'єсі А. П. Чехова «Дядя Ваня».

=--=-=-==--=-=-=-==-