17.Вимоги при розміщенні полів сінокосозміни, розміщення шляхів та водних джерел на сіножатях.

Головним завданням організації угідь і систем сівозмін - є встановлення такого складу площ і розміщення угідь на перспективу, при яких можливе створення необхідних умов для високо інтенсивного використання землі, а також подальшого розвитку спеціалізації і концентрації виробництва, галузей.

Склад угідь, поперед усім сільськогосподарських, їх площі тісно пов’язані із спеціалізацією господарства і ступінню концентрації його галузей. Фактично співвідношення угідь один з найбільш важливих факторів визначаючий ступінь виробництва.

З іншого боку становлення на перспективу спеціалізації частіше потребує змін співвідношення угідь і їх розміщення.

Міцну агротехнічну основу для високої культури землеробства створює введення та освоєння сівозмін. Агротехнічне правильне чергування посівів, чистих або зайнятих парів сприяє підвищенню врожайності, покращенню економічної родючості ґрунту, запобіганню засміченості полів та поширення хвороб.

Проектування системи сівозмін зводиться до визначення типів, видів, кількості сівозмін, розмірів сівозмінних масивів, розміщенню їх по території, закріпленню за бригадами і іншими підрозділами, розробки схеми чергування посівів і парів.

Під типами сівозмін розуміють три основні групи: польові, кормові і спеціальні.

Типи сівозмін в свою чергу підрозділяються на види в залежності від ведучих культур.

До польових відносяться сівозміни, в яких польові культури висівають на площі, яка перевищує 50% відведеного масиву. Так серед польових сівозмін виділяють такі види: зернові, парозернові, зернопросапні, парозернопросапні, а також льняні, бурякові та інші.

В кормових сівозмінах більше 50% площі зайнято посівами кормових культур. Серед них розрізняють прифермські, притаборні, сінокосо-пасовищні.

Спеціальні сівозміни вводять для культур, які відрізняються високою вимогливістю до умов живлення (овочеві культури, конопля) або особливостями їх обробки (м’ята, тютюн, лікарські рослини, мак та інші). Всі перелічені типи сівозмін при великій зосередженості в них ведучої культури можна назвати спеціалізованими ( овочеві, конопляні, тютюнові, рисові, бавовняні та інші). Можливо введення комбінованих сівозмін: овочевокормових, кормопольових та інших.

Польові та кормові сівозміни можуть бути ґрунтозахисними. Такий вид вони набувають за рахунок насичення посівами багаторічних трав, їх смугового розміщення з однорічними культурами, кулісних парів та виконання інших протиерозійних заходів.

На вибір типів і видів сівозмін в визначній кількості і співвідношенні здійснюють вплив наступні умови: спеціалізація господарства і підрозділів; типи утримання і годівлі худоби; концентрація поголів’я; структура сільськогосподарських угідь і їх якість; розміщення основних і допоміжних господарських центрів; наявність еродованих земель і ступінь ерозійної небезпеки; територіальне розміщення масивів ріллі, її конфігурація.

Розміщення водних джерел і водопійних пунктів

В багатьох господарствах водопостачання на пасовищах влаштовують шляхом механічної подачі води із водних джерел в табори і кожний загін. Для цього в літньому таборі споруджують водонапірну башню. Вода по трубам подається в кожний загін, де встановлені корита. Для корів з трьохразовим доїнням водні джерела проектують тільки в літньому таборі. Для інших груп тварин в залежності від розміру і конфігурації пасовищної ділянки водопійні пункти проектують рівномірно розміщуючи по території пасовища. При квадратній формі ділянки місце водопою бажано розміщувати в центрі ділянки, при витягнутій формі – на протилежних кінцях, для розрахунку кількості водопійних джерел на пасовищах і їх потужності використовують норми потреби в воді різних видів тварин.

Частіше всього худоба забезпечується на пасовищі водою, яка доставляється за допомогою відповідної пересувної установки з автоматичними або напівавтоматичними поїлками. Поїлка може обслуговувати стадо великої рогатої худоби в 100 голів, а самохідні цистерни використовують як водораздатчики при наявності на пасовищах стаціонарних і пересувних поїлок.

При виборі джерела в першу чергу необхідно орієнтуватись на підземні води, які відрізняються доброю якістю і значно поширені на території країни. Підземні води дозволяють організувати джерело водопостачання безпосередньо у літнього табору або на пасовище без побудови коштовних магістральних трубопроводів.

При використанні води із колодязів водопій необхідно обладнати коритами або лотками. Довжина корита для однієї голови великої рогатої худоби при двосторонньому підході повинна дорівнювати 0,5 м, для овець – 0,2 м. при односторонньому підході ці розміри збільшуються в 1,5 рази.

Водопостачання може бути влаштоване шляхом устрою водопійних майданчиків у природних джерел води, але з врахуванням, щоб худоба не входила у воду а пила через огорожу. Підходи до водопою , особливо перезволожені , викладають каменем, крупним піском або гатять лісом.

Вибір джерела водопостачання виконується з розрахунком місцевих умов з обґрунтуванням техніко-економічних розрахунків.