16. Сімейна тема в романі л. М. Толстого «Анна Каренїна».

«Анна Кареніна» Л. М. Толстого (у першому своєму варіанті-задумі мала бути лише розгорнутою розповіддю про долю «пропащої» жінки з вищого середовища. Однак, чим далі просувалася робота Толстого над романом, тим ширшими ставали його рамки, як це завжди бувало у у письменника, коли він починав конкретно здійснювати свій літературний задум, у своїй остаточній редакції «Анна Кареніна» перетворилася на роман з дуже широким і поглибленим охопленням дійових осіб і подій, вмістивши в собі і вібравши цілу добу російського життя. Головною героїнею все одно залишалася Анна - трагедія життя цієї молодої, енергійної, неординарної жінки з вищого світу, яка зробила спробу піти тим прямим шляхом, який підказувала їй її відверта, чесна натура, і яка через те загинула (наважилася на самогубство) у лабетах жорстокої і лицемірної світської умовності з її брехливою мораллю. Чоловік Анни -  Каренін - натура черства, подібна до канцелярської машини (живої душі в нього навіть не відчувається; тим більше немає такого «таланту до любові», яким щедро наділена Анна).

Однак і в своєму палкому коханні до Вронського Анна теж не знаходить щастя, адже і в душі Вронського і в його життєвих поглядах немає тієї широти, яка допомогла б Анні справитися з тими тяжкими випрбуваннями, що їй судила доля, поряд з історію взаємин Анни, Кареніної і Вронського у романі подано й іншу сімейну пару - Левіна й Кітті.

Тут Толстой значною мірою залучає факти біографії своєї дружини в її ранній молодості. Особиста доля усіх героїв «Анни Кареніної» (як головних, так і другорядних) показана у тісних зв’язках з епохою 70-х років в Росії минулого століття. Все провідне, що хвилювало широкі кола російського суспільства тих часів, знайшло своє відображення в романі: переоформлений поміщицький та селянський побут; спосіб життя московського й петербурзького вищого чиновництва й аристократії; наукові й філософські проблеми епохи (проекти й дискусії); навіть проблеми мистецтва й політичні події - все це так чи інакше відбито в «Анні Кареніній».

Таким саме чином розширилася тема роману, попередньо задуманого лише як розповідь про долю невірної жінки,хоча тема сімейна і в плані сюжетному, і в плані психологічному залишилася тут провідною. До того ж, якщо «Війна і мир» за своїм пафосом - це роман, просякнутий загалом оптимістичним ставленням до життя, то в «Анні Кареніній» перважають вже настрої напруженої тривоги й глибокого внутрішнього сум’яття, що виявилося і у самій композиції та сюжетній лінії твору, і в деяких інших його «натякових» моментах (сумна експозиція роману - загибель залізничного сторожа на станції під час першої зустрічі Анни з Вронським;  нав’язливі галюцинації; похмурі сни-попередження, запалена й затухаюча свічка як алегоричний образ смерті).

 

19 Трагедія Анни в романі Л. М. Толстого «Анна Кареніна».

Роман Толстого "Анна Кареніна" присвячений проблемам сучасного авторові життя, був закономірним продовженням його попередньої творчої діяльності, й у той же час ніс у собі великі художні відкриття. Через особисту трагедію Анни Кареніної, через напружені духовні шукання Костянтина Левіна художник показує суспільну атмосферу післяреформеної епохи. Зображує життєвий лад і побут різних прошарків тодішнього суспільства: від вищих сфер петербурзької аристократії і чиновництва до селян.        На перших сторінках роману головна героїня - Анна Аркадіївна - постає перед нами як зразкова мати й дружина, вишукана жінка з вищого світу, яку всі поважають.        Лев Толстой надав своїй героїні багато чарівності, жіночої принадності й одухотвореної краси. Деякі особливості зовнішнього вигляду Анни - стрункість стану, темне волосся, що красиво в'ється, граціозність і жвавість рухів - подібні до характерних деталей зовнішності дочки великого поета Пушкіна Марії Олександрівни Гартунг.        Уже при першому знайомстві з Анною Кареніною всіх вражала прихована сила життя, повнота почуттів, що пробивалася назовні то в її погляді і в усмішці, то у швидкому, енергійному потиску руки.        Вражала не тільки краса молодої жінки, а також простота, природність, відвертість. Відчувалося, що Анні властивий якийсь невидимий, таємний, але глибокий світ вищих духовних інтересів, що це особистість незвичайна, зовсім не схожа на інших. Це була жінка розумна, освічена, яка мала глибокі знання в різних галузях життя.        Спочатку важко здогадатися, що зовні спокійна і стримана Анна відчуває себе дуже нещасною. Сама ж героїня повною мірою усвідомила це, покохавши Олексія Вронського. Кохання прийшло несподівано і принесло із собою багато випробувань.        Неправда і брехня були нестерпними для гарячої і правдивої натури героїні, а, отже, невблаганно наближався її розрив не тільки з Каретним, але і з вищим світом. Трагізм становища Анни після того, як вона пішла до Вронського, загострився неможливістю поєднати почуття люблячої жінки й відданої матері. Розлука з сином Сергійком завдала їй великого болю.        Тим часом вищий світ помстився Кареніній за самовільно взяте щастя, за кинутий йому виклик. Знайомі відвернулися, підкреслюючи своє презирство, а колишні друзі стали байдужими до неї. Вона почувала себе так, наче її поставили біля "ганебного стовпа". Анна страждала, відчувала провину, але відстоювала своє право на свободу й щастя. Вимушена самотність, вузьке коло інтересів, у яке поставило її саме життя, даремні пошуки якогось заняття, що захопило б її та змусило забути про своє становище, про розлуку з дорогим їй сином, - усе це важким каменем лягло на душу Анни. Тільки кохання до Вронського, віра в його почуття надавали їй сили.        Обранець Кареніної був типовим представником дворянської "золотої молоді". Здорова, красива, багата людина, він жив за правилами вищого світу. У полку Вронський був загальним улюбленцем, його сприймали як щасливого обранця долі. І сам він був прихильний до звичайного побуту дворянської вояччини з усіма його атрибутами - стройовою службою, вином, картами, конями й легкими зв'язками. Зачарований духовною красою Анни, Вронський пристрасно захопився нею і в той же час зрозумів, що зв'язок із заміжньою жінкою з вищого світу додасть йому блиску в очах його товаришів. Кохання перемогло ті дрібні почуття, виявилось щирим і серйозним. Заради того він пішов у відставку, відмовившись від блискучої кар'єри, порвав із вищим світом. Більше того, він почав помічати непристойність і жалюгідність дворянського світу, його лицемірство і ницість. Однак утриматись на тій висоті Вронський не зміг. Занадто сильними були колишні звички і зв'язки. Він знову відчував нестримний потяг до давно знайомого товариства, до звичайних розваг. І в коханні Анни, у її прагненні утримати його він несвідомо вбачав перешкоду своїм прагненням і давав їй це відчути.        Коло замкнулося. Свій розпач, розчарування Анна перенесла на весь світ: "Скрізь неправда, скрізь брехня, скрізь панує зло!" Нещасна жінка прийшла до відчаю, у неї виникли навіть думки про те, що не варто жити далі, про власну смерть, яка, можливо, покарала б Вронського, завдавши йому великого болю. І страшна розв'язка трагедії неминуче настала...

20 Що згубило Анну Кареніну? Роздум за романом Л. М. Толстого «Анна Кареніна

На життєвому шляху кожної людини трапляються перехрестя, коли їй необхідно зробити вибір: якою дорогою йти далі. У житті Анни Кареніної, героїні однойменного роману Л. Толстого, таким перехрестям стала зустріч із блискучим офіцером Олексієм Вронським.

До цієї зустрічі Анна вже вісім років була у шлюбі з успішним петербурзьким чиновником Олексієм Олександровичем Кареніним, мала чудового сина Серьожу, посідала певне місце у вишуканому товаристві столиці. Життя котилося одноманітно, але так жили майже всі в її оточенні.

І несподівано прийшло кохання. Вони зустрілися на московському вокзалі. І це не випадкова деталь. Для Толстого залізниця була символом того, що руйнує природне буття. Життя Анни з цієї миті понеслося до іншої залізничної станції, де вона кине себе під колеса потяга.

Вронського з першого ж погляду вразили вродливе обличчя, грація, витонченість, особлива ласкава усмішка і уважний погляд сірих очей Анни. Він настільки захопився нею, що забув і думати про Кіті, на шлюб з якою всі в домі Щербаць- ких сподівалися. Повертаючись додому із Москви до Петербурга, Анна, якій було дуже прикро, що вона стала причиною страждань Кіті, щиро вірила, що вся ця історія минулася назавжди. Та в тому ж потязі до Петербурга їхав Вронський, який хотів бути там, де Анна.

Кареніна не подавала Вронському жодних надій, проте, зустрічаючи його, ставала жвавою, веселою і щось нове світилося в її очах. Зустрічі з Вронським дедалі більше захоплювали її. Для Анни почуття до Вронського — не пуста інтрижка. Вона довго боролася зі своїм почуттям. Минув цілий рік, перш ніж Анна стала належати Вронському. В її оточенні сімейна невірність була звичною справою: так вчиняли її подруги, брат Стіва, головне — щоб не було розголосу про негідну поведінку. Та Анна не хоче ховатися, вона відкрито говорить чоловікові про своє кохання до Вронського. Анна соромилася свого становища коханки, невірної дружини, але при цьому відчувала себе такою щасливою, як щаслива голодна людина, що їсть. Анна, яка на початку роману їде до Москви, аби примирити подружжя Облонських, вмовити Доллі не залишати чоловіка-зрадника, тепер сама робить вибір на користь кохання.

Вчинок Анни — це виклик світському товариству, і всі її подруги відвертаються від неї. Чоловік не дозволяє бачитися з сином. Єдине, що залишилося в Анни — кохання до Вронського. Він як може підтримує її, виходить у відставку, вони подорожують Європою. Та Анна з часом помічає, що Вронський вже не так палко кохає її, а їй би хотілося, щоб його почуття ставало дедалі сильнішим. Проте кожне почуття з часом якщо не вичерпує себе, то якось видозмінюється. У людини, окрім кохання, мають бути ще якісь захоплення у житті, які б наповнювали її дедалі новим і новим змістом. Здавалося б, у Анни з Вронським, які після закордонної подорожі оселилися в сільському маєтку Вронського, було все для щастя: і добробут, і здоров'я, і дитина, і цікаве заняття у кожного. Вронський займався маєтком. Анна багато читала, пробувала сама писати дитячі книги, жила інтересами Вронського, по книжках вивчала те, чим він займався, а він радився з нею з різних питань, навіть агрономічних, господарських; вона багато робила для нової лікарні. Але у хвилини відвертості із самою собою Анна зізнається, що всі її спроби — лише омана, прагнення забути дійсність, на зразок морфіну, який вона дедалі частіше приймала. Анну цікавила лише вона сама — наскільки дорога вона Вронському, наскільки вона може замінити йому все те, що він заради неї полишив. Вронський цінував її бажання присвятити йому своє життя, але з часом почав відчувати, що її кохання, наче тенета, обплутують його, він не прагнув вириватися з них, але хотів перевірити, чи не заважають вони його свободі.

Відчуваючи збайдужіння Вронського, Анна глибоко страждає. Вона не хотіла, щоб їхнє життя зв'язав обов'язок, а не кохання, тому що розуміла: де вмирає любов, там народжується ненависть. А жити в ненависті Анна не хотіла, тому й пішла з життя.