1. Літературний метод. Характеристика методів реалізму, романтизму, модернізму, постмодернізму.

Реалізм

Літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення. Першим теоретиком реалізму вважається художник Ж.-Д.-Г. Курбе, який у передмові до каталогу виставки своїх творів під назвою «Реалізм» (1855), обґрунтував програмові засади напряму. Розробку теоретичної бази продовжили письменники Шанфлорі та Л.-Е.-Е. Дюранті, які виступили з деклараціями на сторінках журналу «Реалізм» (1856—1857).

Романтизм

Один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. Як новий тип свідомості й ідеології, що охопив різні напрями людської діяльності (історію, філософію, право, політичну економію, психологію, мистецтво), романтизм був пов'язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних opієнтацій і цінностей.

Модернізм

Загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Модерністські напрями виникли як заперечення натуралістичної практики в художній царині, обґрунтованої філософією позитивізму. Модерністи, на відміну від раціоналізму попередників, на перше місце ставили творчу інтуїцію, втаємничення у трансцендентну (за філософією І. Канта ту, що лежить поза межами свідомості і пізнання, тобто не може бути пізнаною) сутність буття. Вищим знанням проголошувалася не наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші глибини буття. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною.

Постмодернізм

Світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм», гепенінг та ін.).

2. Літературні роди і жанри. Характеристика основних жанрів епосу, лірики, драми

Літературні твори поділяються за основними способами зображення на три роди: епос, драму і лірику.

Епос - художнє відтворення зовнішнього по відношенню до письменника світу, розгорнуте в часі і просторі.

Лірика - один з родів літератури, заснований на безпосередньому вираженні поетом думок, почуттів, переживань, викликаних тими чи іншими явищами життя. Зображення зовнішнього світу служить в ліриці цілям самовираження, відображення внутрішнього світу.

Драма (грец. δρδμα — дія) — це п'єса з гострим конфліктом соціального чи побутового характеру, який розвивається в постійній напрузі. Героями творів, написаних у цьому жанрі, є переважно звичайні, рядові люди. Автор прагне розкрити їхню психологію, естетично дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій.

Витоки драми можна помітити в драматургії античності («Іон» Евріпіда). Як самостійний жанр драма виникла лише у другій половині XVIII століття.

3. Тема взаємовідносин людини і середовища в літературі XIX ст.Із поезією Федора Івановича Тютчева у кожного покоління читачів по­в’язані свої згадки. Але я не знаю людини, якій була б не знайома ця лірика. У дитинстві ми читаємо вірш на дитячих святах:Зима недаром злится, Прошла ее пора — Весна в окно стучится И гонит со двора. А згодом нас починають вабити інші тютчевські рядки:

О, как убийственно мь любим,

Как в буйной слепоте страстей

Мь то всего вернее губим,Что сердцу нашему милей! І тут ми бачимо іншого Тютчева, виразника людських почуттів і співця природи, лірика, мислителя, чий талант направлений на оспівування високої краси і духовності.

Від самого початку своєї творчості Федір Тютчев визначився як пред­ставник філософської поезії, в якій осмислюється життя всесвіту і таїн­ство буття. Порівняно з вічним оновленням природи людина являє со­бою «злак земной»:

Смотри, как на речном просторе, По склону вновь оживших вод, Во всеобьемлющее море За льдиной льдина вслед пльвет.

Для вираження складного світу людської душі поету часто доводить­ся використовувати образи природи: сонце, голубе небо, спів дерев, ко­льори веселки і всеоб’ємлючий океан:

Как океан обьемлет шар земной, Земная жизнь кругом обьята снами; Настанет ночь — и звучньми волнами Стихия бьет о берег свой. То глас ее: он нудит нас и просит. Уж в пристани волшебньй ожил челн; Прилив растет и бьстро нас уносит В неизмеримость темньх волн.

У своїх рядках автор неначе досліджує людину і природу, стан люд­ської душі і стан природи, спостерігає кожний порух внутрішнього життя, биття сердець — природи і людини. Хочеться проникнути у ці таємничі порухи, спостерігати за дивними, піднесеними і трепетними явищами. І ми­мохіть прислухаєшся до свого внутрішнього стану, до биття власного сер­ця, і, в той же час, до життєєвих сил природи за вікном оселі.

Хоча ідея зіставлення внутрішнього стану людини явищами приро­ди у поезії не нова, вона існувала до Тютчева, проте саме він простежив і відтворив таємничі порухи душі через зримий розвиток явищ природи.

Лірика Ф. І. Тютчева являє собою надзвичайне поєднання зримих прикмет зовнішнього світу і того суб’єктивного враження, яке справляє на поета світ:

Есть в осени первоначальной Короткая, но дивная пора — Весь день стоит как бь хрустальньй, И лучезарнь вечера.

Прихід весни поет вбачає у першому зеленіючому листочкові, роз­пал серпня відчуває у медовому подихові гречки.

Найголовніше, що Тютчев умів не просто передати красу навколиш­нього світу, а дав змогу читачеві відчути цю красу.

Федір Іванович Тютчев ніколи навмисне не вдавався до звукової сто­рони вірша, проте мова звуків була йому близькою і зрозумілою.

Певучесть есть в морских волнах, Гармония в стихийньх спорах,

И стройньїй мусикийский шорох Струится в зьбких камьшах.

Ці рядки є своєрідним відбитком не лише зовнішнього боку природніх явищ, але і власне єство людини, і власні відчуття. Але є ще один аспект творчості Тютчева: читаючи його рядки, відчуваєш єдність барв і звуків у відображенні певного явища. Лірика Федора Івановича Тютчева допо­магає побачити зовнішній світ очима художника, де пейзажі, написані з натури, містять і думку, і почуття, і настрій, і роздуми.